Типи травлення: порожнинне, мембранне, внутрішньоклітинне

Структурно-функціональна організація травної системи сформувалася способом тривалого еволюційного розвитку і в результаті цього в роботі травного каналу виділилося три варіанти (типи) травлення:

Внутрішньоклітинне травлення - травлення, за якого гідроліз харчових продуктів відбувається всередині клітини. У людини цей тип травлення має обмежений характер і виконує захисні функції.

Порожнинне травлення проходить в порожнині кишкового каналу за рахунок ферментів. Це гідроліз поживних речовин, який іде в порожнині в:

1. Розчині, де контактують розчинені ферменти та розчинені субстрати;

2. На границі поділу фаз – це поверхні твердих частинок їжі, волокна сполучної тканини, згустки слизу.

Порожнинне травлення може забезпечити гідроліз до кінцевих продуктів, але його тривалість дуже велика.

Пристінкове травлення проходить на мембрані глікокалікса мікроворсинок ентероцитів за допомогою фіксованих ферментів, активні центри яких направлені на субстрат. Під час цього виду травлення дуже швидко проходить гідроліз близько 80% вуглеводів, 60% жирів та пептонів. Перевагою цього травлення є також його стерильність (структура ворсинок та глікокалікса не дає можливості мікроорганізмам пройти в кров та в лімфу).

2.Травлення в ротовій порожнині.

Ротова порожнина є першим відділом травного каналу, де відбувається ряд процесів:

Сигналізація від смакових рецепторів до ЦНС, яка визначає смакові якості і придатність їжі до вживання. Цьому сприяють й інші сенсорні системи: зорова, нюхова, загальної чутливості ротової порожнини.

Процеси жування, що здійснюють подрібнення їжі, її перемішування.

Рефлекторне виділення слини слинними залозами, яка забезпечує зволоження і ослизнення сухої їжі, початковий гідроліз вуглеводів під впливом ферменту альфа-амілази, захист слизової оболонки від пошкодження, антикарієсні властивості, формування харчової грудки.

Рефлекторна сигналізація до шлунка і підшлункової залози, печінки про надходження їжі і необхідність виділення ними травних соків для подальшого перетравлення речовин у шлунку і 12-палій кишці.

Процес ковтання - перехід харчової грудки з ротової порожнини в шлунок.

Смакова сенсорна система, або смаковий аналізатор, за І. П. Павловим, — це функціональна структура, яка забезпечує сприйняття і аналіз інформації про подразники, що діють на смакові рецептори порожнини рота та формують смакове відчуття.

Проведення інформації від смакових рецепторів до центральної нервової системи (ЦНС) здійснюється аферентними волокнами VII, IX, X пар черепних нервів до ядра n. tractus solitorius а від рецепторів загальної чутливості — по волокнах V пари до n. tractus spinalis nervi trigemeni, а звідтіля до специфічних (вентро-базальних) ядер таламуса і сенсорної кори головного мозку (постцентральної звивини).

Значення смакового аналізатора — забезпечення сприйняття та аналіз інформації про надходження речовин у ротову порожнину, як початковий відділ системи травлення, і формування смакового відчуття. Насамперед організму треба знати, які речовини — їстівні чи неїстівні — надійшли в ротову порожнину. Якщо їстівні — розвивається поведінкова реакція приймання їжі, якщо ні — відмова.

Смакові рецептори — це вторинночутливі хеморецептори клітин смакових цибулин, що містяться в різних ділянках слизової оболонки язика і відповідають на подразник генерацією потенціалів дії, параметри яких відображають параметри подразника, дають можливість оцінити вплив їжі. Вони забезпечують відчуття солоного, солодкого, кислого і гіркого.

Солоне і кисле сприймається боковими поверхнями язика, солодке — його кінчиком, гірке — коренем язика. Чутливість рецепторів до різних речовин неоднакова. Подразнення рецепторів активує механічні процеси в ротовій порожнині і виділення слини

Для визначення чутливості різних ділянок язика обстежуваний полоще рот водою, а дослідник змочує кінчик скляної палички відповідним розчином, послідовно торкаючись нею кінчика, середньої частини, бічних поверхонь та кореня язика. Обстежуваний розповідає про свої смакові відчуття. Після кожного досліду слід ополоснути рот дистильованою водою. Інтервал між окремими дослідами повинен бути понад 2 хв.

У ротовій порожнині, окрім смакових рецепторів, також знаходяться тактильні, температурні, больові та пропріорецептори, які реагують на об'єм та якість їжі, що надходить в організм.

Механічне та хімічне оброблення їжі.

Жування - це складний рефлекторний фізіологічний акт, який супроводжується розриванням, подрібненням і розтиранням харчових речовин, змочуванням їх слиною, первинною хімічною обробкою і формуванням харчової грудки. Жування забезпечує якість механічної та хімічної обробки їжі і визначає час перебування її в ротовій порожнині; здійснює рефлекторні впливи на секреторну і моторну діяльність всього шлунково-кишкового тракту.

У здійсненні жування приймають участь верхня та нижня щелепи з зубними рядами, жувальні та мімічні м'язи, слизова оболонка рота, язик, м'яке піднебіння, слинні залози. У людини під час жування здійснюються різноманітні рухи нижньої щелепи, яка поперемінно зміщується в різноманітні рухи нижньої щелепи, яка поперемінно зміщується в горизонтальній та вертикальній площинах. Завдяки такому характеру руху нижні зуби стикаються з верхніми. Фронтальні зуби забезпечують відкусування шматка їжі, при цьому нижня щелепа рухається вверх і вниз.

Подрібнення їжі здійснюється премолярами завдяки підніманню нижньої щелепи і змиканню зубних рядів. Розмелюється їжа молярами при горизонтальних зміщеннях нижньої щелепи. Скороченнями м'язів язика та щік забезпечується подача їжі між зубні ряди. М'язи, що замикають порожнину рота, запобігають випадінню їжі з рота.

Чим повноцінніший акт жування, тим більш якісним є процес травлення в нижніх відділах шлунково-кишкового тракту. Це обумовлено тим, що між руховими актами в різних відділах травної системи існує рефлекторний зв'язок. Під час інтенсивного жування виникає рефлекторне тонічне скорочення гладеньких м'язів шлунка, а під час ковтання їх рефлекторне розслаблення. Жування впливає і на секреторну функцію травного тракту: чим повноцінніша функція жування, тим рясніше і більш якісна секреція шлунка, підшлункової залози в період складнорефлекторної фази травлення.

Встановлено, якщо функція жування зберігається навіть у незначному ступені, кислотність шлункового соку залишається нормальною. При відсутності жування кислотність значно знижується.

Регуляція жування здійснюється рефлекторно. Збудження від рецепторів слизової оболонки ротової порожнини (механо-, хемо-, терморецепторів) передається по аферентним волокнам трійчастого, язикоглоткового і верхнього гортанного нервів і барабанної струни в центр жування, який знаходиться в довгастому мозку. Збудження від центру до жувальних м'язів поступає по еферентних волокнах трійчастого, лицевого та під'язикового нервів. Te що можливо довільно регулювати функцію жування, дає можливість думати, про існування його коркової регуляції.

Ковтання - складний рефлекторний акт, з допомогою якого їжа переходить з ротової порожнини в стравохід і шлунок. Ковтання - це ланцюг послідовних пов'язаних один з одним етапів, які можна розділити на 3 фази:

l) ротову (довільна);

2) глоткову (недовільна, швидка);

3) стравохідну (недовільна, повільна).

Ротова фаза ковтання розпочинається з моменту, коли харчова грудочка (об'єм 5-15 см³) скоординованими рухами щік і язика просувається до кореня язика, за передні дужки глоткового кільця, і з цього моменту починається друга - глоткова фаза ковтання, яке тепер стає недовільним.

Глотка являє собою конусоподібну порожнину, розміщену позаду носової, ротової порожнини і гортані. Ротова частина глотки за своєю функцією є змішаною, тому що в ній перехрещуються травні і дихальні шляхи.

Подразнення харчовою грудочкою рецепторів слизової оболонки м'якого піднебіння і глотки, стимулює 2 фазу ковтання. Аферентні імпульси передаються по язикоглотковому нерву до центру ковтання у довгастий мозок. Від нього еферентні імпульси йдуть до м'язів ротової порожнини, глотки, гортані і стравоходу, по волокнам під'язикових, трійчастих, язикоглоткових, блукаючих нервів і забезпечують виникнення координованих скорочень м'язів язика і м'язів, що піднімають піднебінну завіску. Завдяки скороченням цих м'язів вхід в порожнину носа закривається м'ягким піднебінням, розкривається вхід в глотку, куди язик проштовхує харчову грудочку. Одночасно зміщується під'язикова кістка, піднімається гортань і надгортанник пepeкриває вхід в гортань, чим попереджується попадання їжі в дихальні шляхи. Разом з тим відкривається верхній сфінктер стравоходу, куди поступає харчова грудка і починається стравохідна фаза переміщення харчової грудки - це проходження їжі по стравоходу і перехід її у шлунок.

Стравохід (esophagus) це трубка, відносно невеликого діаметру з добре розвинутим м'язовим шаром, що з'єднує глотку та шлунок і забезпечує пересування їжі в шлунок. Довжина стравоходу від передніх зубів через глотку 30 - 35 см. Якщо до цієї величини додати 3,5 см., то ця відстань буде відповідати довжині зонду, щоб отримати шлунковий сік для дослідження.

Пересування харчової грудочки по стравоходу обумовлено:

а) перепадом тиску між порожниною глотки і початком стравоходу (на початку ковтання в порожнині глотки 45 мм.рт.ст., в стравоході – до 30 мм.pт.cт.);

б) перистальтичними скороченнями м'язів стравоходу;

в) тонусом м'язів стравоходу, який в торакальному відділі майже в 3 рази

г) нижче ніж в шийному;

д) силою тяжіння харчової грудочки.

Швидкість проходження їжі по стравоходу залежить від консистенції: тверда проходить за 8-9 c., рідка -1-2 c.

Центр ковтання через ретикулярну формацію пов'язаний з іншими центрами довгастого і спинного мозку. Збудження, яке їх охоплює в момент ковтання викликає гальмування діяльності дихального центру і зниження тонусу блукаючого нерва, що супроводжується зупинкою дихання і збільшенням частоти серцевих скорочень.