Мистецтво Росії
Історія мистецтва не знає більш стрімкого повороту від середньовіччя до нового часу, ніж в Росії у ХVІІІ столітті. Регулярна армія і флот замінюють середньовічні військові формування. Навчені зовсім по іншом, вони на чолі з самим Петром та іншими воєноначальниками нової школи завойовують славу в тяжких переможних баталіях, які відкрили Росії вихід до Балтійського моря . Складається новий сучасний адміністративний апарат. Були організовані дійові колегії, замість традиційної боярської думи. Навіть відносно незалежні раніше релігія і церква тепер знаходяться під владою держави .
Успіхи російського мистецтва ХУІІ ст. визначились конкретними історичними умовами епохи. Розмах державного будівництва - економічного, політичного, культурного сприяв високому розвитку національної самостійності та патріотизму, сприяв сміливості і широті художніх пошуків . Всі ці зміни сприяли розвитку нової художньої культури ХУІІІ ст. характер якої в повній мірі відповідав новим історичним задачам єпохи ПетраІ.
Найбільш яскраво дух петровського часу виявив себе в архітектурі, яка виконували найважливіший практичні завдання державного будівництва. Були закладені основи світської архітектури суспільного призначення , з`явилися нові типи споруд (базилікальний храм і образцові проекти для московського будівництва ) .
Вже на початку ХУІІІ ст. довершеності досягає російська гравюра, яка вирішувала спочатку практичні утилітарні задачі і досягнувша успіхів в батальному жанрі та міському пейзажі (О.Зубов, А.Ростовцев). Розвиваються декоративна сульптура,рельєф, а також кругла пластика, світський реалістичний скульптурний портрет .
Завоювання в галузі живописного портрету роблять його провідним в мистецтві першої половини ХУІІІ століття. Розвитку портрету сприяли затвердження нового уявлення про цінності людської особистості, яка залежала не від родовіду, а від заслуг перед державою .Вже на зламі єпох ХУІІ-ХУІІІ ст. портрет сформувався в самостійній жанр живопису і зайняв своє належне місце в розвитку світової художньої культури .
В мистецтві першої третини ХУІІІ століття всі конфлікти та протиріччя виступають достить гостро. Сама особистість Петра - прекрасна ілюстрація проблеми контрастів. Цар відсилав людей вчитися за кордон наукам, ремеслу та мистецтву. Укріпленню нової,світської культури сприяло прагнення до об`єктивного пізнання світу, розвитку наук, книгодрукування і створення в кінці петровського правління Академії наук. Початок ХУІІІ ст. вміщує в себе важливі події в історії російського мистецтва. На ці роки припадає рішучий перехід від старого до нового, засвоєння досвіду світової критики. Це період наповнений новими ідеями , образами, появи нових жанрів і раніше незнайомих сюжетів, що є свідоцтвом тісних контактів із західноєвропейськими культурами. Це була епоха гігантських масштабів, в якій мистецтво виходить на загальноєвропейський шлях розвитку, відмовляючись від релігійної, середньовічної замкнутості .
Важливе значення мало знайомство з європейським мистецтвом, запрошенням художників з заходу в Росію, купівля творів мистецтва європейських майстрів, а також навчання найбільш здібних майстрів за державні кошти за кордоном, так званих петровських пенсіонерів. Перші посланці художники - брати Нікітіни, які відправилися в Італію, та Андрій Матвєєв в Голандію. Інші навчалися вдома за традиціями оружейної палати, при кунсткамері та інших державних відомствах. В 1706 була організована Канцелярія від забудов, яка займалася всіма будівельними роботами в Петербурзі та його околицях. В Академії наук існувало художне відділення, значна увага в якому приділялася рисунку та графіці, тобто завданням практичного характеру. Лише в 1747р. художнє відділення було розширене до класів архітектури, скульптури, живопису та перспективи .
Архітектура. Зміни в усіх сферах життя потребували також нової художньої мови у всіх видах мистецтва. В 1703 р. було закладено місто, яке стало столицею Російської держави. Будівництво його було викликано гострою необхідністю. Вже сам план міста, з його паралельно-перпендикулярною забудовою вулиць по червоній лінії був новим порівняно з давньоруськими містами. Місто виникло спочатку як фортеця і порт, тому одними з перших будівель були Петропавлівська фортеця та Адміралтейство. Всі сили держави були кинуті на будівництво нового міста, через яке проходить зв`язок Росії з Заходом. Центр міста, що одержало ім`я свого засновника, був перенесений з Петербурзької сторони на Василівський острів. Проект планування Петербургу ( 1716 ) був розроблений архітектором Ж.-Б. Леблоном, який приїхав до Росії на запрошення Петра, але головним архітектором міста став досвідчений зодчий і будівничий Доменіко Трезіні. Одна з найвідоміших споруд нової столиці - Петропавлівський собор ( 1712 - 1733), базилікальна трьохнефна церква, був завершений за планом Трезіні в західній частині високою дзвіницею зі шпилем . Це вже не восьмерик на четверику, а единий складений з декількох ярусів масив. Для Петропавлівського собору характерна простота образного рішення, стриманість, світський характер, вертикаль-дзвіниця якого займає особливе місце в контексті міського ансамблю. Трезіні виконав також Петровські ворота Петропавлівської фортеці ( 1707-1708 ), присвячені вшануванню перемоги Росії в Північній війні, йому належить також будова 12 колегій ( 1722), єдина композиція якого розчленована на 12 частин - "колегій" ( кожна з самостійним покриттям), об"єднаних єдиним коридором та галереями першого поверху. Цілісний характер споруді надають пілястри, які об`єдують два верхні поверхи.
Будівля першого російського музею - Кунсткамери (арх.Маттарнові, Гербель, К`явері, Земцов ) відноситься до нових за характером споруд цього часу. Башня, якою завершується споруда, використовувалася для астрономічних спостережень, зали з хорами на другому та третьому поверхах - для природно-історичних колегій і бібліотек.
З ранніх забудов Петербургу зберігся Літній палац Петра в Літньому саду, у вигляді простого прямокутного двоповерхового будиннку з високою покрівлею, фасад якого прикрашений розташованими між вікнами першого й другого поверхів рельєфів, виконаних А.Шлютером. В будинок можна попасти безпосередньо з води, для чого перед головним входом був розташований басейн. Літній сад з його скульптурами, фонтанами, гротами уявляє собою приклад одного з перших регулярних парків Росії.
Меншиковський палац на березі Васильєвського острову уявляє собою новий тип садиби, яка складається з регулярного парку позаду нової будівлі, нового кам`яного палацу та старого дерев`яного. Поряд з міськими садибами в цей період починається будівництво заміських резиденцій - Єкатерінгофу, Стрельни, Петергофу, Оранієнбауму.
Багато уваги приділяється будівництву приватних жилих будинків, так званих "типових", які були диференційовані за майновим принципом. Двоповерхові, вони фасадами виходили на вулицю, разом з огорожами і воротами, створючи єдину лінію вулиць і набережних. Центром міста стає Адміралтейська сторона, де від Адміралтейської башти зі шпилем трьома променями відходили Невський і Вознесенський проспекти та виникнувша дещо пізніше Горохова вулиця.
Живопис.Значним явищем в російському мистецтві початку ХУІІІ ст. став портретний живопис, головне місце в якому займає картина олією на світський сюжет. Нова техніка і новий зміст викликають до життя свої специфічні прийоми, засоби виразності. В портреті ХУІІІ ст. виявилася значна зацікавленість людиною, її особистістю. Але, перші кроки портретного живопису грунтуються на поєднанні парсунних традицій з реалістичними ( портрет Якова Тургєнєва).
Засвоєнню західноєвропейської мови мистецтва допомогли запрошені Петром іноземці:Й.Танауер, навчивший майстрів прийомам пізнього західноєвропейського бароко ( портрет Меншикова), Г.Гзель, художник скоріше натуралістичного, ніж реалістичного напрямку, Л.Каравак, створивший портрети членів царської сім`ї, познайомивший росіян зі стилем рококо ( портрет царевен Анни і Єлизавети, Наталії Олексіїївни, внуків Петра 1).
Засновником нового живопису в Росії справедливо вважають Івана Нікітіна ( середина 80-х років ХУІІІст.), який сформувався як художник дуже рано, ще до поїздки за кордон написавший портрети членів царської сім`ї (портрет Прасковії Іоанівни, портрет Наталії Олексіївни). Навчання за кордоном ( 1716-1719) значно збагатили майстра знаннями європейської техніки письма, але не змінили його загального світосприйняття й розуміння задач мистецтва. В портреті канцлера Головкіна , написаному після повернення на батьківщину, майстер фіксує увагу на обличчі, насичуючи його напруженістю внутрішнього життя, зосередженістю, що визначає характеристику розумного, вольового дипломата. Суттєву роль не грають аксесуари в портреті Строганова, наповненого енергією, духовністю, зацікавленістю життям, при всій млосності пози елегантного придворного.
Останні п`ять років до смерті Петра - вершина творчості І.Нікітіна. Глибоким сумом, величною святковістю та скорботою сповнене зображення Петра на смертельній постелі ( 1725).
І.Нікітін у своїх портретах показав різних людей петровської епохи, виявивши основні характерні риси їх характерів. В портретах сучасників він передав образ самої бурної епохи, її характерних ознак.
Видатним майстром цього часу був Андрій Матвєєв. Повернувшись із-за кордону в Петербург він працює над оформленням Петропавлівського собору, для якого виконує не тільки самостійні роботи, але й моделі живописних композицій. З 1730 р. керує всіма монументально-декоративними роботами, які ведуться в Петербурзі ( панно для Сенатського залу Дванадцяти колегій, ікони для церкви Сімеона та Анни ). Із станкових творів найбільш цікавими є парні портрети Голіциних. Звертає увагу на себе портрет А.Голіциної, статс-дами, в якому Матвєєв зберігає схему портрету за замовленням, створюючи виразну характеристику образу.
Найпопулярнішим є твір Матвєєва - " Автопортрет з дружиною"( 1729), в якому автор радісно, вільно, поетично заявляє про свої почуття. Головні риси образу - простота, відкритість, довіра. Характерні риси - свобода володіння пензлем, живописне ліплення об`ємів у повітряному середовищі. Російський живопис в обличчі Нікініта та Матвєєва демонструє значну ступінь довершеності в оволодінні прийомами західноєвропейського мистецтва, в той же час зберігаючи національний дух образів, аскетичних нікітінських і тонкість, щирість матвєєвських.
Особливим успіхом в бурхливий петровський час користувалася графіка, як самий оперативний і мобільний вид мистецтва. З традицій масового мистецтва гравюри, який активно розвивався в майстернях Збройної палати, вийшли витоки творчості видатних граверів петровського часу - братів Олексія та Івана Зубових, Олексія Ростовцева. Перейнявши цілий ряд технічних прийомів від іноземних майстрів(в першу чергу,Схонебека), вони зберегли національний характер російської гравюри. Для баталій О.Зубова характерний лаконічний рисунок штрихом, велику роль відіграє колір самого білого паперу, композиція проста, логічна, ясна, з характерним трьохплановим розподілом простору. В зображеннях Петербургу на першому плані - жанрові сцени, другий план зайнятий зображенням " водної стихії", на третьому - архітектури. Обов`язковим мотивом зубовських гравюр став корабель з димною завісою - в баталіях, або святково розправленими парусами вітром - у ведутах. Петербург на гравюрах Зубова - це молоде місто, з мінливим, живим образом столиці гігантської морської держави, з величними кораблями - гордістю Петра.
Іван Зубов виконував в основному гравюри з краєвидами Москви. В жанрі гравюри-фейерверка багато працював крім О.Зубова - А.Ростовцев.
Скульптура.Засвоєння нових прийомів і методів в мистецтві скульптури йшло значно повільніше, ніж в інших видах мистецтва. До сприйняття скульптури світського характеру російські люди були підготовані барочним різьбленням ікіностасів церков, пластикою церкви Знамення в Дубровицях, Меншикової башти, рельєфами Петровських воріт.
Народження світської круглої скульптури, монументу, пов`язане з ім`ям Б.-К. Растреллі - батька, флорентійця за походженням, приїхавшого до Росії в 1716 році. Він працював як архітектор, як скульптор в різних жанрах. Головна місія майстра - створення пам`ятника ПетруІ. Ще в 1719 році знявши з царя маску і виліпивши восковий бюст, Б.-К.Растреллі створивши динамічну композицію з акцентом на багатогранності фактур, зі світлотіньовими контрастами пластичних мас. Це образ цілої епохи, з рисами монументальності, великою внутрішньою силою.
Розвиток монументальної російської скульптури починається з перщого монументу, виконаного також Растреллі,- статуї Анни Іоановни з арапником, яскравому пам`ятнику за цільністю художнього образу, історизму та пластичній виразності. Для нього характерні. пластична рівновага мас, об`єднання парадних і жанрових мотивів, майстерність узагальнення та індивідуальність характеристики.
В кінному монументі імператора Растреллі створив образ полководця, тріумфатора. Замість барочної складності рухів та помпезності драпіювання , ми бачимо вільну постановку фігури, чіткість силуету, закінченість форм. Мужньою, простою і ясною пластичною мовою Растреллі уславлює силу та могутність російської державної влади, продовжує антично - ренесансні традиції.
Серед різних видів прикладного мистецтва початку ХУІІІ ст. особливо видатними є дерево, скло і текстиль. Різьблення по дереву - присутнє в тріумфальних спорудах, декору кораблів, в інтер`єрах. Вироби зі скла за типологією діляться на предмети з безкольорового скла з різною орнаментикою, та твори з білого або пляшкового-зеленого скла з емалевим розписом. Текстиль в Росії петровського часу збагачується новою технікою - шпалерою - тканим безворсовим килимом із шерсті або шовку. З 1724 р. російські майстри створюють самостійні роботи у вигляді своєрідних настінних панно. Перші твори шпалерної мануфактури в Петербурзі присвячені темі уславлення військових перемог Росії ( шпалера " Полтавська баталія, 1723).
Російське мистецтво середини ХVІІІ століття .
Російське мистецтво середини ХУІІІ ст. ділиться на два етапи. 30-і -поч. 40-х років, правління Анни Іоановни, період засилля іноземців, і 40 -50-і роки , роки правління Єлизавети, періоду всього вітчизняного, складення стилю "російського бароко", росту національної самосвідомості.
Архітектура. В архітектурі 30-40 р. відомі роботи І.Коробова над реконструкцією Адміралтейства та створення центральної башти з високим золоченим шпилем (1732), з флюгером у вигляді трьохмачтового корабля, будівельними планами П.Єропкіна.
Але розквіт архітектури цього часу пов`язаний з ім`ям Б.Ф.Растреллі, до ранніх будівель якого відносяться - палац Бірона в Митаві і Руєнталє, Літній палац Єлизавети Петрівни, палац Воронцова на Садовій вулиці в Петербурзі. У цих спорудах майстер зберігає деяку стриманість, використовуючи на фасадах злегка виступаючі пілястри і лопатки, частіше рустовані, дещо скупіше декоративну скульптуру і орнаментальні композиції. З 1745 р. майстер працював над Великим Петергофським палацем, парадні сходи і великий танцювальний зал якого символізують перемогу синтезу мистецтв в одному стилі - бароко. Одне з самих видатних творінь архітектурного генію Растреллі - Великий, або Єкатерининський палац в Царському селі. Майстер перетворив його в величезну анфіладу залів, " блок-галерею" з вікнами на сад, в якому зводить паркові павільйони сер. ХУІІІ ст. - Ермітаж, Монбіжу, Грот і Катальну гірку.
В центрі Петербурга Растреллі будує Зимовий палац, квадратну в плані будову, яка має замкнутий парадний двір з підкресленими вугловими масивами, що включали основні приміщення, потрійні ворота, які вели у двір зі сторони "галявини", на місці якої зараз знаходиться Двірцева площа.
Певна стриманість архітектурних форм і раціоналізм петровського бароко змінюються на багаті й пишні декоративні форми. Ніхто з архітекторів тих часів не володів такою дивовижною фантазією, таким блискучим талантом у створенні могутніх архітектурних симфоній, де на повний голос звучали золоті, сині, білі, зелені, червоні кольори, композиції колон, фронтонів, ліпних окрас скульптури, ефекти світла й тіні - весь арсенал засобів виразності архітектурного стилю бароко, як Растреллі.
Великий палац у Пушкіні ( колишнє Царське село) - одна з найвизначніших палацових споруд у світі. За палацом продовжується парк з великим ставом, численними павільйонами та парковими спорудами. Вражає весь фасад палацу, довжина якого 325 метрів. Його розчленовано виступами - різалітами з колонами, портиками, які угруповані в різній послідовності. Центральні відтінки фасаду оформлено колонадами на двох верхніх ярусах, колони спираються на кронштейни пілястр аркади першого поверху, що підтримують скульптури атлантів. Золото капітелів, скульптур та орнаментальних окрас, сині поля стін, білосніжні колони, наличники вікон, зеленуваті тони антаблементів і горизонтальних тяг - усе створює яскраву, сліпучу колористичну гаму.
Комплекс будівель Смольного монастиря - одне з завершених творів Растреллі ( закінчений у 30-х роках ХІХ ст. В.Стасовим). За проектом - всередині хрестоподібного замкнутого двору знаходиться великий собор. По контуру двору йдуть житлові корпуси, вугли яких прикрашені невеликими, домовими церквами. Головний в`їзд відмічений великою баштою - дзвіницею ( більш 140 м висотою).
Серед споруд Растреллі чи не найбільш ошатною і ліричною є славнозвісна Андріївська церква ( 1744-1767). Церква невелика, всередині має хрещате в плані приміщення, перекрите банею на високому барабані. Стіни споруди прикращено пілястрами й криволінійними фронтонами з ліпними та бронзовими золоченими деталями. До церкви ведуть широкі чавунні сходи. Всередині церква вражає багатством оформлення, золоченим іконостасом.
Видатним майстром петербургської архітектури сер. ХУІІІ ст. був Савва Чевакінський, будівничий Нікольського Морського собору в Петеребурзі. В цей час в Москві склалась ціла архітектурна школа Д.Ухтомського ( автора дзвіниці Трійця-Сергієвої лаври, Загорськ ). Тут працював А.Квасов ( собор в Козельці на Україні), Ф.Аргунов ( підмосковська садиба Шереметьєвих Кусково, "Фонтанний дім " на Фонтанці), О.Євлашев ( дзвіниця Донського монастиря).
Російське бароко визвало зліт всіх видів декоративно-прикладного мистецтва. Барочний інтер`єр - єдиний декоративний потік, багатство декора в барочно-рокайльних тенденціях, з граціозним рисунком, примхливістю загальної композиції, нарядністю рішення.
В середині ХУІІІ ст. важливе положення займає фарфор. 1748 р. - поява першого вітчизняного фарфору знаменує народження нового виду російського прикладного мистецтва. З`являються цілі фарфорові ансамблі, в основі яких- вази, посуд, ручки столових приборів, підсвічники, мініатюрні фарфорові скульптури дам і кавалерів ( власний столовий сервіз Єлизавети Петрівни, сер.ХУІІІст.).
Живопис . В період правління Єлизавети Петрівни в Росії працювали художники стилю рококо, наприклад, італієць П`єтро Ротарі, автор славетних зображень граціозних дівочих голівок, німець Г.Гроог, створивший невеликі, парадні композиції, рокайльні за стилем, граціозні портрети ( Єлизавети Петрівни, вел.кн. Єкатерини Олексіївни). В кінці 50-х р. працював приїхавший з Парижу видатний живописець Л.Токе ( портрет Воронцової).
В той же час звучніше чути голос вітчизняних майстрів з яскравим самобутнім талантом. Їх характеризувала різнобічність, універсальність, уміння створювати все своїми руками, від плафонів і панно до театральних декорацій, розписів хоругвів, малюнків на шпалерах, а також ікон для церков. Але до нас дійшли лише портрети, автори яких, художники середини століття, які вчилися не за кордоном, а вдома. Після смерті Матвєєва місце голови Живописної команди Канцелярії від будівель зайняв І.Вишняков. З його іменем пов`язували дитячі портрети Сари Елеонори і Вільгейма Фермор, дітей начальника Канцелярії Фермора. Вони є свідоцтвом перетворення різних тенденцій в мистецтві цього часу - від спадщини парсуни до впливу рококо, а також - поетичного сприйняття художником образу людини.
Цікавим є портрет Сари Фермор. Типове парадне зображення, в якому фігура і поза умовно визначені, площинно трактований задник, як декоративний пейзаж, а обличчя виліплено об`ємно. Головне, що над усією схемою парадного портрету живе напруженим життям серйозне, сумне обличчя маленької дівчинки з засмученим поглядом. Кольорове рішення - серебристий тоновий живопис, відмова від яскравих локальних плям - зумовлено характером моделі, яка видається втіленням мрії.
Характерні для Вишнякова пошуки життєвої виразності в області парадного портрету, ще помітніші в творах О.Антропова, художника, який багато років працював в Канцелярії від будівель під наглядом Матвєєва, а потім Вишнякова. В станковому живопису майстер працював у жанрі камерного портрету, в якому досягає великої реалістичної достовірності. Уже в першому зображенні , що дійшло до нас-статс-дами А.Ізмайлової - можна прослідкувати риси, які будуть характерні для художника на протязі всього життя. Антропов використовує свій улюблений композиційний прийом - дає поясне зображення, навмисно наближаючи напівфігуру і обличчя до глядача, яке зразу звертає на себе увагу. Художник підкреслює головне в характері Ізмайлової - самовпевненість і власність. Колористичне рішення та світлотіньове моделюапння об"ємів будується на контрастах .
Характерними творами Антропова є портрети М.Румянцевої(1764), А.Бутурліної ( 1763), Т.Трубецької ( 1761). В кожній моделі художник зумів побачити найбільш істотне, тому його портрети відрізняються такою життєвістю.
Сувора точність відрізняє Антропова навіть в офіційних і парадних портретах 60-х років. Так, в портреті Петра ІІІ - обстановка палацу, парадні регалії знаходяться в контасті з жалюгідною, потворною фігурою імператора.
В творчій манері Антропова багато чого від традицій живопису попереднього століття. Композиції його портретів статичні, зображення фігури - при підкресленій об`ємності обличчя - плоскістно, твори позбавлені повітряного середовища. Антропов, як і Вишняков мали неабиякий вплив на живопис наступного періоду. В його приватній художній школі в Петербурзі сформувався один із самих видатних художників другої половини століття - Левицький.
Одним з відомих портретистів середини століття, багато в чому близький Антропову, був І.Аргунов, кріпосний художник Шереметьєвих. Перші портрети майстра, що мали офіційний характер, об`єднують в собі принцип композиції західноєвропейського парадного портрету і йдучих від парсуни рис застиглості, сухості, плоскістності ( портрети князя та княгині Лобанових - Ростовських, генерал - адмірала князя М.Голіцина).
Залишаючись все життя кріпосним художником Шереметьєвих , Аргунов багато разів писав портрети П.Б.Шереметьєва та його дружину Варвару Олексіївну . Більш вдалими, заслуговуючими на увагу були камерні портрети, наприклад портрети чоловіка та жінки Хрипунових ( 1757 р.).Теплою поетичністю наповнені виконані Аргуновим портрети дітей і юнаків ( портрет калмички Аннушки ). Майсерністю зображення , безпосередністю, довершеністю живописного виконання відрізняв автопортрет Аргунова , виконаний в кінці 50-х років . У 80-і роки під впливом нового напрямку - класицизму - творча манера Аргунова змінюється : форми стають скульптурними, чіткіші контури, локальним колір. Це чітко видно в зображенні" Селянки " (1785 ), з характерною пластичністю форм, простотою і ясністю композиції. Колорит залишається теплим, художник віртуозно будує його на сполученні червоного і золотого з перлино-тілесним, використовуючи тонкі лесіровки, якими моделюється форми .
Аргунов був також талановитим педагогом . Його учні -Лосенко, Головачевський, Саблуков - стали відомими російськими живописцями .
Крім живопису в сер. ХУІІІ ст. в російському мистецтві цікаво розвивалася графіка, особливо архітектурний пейзаж, ведута. Особливо багато в цьому відношенні зробив видатний рисувальщик і " майстер ландкартної справи " Академії наук М.І.Махаєв, автор великої кількості краєвидів Москви, Петербургу , заміських палаців і парків. Дванадцять " знатніших перспектив " Петербургу, рисованих Махаєвим, були гравіровані талановитими граверами - Є.Виноградовим, Н.Грековим та ін. Махаєв умів і полюбляв передавати глибину простору, повітряне середовище, що відрізняє гравюри з його малюнків від гравюр Зубова . У зв`язку з коронацією Єлезавети Петрівни з`явилося багато гравірованих зображень цієї події . Найбільш цікаві з них зроблені іншим відомим графіком - І.Соколовим, який більше десяти років очолював російських граверів в Академії наук .
На мистецтві середини століття не змогла не відбитися енергійна, масштабна діяльність М.В.Ломоносова ( 1711-1765). Більше чотирьох тисяч дослідних плавок було попереду винаходів знаходження кольорових смальт для мозаїк, не гірших ніж італійські смальти . У Ломоносова був грандіозний задум- створити більше двадцяти великих мозаїчних панно для Петропавлівського собору ( до нас дійшла мозаїка " Полтавська баталія "). З 1751 по 1769 р. було створено більше сорока мозаїк, серед яких портрети Петра І, Елизавети Петрівни. Лише смерть не дала змоги Ломоносову здійснити свій грандіозний задум відродження великого мистецтва мозаїки, яке він розглядав, як могутній засіб монументальної пропоганди високих патріотичних ідей .