Договори Русі з Візантією
Основними джерелами права в Україні-Русі були: звичаєве право, договори Русі з Візантією, поточне князівське законодавство, канонічне (церковне) законодавство. Руська Правда. Найдавнішим джерелом було звичаєве право. Згодом норми звичаєвого права були санкціоновані державою і стали правовими нормами. Але норми звичаєвого права не загинули, наприклад, вони продовжували залишатися головним джерелом права для общинного суду.
Важливими пам'ятками права були договори Русі з Візантією: 907,911,945 і971 років. У договорах Олега згадується договір Оскольда 865 року, який не зберігся. Не дійшов до нас і текст договору Олега 907 року. У договорах Русі з Візантією ми знаходимо норми публічного, міжнародного та приватного права. У договорах обидві держави виступають як рівноправні партнери. Важливим є виноска в договорах на російський закон. Необхідно підкреслити, що російське право містить перші три договори, які уклали Олег і Ігор. У договорі 971 року ми знаходимо тільки візантійське право.
Російський закон описується як добре створене, самобутнє законодавство, яке суворо карає за злочин проти особистості, власності. Система права Київської Русі відповідала розвиненому суспільству. Це свідчить про те, що тут законодавство існувало задовго до Руської Правди.
З аналізу текстів договорів випливає, що в них виражено змішане російсько-візантійського права. Тут ми знаходимо норми кримінального, цивільного та міжнародного права.
Серед норм кримінального права виділяються статті, які трактують вбивство (ст. 4 договору 911 року і ст. 13 договору 945 року). За ст. 4, якщо рус вб'є візантійця або візантієць вб'є руса, винний помре на місці, де здійснено вбивство. У договорі 945 року аналогічна стаття наводиться кілька в зміненому вигляді. У ній йдеться, що вбивця може бути затриманий і позбавлений життя близькими родичами вбитого.
Статті 6 і 7 договору 911 року говорять про майнові злочини. Якщо рус вкраде що-небудь у візантійця, або візантієць у руса, і спійманий потерпілим у момент крадіжки буде чинити опір, то його вбивство не потягне за собою покарання вбивці, більше того, потерпілому повертається вкрадене.
У договорах є ряд статей, які відносяться до цивільного права. Так, в договорі 911 року є стаття про спадкування русів, які перебували на службі у візантійського імператора.
У договорі 911 року вміщено статтю, яка регламентує видачу злочинця. У ній говориться: якщо злочинець здійснить втечу з Русі до Візантії, і російська влада пред'явить скаргу візантійському уряду, то останнє повинно силою повернути злочинця на Русь.
Окреме місце серед пам'яток княжого законодавства посідають церковні статути, які містили норми канонічного (церковного) права. Їх збереглося шість. Найважливіші серед них: церковний статут Володимира і церковний статут Ярослава. Вони мали величезне значення насамперед для церковного судочинства. Канонічне право регулювало відносини: між церквою і державою, всередині церкви, між церквою та паствою. Церковної юрисдикції підлягали також шлюбно-сімейні відносини і всі порушення моральних норм.
Найважливіше значення серед правових пам'яток Київської Русі займала Руська Правда. Вона дійшла до нас більш ніж у трьохстах списках: в складі літописів, у різних юридичних збірниках. Ці списки отримували назву або за місцем їх знаходження (Синодальний - у бібліотеці Синоду, Академічний - в бібліотеці Академії наук), або на прізвище осіб, які знаходили їх (Карамзінський, Татіщевський та ін.)
Всі ці списки прийнято поділяти на три редакції. Перша редакція зв'язується з ім'ям Ярослава, датується періодом між 1016 та 1054 роками і
має 17 статей. Друга редакція була результатом спільної діяльності братів Ярославичів - Ізяслава, Святослава та Всеволода, датується періодом до 1068 року і має 26 статей. Третя редакція - не молодше 1113, належить авторству Володимира Мономаха і включає 121 статтю.
Деякі вчені об'єднують дві перші редакції в одну - Коротку редакцію. Третя - одержала назву Великої редакції. Існує ще четверта, яка є скороченням другої і третьої редакцій. Як правило, її називають Скороченою з Великої редакцією.
У Великої редакції на відміну від Короткої ми виділяємо статут про закупів і статут про холопів. Отже, Велика редакція відрізняється від Короткої перш за все рівнем розвитку норм цивільного права, а також нормами, які регламентують правове становище напівзалежного і залежного населення.