Процес за Руською Правдою: форма, судові докази

Судові органи. У Київській Русі суд не був відділений від ад­міністрації. Він захищав насамперед інтереси панівних верхів дав­ньоруського суспільства. У ролі судді передусім виступав князь. До компетенції лише князівського суду належали справи, в яких хоча б однією зі сторін були представники феодальної знаті. Про суд кня­зя розповідається в Руській Правді та інших джерелах. Статті Руської Правди забороняли мучити смерда й огнищанина без «кня­жа слова» (ст. 33 К. П., ст. 78 П. П.). Закуп міг піти «жалітися до князя і до суддів» (ст. 56 П. П.). Про себе як про суддю говорить у «Повчанні» Володимир Мономах: «На посадников не полагаясь, ни на биричей, сам делал...» Найважливіші справи князь вирішував разом зі своїми боярами на звичайному місці суду — княжому дворі (ст. 40 П. П.).

Судові функції, крім князя, здійснювали також представники місцевої адміністрації — посадники, волостелі, їхніми помічниками були тіуни, вірники та ін. Це знайшло відбиток у статтях Руської Правди (ст. 41 К. П.; статті 9—10, 20, 74, 86, 107—108 П. П.), де визна­чаються й уточнюються судові побори на користь численних осіб до­поміжного судового персоналу (мечника, дитячого, метельника).

У Київській Русі активно відбувалося становлення вотчинного суду. Це був суд землевласників над феодально залежним насе­ленням, який здійснювався на основі імунітетних жалувань. Виник­нення вотчинного суду пов'язано зі зростанням великого землево­лодіння й утвердженням феодальних відносин на Русі. Про ці суди згадується у літописі й грамоті новгородського князя Мстислава Володимировича Юр'єву монастирю 1130 р.

Існував у Київській Русі і так званий общинний суд. Про нього Руська Правда згадує лише один раз (ст. 15 К. П.), говорячи про пережиток давнього общинного суду («извод пред 12 человека»).

Запровадження християнства в Київській Русі та зростаючий вплив церкви на віруючих визначили виникнення церковного суду. Судові функції здійснювали єпископи, архієпископи і митрополит. Під час вирішення справ, які стосувалися чернецтва й населення, залежного від монастирів, у ролі судової інстанції виступав ар­хімандрит. Згідно з церковними статутами князів Володимира і Ярослава, церкві були підсудними справи, що виникали на грунті шлюбно-сімейних стосунків. Церковний суд розглядав також спра­ви про святотатство, чаклунство і знахарство, про здійснення коли­шнього дохристиянського язичницького культу.

Церковному суду з усіх справ підлягали так звані церковні люди. Він втручався в життя населення так само часто, як і князів­ський суд. Через єпископського волостеля або тіуна проходили усі побутові конфлікти, пов'язані з життям сім'ї, а також справи, зу­мовлені заміною традиційних общинних шлюбних норм і звичаїв новими нормами класового суспільства.

Для Давньоруської держави були характерними такі типові феодальні риси судових порядків, як роздроблення судової влади, її зв'язок із земельною власністю, наявність церковного су­ду, що конкурував із державним судом.