ІНШІ ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик.Відповідно до вимог ст. ст.
133-134 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя (під час досудового розслідування)
чи суд (під час судового провадження) мають право викликати підозрюваного,
свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження у
встановлених КПК випадках для допиту чи участі в іншій процесуальній дії.
Особа може бути викликана слідчим, прокурором якщо є:
− достатні підстави вважати, що вона може дати показання, які мають
значення для кримінального провадження;
− її участь у процесуальній дії є обов'язковою ( ст. 133 КПК).
Процесуальний порядок здійснення виклику. Особа викликається до слідчого,
прокурора, слідчого судді, суду шляхом:
− вручення повістки про виклик;
− надіслання повістки поштою, електронною поштою чи факсимільним
зв'язком;
− здійснення виклику по телефону або телеграмою.
У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання, повістка для
передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка
з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи
або адміністрації за місцем її роботи.
Особливості виклику окремих категорій суб’єктів кримінального
провадження полягає в наступному:
− якщо особа перебуває під вартою, то вона викликається через адміністрацію
місця ув'язнення;
− повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку,
матері, усиновлювачу або законному представнику;
− повістка про виклик обмежено дієздатної особи вручається її піклувальнику;
− повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з
міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов'язковість якого
надана Верховною Радою України, а за відсутності такого – за допомогою
дипломатичного (консульського) представництва.
Повістка про виклик вручається особі працівником органу зв'язку,
працівником правоохоронного органу, слідчим, прокурором, а також секретарем
судового засідання, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду.
Строки отримання повістки про виклик чи повідомлення іншим шляхом (ч.8
ст. 135 КПК):
− не пізніше ніж за 3 дні до дня, коли особа зобов'язана прибути за викликом;
− якщо здійснення процесуальних дій не дозволяють здійснити виклик в 3-х
денний строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про
нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй звичайно
необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.
Відповідно до ст. 136 КПК належним підтвердженням отримання особою
повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є:
− розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому
повідомленні;
− відеозапис вручення особі повістки;
− будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про
виклик або ознайомлення з її змістом;
− отримання листа-підтвердження про отримання електронного листа. Якщо
особа попередньо повідомила слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про адресу
своєї електронної пошти і повістка про виклик була надіслана на таку адресу.
У повістці про виклик повинно бути зазначено:
− прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, найменування суду,
який здійснює виклик;
− адресу установи, до якої здійснюється виклик, номер телефону чи інших
засобів зв'язку;
− ім'я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса;
− найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого
здійснюється виклик;
− процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа;
− час, день, місяць, рік і місце прибуття викликаної особи;
− процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа;
− наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних
положень закону, в тому числі можливість застосування приводу;
− передбачені КПК поважні причини, через які особа може не з'явитися на
виклик та обов'язок заздалегідь повідомити про неможливість з'явлення;
− підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.
Якщо особа може не з'явитися на виклик, вона має повідомити слідчого,
прокурора, слідчого суддю чи суд про поважні причини, що перешкоджають його
своєчасному прибуттю.
Поважні ____________причини неприбуття особи на виклик визначені в ст. 138 КПК.
Такими причинами є:
1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання;
2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;
3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або
інші подібні обставини);
4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок
відрядження, подорожі тощо;
5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з
лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;
6) смерть близьких родичів, членів сім'ї чи інших близьких осіб або серйозна
загроза їхньому життю;
7) несвоєчасне одержання повістки про виклик;
8) інші обставини, які об'єктивно унеможливлюють з'явлення особи на виклик.
Якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний
відповідач, який був у встановленому КПК порядку викликаний та не з'явився без
поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, до нього
застосовуються такі заходи юридичної відповідальності:
1) накладається грошове стягнення у розмірі:
− від 0,25 до 0,5 РМЗП – у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;
− від 0,5 до 2 РМЗП – у разі неприбуття на виклик слідчого судді, суду.
2) застосовується привід (ст.ст. 140−143);
3) за злісне ухилення від явки свідок, потерпілий несуть відповідальність,
встановлену законом (ст. 185-4 КУпАП).
Привід(ст. 140 КПК) полягає у примусовому супроводженні особи, до якої
він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про його здійснення, до місця її
виклику в зазначений в ухвалі про здійснення приводу час.
Привід може застосовуватися лише до підозрюваного, обвинуваченого, свідка.
Привід свідка не може бути застосований до неповнолітніх, вагітних жінок,
інвалідів першої і другої груп, осіб, які одноосібно виховують дітей віком до шести
років або дітей-інвалідів, а також осіб, які згідно із КПК не можуть бути допитані як
свідки. Привід співробітника кадрового складу розвідувального органу України при
виконанні ним своїх службових обов'язків здійснюється тільки в присутності
офіційних представників цього органу (ч.4 ст. 140 КПК).
Привід застосовується якщо:
− особа була викликана у порядку, встановленому КПК України;
− наявне підтвердження отримання повістки про виклик або ознайомлення з її
змістом іншим шляхом;
− особа не з'явилася без поважних причин або не повідомила про причини
свого неприбуття.
Причини неявки мають бути встановлені до прийняття рішення про
застосування приводу. Тобто, слідчий суддя чи суд мають впевнитися, що особа
була викликана у визначеному законом порядку та не повідомила про наявність
поважних причин її неприбуття за викликом.
Юридичною підставою здійснення приводу є ухвала слідчого судді, суду, яка
виноситься за клопотанням слідчого, прокурора або з власної ініціативи, а під час
судового провадження − також за клопотанням сторони кримінального
провадження, потерпілого.
Порядок виконання ухвали про здійснення приводу.
Копія ухвали про здійснення приводу, завірена печаткою суду, негайно
надсилається органу, на який покладено її виконання. Виконання може бути
доручене відповідним підрозділам ОВС, органів безпеки, органів, що здійснюють
контроль за додержанням податкового законодавства або органів державного бюро
розслідувань.
Ухвала про здійснення приводу оголошується особі, до якої він
застосовується, особою, яка виконує ухвалу.
Підозрюваний, обвинувачений чи свідок, щодо яких прийняте рішення про
здійснення приводу, зобов'язана прибути до місця виклику в зазначений час у
супроводі особи, яка виконує ухвалу.
У випадку невиконання особою, що підлягає приводу, законних вимог щодо
виконання ухвали про здійснення приводу, до неї можуть бути застосовані заходи
фізичного впливу, які дозволяють здійснити її супроводження до місця виклику з
дотриманням вимог, передбачених ч.3 ст. 143 КПК. Зокрема, застосуванню заходів
фізичного впливу повинно передувати попередження про намір їх застосування. У
разі неможливості уникнути застосування заходів фізичного впливу вони не повинні
перевищувати міри, необхідної для виконання ухвали про здійснення приводу, і
мають зводитися до мінімального впливу на особу.
Забороняється застосування заходів впливу, які можуть завдати шкоди
здоров'ю особи, а також примушення особи перебувати в умовах, що
перешкоджають її вільному пересуванню, протягом часу більшого, ніж необхідно
для негайного доставлення особи до місця виклику. Перевищення повноважень
щодо застосування заходів фізичного впливу тягне за собою відповідальність,
встановлену законом (наприклад, ст. 118 та 124 КК).
У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про
здійснення приводу, повертає її до суду з письмовим поясненням причин
невиконання.
Накладення грошового стягнення(ст. ст. 144−147 КПК). Грошове стягнення
може бути накладено на учасників кримінального провадження за невиконання
процесуальних обов'язків у випадках та розмірах, передбачених КПК. Так, ч.2 ст.
179 КПК передбачає можливість накладення грошового стягнення в разі
невиконання покладених на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язань,
передбачених ст. 194 КПК; ч.5 ст. 180 КПК визначає, що у разі невиконання
поручителем взятих на себе зобов'язань на нього накладається грошове стягнення.
Грошове стягнення накладається: під час досудового розслідування – ухвалою
слідчого судді за клопотанням слідчого, прокурора чи за власною ініціативою, під
час судового провадження – ухвалою суду за клопотанням прокурора чи за власною
ініціативою.
Під час досудового розслідування клопотання слідчого, прокурора про
накладення грошового стягнення на особу розглядається слідчим суддею не пізніше
3 днів із дня його надходження до суду. Про час та місце розгляду клопотання
повідомляється службова особа, яка його внесла, та особа, на яку може бути
накладено грошове стягнення, проте їх неприбуття не перешкоджає розгляду
питання.
Слідчий суддя, суд накладає на особу грошове стягнення, якщо встановить,
що:
− особа не виконала покладений на неї процесуальний обов'язок;
− відсутність поважних причин його невиконання.
Ухвала про накладення грошового стягнення може бути скасованою на
підставі розгляду відповідного клопотання особи, на яку було накладено грошове
стягнення, за умови, що особа не була присутня під час розгляду питання про
накладення грошового стягнення (ст. 147 КПК).
Слідчий суддя, суд, визнавши доводи особи обґрунтованими, може:
− самостійно скасувати ухвалу про накладення грошового стягнення;
− призначити судове засідання для розгляду клопотання про скасування
ухвали про накладення грошового стягнення.
За результатами клопотання про скасування грошового стягнення слідчий
суддя, суд приймає одне з таких рішень:
− скасовує ухвалу про накладення на особу грошового стягнення, якщо буде
встановлено, що стягнення накладено безпідставно;
− відмовляє у задоволенні клопотання.
Ухвала слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про
скасування ухвали про накладення грошового стягнення оскарженню не підлягає.
Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом(ст.ст. 148−153
КПК) − це захід забезпечення кримінального провадження який здійснюється
шляхом вилучення слідчим, прокурором, іншою уповноваженою службовою особою
документів, які посвідчують користування спеціальним правом, та тимчасового
обмеження підозрюваного у користуванні цим правом з метою припинення
кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або
запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання
кримінальному провадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої
кримінальним правопорушенням.
Тобто, тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом
здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що це необхідно для:
− припинення кримінального правопорушення;
− запобігання вчиненню іншого правопорушення;
− припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо
перешкоджання кримінальному провадженню;
− забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним
правопорушенням.
Тимчасово вилученими можуть бути документи, які посвідчують
користування таким спеціальним правом:
− право керування транспортним засобом або судном;
− право полювання;
− право на здійснення підприємницької діяльності.
Процесуальний порядок здійснення тимчасового обмеження у користуванні
спеціальним правом.
Особа, яка здійснила законне затримання, у передбаченому ст. 208 КПК
порядку, зобов'язана одночасно із доставленням затриманої особи до уповноваженої
службової особи (особи, якій законом надано право здійснювати тимчасове
вилучення документів, що посвідчують користування спеціальним правом) передати
їй тимчасово вилучені документи, які посвідчують користування спеціальним
правом, якщо такі документи було вилучено. Факт передання тимчасово вилучених
документів, які посвідчують користування спеціальним правом, засвідчується
протоколом, складеним в порядку, передбаченому КПК.
Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час законного
затримання та тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування
спеціальним правом, або негайно після їх здійснення зобов'язана скласти
відповідний протокол у порядку, визначеному КПК.
Після складення протоколу про тимчасове вилучення документів, які
посвідчують користування спеціальним правом, слідчий, прокурор, інша
уповноважена службова особа зобов'язана передати тимчасово вилучені документи
на зберігання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором під час досудового
розслідування звертаються до слідчого судді із клопотанням про тимчасове
обмеження у користуванні спеціальним правом.
У випадку тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування
спеціальним правом, прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов'язаний
звернутися до слідчого судді із відповідним клопотанням не пізніше 2 днів з
моменту тимчасового вилучення. Пропуск вказаного строку тягне за собою
необхідність повернення тимчасово вилучених документів.
Клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом
складається з дотриманням вимог, визначених ч.2 та ч.3 ст. 150 КПК.
Клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом
розглядається слідчим суддею не пізніше 3 днів з дня його надходження до суду за
участю прокурора та/або слідчого, підозрюваного, його захисника ( ч.1 ст.151 КПК).
Клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом,
якщо документи, які посвідчують користування спеціальним правом, не були
тимчасово вилучені, може розглядатися лише за участю підозрюваного, його
захисника.
При вирішенні питання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним
правом слідчий суддя зобов'язаний врахувати такі обставини:
− правову підставу для тимчасового обмеження у користуванні спеціальним
правом;
− достатність доказів, які вказують на вчинення особою кримінального
правопорушення;
− наслідки тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом для
інших осіб.
За результатами розгляду клопотання слідчий суддя:
− відмовляє у задоволенні клопотання про тимчасове обмеження у
користуванні спеціальним правом;
− постановляє ухвалу про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним
правом в якій зазначає мотиви застосування; перелік документів, які посвідчують
користування спеціальним правом та які підлягають вилученню; строк тимчасового
обмеження у користуванні спеціальним правом та порядок виконання ухвали.
Копія ухвали надсилається особі, яка звернулася з відповідним клопотанням,
підозрюваному, іншим заінтересованим особам не пізніше дня, наступного за днем її
постановлення, та підлягає негайному виконанню в порядку, передбаченому для
виконання судових рішень.
Строк тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом під час
досудового розслідування − не більше 2 місяців.
Цей строк може бути продовжений за рішенням слідчого судді, суду,
прийнятого на підставі клопотання прокурора, якщо під час розгляду цього
клопотання прокурор доведе, що:
− обставини, які стали підставою для тимчасового обмеження у користуванні
спеціальним правом, продовжують існувати;
− сторона обвинувачення не мала можливості забезпечити досягнення цілей,
заради яких було обмежено користування спеціальним правом, іншими способами
протягом дії попередньої ухвали.
Відсторонення від посади(ст. 154 КПК) − захід забезпечення кримінального
провадження, який може бути здійснений щодо службової особи, яка визнається
такою кримінальним законодавством (у примітці до ст. 364 КК України).
Відсторонення від посади здійснюється з метою:
− припинення кримінального правопорушення;
− припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного чи
обвинуваченого, який перебуваючи на посаді, може знищити чи підробити речі і
документи, які мають значення для досудового розслідування, незаконними
засобами впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження або
протиправно перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Відсторонення від посади може бути здійснено:
− щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину
середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину;
– щодо особи, яка є службовою особою правоохоронного органу − незалежно
від тяжкості злочину.
Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під
час досудового розслідування чи суду під час судового провадження. Питання про
відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України,
вирішується Президентом України; відсторонення судді від посади здійснюється
Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Процесуальний порядок відсторонення від посади.
Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором звертається із клопотанням
про відсторонення особи від посади до слідчого судді (під час досудового
розслідування) або суду (під час судового провадження).
Із клопотанням про відсторонення від посади осіб, що призначаються
Президентом України, має право звертатися лише прокурор. Із клопотанням про
відсторонення від посади судді має право звертатися Генеральний прокурор України
до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Клопотання прокурора, слідчого за погодженням з прокурором про
відсторонення особи від посади розглядається слідчим суддею, судом не пізніше 3
днів з дня його надходження до суду за участю слідчого та/або прокурора та
підозрюваного чи обвинуваченого, його захисника.
Під час розгляду клопотання слідчий суддя, суд має право за клопотанням
сторін кримінального провадження або за власною ініціативою заслухати будь-
388
якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення
питання про відсторонення від посади.
За результатами розгляду клопотання слідчий суддя, суд приймає одне з таких
рішень:
− відмовляє у задоволенні клопотання про відсторонення від посади, якщо
слідчий, прокурор не доведе наявність достатніх підстав вважати, що такий захід є
необхідним;
− постановляє ухвалу про відсторонення від посади.
Копія ухвали надсилається особі, яка звернулася з відповідним клопотанням,
підозрюваному чи обвинуваченому, іншим заінтересованим особам не пізніше дня,
наступного за днем її постановлення, та підлягає негайному виконанню.
Строк відсторонення від посади − не більше 2 місяців. Продовження строку
здійснюється за клопотанням прокурора.
Відсторонення від посади може бути скасовано за клопотанням прокурора або
підозрюваного чи обвинуваченого, якого було відсторонено від посади, коли в
подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.
Тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 159 КПК) полягає у наданні
стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і
документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття
відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх (здійснити їх виїмку).
Доступ заборонено до речей і документів, перелік яких наведений в ст. 161
КПК, а саме:
− листування або інші форми обміну інформацією між захисником та його
клієнтом або будь-якою особою, яка представляє його клієнта, у зв'язку з наданням
правової допомоги;
− об'єкти, які додані до такого листування або інших форм обміну
інформацією.
Доступ особи до речей і документів, які містять охоронювану законом
таємницю, здійснюється в порядку, визначеному законом. До охоронюваної законом
таємниці, яка міститься в речах і документах, належать:
389
− інформація, що знаходиться у володінні засобу масової інформації або
журналіста і надана за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;
− відомості, які можуть становити лікарську таємницю;
− відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій;
− конфіденційна інформація, в тому числі така, що містить комерційну
таємницю;
− відомості, які можуть становити банківську таємницю;
− особисте листування особи та інші записи особистого характеру;
− інформація, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій,
про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання
послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо;
− персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі
персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних;
− державна таємниця.
Доступ до речей і документів, що містять відомості, які становлять державну
таємницю, не може надаватися особі, що не має до неї допуску відповідно до вимог
закону ( ч.6 статі 163 КПК).
Процесуальний порядок застосування.
З клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів до слідчого
судді, суду мають право звернутися сторони кримінального провадження. Зокрема,
зі сторони обвинувачення − слідчий, керівник органу досудового розслідування,
прокурор, а також потерпілий та його представник; зі сторони захисту –
підозрюваний, обвинувачений, підсудний, їхні захисники та законні представники.
Після отримання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів
слідчий суддя, суд здійснює судовий виклик особи, у володінні якої знаходяться такі
речі і документи. Клопотання може бути розглянуто слідчим суддею, судом без
виклику особи, у володінні якої знаходяться речі і документи, якщо сторона
кримінального провадження, яка звернулася з клопотанням, доведе наявність
достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення цих речей
чи документів.
390
У повістці про судовий виклик, що слідчий суддя, суд надсилає особі, у
володінні якої знаходяться речі і документи, зазначається про обов'язок збереження
речей і документів у тому вигляді, який вони мають на момент отримання судового
виклику.
Слідчий суддя, суд розглядає клопотання за участю сторони кримінального
провадження, яка подала клопотання, та особи, у володінні якої знаходяться речі і
документи, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Неприбуття за
судовим викликом особи, у володінні якої знаходять чини неприбуття не є
перешкодою для розгляду клопотання.
За результатами розгляду клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу
про надання тимчасового доступу до речей і документів, якщо сторона
кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність достатніх підстав
вважати, що ці речі або документи:
− перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або
юридичної особи;
− самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального
провадження, у зв'язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для
встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні;
− не становлять собою або не включають речей і документів, які містять
охоронювану законом таємницю.
Слідчий суддя, суд в ухвалі про надання тимчасового доступу до речей і
документів може дати розпорядження про надання можливості вилучення речей і
документів, якщо сторона кримінального провадження доведе наявність достатніх
підстав вважати, що без такого вилучення існує реальна загроза зміни або знищення
речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання
доступу до речей і документів.
Особа, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до
речей і документів як володілець речей або документів, зобов'язана надати
тимчасовий доступ до вказаних в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у
відповідній ухвалі слідчого судді, суду.
391
Зазначена в ухвалі слідчого судді, суду особа зобов'язана пред'явити особі, яка
зазначена в ухвалі як володілець речей і документів, оригінал ухвали про
тимчасовий доступ до речей і документів та вручити її копію.
Особа, яка пред'являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів,
зобов'язана залишити володільцю речей і документів опис речей і документів, які
були вилучені на виконання ухвали слідчого судді, суду.
На вимогу володільця особою, яка пред'являє ухвалу про тимчасовий доступ
до речей і документів, має бути залишено копію вилучених документів. Копії
вилучених документів виготовляються з використанням копіювальної техніки,
електронних засобів володільця (за його згодою) або копіювальної техніки,
електронних засобів особи, яка пред'являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і
документів.
У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів
слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано
право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити
ухвалу про дозвіл на проведення обшуку з метою відшукання та вилучення
зазначених речей і документів (ст.166 КПК).
Тимчасове вилучення майна (ст.167 КПК) − фактичне позбавлення
підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його
майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей
тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:
1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя
вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального
правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального
правопорушення чи як винагорода за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх незаконним
обігом;
392
4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від
них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.
Тимчасове вилучення майна застосовується при затримані особи у порядку,
передбаченому статтями 207, 208 КПК. Якщо затримання було проведено не
уповноваженою службовою особою, вона зобов'язана одночасно із доставленням
затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи
передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого
майна засвідчується протоколом. Тимчасове вилучення майна може здійснюватися
також під час обшуку, огляду.
Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання
або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення
зобов'язана скласти відповідний протокол. Після тимчасового вилучення майна
уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено:
1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна
безпідставним;
2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання
прокурора про арешт цього майна.
3) у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч.6 ст.173 КПК.
Арешт майна (ст. ст. 170-174 КПК) − це тимчасове позбавлення
підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну
відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або
неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати
певне його майно чи заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої
особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатись будь-яким чином таким
майном та використовувати його за ухвалою слідчого судді або суду до скасування
арешту майна у встановленому КПК порядку (ч.1 ст. 170 КПК).
393
Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження,
суть якого полягає у тимчасовій забороні, адресованій власнику чи володільцю
майна, відчужувати його, або розпоряджатися чи користуватися ним.
Арешт майно застосовується з метою забезпечення:
− виконання вироку в частині цивільного позову до набрання судовим
рішенням законної сили ( ч.2 ст.170 КПК);
− можливої конфіскації майна в справах про кримінальні правопорушення за
які може бути застосовано додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.
Арешт може бути накладено на:
1) нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у
будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні
права.
2) майно у вигляді речей, документів, грошей якщо вони відповідають
критеріям, зазначеним у частині другій ст. 167 КПК а саме:
− підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя
вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
− надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального
правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального
правопорушення чи як винагорода за його вчинення;
− є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх незаконним
обігом;
− набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від
них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.
Не підлягають конфіскації майна, а тому і не підлягають з цією метою арешту
предмети першої необхідності, що використовуються особою і членами її родини.
Перелік цих предметів визначено в Додатку до КК України.
Арешт може бути накладено на майно: підозрюваного; обвинуваченого; осіб,
які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально-
протиправними діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка
вчинила суспільно небезпечне діяння.
394
При чому, таке майно може перебувати як у вищевказаних осіб, так і в інших
фізичних, або юридичних осіб.
Відповідно до вимог ст. 170 КПК арешт майна полягає у забороні
відчужувати, розпоряджатися чи користуватися майном.
Відповідно до ч.4 та ч.5 ст. 170 КПК заборона на використання майна, а також
заборона розпоряджатись таким майном можуть бути застосовані лише у випадках,
коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження
відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити
кримінальному провадженню. При цьому не допускається заборона використання
житлового приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи,
не допускається.
Фактичною підставою накладення арешту на майно є сукупність фактичних
даних, що вказують на завдання кримінальним правопорушенням матеріальної та/чи
моральної шкоди, заявлення цивільного позову про її відшкодування або
можливість заявлення такого позову та накладення майнових стягнень, конфіскації
майна за вироком суду. Необхідність накладення арешту на майно зумовлюється
обґрунтованою підозрою вважати, що незастосування цього заходу зумовить
труднощі чи неможливість виконання вироку в частині забезпечення можливої
конфіскації майна або цивільного позову чи перешкоджатиме встановленню істини
внаслідок того, що таке майно може бути приховане, відчужене чи пошкоджене.
Правовою підставою накладення арешту є ухвала слідчого судді, суду. Тобто
рішення про арешту майна може приймати лише ці суб’єкти кримінального
провадження. Дане положення обумовлено вимогою ст. 41 Конституції України, яка
передбачає виключно судовий порядок позбавлення права власності.
Процесуальний порядок здійснення арешту майна.
З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися
прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою – забезпечення
цивільного позову, також цивільний позивач.
395
Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна
повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна,
інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше
2 днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора,
цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого,
іншого власника майна, і за наявності – також захисника, законного представника.
При цьому, клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт
майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення
підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника
чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту
майна. Така необхідність може обумовлюватися наявністю обґрунтованої підозри
вважати, що в разі повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника
майна про наміри накласти арешт на їхнє майно, вони можуть його сховати,
знищити, пошкодити тощо.
За результатами розгляду клопотання слідчий суддя, суд приймають таке
рішення:
− відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що
його подала, не доведе необхідність такого арешту. Відмова у задоволенні або
часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне
повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
− постановляє ухвалу, в якій зазначається: перелік майна, яке підлягає арешту,
підстави застосування арешту майна, перелік тимчасово вилученого майна, яке
підлягає поверненню особі, заборону розпоряджатися або користуватися майном у
разі її передбачення та вказівку на таке майно, порядок виконання ухвали.
Слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна та
зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення
або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи або
інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
396
Ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд
постановляє не пізніше 72 годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке
майно повертається особі, у якої його було вилучено.
Арешт майна має бути скасованим повністю або частково, якщо:
− відпали підстави його застосування;
− арешт було накладено необґрунтовано.
Правовою підставою скасування арешту майна є:
− ухвала слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час
судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника
чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони
доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт
накладено необґрунтовано;
− винесення прокурором постанови про закриття кримінального провадження;
− ухвалення судового рішення, яким закінчується судовий розгляд. Суд
скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття
кримінального провадження судом, непризначення судом покарання у виді
конфіскації майна, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в
цивільному позові.