За юридичною силою 2 страница
- розробляє і здійснює загальнодерж. програми екон., наук.-технічного, соц. і культ. розвитку Укр.;
- забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управ-ня об’єктами держ. власності відповідно до закону;
- розробляє проект закону про Держ. бюджет Укр., забезп-є його виконання після затвердження ВРУ, подає звіт про його виконання;
- здій-нює заходи щодо забезпечення обороноздатності і націон. безпеки Укр., громадського порядку, боротьби із злочинністю;
- організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діял-сті Укр., митної справи;
- спрямовує і координує роботу міністерств, ін. органів виконавчої влади;
- здійснює ін. повноваження, визначені Конст. та законами Укр., актами Презид.
§ 75. Суб'єкти адміністративного правопорушення.
Суб'єкт правопорушення – це особа, яка його здійснила. Нею, як правило, може бути повнолітня і обов'язково осудна особа.
За доктриною сучасного адміністративного права суб'єктом протиправного діяння, я отже, адміністративної відповідальності, є фізична особа, людина в стані дієздатності та осудності. Саме таке широке визначення й здатне охопити всі різновиди суб'єкта відповідальності, на відміну, скажемо, від терміну “громадянин”, що використовується у цивільному законодавстві.
Щодо юридичних осіб, законодавство до останнього часу дотримується традиційної концепції, згідно з якою такі визнаються безвідповідальними в адміністративному (кримінальному) аспекті й на них поширюється цивільна відповідальність за шкоду та збитки, як і деякі заходи адміністративного припинення.
Суб'єкти відповідальності, фізичні особи мають певні індивідуальні характеристики, які можна поділити на загальні, властиві всім суб_єктам (вік, осудність) та соціальні, що визначають індивідуальну характеристику суб'єкта, особливості його соціального, фізичного, професійного, службового, статевого статусу, родинні зв'язки, відношення до власності, до військової служби, ймовірну колишню протиправну поведінку і т.д., і т.п.
Згідно з спеціальними ознаками суб'єктів адміністративної відповідальності, їх можна поділити на кілька різновидів.
1. громадяни (у тому числі іноземні громадяни та особи без громадянства). Відповідальність цих суб'єктів може наставати лише з досягненням 16-річного віку до моменту вчинення проступку (а не на момент притягнення до відповідальності за нього). Причому, при віці від 16 до 18 років справи розглядаються в райміськсудах.
2. Іноземці, які не мають дипломатичного імунітету. Це – іноземці, які перебувають в Україні за приватними візами, у комерційних справах, співвласники спільних підприємств, студенти, туристи. Питання про відповідальність іноземців, що мають дипломатичний імунітет, за порушення адміністративного характеру вирішується дипломатичним шляхом (Віденська конвенція, 1969рю). За окремі проступки іноземці і особи без громадянства не можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності. Це порушення правил користування суспільними фондами, нехтування загальним військовим обов'язком та ін.
3. Так звані працівники – особи, що виконують професійну діяльність або взагалі зайняті у суспільній праці. Серед таких – працівники транспорту, торгівлі, сільського господарства, землекористувачі, мисливці, особи, відповідальні за експлуатацію розмножувальної техніки та ін.
4. Особи, які у адміністративно-правові відносини з органами виконавчої влади щодо реалізації власних прав – водії особистого транспорту, особистих маломірних суден, громадяни. Що мають дозвіл на зберігання вогнепальної зброї та ін.
5. Суб'єкти, якими стають громадяни на підставі родинних зв'язків, життєвих обставин або їхнього фізичного стану. Це батьки та особи, що їх замінюють, громадяни, хворі на венеричні захворювання, пасажири, що перетинають державні кордони, та ін.
6. Службові особи, оскільки службовим обов8язком може бути виконання (дотримання) певних загальнообов'язкових правил (санітарних, протипожежних, паспортних), що забезпечується нормами адміністративної відповідальності.
7. Особи, які виконують службові обов'язки у громадському порядку з наданням їм законом владних повноважень.
8. Народні депутати. Для них законодавством передбачено депутатський імунітет від адміністративної відповідальності. За своєю суттю цей імунітет є процесуальним, оскільки поширюється лише на адміністративні проступки, що розглядаються у судовому порядку. До того ж він обмежений територіально – діє на території місцевої Ради. Давання згоди Радою, згідно з поданням прокурора, на притягання депутата до адміністративної відповідальності робить останнього деліктоздатним.
Не допускається також затримання з доставленням чи застосуванням адміністративних стягнень щодо судді при виконанні ним обов'язків суді.
§ 76. Пом‘якшуючі і обтяжуючі обставини в адміністративному праві.
Стаття 34 КпАП. Обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення.
Обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення визнаються:
- щире зізнання винного;
- запобігання винним шкідливим наслідкам правопорушення, добровільне відшкодування збитку чи усунення заподіяної шкоди;
- здійснення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при стіканні важких особистих чи сімейних обставин;
- здійснення правопорушення неповнолітнім;
- здійснення правопорушення вагітною жінкою чи жінкою, що має дитину у віці до одного року;
законодавством СРСР і УРСР можуть бути передбачені й інші обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), що розглядає справи про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими й обставини, не зазначені в законодавстві.
Стаття 35. Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.
Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:
1) продовження протиправного поводження, незважаючи на вимоги уповноважених на те осіб припинити його;
2) повторне протягом року здійснення однорідного правопорушення, за яке особа вже піддавалася адміністративному стягненню; здійснення правопорушення особою, що раніше скоїла злочин;
3) залучення неповнолітнього в правопорушення;
4) здійснення правопорушення групою осіб;
5) здійснення правопорушення в умовах стихійного лиха чи за інших надзвичайних обставин;
6) здійснення правопорушення в стані сп'яніння. Орган (посадова особа), що накладала адміністративне стягнення, у залежності від характеру адміністративного правопорушення, може не визнати дані обставина обтяжуючим.
§ 77. Загальна характеристика законодавства у сфері культури.
Законодавство, що регулює відносини у сфері культури, встановлює, закріплює і виражає політику культури України, сформульовану законодавчою владою, Президентом і Урядом України.
Законодавство у сфері культури становлять закони і нормативно-правові акти, які направлені на правове, соціальне, економічне, організаційне забезпечення засад розвитку культури в Україні. Це так звані правові норми, які мають загальний (уніфікований) і спеціальний (диференційований) характер.
До І-ї групи відносяться: Конституція України, Основи законодавства України про культуру, затверджені Верх. Радою 14.02.92р., ЗУ “Про власність”, Про підприємництво, Про підприємства в Україні, Про господарські товариства, Про банкрутство, Про оподаткування прибутку підприємств, Про податок на додану вартість. Ці законодавчі акти одночасно адресуються цілому ряду суб‘єктів або групі суб‘єктів суспільних відносин, проголошують і юридично закріплюють принципи, які лежать в основі правового стану і правового регулювання їхньої діяльності.
Спеціальні закони про культуру: ЗУ “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” 21.09.99р, “Про охорону і використання пам‘яток історії та культури” 13.07.78р., “Про музеї та музейну справу” 29.06.95р. та ін. Ці законодавчі акти мають спец призначення, характеризуються повною конкретністю, визначенням правового статусу і правового регулювання діяльності у сфері культури.
Істотне значення мають підзаконні н-п акти: Укази Президента, постанови і розпорядження КМУ, накази, інструкції, що приймаються Мін. Культури і мистецтв України.
Укази Президента видаються на розвиток чинного законодавства для термінового правового врегулювання питань, що мають загальнодержавне значення і направлені на здійснення додаткових заходів щодо держ. підтримки культури.
Найбільш важливим н-п актом у сфері культури, який має загальний характер, є Основи закон-ва України про культуру. Основи визначають правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в Україні, регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на: реалізацію суверенних прав України у сфері культури; відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України; забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості; реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей; соціальний захист працівників культури; створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.
§ 78. Види заходів адміністративного примусу.
Адміністративна відповідальність – це міра державного примусу, яка виражається в позбавленні певних соціальних благ правопорушника за адміністративний проступок, який передбачений законодавством про адміністративні правопорушення.
За адміністративні правопорушення можуть застосовуватись такі види адміністративних стягнень:
1. Попередження;
2. Штраф;
3. Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;
4. Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;
5. Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);
6. Виправні роботи;
7. Адміністративний арешт.
Строки адміністративного арешту обчислюються добами, виправних робіт – місяцями або днями, позбавлення спеціального права – роками, місяцями або днями.
Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення, інші адміністративні стягнення можуть застосовуватись тільки як основні. За одне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.
§ 79. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.
Адміністративне право, зберігаючи своєрідність, виражену в цього предметі та методі, тісно взаємодіє з усіма існуючими галузями права, спостерігається “проникнення” адміністративного права в сферу інших правових галузей. В основі такого явища фактична наявність управлінських відносин у предметі тієї чи іншої галузі права.
Найбільш тісно адміністративне право взаємодіє з конституційним правом. Адже сфера виконавчої влади є об’єктом дії обох галузей права. Розмежування цих галузей відбувається за методом правового регулювання. Конституційне право впливає на відносини, що перебувають в статичному стані, тобто конституційне право закріплює, фіксує різноманітні суспільні відносини, основні принципи організації та функціонування виконавчої влади і т. п. А адміністративне право регулює ті самі відносини, але в їхньому розвитку, у стані функціонування, прикладної реалізації, деталізує їх і конкретизує.
Адміністративне і цивільне право регулюють відносини майнового характеру, але адміністративне право забезпечує регулювання відносин в яких переважають інтереси публічного характеру (публічне право), а цивільне право – відносини де переважають приватні інтереси (приватне право) захист яких здійснюється у позивному порядку. Крім того (за методом правового регулювання) норми адміністративного права регулюють відносини, які будуються на підпорядкованості однієї сторони другій, а норми цивільного права – ті відносини, в яких сторони рівноправні.
Адміністративне право і трудове зближує нерівноправність статусу їх суб’єктів, одна сторона наділена владно-організаційними повноваженнями щодо іншої (тобто методи регулювання відносин тотожні). За предметом регулювання: трудове право регулює відносини працівників як учасників трудового процесу; норми адміністративного права – регулюють управління трудовою діяльністю людей, організацію трудового процесу, державно-службові відносини.
Адміністративне право тісно пов’язане з фінансовим правом спільним методом регулювання відносин. Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі акумуляції та розподілу державою грошових коштів, тобто власне саме фінансові відносини. Адміністративне право регулює управлінські відносини в галузі фінансів, організацію роботи фінансових органів.
Межі кримінального і адміністративного права визначаються характером і спрямованістю відповідних заборон.
§ 80. Система органів управління транспортом та їх компетенція.
Управління транспортом здійснюється відповідними органами державної виконавчої влади. Віщий орган загальної компетенції – Кабінет Міністрів України приймає постанови, на основі яких забезпечує загальне керівництво усіма видами транспорту.
Центральним органом виконавчої влади у цій галузі є Міністерство транспорту України.
Керівництво підприємствами транспорту та дорожнього господарства Мінтранс здійснює через департамент автомобільного транспорту. Положення про цей орган затверджено Кабінетом Міністрів України.
Завдання Мінтрансу:
- здійснення державного управління транспортним комплексом України;
- реалізація державної політики становлення та розвитку транспортного комплексу України для забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях;
- забезпечення взаємодії та координації роботи усіх видів транспорту;
- створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств всіх форм власності;
- забезпечення входження транспортного комплексу України до європейської та світової транспортної системи.
Основними завданнями Укрзалізниці є:
- організація злагодженої роботи залізниць
- управління процесом залізничних перевезень
- вирішення питань ефективного використання залізничного рухомого складу;
- проведення єдиної інвестиційної та технічної політика на залізничному транспорті;
- проведення соціальної політики на залізничному транспорті .
УПРАВЛІННЯ АВІАЦІЙНИМ ТРАНСПОРТОМ
Функції упр-ня:
- забезпечення розвитку цивільної авіації
- нагляд за безпекою польотів повітряних суден
- сертифікація, реєстрація суден
- забезпечення пошуку та рятування повітряних суден
- науковий супровід діяльності авіації та забезпечення її безпеки
- сприяння зовнішньоекономічній і міжнародно-правовий діяльності цевільної авіації.
Управління морським транспортом здійснює Міністерство транспорту. Воно затверджує
правила, інструкції та ін. нормат. Акти з питань торговельного мореплавства. За участю заінтересованих міністерств і відомств України, розробляє правила перевезення вантажів, пасажирів і багажу та затверджує їх.
§ 81. Органи управління у сфері фінансів та кредитування.
До органів управління у сфері фінансів та кредитування належать Міністерство фінансів, банки та кредитні спілки..
Міністерство фінансів - центральний орган виконавчої влади, підпорядкований Кабінету Міністрів України. Мінфін забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.
Основними завданнями Мінфіну є :
- розроблення проведення єдиної державної фінансової, бюджетної політики;
- здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні. А також перспектив її розвитку;
- розроблення стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичань держави і погашення та обслуговування державного боргу;
Мінфін відповідно до покладених на нього завдань:
- бере участь у розробленні прогнозних показників економічного і соціального розвитку України на поточний період та перспективу;
- розробляє проект державного бюджету України,;
- подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вдосконалення взаємовідносин між Державним бюджетом України і місцевими бюджетами;
Мінфін має право:
- одержувати в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів АРК, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали необхідні для розроблення
проекту Державного бюджету України., прогнозних розрахунків зведеного бюджету України;
- Мінфін України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.
Нормативні акти Мінфіну підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законом порядку
Мінфін очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України в установленому законом порядку. Міністр має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно
до законодавства. Міністр розподіляє обов’язки між заступниками міністра, визначає ступінь їх відповідальності та ступінь відповідальності керівників структурних підрозділів Міністерства.
Мінфіну підпорядковуються Державне казначейство України, Головне контрольно-ревізійне управління України, Державна пробірна палата.
Мінфін України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків. Печатку із зображенням Державного Герба України .
Банки - це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресерсів.
Банки є юридичними особами . Вони є економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов’язаних з їх оперативною діяльністю
Банківська система є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків, у тому числі Зовнішньоекономічного банку України, Ощадного банку України. Національний банк є власністю України, юридичною особою. Його статут затверджується Президією Верховної Ради України.
Нацбанк є підзвітним Верховній Раді України. Нацбанк має право законодавчої ініціативи.
Керівним органом Нацбанку є Правління. Правління Нацбанку складається з Голови Правління та його заступників і членів Правління.
Голова Правління Нацбанку призначається Верховною радою України на 4 роки за поданням голови ВРУ. Голова Правління Нацбанку керує роботою Правління , головує на його засіданнях. Заступники Голови Правління та його члени призначаються Президією ВРУ за поданням Голови Правління Нацбанку. Рішення
Правління банку приймаються простою більшістю голосів і оформлюються постановою. Національний банк видає нормативні акти з питань, що входять до його повноважень, які є обов’язковими для всіх юридичних і фізичних осіб.
Нормативні акти Нацбанку видаються у формі постанов Правління Нацбанку. Вони не можуть суперечити законодавству України і не мають зворотної сили.
Нормативні акти Нацбанку набирають чинності у визначений ним термін, але не раніше дня прийняття, крім тих, що підлягають державній реєстрації та набирають чинності в терміни визначені законодавством України.
Нацбанк щорічно, у квітні місяці , подає Верховній Раді України звіт про свою роботу, баланс своєї діяльності і зведений баланс банківської системи Республіки. Верховна Рада щорічно за поданням Нацбанку затверджує
розподіл прибутку.
§ 82. Органи виконавчої влади , як різновид державних органів.
Органи виконавчої влади є основними після Президента України функціонально-галузевими носіями виконавчої влади в державі і статус органу виконавчої влади закріплюється за ними в нормативному порядку, по-друге, є найважливішою складовою частиною органів державного управління і державного апарату в цілому, по-третє, вони об’єднані єдиним керівництвом і підпорядкуванням, внаслідок чого діють узгоджено і цілеспрямовано , по-четверте, кожен з органів даної системи наділений державою специфічною компетенцією у сфері державного управління.
Орган державної виконавчої влади - це носій державної виконавчої влади, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління , і має юридичний статус органу державної виконавчої влади.
Органи державної виконавчої влади класифікуються за такими критеріями
:за масштабом діяльності;
за порядком утворення;
за обсягом компетенції;
за місцем у державно-управлінській ієрархії.
За масштабом діяльності поділяються на:
Вищі, центральні, місцеві, спеціальні.
До вищих належать органи , виконавчо-розпорядча діяльність яких поширюється на всю територію України. Таким органом є Уряд України - Кабінет Міністрів.
Він відповідальний перед президентом України та підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України До його складу входять Прем’єр-Міністр України, перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр міністри, міністри.
Прем’єр-міністр призначається Президентом України і він керує роботою Кабінету Міністрів.
До центральних органів виконавчої влади належать ті, що керують відповідними галузями , або здійснюють функціональне( міжгалузеве) управління.
Це міністерства, комітети, відомства. Центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України , постановами Верховної Ради України , указами і розпорядженнями Президента України, Кабінету міністрів.
Місцеві органи державної виконавчої влади – це насамперед державні адміністрації. Вони утворюються згідно Конституції України , а їх безпосередня діяльність регламентується Законом України “ Про столицю України місто-герой Київ” від 15 січня 1999 року і двома положеннями : Положення про обласну , Київську, Севастопольську міські державні адміністрації та Положеннями про районну, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації. Державна адміністрація підпорядковується Президентові України , а також Кабінету Міністрів.
Державна адміністрація покликана захищати права і законні інтереси громадян та держави , забезпечувати комплексний соціально-економічний розвиток території та реалізацію державної політики у визначених законодавством сферах управління.
Склад місцевих державних адміністрацій формують їх голови , які призначаються на посаду звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету міністрів України. При здійсненні своїх повноважень вони відповідальні перед президентом України і Кабінетом міністрів України , підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
До спеціальниї органів державної виконавчої влади належать органи, які віднесені законодавством ні до вищих, ні до центральних, ні до місцевих, проте наділені статусом органа виконавчої влади.
§ 83. Поняття й особливості адміністративного процесу.
У загальному понятті процес - це відображення державно-владної діяльності, хоча в ній беруть участь і інших суб'єктів - громадяни, їхнього об'єднання.
У вузькому понятті адм. процес розглядається як урегульований нормами адміністративно-процесуального права порядок застосування засобів адмін. примусу, і насамперед адм. стягнень, за здійснення адм. правопорушень.
У широкому розумінні адм. процес розглядається як урегульований правом порядок розгляду індивідуально-конкретних справ у сфері виконавчої діяльності органами державного керування, а в передбачених законодавством випадках і іншими, уповноваженими на це органами. Це такий порядок діяльності, по якому складаються цивільні відносини, що регулюються нормами адм.-процесуального права. У цьому понятті відображається зв'язок адм. процесу з держуправлінням як формою держ. діяльності, підкреслений зв'язок адм. процесу з нормами матеріального адм. права. Цей зв'язок проглядається в тім, що в результаті здійснення адм. процесу зважуються індивід.-конкретні справи в сфері держуправління.
Характерними рисами адм. процесу є:
а) адм. процес зв'язаний з держуправлінням, його юр. видами, що реалізуються в правових формах;
б) адм. процес зв'язаний з матер. нормами адм. права; цей зв'язок знаходить прояв у тім, що в ході реалізації задач адм. права дозволяються індивідуальні справи в держуправлінні й ефективно застосовуються норми матер. права;
в) застосування норм матеріального права здійснюється в юрид. порядку, урегульованому адм.-процес. нормами;
г) адм. процес - це не тільки застосування норм матеріального права, а і відповідна діяльність, у результаті якої виникають цивільні відносини, регульовані нормами адм.-процес. права.
Таким чином, адм. процес складається з двох частин, в однаковій мірі урегульованих нормами адм.-процес. права; діяльність органів держуправління з дозволу конкретних справ і відносини між учасниками цієї діяльності. Тому адм. процес - це відповідна процедура, що відбувається в рамках, установлених процесуальними правовими нормами, а їхня сукупність являє собою провадження. Сукупність різних видів проваджень складає адм. процес.
Адм. процес здійснюється з дотриманням принципів, що використовуються в держуправлінні. Систему принципів адм. процесу складають: законність, охорона інтересів особи і держави, рівність сторін, національна мова, самостійність органу (посадової особи) при ухваленні рішення, швидкість процесу, відповідальність посадових осіб за правильне ведення процесу, гласність.
§ 84. Органи управління у сфері юстиції та їх повноваження.
1. Міністерство юстиції України
2. Органи державної виконавчої служби.
Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, який організовує здійснення державної правової політики, керує дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан та розвиток.
Мін’юст України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України. Міністерство у встановленому порядку в межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана ВРУ.
Основними завданнями Мін’юсту є:
1. організація здійснення державної правової політики, підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи, сприяння розвитку правової науки;
2. підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, розроблення проектів нормативних актів та міжнародних договорів з правових питань, здійснення правової експертизи проектів нормативних актів, державна реєстрація нормативних актів, систематизація законодавства України;
3. підготовка за поданням міністерств та інших центральних органів виконавчої влади щорічних планів законопроектної роботи та планів роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, координація нормотворчої діяльності в центральних органах виконавчої влади та контроль за цією діяльністю;
4. забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина;
5. організація та матеріально-технічне забезпечення судів загальної юрисдикції, організація виконання судових рішень, роботи з кадрами, експертне забезпечення правосуддя;
6. організація роботи нотаріату;
Мін’юст України відповідно до покладених на нього завдань:
1. забезпечує реалізацію державної правової політики, готує пропозиції щодо праводення правової реформи;
2. готує разом з відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, науковими установами проекти концепцій напрямів розвитку законодавства та їх наукове обґрунтування з урахуванням світового досвіду;
3. розробляє за дорученням президента України, Кабінету міністрів України та власної ініціативи проекти законів та інших нормативно-правових актів, що стосується прав і свобод людини , відносин між громадянином і державною владою і т.д.
4. здійснює правову експертиз щодо відповідності Конституції та законам України, вимогам нормопроектної техніки проектів законів, інших актів законодавства, що подаються на розгляд ВРУ, президента України, КМУ, а також нормативно-правових актів ВР АРК;
5. готує зауваження і пропозиції до прийнятих ВР законів України при підготовці їх на підпис Президентові України
6. координує роботу з проведення судової реформи;
7. вносить Президентові України пропозиції з питань мережі місцевих судів і кількості в них суддів;
8. забезпечує добір та підготовку кандидатів у судді, готує за рекомендаціями відповідних кваліфікаційних комісій суддів матеріали для
призначення та обрання суддів, голів судів і т.д.
9. забезпечує ведення судової статистики;
10. здійснює легалізацію всеукраїнських об’єднань громадян і міжнародних громадських організацій, реєструє всеукраїнські і міжнародні благодійні організації. Філії, відділення;
11. організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність;
12. представляє КМУ за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;
13. здійснює правову експертизу на відповідальність Конституції України, законам України проектів міжнародних договорів України, готує висновки щодо здійснення внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання чинності міжнародними договорами України, а також юридичні висновки, інші матеріали,
необхідні для набрання чинності міжнародними кредитними договорами України