Застосування пасти

Паста — суміш оксиду цинку, тальку, крохмалю з ланоліном або вазеліном, яка проникає крізь поверхневий роговий шар і зберігає її еластичність:

а) з банки набрати пасту за допомогою шпателя і тонким шаром змазати ді­лянку шкіри;

б) зверху припудрити присипкою;

в) за призначенням лікаря, у деяких випадках пасту накладати на стериль­ну марлеву серветку, яка складена в кілька шарів, і прикладати до ураженої ділянки шкіри.

5. Запитати пацієнта про його самопочуття.

6. Вимити і висушити руки.

7. Зробити запис про застосування лікарського засобу і реакцію пацієнта.

Уведення лікарського засобу в піхву

Мета: місцева дія.

Підготувати: судно, стерильний піхвовий наконечник, кухоль Есмарха, стерильні ватно-марлеві тампони, лікарські засоби у вигляді кульок, порош-


 

ків, розчинів для змазування і спринцювання, стерильне гінекологічне дзер­кало.

Послідовність дій

1. Люб'язно привітатися з пацієнткою і назватися їй.

2. Пояснити пацієнтці хід і суть майбутньої процедури. Надати інформацію про лікарський засіб і його побічні дії.

3. Отримати згоду пацієнтки на виконання процедури.

4. Підготувати оснащення.

5. Руки ретельно вимити з милом.

6. Пацієнтка має спорожнити сечовий міхур, кишки.

7. Вкласти пацієнтку на спину, поставити під неї судно, розвести ноги.

8. Стерильний піхвовий наконечник ввести у піхву по задньому склепінню піхви.

9. Кухоль Есмарха (прокип'ячений) наповнити теплим (45 °С) розчином лі­карських засобів.

10. Кухоль підняти над рівнем ліжка приблизно на 1 м.

11. Провести зрошення піхви.

12. Пацієнтка має полежати 30 хв після спринцювання.

13. Через 1—1,5год після спринцювання ввести по задньому склепінню піхви стерильний тампон, змочений лікарськими засобами (вводити за допо­могою гінекологічного дзеркала).

14. Через 10—20 хв пацієнтка самостійно витягає тампон, потягуючи за нитку, що звисає.

Застосування свічок (ректально)

Мета: введення лікарських препаратів через слизову оболонку прямої кишки, послаблювальна дія.

Показання: запальні процеси прямої кишки, спорожнення кишок при тяжкому стані хворого (інфаркт, перша доба після операції, невпинне блю­вання, стан непритомності та ін.), коли інші шляхи введення ліків немож­ливі.

Протипоказання: прямокишкова кровотеча.

Підготувати: супозиторії (медичні свічки), марлеву серветку.

Послідовність дій

1. Люб'язно привітатися з пацієнтом і назватися йому.

2. Пояснити пацієнту хід і суть процедури. Надати інформацію пацієнтові про лікарський препарат і його побічні дії.

3. Отримати згоду пацієнта на виконання процедури.

4. Підготувати оснащення.

5. Перед введенням ліків у пряму кишку зробити очисну клізму.

6. Укласти пацієнта на лівий бік із зігнутими колінами і підтягнутими до живота ногами


 

7. Розкрити упаковку свічки.

8. Лівою рукою, користуючись серветкою, розвестити сідниці пацієнта, а правою швидко ввести всю свічку вузьким кінцем у відхідник за зовнішній сфінктер прямої кишки.

9. Пацієнт має полежати 20—ЗО хв, після чого обробити ділянку відхідни­ка марлевою серветкою.

Примітка: супозиторії стають рідкими за температури тіла, тому розкри­вати свічки необхідно безпосередньо перед уведенням.

Інгаляційне введення ліків

Мета: місцева дія ліків на слизову оболонку носоглотки і верхніх дихаль­ний шляхів.

Показання: захворювання верхніх дихальних шляхів.

Підготувати: чистий рушник (клейонку), стерильний, оброблений спир­том, мундштук, інгалятор, лікарський засіб.

Послідовність дій

1. Люб'язно привітатися з пацієнтом і назватися йому.

2. Пояснити пацієнту хід і суть процедури. Надати інформацію пацієнтові про лікарський препарат і його побічні дії.

3. Отримати згоду пацієнта на виконання процедури.

4. Підготувати оснащення.

5. Заправити інгалятор лікарським засобом.

6. Прогріти розчин, що підлягає розпиленню в інгаляторі, надіти на розпи­лювач інгалятора мундштук.

7. Посадити пацієнта перед розпилювачем, прикрити груди рушником (ди­тину загорнути з руками у ковдру).

8. Увімкнути розпилювач і перевірити рукою температуру розпилювальної рідини.

9. Попросити пацієнта обхопити мундштук губами і рівно, глибоко дихати; можна вдихати ліки на відстані 5—7 см.

10. Обтерти обличчя пацієнта сухим рушником, попередити, що відразу після процедури не можна виходити на холодне повітря.

11. Запитати пацієнта про його самопочуття.

12. Вимити і висушити руки.

13. Зробити запис.

Можливі ускладнення: опік обличчя і слизової оболонки рота.

Збирання шприца одноразового використання на стерильний лоток

Підготувати: шприци одноразового використання, стерильний лоток, бікс зі стерильним матеріалом, стерильний стіл, пінцет у потрійному розчині.


 

Послідовність дій

1. Відкрити стерильний стіл за цапки.

2. За допомогою пінцета з потрійного розчину взяти зі стола лоток.

3. За допомогою пінцета дістати з бікса стерильну серветку, складену вчет­веро, накрити нею лоток.

4. Узяти шприц та перевірити термін придатності, об'єм шприца та розмір голки.

5. Перевірити герметичність упаковки шприца.

6. Розкрити упаковку з боку поршня (розірвавши паперову оболонку або розшарувавши паперову оболонку від прозорої).

7. Не зовсім дістаючи шприц з упаковки, надіти голку (голку підтримати за ковпачок) на підголковий конус шприца.

8. Дістати шприц з голкою з упаковки та притерти голку таким чином, щоб зріз голки збігся зі шкалою шприца.

9. Покласти шприц у лоток, прикрити стерильною серветкою.

;

Набирання лікарського засобу із ампул та флаконів

Підготувати: стерильні шприци та голки; лі­карські засоби в ампулах і флаконах; бікс зі сте­рильними ватними тампонами та серветками; 70 % розчин етилового спирту; стерильний пінцет; сте­рильний лоток (стерильний лоток, пінцети та інший медичний інструментарій може зберігатися в сте­рильних столах — мал. 82, 83); флакон із 6 % роз-Мал. 82. "Стіл" для чином перекису водню або потрійним розчином; ме-підтримання стерильності талева або наждачна пилочка.

медичного інструментарію Загальний вигляд флаконів з лікарськими засоба-(загальний вигляд) ми заводського виготовлення — закриті гумовим кор-

ком, а зверху — металевою (алюмінієвою) кришкою.

У флаконах випускають ліки у формі порошку (наприклад, антибіотики, які перед уведенням необхідно розводити) і розчинів. Послідовність дій А. Підготовка ампул і набирання лікарського засобу у шприц

1. Руки двічі вимити під проточною водою з милом, висушити рушником.

2. Уважно прочитати спочатку етикетку на упаковці, потім — на ампулі, візуально визначити придатність засобу і уточнити дозу та метод уведення.

3. Пилочкою зробити надпилювання на звуженій частині ампули.

4. Обробити шийку ампули стерильним ватним тампоном, зволоженим 70 % розчином етилового спирту.

5. Лівою рукою взяти ампулу за дно, І і II пальцями правої руки на 1 см вище від місця надпилу і в напрямку від себе відломити шийку ампули за до­помогою стерильного ватного тампона.


 

6. Відкриту ампулу (дно) розмістити між II і III пальцями лівої руки, правою рукою взяти шприц. Ввести голку або конус шприца в просвіт ампули, І і IV пальцями лівої руки зафіксувати шприц. Пере­вернувши ампулу догори дном, заповнити шприц розчином, відтягуючи поршень.

7. Якщо розчин набрано за допомогою голки більшого діаметра, то слід замінити її на стерильну голку відповідного діаметра для ін'єкції. При цьо­му відпрацьовану голку знімати за допомогою се­рединної частини пінцета. Голку на шприц настро­мити за допомогою ковпачка.

8. Випустити повітря зі шприца, але так, щоб лікарський засіб не потрапив на зовнішню по­верхню голки, оскільки чимало з них справляють

подразнювальну дію на рецептори шкіри, спричинюючи різкий пекучий біль при проколюванні. шкіри. Перевірити, чи правильно набрано дозу

9. Заповнений лікарським засобом шприц із гол-

кою покласти на стерильний лоток і накрити сте­рильною серветкою.

Б. Підготовка флаконів і набирання лікарського засобу у шприц

1. Руки двічі вимити під проточною водою з милом, висушити рушник гни...

2. Зібрати шприц одноразового використання.

3. Узяти флакон, уважно прочитати етикетку і візуально визначити ~туг датність лікарського засобу.

4. Якщо флакон великих розмірів (ємністю 250—400 мл), то за допозеттви1 знезаражених ножиць зняти середню частину металевого (алюмінієвого! ии пачка.

5. Якщо флакон малих розмірів (ємністю 5—10 мл), то середню частину я талевого ковпачка зняти за допомогою металевої пилочки.

6. Стерильним ватним тампоном, зволоженим 70 % розчином етп-тсаки спирту, обробити верхню частину флакона (корок і обідок металевого ха пачка).

7. Якщо розчин у флаконі необхідно використати протягом доби, то наеті кетці зазначити дату і час розгерметизації флакона і поставити підпис.

8. Якщо флакон містить сухий препарат (антибіотик), то спочатку взеш туди відповідну кількість розчинника.

9. Набирати препарат з герметичного флакона в шприц слід за допомога голки, яку вводять цим самим шприцом або за допомогою стерильної ст^ серветки в корок флакона.


 

10. Після заповнення шприца ліками на конус за допомогою ковпачка на­стромити стерильну голку.

Щоб запобігти потраплянню часточок гуми під час проколювання гумового корка флакона, потрібно: ввести голку в гумовий корок під кутом 45—60°; пе­ред тим як голка повністю проколе корок, підняти її до кута 90°.

11. Закрити голку ковпачком.

12. Коли необхідно часто набирати у шприц стерильний розчин із флакона, то вводять довгу "повітряну" голку через знезаражений гумовий корок або сте­рильну серветку, складену в чотири шари, якою прикривають горловину фла­кона. У період, коли розчин не потрібно набирати у шприц, муфту голки при­кривають стерильною серветкою.

Примітка: у зв'язку з тим що до кожного шприца додається тільки одна голка, рекомендується мати додаткову голку.

Випустити повітря, але при цьому не виприскувати засіб, щоб він не потра­пив зовні на голку і не спричинив біль під час введення голки. Закрити голку ковпачком.

13. Доставити шприц у палату на стерильному лотку. Запам'ятайте!

1. Дотримуйте правил асептики під час набирання лікарського засобу.

2. Не використовуйте ампули та флакони без чітких етикеток і уважно чи­тайте їх.

3. Не відламуйте шийку ампули стерильним тампоном, зволоженим спир­том, адже у разі потрапляння в ампулу спирт може спричинити негативну ре­акцію препарату.

4. Перед набиранням лікарського засобу із флакона введіть у нього стільки повітря, скільки препарату вам необхідно набрати.

5. Якщо ви використали препарат із флакона частково і залишок зберіга­єте у холодильнику, на етикетці поставте дату, час розведення і свій під­пис.

6. Розчини з холодильника потрібно вийняти заздалегідь, щоб вони набули кімнатної температури в момент їх уведення пацієнтам.

7. Дотримуйте техніку безпеки і не розпилюйте лікарські засоби, тому що постійне протягом багатьох років вдихання аерозолів може спричинити у ме­дичного персоналу алергійні реакції.

Розведення антибіотиків та проведення проби на чутливість до них

Мета: дія на інфекцію.

Показання: інфекційні захворювання.

Протипоказання: алергійні реакції.

Підготувати: антибіотики, 70 % розчин етилового спирту, вату, стериль­ний шприц, голки, один із розчинників для антибіотиків: 0,25 % або 0,5 % розчин новокаїну, ізотонічний розчин натрію хлориду; воду для ін'єкції.


 

Послідовність дій

1. Перевірити флакони з антибіотиками (термін придатності, дозуванакі-

2. Розкрити центральну частину алюмінієвої кришки флакона і обробнтжїї кулькою, змоченою 70 % розчином етилового спирту.

3. Набрати в шприц потрібну кількість розчинника з розрахунку 1 мл ■■ 100 000 ОД антибіотика (стандартне розведення).

4. Взяти флакон у ліву руку, настромити голку і ввести розчинник у флаксш.

5. Зняти флакон разом з голкою з конуса циліндра і домогтися повного роз­чинення порошку, струшуючи флакон.

6. Перед уведенням антибіотиків внутрішньом'язово необхідно провести пробу на чутливість до них:

а) надіти голку з флакона на конус циліндра;

б) набрати в шприц вміст флакона, відтягуючи поршень шприца правою ру кою, 0,1 мл стандартно розведеного антибіотика (для проби антибіотик розво­дити водою для ін'єкцій);

в) дорозвести розчин до 1 мл тим самим розчинником;

г) змінити голку (довжина голки для внутрішньошкірних ін'єкцій — 15 зоь, діаметр — 0,4 мм) і перевірити її прохідність;

ґ) місце діагностичної ін'єкціїї — передня поверхня передпліччя — оброби-' ти двома ватними кульками, змоченими у 70 % розчині етилового спирту, ї ввести внутрішньошкірно 0,1 мл розчину;

д) пацієнта не відпускати, а спостерігати за загальним станом його впри довж 20—ЗО хв;

є) реакція є позитивною, якщо у пацієнта з'являться ознаки алергії загаше­ного (почервоніння шкіри загальне, напади кашлю, виражений неспокій, об­рушення ритму дихання, блювання, зниження артеріального тиску, серцебит­тя, аритмія) та місцевого (збільшення діаметра папули, яка випинається вшл рівнем шкіри, гіперемована, можуть бути висипання і свербіж) характеру. Симптоми можуть бути в будь-якому поєднанні, тому введення антибіотиків внутрішньом'язово забороняється;

є) якщо реакція негативна, у шприц набрати потрібну кількість антибкга-ка (наприклад, 500 000 ОД — це 5 мл), за допомогою стерильного пінцета аг стромити і зафіксувати голку для внутрішньом'язової ін'єкції.

7. Перевірити прохідність голки, покласти шприц і дві кульки, змоченії 70 % розчині етилового спирту, на стерильний лоток.

Виконання внутрішньошкірної та внутрішньом'язової ін'єкцій

Підготувати: стерильний лоток із шприцами, кульки, 70 % розчин етжяш>-вого спирту.

Послідовність дій

1. Люб'язно привітатися з пацієнтом і назватися йому.


 

2. Пояснити пацієнту хід і суть процедури. Надати інформацію пацієнтові про лікарський препарат і його побічні дії.

3. Отримати згоду пацієнта на виконання процедури.

4. Підготувати оснащення.

5. Помити руки під проточною водою (двічі з милом), висушити рушником паперовим чи індивідуальним, обробити спиртом або антисептиком.

6. Надіти маску і рукавички. Внутрішньошкірна ін'єкція

а) місце ін'єкції — передня поверхня передпліччя;

б) обробити місце ін'єкції кулькою, змоченою у 70 % розчині етилового спирту, роблячи мазки в одному напрямку;

в) натягнути шкіру в місці ін'єкції великим пальцем лівої руки;

г) шприц взяти у праву руку: вказівний палець — на муфті голки, мізинець

підтримує поршень, решта — на ци­ліндрі; голка — зрізом догори;

ґ) увести зріз голки в товщу шкіри майже паралельно до її поверхні (кут нахилу 5°) (мал. 84). Перенести на по­ршень ліву руку та, натискаючи на нього, ввести вміст шприца;

д)прикласти кульку, змочену в 70 % розчині етилового спирту, до місця ін'єкції і швидким рухом ви­тягти голку (якщо проводиться діа­гностична реакція — вату зі спиртом Мал. 84. Положення голки при різних не прикладати),

видах ін'єкцій Внутрішньом:язова ін'єкція

(мал. 85):

а) місце ін'єкції — верхній зовнішній квадрант сідниці або середня третина зовнішньої поверхні стегна;

б) положення пацієнта — лежачи;

в) обробити шкіру в місці ін'єкції двічі кульками, змоченими у 70 % роз­чині етилового спирту (спочатку більшу площу, потім місце ін'єкції);

г) шприц у правій руці: мізинець — на канюлі, решта — на циліндрі, зріз голки обернений донизу;

ґ) пальцями лівої руки фіксувати шкіру. Перпендикулярно до шкіри (у разі ін'єкції в сідничну ділянку) ввести голку на 5 см у м'яз (див. мал. 84);

д) перенести ліву руку на поршень і ввести ліки (попередньо пересвідчитись, чи не надходить у шприц кров, відтягуючи поршень на себе);

є) видалити голку звичайним шляхом, зробити легкий масаж місця ін'єкції, не віднімаючи вату від поверхні шкіри. Вату прибрати.

7. Зняти рукавички. Вимити і висушити руки.


 

8. Зробити запис про застосування лікарсько­го засобу.

Можливі ускладнен­ня:

1. Інфільтрат.

2. Абсцес — якщо для внутрішньом'язової ін'єкції використову­валась коротка голка, невдалий вибір місця ін'єкції, часті ін'єкції в одне й те саме місце, по­рушення правил асеп­тики.

3. Поломка голки — при використанні старих голок, при проведенні ін'єкції у положенні па­цієнта стоячи, коли ви­никає різке скорочення м'язів сідниці.

4. Ушкодження нервових стовбурів — при неправильному виборі мі ін'єкції.

5. Гематома — при ушкодженні судини.

Мал. 85. Внутрішньом'язова ін'єкція:

а, б — місця ін'єкції; в, г — положення шприца

Особливості введення інсуліну

 

Мета', зниження надмірного вмісту глюкози в крові. Показання: цукровий діабет.

Підготувати: інсуліновий шприц або звичайний шприц, голки (шпрящ-ручка), 70 % розчин етилового спирту, ватні кульки, розчин інсуліну, серветкж. Послідовність дій

1. Люб'язно привітатися з пацієнтом і назватися йому.

2. Пояснити пацієнту хід і суть процедури. Надати пацієнтові інформації про лікарський препарат і його побічні дії.

3. Отримати згоду пацієнта на виконання процедури.

4. Підготувати оснащення.

5. Провести розрахунок дози інсуліну — в 1 мл розчину інсуліну міститься 40 ОД.

6. Підготувати шприц з голкою та інсулін (якщо флакон з інсуліном юе ковпачок — зняти його). Обережно потерти флакон з інсуліном між долонязоь-Це забезпечує рівномірний розподіл інсуліну у флаконі і розігріває його ж» температури тіла людини.


 

7. Вимити руки з милом.

8. Протерти гумову пробку від флакона з інсуліном серветкою, змоченою в спирті.

9. Набрати необхідну дозу інсуліну:

а) в інсуліновий шприц — 1 поділка відповідає 2 ОД інсуліну;

б) у звичайний шприц — 1 поділка на 0,1 мл відповідає 4 ОД інсуліну;

в) у шприц-ручці дозу виставляють на шкалі доз (при набиранні певної дози завжди встановлюйте селектор дози в положення "0". Доза набирається пово­ротом кнопки з кроком в 1 ОД).

10. Визначити місце, найбільш придатне для введення інсуліну (не робити ін'єкції в одне і те саме місце декілька разів). Слід пам'ятати, що необхідно ви­бирати нове місце для нової ін'єкції на відстані не менше ширини трьох паль­ців. Це потрібно для того, щоб забезпечити рівномірне всмоктування інсуліну. Крім того, часті ін'єкції в одне і те саме місце можуть спричинити ушкоджен­ня підшкірної жирової клітковини (мал. 86).

11. Підшкірну ін'єкцію роблять натще, тому треба нагадати пацієнтові про необхідність попоїсти.

12. Дізнатися про самопочуття пацінта.

13. Вимити і висушити руки.

14. Зробити запис.

Особливості введення олійного розчину

Мета: пролонгована дія лікарського засобу.

Підготувати: ампулу з олійним розчином, шприц, ватні кульки, 70 % розчин етилового спир­ту, водяну баню.

Послідовність дій

1. Привітати пацієнта і люб'язно назватися йому.

2. Пояснити пацієнту хід і суть процедури. На­дати пацієнтові інформацію про лікарський препа­рат і його побічні дії.

3. Отримати згоду пацієнта на виконання про­цедури.

4. Підготувати оснащення.

5. Ампулу з олійним розчином перед розкриттям занурити на 5 хв у теплу воду.

6. Підготувати шприц, розкрити ампулу, набра­ти засіб за всіма правилами асептики.

7. Перш ніж ввести внутрішньом'язово олійний Мал. 86. Місця для розчин, необхідно, відтягнувши поршень на себе,

підшкірних ін'єкцій інсу- пересвідчитись, що в шприц не надходить кров


 

8. Олійний розчин вводити повільно.

9. Дізнатися про самопочуття пацієнта.

10. Вимити і висушити руки.

11. Зробити запис.

Можливі ускладнення: жирова емболія; післяін'єкційні абсцеси.

Виконання підшкірної ін'єкції

Підготувати: стерильний лоток із шприцами, ватні кульки, 70 % роз*; етилового спирту. Послідовність дій

1. Люб'язно привітатися з пацієнтом і назватися йому.

2. Пояснити пацієнту хід і суть процедури. Надати пацієнтові інформація» про лікарський препарат і його побічні дії.

3. Отримати згоду пацієнта на виконання процедури.

4. Підготувати оснащення.

5. Місце ін'єкції — зовнішня поверхня плеча і стегна, підлопаткова ділян­ка і черевна стінка (див. мал. 77).

6. Обробити шкіру в місці ін'єкції послідовно двома ватними кулькамж. змоченими у спирті (спочатку велику зону, потім безпосередньо місце ін'єкції), лівою рукою взяти шкіру в складку.

7. Узяти шприц у праву руку, як для внутрішньошкірної ін'єкції, і ввестж голку під шкіру в основу шкірної складки під кутом 40° до шкіри на глибину 15 мм — 2/3 довжини голки.

8. Перенести ліву руку на поршень і ввести лікарський засіб.

9. Місце уколу притиснути ватною кулькою зі спиртом і швидким рухшг витягти голку.

10. Провести легкий масаж місця ін'єкції, не віднімаючи вати від шкірж. потім прибрати вату.

11. Дізнатися про самопочуття пацієнта.

12. Вимити і висушити руки.

13. Зробити запис.

Техніка внутрішньовенного вливання

Підготувати: стерильний лоток, стерильний шприц, 2 голки, пінцет, ні кульки, серветку, 70 % розчин етилового спирту, джгут, валик, ампулу а лікарським розчином.

Послідовність дій

1. Люб'язно привітатися з пацієнтом і назватися йому.

2. Пояснити пацієнту хід і суть процедури. Надати пацієнтові інформацн» про лікарський препарат і його побічні дії.

3. Отримати згоду пацієнта на виконання процедури.

4. Підготувати оснащення.


 

5. Вимити руки з милом, висушити паперовим або індивідуальним рушни­ком.

6. У положенні пацієнта сидячи або лежачи під лікоть підкласти валик, у середній третині плеча на серветку або сорочку накласти гумовий джгут.

7. Запропонувати пацієнтові декілька разів стиснути кулак.

8. Обробити ділянку ліктьового згину послідовно двома ватними кульками, змоченими у спирті, знайти найбільш повну вену.

9. Узяти шприц у праву руку: II палець на канюлі голки, решта — обхоплю­ють циліндр зверху.

10. Перевірити прохідність голки, відсутність повітря у шприці, назву і дозу препарату.

11.1 пальцем лівої руки зафіксувати вену і, не змінюючи положення шпри­ца в руці, тримаючи голку зрізом догори, майже паралельно до шкіри, проко­лоти шкіру, потім обережно пунктувати вену до відчуття "провалу".

12. Перевірити, чи голка у вені, відтягнувши поршень на себе: у шприці по­винна з'явитися кров.

13. Розв'язати джгут лівою рукою, попросити пацієнта розтиснути кулак.

14. Не змінюючи положення шприца, пальцем лівої руки натиснути на по­ршень і повільно вводити препарат, залишивши у шприці 1—2 мл.

15. Притиснувши до місця ін'єкції ватну кульку зі спиртом, різким рухом витягнути голку, зігнути в лікті руку пацієнта.

16. Через 3—4 хв перевірити місце ін'єкції; якщо кровотеча припинилась, кульку можна прибрати.

17. Дізнатися про самопочуття пацієнта.

18. Вимити і висушити руки.

19. Зробити запис.

Можливі ускладнення: повітряна емболія, гематома; тромбофлебіт (при частих венепункціях в одну й ту саму вену розвивається її запалення).

Постановка периферійного венозного катетера

Підготувати: стерильний лоток; лоток для сміття; шприц із 10 мл гепари-нізованого розчину (1:100); стерильні ватні кульки й марлеві серветки; лейко­пластир і/або пов'язку, що клеїть; антисептичний засіб для шкіри; периферій­ні внутрішньовенні катетери різних розмірів; перехідник і/або сполучну трубку або обтуратор; джгут; стерильні гумові рукавички; ножиці; лонгету; бинт середньої ширини; 3 % розчин перекису водню.

Послідовність дій

1. Люб'язно привітатися з пацієнтом і назватися йому.

2. Перевірити цілість упаковки й термін зберігання устаткування.

3. Переконатися, що перед вами пацієнт, якому призначена катетеризація вени


 

4. Забезпечити гарне освітлення, допомогти пацієнтові прийняти зручж положення.

5. Пояснити пацієнтові суть процедури, створити атмосферу довіри, надати йому можливість задавати питання, визначити переваги пацієнта відносив місця постановки катетера.

6. Підготувати оснащення; контейнер для утилізації гострих предметів.

7. Ретельно вимити і висушити руки.

8. Обрати місце передбачуваної катетеризації вени:

а) накласти джгут на 10—15 см вище передбачуваної зони катетеризації;

б) попросити пацієнта стискати й розтискати пальці кисті для полілшєезш наповнення вен кров'ю;

в) вибрати вену шляхом пальпації, беручи до уваги характеристики інфу-зату;

г) зняти джгут.

9. Підібрати найменший катетер, з огляду на розмір вени, необхідну іпву.іг кість введення, графік проведення внутрішньовенної терапії, в'язкість інфї* зату.

10. Обробити руки антисептичним засобом і надіти рукавички.

11. Накласти джгут на 10—15 см вище обраної зони.

12. За ЗО—60 с обробити місце катетеризації антисептичним засобом ххж шкіри, дати йому висохнути (мал. 87, а).

Не торкатися обробленої зониі

13. Зафіксувати вену, притиснувши її пальцем нижче передбачуваного зое-ця введення катетера.

14. Взяти катетер обраного діаметра, зняти захисний чохол. Якщо на чохлі є додаткова заглушка, чохол не викидати, а тримати його між пальцями кїл*-ної руки (мал. 87, б).

15. Увести катетер на голці під кутом 15° до шкіри, спостерігаючи за пояжш крові в індикаторній камері (мал. 87, в).

16. З появою крові в індикаторній камері зменшити кут нахилу го.геж-стилета і на кілька міліметрів увести голку у вену.

17. Зафіксувати голку-стилет, а канюлю повільно до кінця зрушувати з тож-ки у вену (голку-стилет повністю з катетера поки не вилучати) — мал. 87, г. ■

18. Зняти джгут.

19. Перетиснути вену для зменшення кровотечі й остаточно вилучити гохку з катетера (мал. 87, ґ); утилізувати голку з урахуванням правил безпеки. Увшь-га! Не допускати введення голки-стилета в катетер після зсуву його у вєаф.

20. Зняти заглушку із захисного чохла і закрити катетер або приєднати ш-фузійну систему.

21. Зафіксувати катетер за допомогою фіксуючої пов'язки (мал. 87, д), стерильною, прозорою напівпроникною поліуретановою наліпкою (: мал. 89), яка дає змогу спостерігати за місцем встановлення катетера та ] нує бар'єрну функцію і при цьому надійно фіксує катетер.


 

Мал. 87. Постановка периферійного венозного катетера

22. Зареєструвати процедуру катетеризації вени відповідно до вимог ліку­вального закладу.

23. Утилізувати відходи згідно з правилами техніки безпеки й санітарно-епідеміологічного режиму.

Уведення лікарського засобу через венозний катетер

Підготувати: лікарський засіб, шприци, стерильні ватні кульки і марлеві серветки; лейкопластир і/або пов'язку, що клеїть, катетери, 70 % розчин ети­лового спирту, ізотонічний розчин натрію хлориду, джгут; стерильні гумові рукавички; перехідник і/або сполучну трубку чи обтуратор; стерильний ло­ток, лоток для сміття, гепаринізований розчин.

Послідовність дій

1. Люб'язно привітатися з пацієнтом, назватися йому.

2. Пояснити пацієнту хід і суть процедури. Надати пацієнтові інформацію про лікарський препарат і його побічні дії.

3. Отримати згоду пацієнта на виконання процедури.

4. Підготувати оснащення.

5. Помити руки двічі з милом під проточною водою.

6. Обробити руки спиртом. Надіти гумові рукавички.

7. Зняти верхній бинт та обробити зовнішню поверхню заглушки катетера спиртом.

8. Уважно оглянувши перехідник катетера, переконатись у відсутності в ньому бульбашок повітря (мал. 88). Зняти заглушку та обережно покласти її, не торкаючись до внутрішньої поверхні, у стерильний пакет від шприца або приєднати до стерильної голки.


 

9. Зі шприца з ізотонічним розчином натрію хлориду обережно ввести в пере-хідник невелику кількість рідини, пере­конатись, що катетер прохідний і не під­тікає.

10. Якщо порушень з боку катетера не виявлено, ввести в перехідник 5 мл ізото­нічного розчину натрію хлориду, тобто по­ловину об'єму.

11. Змінити шприц та повільно ввести необхідну кількість антибіотика.

12. Знову змінити шприц та ввести зали­шок ізотонічного розчину натрію хлориду.

13. По закінченні зробити "гепаринову

пробку" - ввести в перехідник 2-3 мл засобу через венозний катетер гепаринізованого розчину (1 частина гепа­рину на 100 частин ізотонічного розчину натрію хлориду; розчин зберігають у холодильнику протя­гом 1 доби, далі готують новий).

14. Обережно з'єднати заглушку з перехідником.

15. Закрити перехідник стерильною марлевою пов'язкою або стерильною прозорою напівпроник­ною поліуретановою наліпкою (мал. 89).

16. Прибрати сміття.

17. Вимити руки.

Основні правила щоденного догляду за катетером

Пам'ятайте, що тільки якісний догляд за кате­тером та увага медичного персоналу — головні умо­ви успішного проведення лікування.

Кожне приєднування катетера — це ворота для

проникнення збудників інфекції. Уникайте багаторазового торкання рухали до обладнання. Дотримуйте стерильності.

1. Потрібно частіше змінювати стерильні заглушки, ніколи не викорксн» вувати заглушки, в яких внутрішня поверхня була інфікована.

2. Для продовження функціонування катетера у вені додатково слід щюзиж-вати катетер ізотонічним розчином натрію хлориду протягом дня, між раню»-вим та вечірнім уведенням антибіотика. Після введення ізотонічного розчжзідг натрію хлориду не слід забувати вводити гепаринізований розчин.

3. Внутрішню і зовнішню пов'язки треба змінювати щодня.


 

4. Регулярно оглядати місце пункції. При появі набряку, почервоніння, місцевого підвищення температури, непрохідності та підтіканні катетера, а також болю при введенні лікарських препаратів — повідомити лікаря. За жод­них обставин не намагатися промити катетер самостійно, адже кінчик катете­ра може бути закупорений тромбом, який може потрапити у кровоносне русло. Зняти катетер і замінити його може тільки лікар!

5. При зміні лейкопластирної пов'язки забороняється використовувати но­жиці, тому що при цьому можна ушкодити або перерізати катетер.

6. Для профілактики тромбофлебіту на вену вище місця пункції щодня піс­ля вечірнього введення препаратів слід накладати тонким шаром мазь трау-мель або гепаринову, або мазь троксевазин.

7. Після зняття катетера на місце пункції накласти невелику стерильну пов'язку. Не знімати пов'язку та не змочувати місце катетеризації протягом 1 доби.

8. Усі спостереження слід заносити у "Протокол спостереження за катетером".

Протокол спостереження за катетером

 

Ознака Дата
             
1. Пов'язка: — суха — волога              
2. Наявність набряку: — так — ні              
13. Почервоніння шкіри: — так — ні              
4. Місцеве підвищення темпера­тури: — так — ні              
5. Прохідність катетера: — так — ні              
6. Підтікання катетера: — так — ні              
7. Біль: — так — ні              
8. Час повідомлення лікаря              

 


 

Видалення венозного катетера

Підготувати: стерильні рукавички; стерильні марлеві кульки, тампоке; лейкопластир; ножиці; тромболітичну мазь; антисептичний засіб для шкіряс] лоток для сміття; стерильні пробірку, ножиці й лоток (використовують, якщ» катетер затромбований або за підозри на його інфікування).

Послідовність дій

1. Вимити руки.

2. Припинити інфузію, зняти захисну бинтову пов'язку.

3. Обробити руки антисептичним засобом, надіти рукавички.

4. Рухаючись від периферії до центра, видалити без ножиць фіксуки пов'язку.

5. Повільно і обережно вивести катетер з вени.

6. Обережно на 2—3 хв притиснути місце катетеризації стерильним марле­вим тампоном, обробити місце катетеризації антисептичним засобом для шкіри-

7. Накласти на місце катетеризації стерильну стисну пов'язку і зафіксува­ти її лейкопластиром.

8. Перевірити цілість канюлі катетера. За наявності тромбу або підозри за. інфікування катетера кінчик канюлі відрізати стерильними ножицями, шг містити у стерильну пробірку й направити в бактеріологічну лабораторію дослідження (за призначенням лікаря).

9. Відзначити в документації час, дату й причину видалення катетера.

10. Утилізувати відходи відповідно до правил техніки безпеки й санітари протиепідемічного режиму.

Примітка: незважаючи на те що катетеризація периферійних вен значиш менш небезпечна, ніж катетеризація центральних вен, вона здатна спричинж-ти ускладнення, як і будь-яка процедура, що порушує цілість шкірного покрж-ву. Однак більшості ускладнень можна уникнути, якщо медична сестра добре володіє маніпуляційною технікою, суворо дотримується правил асептикж і антисептики, а також правил догляду за катетером.

Пункція вени з метою кровопускання та взяття крові на аналіз

Показання: гіпертонічний криз, взяття крові у донора, обстеження пацкж-тів для уточнення діагнозу.

Протипоказання: захворювання крові, анемія.

Підготувати: стерильний лоток, голку Дюфо, еластичну трубку, стермл*-1 ні ватні кульки, 70 % розчин етилового спирту, джгут, пробірку, флакон з» 300—500 мл, стерильні серветки.

Послідовність дій

1. Накласти джгут на середню третину плеча.

2. Обробити ділянку ліктьового згину послідовно двома ватними кульками змоченими спиртом.

3. Запропонувати пацієнтові стискати і розтискати кулак для наповнеї вен, потім — стиснути кулак.


 

4. Зафіксувати вену ліктьового згину І пальцем лівої руки.

5. Пунктувати вену аналогічно до внутрішньовенної ін'єкції: голку трима­ти за канюлю зрізом догори, паралельно до шкіри, під голку підкласти сте­рильну серветку.

6. Підставити під канюлю голки пробірку (якщо потрібно взяти кров на аналіз) або приєднати до неї з'єднувальну трубку, вільний кінець якої опусти­ти у флакон (якщо проводиться кровопускання).

7. Набравши потрібну кількість крові, зняти джгут, запропонувати пацієн­тові розтиснути кулак.

8. Витягнути голку, притиснувши місце ін'єкції ватною кулькою, змоче­ною у спирті, зігнути пацієнтові у лікті руку, за 5 хв прибрати кульку (пере­свідчитися, що кровотеча припинилась).

9. Пробірку з направленням відправити до лабораторії.

Примітка: кровопускання виконують у присутності лікаря; пункцію вени для взяття крові або кровопускання проводять без шприца; джгут знімають перед видаленням голки.

Узяття крові для дослідження на ВІЛ-інфекцію

Підготувати: 2 халати, шапочку, гумові рукавички, 4 скляні ємності для розчину хлораміну, стерильний шприц на 10—20 мл з голкою, стерильні ватні кульки, 70 % розчин етилового спирту, 2 лотки (стерильний танестерильний), пінцет, джгут, підкладний валик, марлевий бинт, спеціальну укладку (кон­тейнер зі штативом, пробірками, пакувальним матеріалом, целофановим па­кетом та бланками направлень), лейкопластир.

Послідовність дій

1. Надіти халат, шапочку, гумові рукавички, маску.

2. Приготувати 3 % розчин хлораміну (з розрахунку ЗО г сухого хлораміну на 1 л води).

3. Перелити 3 % розчин хлораміну в 4 ємності, які закриваються кришка­ми: № 1— для промивання шприців, № 2 — для замочування ватних тампонів, № 3 — для замочування голок, № 4 — для замочування шприців.

4. Зняти халат, маску та рукавички, вимити руки і надіти чистий халат.

5. Взяти укладку для ВІЛ-інфекції, оформити направлення у 2 екземпля­рах, промаркувати пробірки.

6. Заповнити "Журнал реєстрації взяття крові на дослідження ВІЛ-інфекції".

7. Підготувати стерильний шприц на 5—10 мл, голку, 3 ватні кульки, 2 лот­ки (стерильний і нестерильний), пінцет, джгут, спирт, підкладний валик, бинт.

8. Надіти маску та гумові рукавички, обробити рукавички спиртом; запро­сити пацієнта.

9. Люб'язно привітатися з пацієнтом, назватися йому.

10. Пояснити пацієнту хід і суть процедури.


 

1. Отримати згоду пацієнта на виконання процедури. , 12. Покласти руку пацієнта на підкладний валик долонею догори і надгтж руці положення максимального розгинання.

13. На плече пацієнта поверх сорочки або марлевого бинта накласти джгут вище ліктьового згину (жгут має стискувати лише поверхневі вени і не пору-шувати течію крові по артеріях).

14. Запропонувати пацієнтові декілька разів стиснути і розтиснути кулжв або погладжувати руку, підкачуючи кров у венах у напрямку від кисті до ді­лянки ліктьового згину для посилення венозного застою.

15. Обробити ділянку ліктьового згину послідовно двома ватними кулька­ми, змоченими у спирті, знайти найбільш повну вену.

16. Обробити ще раз гумові рукавички 70 % розчином етилового спирту.

17. Поверхню ліктьового згину протерти двічі стерильними тампоназсж. зволоженими 70 % розчином етилового спирту (знизу догори від периферії ж» центра).

18. Великим пальцем лівої руки зафіксувати вену і, не змінюючи положея-ня шприца в правій руці, тримаючи голку зрізом догори, майже паралельно;» шкіри, проколоти шкіру. Потім обережно пропунктувати вену до відчуттяі "провалу" і провести голку на 5 мм за ходом вени.

19. Із потраплянням голки у вену в муфті голки з'явиться кров. Набратж у шприц 5 мл крові.

20. Не виймаючи голки з вени, розв'язати джгут лівою рукою, попросити пацієнта розтиснути кулак. Притиснувши до місця ін'єкції кульку, змочену у спирті, різким рухом вийняти голку. Зігнути руку пацієнта на 3—5 хв.

21. Через 3—5 хв перевірити місце ін'єкції; якщо кровотеча припинилась, кульку можна прибрати.

22. Не від'єднуючи шприц від голки, перелити кров у суху пробірку.

23. Промити шприц через голку 3—4 рази в ємності № 1, розібрати шир** , поршень та циліндр покласти в ємність № 4 з розчином хлораміну на 1 год.

24. Помістити використані ватні кульки в ємність № 2 з хлораміном зае. 1 год.

25. Штатив із заповненими пробірками поставити в герметичний контей­нер, на дно якого покласти чотиришарову суху серветку.

26. Закрити контейнер та заклеїти його лейкопластирем.

27. Направлення (у 2 екземплярах на кожного пацієнта) покласти в етиленовий пакет окремо.

28. Відправити контейнер до лабораторії у супроводі медпрацівника.

Заповнення системи рідиною або кров'ю та приєднання до вени

Підготувати: лікувальний розчин, систему, штатив, ножиці, зат» пластир, ватні кульки, серветки, джгут, валик, 70 % розчин етилового ту, стерильний лоток з голками.


 

Послідовність дій

1. Перевірити герметичність пакета і термін придатності системи.

2. Перевірити термін придатності, назву, концентрацію лікарського розчину.

3. Розкрити центральну частину кришки флакона і обробити гумовий корок, вільний кінець повітровода закріпити на флаконі аптечною гум­кою.

4. Закрити гвинтовий затискач, зняти ковпачок з голки на коротшому кін­ці системи і ввести цю голку через гумовий корок у флакон.

5. Перевернути флакон і закріпити його на штативі.

6. Повернути крапельницю в горизонтальне положення та, відкривши за­тискач, заповнити крапельницю до половини об'єму.

7. Закрити затискач і повернути крапельницю у початкове положення.

8. Відкрити затискач і повільно заповнити систему розчином до появи кра­пель з голки для ін'єкцій.

9. Перевірити відсутність бульбашок повітря в системі.

10. Люб'язно привітатися з пацієнтом, назватися.

11. Пояснити пацієнту хід і суть процедури. Надати інформацію пацієнтові про лікарський препарат і його побічні дії.

12. Отримати згоду пацієнта на виконання процедури.

13. Підготувати оснащення.

14. На стерильний лоток покласти голку для ін'єкцій, ватні кульки, змоче­ні у спирті, стерильну серветку, дві смужки липкого пластиру завдовжки 4—5 см.

15. Приєднати систему до вени:

а) накласти на середню третину плеча джгут, ділянку ліктьового згину об­робити двома ватними кульками, змоченими у спирті (пацієнт стискає і роз­тискає кулак);

б) зафіксувавши вену, зняти ковпачок з голки і пунктувати її звичайним способом;

в) при появі крові з канюлі зняти джгут, відкрити за­тискач на системі і, випустивши декілька крапель роз­чину, під'єднати систему до канюлі голки (мал. 90);

г) відрегулювати швидкість інфузії гвинтовим за­тискачем, закріпити голку липким пластирем, при­крити серветкою;

ґ) якщо закінчився розчин у флаконі, його необхід­но замінити:

— систему перетиснути біля голки;

— з корка флакона витягти голки і ввести їх у ко­рок нового флакона;

— зняти затискач із системи біля голки для ін'єкцій і продовжити використання.


 

Ускладнення: введення рідини під шкіру, повітряна емболія. Запам'ятайте: голку для ін'єкції під'єднують до системи тільки при від­критому затискачі.

Можливі проблеми пацієнта

(на прикладі розв'язання ситуаційних задач)

1. На амбулаторному прийомі у лікаря пацієнтові Б. призначено інгаляції зіва інгаліптом. Пацієнт не володіє достатніми навичками інгаляції лікарсько­го засобу через рот. Дії медичної сестри.

Для розв'язання проблеми: "Пацієнт не володіє достатніми навичками інга­ляції лікарського засобу через рот" медична сестра має скласти план навчання.

План навчання пацієнта інгаляції лікарського засобу через рот

Проблема

(н) Пацієнт не володіє достатніми навичками інгаляції лікарського засобу через рот

Мета

Пацієнт володітиме необхідни­ми нави­чками інгаляції лікарсько­го засобу через рот без сторон­ньої допомоги

Сестринські втручання

1. Дати необхідні рекомендації у вигляді друкованих видань (буклети, пам'ятки тощо).

2. Навчати необхідних Навичок доступними для пацієнта темпами.

3. Продемонструвати пацієнтові етапи виконання процеду­ри, використовуючи інгаляційний балончик без лікарсько­го засобу: повернути балончик догори дном і зняти захис­ний ковпачок; балончик з аерозолем добре струснути; балончик тримати рукою, а мундштук затиснути губами; після глибокого видиху зробити глибокий вдих і одночасно натиснути на дно балончика: у цей момент видається доза аерозолю (кількість доз аерозолю визначає лікар); затрима­ти дихання на кілька секунд, потім витягнути мундштук із рота і зробити повільний видих; після інгаляції надіти на балончик захисний ковпачок.

4. Давати можливість пацієнту висловити будь-які занепо- | коєння, сумніви, побоювання.

5. Надати вичерпні відповіді на всі запитання пацієнта.

6. Дати можливість пацієнту повторювати дії за медичною сестрою.

7. Рекомендувати та заохочувати членів родини допомагаїж пацієнтові (за згодою пацієнта)

2. При виписуванні додому пацієнту Ж., хворому на цукровий діабет, було рекомендовано самому проводити підшкірне введення інсуліну. Але він не во­лодіє методикою підшкірного введення інсуліну. Для вирішення цієї проб."-;-ми медична сестра має скласти план навчання пацієнта, хворого на цукровиж діабет, підшкірному введенню інсуліну.


 

План навчання пацієнта, хворого на цукровий діабет, підшкірному введенню інсуліну

Проблема Мета Сестринські втручання
Пацієнт не володіє методи­кою підшкір­ного введення інсуліну Пацієнт володіти­ме методи­кою підшкір­ного введення інсуліну 1. Дати необхідні рекомендації щодо методики підшкірної ін'єкції інсуліну у вигляді друкованих видань (буклети, пам'ятки тощо) про те, як набрати в шприц необхідну дозу інсуліну, в яке місце вводити тощо (якщо пацієнт не може запам'ятати послідовність дій під час виконання процедури). 2. Звернути увагу пацієнта на те, що для проведення ін'єкції йому слід мати: а) флакон з інсуліном; б) стерильний шприц; в) ватні кульки; г) спирт; ґ) лоток. 3. Навчати пацієнта необхідних навичок доступними для пацієнта темпами. Звернути увагу на те, що він має: а) помити руки з милом, висушити рушником та обробити спиртом; б) підготувати шприц; в) набрати інсулін у необхід­ній кількості з флакона, обробивши гумовий корок ватною кулькою, змоченою у 70 % розчині етилового спирту; г) замінити голку і покласти шприц в упаковку від нього; ґ) вибрати місце ін'єкції (див. мал. 86) та протерти його ватною кулькою, змоченою в спирті; д) шкіру зібрати в складку і в основу її швидко ввести голку на 1,5—2 см (мал. 91); є) повільно ввести інсулін; є) швидко вийняти голку і місце ін'єкції протерти ватною кулькою, змоченою в спирті. 4. Дати можливість пацієнту висловити будь-які занепокоєн­ня, сумніви, побоювання. Дати відповіді на всі запитання пацієнта. 5. Рекомендувати та заохочувати членів родини брати участь у догляді за пацієнтом (за згодою пацієнта)

Мал. 91. Методика самостійного вве­дення інсуліну

Як потрібно скласти план догляду за таким пацієнтом?

3. Пацієнт М. лікується амбула­торно протягом 3 тиж. з приводу го­строго бронхіту. Але його стан не по­ліпшився. Лікар направив пацієнта лікуватися в умовах денного стаціо­нару. Йому було призначено антибіо­тик в ін'єкціях. Пацієнт відмовляєть­ся від ін'єкцій тому, що у нього немає грошей на купівлю одноразових шприців, а через багаторазові шпри­ци він боїться заразитися гепатитом або ВІЛ-інфекцією. Пацієнт хоче про­довжувати лікуватись пігулками.


 


 


 


 


 


 

   
Значення Скорочення
вода а^.
рідина ш
крапля,закапати <ї«
одиниця И(и)
капсула сар.
таблетка іаЬ.
ампула атр.
розчинити СІІІ.

Приклад 1:

Лікар призначив застосувати аспірин 325 т§ іаЬ. д.бН.ро від болю.

Ви маєте давати пацієнту одну таблетку через 6 год через рот.

Приклад 2:

Лікар призначив граволь 100 т§ ІУ. зіаі.

Ви маєте застосувати граволь 100 мг внутрішньовенно негайно.

Метрична система одиниць

1. Метр приблизно дорівнює 39,4 дюйма

Одиниця Значення, м
Дециметр од
Сантиметр 0,01
Міліметр 0,001
Мікрометр 0,000001
2. Грам — основна одиниця маси 1 г = 1000 мг
Одиниця Значення,г
Мікрограм 0,000001
Міліграм 0,001
Центиграм 0,01
Дециграм од
Декаграм
Гектограм
Кілограм 1000 (2,2 фунта)

* 1 фунт = 454 г 427


 

3. Літр приблизно дорівнює кварті (1,06 кварти)

Одиниця Значення, л 1
Децилітр 0,1
Центилітр 0,01
Мілілітр 0,001
Мікролітр 0,000001
Декалітр
Гекталітр
Кілолітр

Приклад 1:

Лікар призначив пацієнту препарат "X" 500 мг. Цей препарат випускають у грамах. Скільки грамів вам потрібно дати пацієнтові?

Відповідь: 1000 мг = 1 г

= і або 0,5 г 2

1000 2

Приклад 2:

Маса тіла дитини — 58 фунтів, що дорівнює______кілограмам.

Відповідь: 2,2 фунта = 1 кг

Рг о

58 фунтів =—- = 26,3 кг 2,2

Основні принципи безпечного застосування лікарських засобів

У листку "Призначення лікаря" має бути надана така інформація:

1. Назва лікарського засобу.

2. Величина дози.

3. Спосіб, шлях застосування.

4. Коли слід застосовувати препарат (щогодини, кожні 2 год, щоденно, ж-ред сном, перед їдою, після їди, коли завгодно/будь-коли, за необхідності, ш потреби, негайно, двічі на день).

Призначення може містити й певні додаткові вказівки (проти болю. :глш температурі).

Застосовуючи лікарські засоби, слід пам'ятати про визначення семи вильних" чинників:

1) правильний пацієнт;


 

2) правильний препарат;

3) правильна доза;

4) правильний шлях, спосіб уведення;

5) правильний час;

6) правильний прийом, метод застосування;

7) правильний підхід.

Контроль засвоєного матеріалу

Впишіть правильні значення підкреслених скорочень у питаннях 1 і 2.

1. Призначення лікаря: препарат А. З.с^й. Застосувати: препарат А. (1)________________

(2)_________________

2. Призначення лікаря: препарат В. 500 мг сар.ро ас. Застосувати:

препарат В. 500 (1)

(2)____;

(4)___________

3. Перетворіть:

1 г =_____мг

0,001 г=_____

750 мг =_____

1л =_______

700 мл =_____

60 кг =______

мг

_г

_мл

__л

_фунтів

Звірте свої відповіді на питання тесту з правильними

1.(1) підшкірно

(2) щоденно

2. (1) міліграм (2)капсула

(3) через рот (перорально)

(4) перед їдою

3. 1г = 2000мг

0,001 г = 1 мг (0,001 х 1000) 750 мг = 0,75 r (750:1000) 1л = 1000 мл 700мл = 0,7л(700:1000) 60 кг = 132 фунти (60 х 2,2)

Таблетки й капсули (обчислення дози)

Даючи пацієнтам таблетки або капсули, варто пам'ятати про певні правила:

1. Лише точно підраховані або позначені таблетки можна точно розділити.

2. Лікарські засоби, які ви маєте в своєму розпорядженні, мають бути в та­ких самих одиницях, що й ті, які призначав лікар.


 

Наприклад: Призначення лікаря: 1 г препарату. На посту в медичної се­стри: по 500 мг препарату.

У такій ситуації медична сестра має усвідомити, що 1 г = 1000 мг, отже, має дати пацієнту дві таблетки.

При обчисленні доз застосовують таку формулу:

Б.Д. _ Б.К. Н.Д. Н.К.'

де Б.Д. — бажана доза — вказана в листку призначень лікаря; Н.Д. — наявна доза — маса (тобто її вага вказана в грамах, міліграмах тощо); Б.К. — бажана кількість — завжди стала — кількість, яку ви хочете дати; Н.К. — наявн» кількість — об'єм (завжди подано в мілілітрах).

Приклад 1:

Призначення лікаря: аспірин 650 мг дбп ро для знеболювання.

У наявності: аспірин 325 мг, таблетки.

Застосування: Б.Д. = 650 мг

Н.Д. = 325 мг

650 мг

-----= 2 таблетки аспірину через рот через кожні 6 год

325 мг

Приклад 2:

Призначення лікаря: оксацилін натрію 0,5 г капсула (фЬ. ро. У наявності: оксациліну натрію 250 мг, капсула.

Застосування (пам'ятайте правило № 2 — препарат потрібно перевести в" самі одиниці): 0,5 г = 500 мг Б.Д. = 500 мг Н.Д. = 250 мг

 

 

500 мг 250 _-

Звірте свої відповіді н

Застосування: 25 мг — ^

= 2 капсули оксацилін натрію через рот через кожні 6 год

Контроль засвоєного матеріалу

1. Призначення лікаря: секонал натрію 100 мг капсула пз. У наявності: секонал натрію 50 мг, капсула. Застосування:_____капсула(и) секоналу натрію______

2. Призначення лікаря: сульфадіазин 1,5 г ро. ^.і.<і.

У наявності: сульфадіазин таблетки з поділками (такі таблетки можна ділити вж-впіл), 500 мг

Застосування:_______таблеток сульфадіазину_______________

3. Призначення лікаря: фенерган 25 мг ро д.і.й.

У наявності: фенерган таблетки з поділками, 10 мг.

Застосування:_____таблеток фенергану____________________


 

4. Призначення лікаря: напросин 0,25 г ро. ^.і.с^. У наявності: напросин 125 мг, таблетки Застосування:_______таблеток напросину___

Звірте свої відповіді на питання тесту з правильними

1.Б.Д.= 100мг Н.Д. = 50 мг

100 мг

Застосування: -----100мг = 2 капсули перед сном.

50 мг

2. Перетворити 1,5 грама в міліграми: 1,5 г = 1500 мг (1000 х 1,5 = 1500)

Б. Д. = 1500 мг Н. Д. - 500 мг

1500 мг

Застосування: ------= 3 таблетки через рот 4 рази на день.

500мг

3. Б. Д. = 25 мг Н.Д. = 10 мг

25 мг 1

Застосування: 25 мг = ----= 2— таблетки через рот 4 рази на день.

10 мг 2

4.0,25г = 250мг Б.Д. = 250мг Н.Д. = 125 мг

250 мг

Застосування: -----= 2 таблетки через рот два рази на день.

125 мг

Розчини для перорального застосування(обчислення кількості лікарських засобів)

Якщо пацієнт не може проковтнути таблетку або капсулу, йому слід дати препарат у формі розчину.

Приклад 1:

Призначення лікаря: 250 мг хлореліксиру (хлоралгідрат) її.з.

У наявності: хлореліксир (хлоралгідрат), 5 мл рідини містить 0,5 г хлорал­гідрату.

Застосування: 250 мг = 0,25 г (правило 2) Б.Д. Б.К.

Б.К. =

Н.Д.Н.К.

Б.Д. = 0,25г Н.Д. = 0,5г ~Н.К. = 5мл

0,5 г = х

5 мл

х = 0,5 х 5

х = 2,5мл(2 72)


 

Ви маєте дати пацієнту 2 1/2 мл хлореліксиру перед сном.

Приклад 2:

Призначення лікаря: 2 г лікарського препарату у вигляді еліксиру. У наявності: еліксир — у 2 мл рідини міститься 1000 мг препарату. Застосування: 2 г = 2000 мг

Б.Д. _ Б.К. Н.Д.~Н.К.

Б.Д. = 2000мг Б.К. = х

Н.Д. = 1000 мг Н.К. = 2мл 2000 мг х

1000 мг 2мл

2мг = -

2мл

х = 4 мл

Ви маєте дати пацієнту 4 мл еліксиру.

Контроль засвоєного матеріалу

1. Призначення лікаря: лазикс 40 мг ро Ь.і.й. У наявності: лазикс — 10 мг в 1 мл розчину. Застосування:_____мл лазиксу_______

2. Призначення лікаря: модейн 0,05 г ро за вечерею.

У наявності: модейн — 5 мл розчину містять 37,5 мг модейну. Застосування:_______мл модейну_________________

3. Призначення лікаря: нозинан 50 мг ро і.і.й.

У наявності: нозинан — 5 мл розчину містить 25 мг нозинану.

Застосування:______мл нозинану________________

Звірте свої відповіді на питання тесту з правильними

1.

Б.Д. _ Б.К. Н.Д.~Н.К.

Б.Д. = 40мг Б.К. =

Н.Д. = 10мг Н.К. = 1мл


 

40 мг

10 мг 1 мл

х = 4 х 1 х = 4 мл Застосування: 4 мл лазиксу через рот 2 рази на день.

п Б.Д. _ Б.К.  
Н.Д. Н.К.  
Б.Д. = 0,05 мг = 50 г
Б.Д. = ! 50 мг Б.К. = х
Н.Д. = 37,5мг Н.К. = 5мл
50 мг X  
37,5мг 5мл  
і я- х    

5мл

х = 5х 1,3

х = 6,5 мл

Застосування: 6,5 мл модейну через рот за вечерею.

r).

Б.Д. Б.К. Н.Д. Н.К.

Б.Д. = 50мг Б.К. = х

Н.Д. = 25мг Н.К. = 5мл

50 мг

25мг 5мл

2 =

5мл

х = 2х5 х= 10 мл

Застосування: 10 мл нозинану через рот 3 рази на день.

Парентеральне застосування лікарських засобів(обчислення дози препа­ратів, які застосовують в ін'єкціях)


 

Коли необхідна швидка дія препарату або якщо немає можливості застосу­вати препарат перорально, його застосовують (вводять) парентерально. Лікар­ський засіб абсорбується безпосередньо в кровотік і, таким чином, використо­вується швидше.

Найпоширенішими типами ін'єкцій є:

1. Підшкірні ін'єкції — зиЬсийапеоиз (8.С.).

2. Внутрішньом'язові ін'єкції — іпігатизсиіаг (І.М.).

3. Внутрішньовенні ін'єкції — іігЬгауепоиз (І.У.).

Препарати, які застосовують парентерально, існують у вигляді рідин і по­рошків.

Рідинні форми. Лікарські препарати у вигляді рідини випускають в одно-дозових ампулах або багатодозових пляшечках. Наприклад, морфій — як в од-нодозовій ампулі, так і багатодозовій пляшечці (наприклад: 10 мг/мл). На ети­кетці на багатодозовій пляшечці вказано конкретну кількість лікарського засобу, яка міститься в кожному мілілітрі розчину.

Приклад:

Призначення лікаря: морфій 15 мг І.М. ^4п ргп для тамування болю.

У наявності: пляшечка з морфієм, на етикетці вказано: 10 мг/мл.

Застосування:

Б.Д.Б.К.

н ■д. Н.К.
Б. ■Д.= 15мг Б.К. = х
Н •д.= 10 мг Н.К. = Імл
15 мг X
10 мг Імл
X  
Імл
  3x1 [
   
х = = 1,5 мл

 

Ви маєте вводити пацієнту 1,5 мл морфію через кожні 4 год за необхідності для знеболювання.

Певні лікарські засоби вимірюють в одиницях, прийнятих Фармакопеям» деяких держав, а не в одиницях метричної системи. Прикладами таких пре­паратів можуть бути інсулін і гепарин.

Інсулін виробляють у багатодозових пляшечках, 1 мл якого містить 100 одж-ниць інсуліну. Існують спеціальні шприци для введення інсуліну, покалібр®


 

вані на одиниці. Наприклад, шприци на 50 одиниць (1/2 мл) і на 100 одиниць (1 мл). Якщо лікар призначає введення 25 одиниць певного інсуліну, шприц потрібно наповнювати до відмітки 25 одиниць.

Приклад:

Призначення лікаря: 20 одиниць інсуліну ас*гоарісі (Тогопію) о 7:30.

У наявності: пляшечка інсуліну асігоарій 10 мл, 1 мл якого містить 100 оди­ниць.

Застосування: використовуючи шприц на 50 одиниць для введення інсуліну, потрібно набрати 20 одиниць з 10 мл пляшечки інсуліну асіігоарісі.

Порошкоподібні форми. У разі застосування порошкоподібної форми лі­карських препаратів назву розчинника (наприклад: стерильна вода) і кількість розчинника, яку слід вжити, вказують на етикетці й/або в супровідній літера­турі. На етикетці на пляшечці так само вказують отриману кількість препара­ту після розчинення.

Приклад:

У препарат X додати 6 мл стерильної води для ін'єкції — добре перемішати (потрясти). Після розбавлення 1 мл розчину містить 100 мг препарату X.

Після розбавлення більшість препаратів слід зберігати в холодильнику, на етикетці обов'язково мають бути вказані дата і час приготування препарату. Деякі медичні заклади вимагають, щоб медична сестра обов'язково ставила на етикетці свої ініціали.

Приклад:

Призначення лікаря: кефлін (цефалотин натрію), 500 мгвнутрішньом'язово


?>