Поняття і мета кримінально-процесуального доказування
ТЕМА 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ДОКАЗУВАННЯ
1. Поняття і мета кримінально-процесуального доказування
2. Предмет, межі та суб'єкти доказування
3. Процес доказування
Поняття і мета кримінально-процесуального доказування
Як один із видів соціальної діяльності кримінально-процесуальна діяльність має пізнавальний характер. Розслідуючи і вирішуючи кримінальні справи, органи досудового розслідування та судової влади з метою прийняття по них правильного і обґрунтованого рішення прагнуть відновити достовірну картину минулої події, пізнати усі її обставини та факти, встановити істину. Досягнення останньої здійснюється за допомогою кримінально-процесуального доказування. Це свідчить про те, що за своєю гносеологічною суттю доказування, яке пронизує усю кримінально-процесуальну діяльність, теж має пізнавальний характер.
Для багатьох людей термін "пізнання" ототожнюється з науково-дослідницькою роботою, яка пов'язана з проведенням різного роду експериментів, використанням приладів тощо. Але вони навіть і не замислюються над тим, що здобувають певні знання про оточуючу дійсність за допомогою особливого виду соціальної діяльності під назвою "пізнання". А оскільки існують різні спеціалізовані форми пізнання (художнє, наукове тощо), то доказування і є однією з цих форм, тобто різновидністю процесу пізнання оточуючої дійсності.
Людина пізнає навколишній світ за допомогою відчуттів та уявлень, які є результатом впливу на органи чуття існуючих різного роду предметів, явищ, подій. При цьому слід підкреслити, що відбиття цих предметів і явищ в людській свідомості є активним і змістовним процесом, а не простим механічним копіюванням.
За своєю гносеологічною природою кримінально-процесуальне пізнання є науковим, хоча й відрізняється від останнього своїми завданнями. Наприклад, завданням кримінально-процесуального доказування є пізнання конкретного факту (події), а завданням наукового пізнання є відкриття якихось нових закономірностей.
Крім того, можна назвати ряд інших специфічних особливостей кримінально-процесуального пізнання:
1.Пізнання обставин вчиненого злочину, як правило, є ретроспективним. Слідчий, суд, прокурор, органи дізнання мають в якості об'єкта пізнання подію, яка мала місце в минулому. Інше з метою досягнення об'єктивності розслідування виключається.
2.Кримінально-процесуальним законом визначені предмет і межі дослідження обставин вчиненого злочину стосовно розслідування кожного злочинного діяння. При досягненні певного, достовірного знання про обставини, що входять в цей перелік, досягається істина.
3.У зміст істини, що встановлюється в кримінальному судочинстві, включається формування знання про злочин, юридична оцінка дій особи, яка вчинила злочин, тобто кваліфікація діяння.
4.Для пізнання обставин злочину є характерною повторність, циклічність сприйняття, що гарантує досягнення правильного результату. Кримінально-процесуальний закон передбачає стадійність кримінального процесу. При цьому кожна наступна стадія передбачає способи і форми перевірки правильності рішення, яке було прийняте на попередній стадії. Таким чином знижується вірогідність помилок у діяльності органів досудового розслідування та суду.
5. Пізнання обставин злочину, на відміну від пізнання в інших сферах людської діяльності, відбувається за специфічною формою доказування.
Без будь-якого сумніву можна сказати, що безпосереднє пізнання є властивим процесу доказування. Звичайно, для безпосереднього пізнання є доступними факти, які мають місце в теперішньому часі й знаходяться на такій відстані й у таких умовах, коли є можливим їх сприйняття. Об'єктом безпосереднього сприйняття в кримінальному процесі є сліди злочину, предмети злочинного посягання і т.д. І можливість такого пізнання, навпаки, позитивно позначається на встановленні істини, об'єктивності висновків.
Однак опосередковане пізнання, дійсно, є більш поширеним в судочинстві, оскільки органи досудового розслідування та судової влади мають справу з більшістю явищ, подій, котрі відбулися в минулому. І тому сприйняти їх вони не в змозі безпосередньо, а пізнають іншим шляхом - через сприйняття обставин і об'єктів, які є доступними і містять інформацію про ті явища і події, що мали місце в минулому.
Розмежування двох форм пізнання має суттєве значення для перевірки істинності пізнання, усунення можливих помилок. Таким чином, процесу доказування властиві обидві форми пізнання оточуючої дійсності.
Таким чином, кримінально-процесуальне доказування - це передбачена законом діяльність суб'єктів кримінального процесу по збиранню (формуванню), перевірці й оцінці доказів та їхніх процесуальних джерел, прийнятті на цій основі певних процесуальних рішень і наведення аргументів для їх обґрунтування (мотивації).
Метою кримінально-процесуального доказування є встановлення об'єктивної істини. Знайти істину в кримінальній справі - значить виконати одне з завдань кримінального процесу, тобто повністю розкрити злочин, що є необхідною передумовою успішного здійснення правосуддя. Щоб повністю розкрити вчинений злочин, потрібно встановити об'єктивну істину.
Під об'єктивною істиною у кримінальному процесі слід розуміти точну і повну відповідність оточуючій дійсності висновків органів розслідування та судової влади про фактичні обставини справи, правову кваліфікацію діяння та юридичну відповідальність винуватих осіб.
Мета процесуального доказування може вважатись досягнутою тільки в тому випадку, коли всі ці висновки, що відображають об'єктивну реальність, є істинними.
Величезне значення для доказування в кримінальному судочинстві разом з розумінням природи істини має і правильне розв'язання іншого питання: який характер істини, що встановлюється судом, яке співвідношення між абсолютною і відносною істиною?
Загальновідомо, що абсолютна істина складається з відносних, які включають у себе елементи абсолютної. Відмінність між ними полягає в ступені повноти пізнання. Абсолютна істина означає наявність вичерпного, повного знання про конкретний об'єкт, а відносна - знання лише певних його властивостей, зв'язків. Отже, об'єктивна істина є одночасно і відносною щодо об'єкта пізнання в цілому, і абсолютною щодо його окремих зв'язків, властивостей.
Саме такою вона є і в кримінальному процесі. Органи досудового розслідування і суду з вичерпною повнотою мають встановити обставини, що входять до предмета доказування, правильно кваліфікувати діяння, визначити вид юридичної відповідальності винуватої особи. Тут істина, що встановлюється, має бути абсолютною.