Основні компоненти соціальної сфери
Розглядаючи структуру соціальної сфери, її основні компоненти, вважаємо за необхідне уточнити стосовно об’єктів і процесів - які, на наш погляд, можна віднести до соціальної сфери, а які до зовнішнього середовища. Соціальна сфера не має (фіксованих) твердих просторових і часових рамок. Вона існує не саме по собі, не ізольовано, а у певному взаємозв’язку і взаємодії з іншими сферами суспільства: матеріально-виробничими, політичними, культурно-духовними, а також системами природного порядку і характеру. Соціальна сфера, виражаючи життєдіяльність у цілісному визначенні і призначенні, насамперед, спрямована на людину, соціальні групи, водночас немов пронизує всі інші соціальні спільноти, тому що в кожній із них діють люди. З іншого боку, умовою розвитку соціальної сфери є функціонування інших сфер, оскільки в них продукуються матеріальні, духовні блага і цінності, реалізуються функції політичного управління суспільством. Таким чином, соціальна сфера немов “перекривається” іншими сферами, збираючи, як у фокусі, усі передумови відтворення і розвитку людини і суспільства в цілому. В даному контексті усі інші сфери суспільства можуть розглядатися як середовище. Стосовно них соціальна сфера виступає як фактор зміцнення і підтримки стабільності соціальних відносин і процесів, їхньої відносної рівноваги. Це вважається неодмінною умовою збереження цілісності усієї суспільної системи.
Вважається за необхідне за критерій, який надає можливість розмежовувати системні елементи від середовища, прийняти функцію кожного із них у створенні системоутворюючих властивостей соціальної сфери. У такому випадку до соціальної сфери відносять усі об’єкти і процеси, які беруть безпосередню, особисту участь у формуванні властивостей системи, пов’язаних з відтворенням і удосконаленням особистості (групи), задоволенням їх нагальних, повсякденних і вищих потреб. Саме їх взаємодія і утворює соціальну сферу як систему з її якісними відмінностями. Матеріально-виробнича, політична і культурно-духовна сфери, опосередковано беручи участь у формуванні інтегративних якостей, впливаючи на соціальну сферу через окремі компоненти, у цілому залишаються зовнішніми стосовно системи і тому належать до середовища. Вони пов’язані з нею мережею комунікацій, кожна з яких має неоднакове значення для функціонування соціальної сфери. До середовища варто віднести і природно-кліматичні умови, у яких функціонує соціальна сфера.
Спираючись на вищенаведені доводи і з огляду на те, що в соціальній сфері створюються і задовольняються потреби в благах, необхідних для самореалізації творчого потенціалу людини, групи, розглянемо її як систему, що володіє необхідним набором компонентів речового, процесуального, ідейного і людського характеру. Взаємодія цих структурних одиниць повинна породжувати властиві даній системі якісні особливості. Віднесемо до таких соціальну інфраструктуру і вироблені нею продукти споживання, процеси утворення медичного, соціального і побутового обслуговування, органи й інститути управління соціальною сферою, механізми і нормативну базу регулювання споживчої поведінки населення, людини, групи.
Потрібно відзначити, що кожний компонент соціальної сфери не може бути зрозумілий сам по собі. Його функція реалізується через діяльність людей, що задовольняють тим самим свої потреби. Субстанціональною основою соціальної сфери є спільна діяльність людей з відтворення власного повсякденного життя і соціальні відносини між суб’єктами даної діяльності, що виникають при цьому.
Компоненти соціальної сфери мають різний ступінь складності, перебувають стосовно один одного в ієрархічній залежності і є похідними від соціальної сфери як цілісної системи. Їхня специфіка, виникнення й існування обумовлюються основною функцією соціальної сфери - функцією соціального відтворення людей як суб’єктів життєдіяльності і відтворення структур, соціальних інститутів, ресурсів життєзабезпечення соціальних суб’єктів. Кожний компонент соціальної сфери виконує визначену функцію, яка має цілеспрямований характер. У протилежному разі компонент випадає із системи, стає непотрібним. Функції обумовлюють елементи цілісної структури і матеріалізуються в рамках властивої соціальній сфері внутрішньої організації.
Відносною межею аналізу соціальної сфери, її первинним елементом є поняття “потреба соціального суб’єкта”. Первинність даного елемента обумовлена тим, що йому властиве характерне для соціальної сфери основне протиріччя між зростаючими потребами суб’єктів і можливостями їхнього задоволення. Це протиріччя є основним у процесі саморозвитку, самореалізації кожного соціального суб’єкта. Його характер і спрямованість детермінують можливості, реальний рівень розвитку соціальної сфери в цілому. Саме потреба і є концентрація властивих соціальній сфері протиріч, що обумовлюють її специфіку. Потреба слугує джерелом саморуху, саморозвитку системи. Виділення і вивчення основного компоненту системи дозволяє нам проаналізувати джерела, рушійні сили її розвитку, з’ясувати головний напрям руху та тенденції розвитку, що їй властиві. Матеріальні і духовні потреби особистості, групи формуються під впливом економічних умов, соціокультурних факторів і характеризуються, з одного боку, їхнім мінімально прийнятним і гарантованим суспільством рівнем, з другого - рівнем можливостей і прагнень самих соціальних суб’єктів.
Важливою детермінантою соціальної діяльності особистості, групи є ціннісні орієнтації. Вони втілюються в ідеалах, інтересах, прагненнях людей і визначають поведінку суб’єктів соціальної сфери. Ціннісні орієнтації формуються в ході соціалізації, закріплюються усією сукупністю життєвого досвіду. Саме тому вони є однією із стабільних їхніх характеристик. Система ціннісних орієнтацій має багаторівневу структуру, яка містить у собі раціональний, емоційний і поведінковий компоненти. Її вершину складають цінності, наближені до ідеалу. В українському суспільстві набуває ваги синтез цінностей виживання та самореалізації. Вага такої інтегративної орієнтації після 2000 року зросла вдвічі й охоплює нині 40% населення. Подальший розвиток орієнтації населення на самореалізацію гальмується відсутністю впевненості майже 70% українців у власному майбутньому і майбутньому України [7-10]. В структурі ціннісних орієнтацій українського суспільства спостерігається суперечливе поєднання ліберально-модернізаційних та патерналістсько-консервативних тенденцій, що має враховуватися у діях влади та державного управління соціальною сферою.
Найважливішим компонентом соціальної сфери є соціальна інфраструктура. Під нею ми розуміємо стійку сукупність матеріально-речових елементів, які створюють умови для задоволення всього комплексу потреб (заохочувальних і соціально-діяльнісних) з метою відтворення людини і суспільства. Соціальна інфраструктура є полем взаємодії матеріально-речового середовища і соціальних суб’єктів та забезпечує умови для раціональної організації їхнього життя і діяльності. За своєю внутрішньою організацією інфраструктура соціальної сфери є системою установ, підприємств і органів управління, які забезпечують ефективність функціонування усіх інститутів соціальної сфери. При цьому різноманітні потреби індивідів, родин і суспільства в цілому задовольняються широким і різноманітним набором товарів і послуг. Соціальна інфраструктура характеризується за видами і напрямами діяльності соціальних суб’єктів (трудова, культурна, дозвільна) і за ланками у кожному із видів (дошкільні, позашкільні заклади). Вона може розглядатися як на рівні суспільства, галузі, так і регіону, підприємства. Окремі елементи соціальної інфраструктури не взаємозамінні. Тільки за цілісного підходу, що забезпечує раціональну життєдіяльність людей, можна говорити про ефективність відтворення населення.
Соціальна інфраструктура може характеризуватися кількістю установ, організацій, які забезпечують процеси створення, медичного, побутового і транспортного обслуговування, а також кількістю місць у них, обсягом надання соціальних послуг. В аналізі функціонування соціальної інфраструктури важливі суб’єктивні оцінки людей щодо дієвості реально існуючої соціальної інфраструктури в конкретному регіоні або на конкретному підприємстві. За рівнем розвитку соціальної інфраструктури, яка визначається за допомогою соціологічного опитування (як один із способів), можна аналізувати ступінь задоволення потреб населення.
Процеси створення, медичного, побутового, транспортного обслуговування, соціального захисту є сукупністю статистично стійких актів соціальної взаємодії людей, що детермінує їхній спосіб життя, умови соціального відтворення. Як і всякий процес, ця взаємодія характеризується протяжністю в просторі і часі, послідовністю, безперервністю і управлінням. Він покликаний служити двом взаємозалежним цілям: збереженню раніше накопиченого людського потенціалу, забезпеченню надання соціальних послуг і створенню нових інституційних передумов удосконалення якісних характеристик соціального відтворення майбутніх поколінь, забезпеченню зростання потенціалу соціальної сфери. Послуги соціальних установ формують соціальну екологію.
Система індикаторів, які фіксують ці процеси, може бути представлена показниками, що характеризують:
-потенціал галузі (забезпеченість кадрами різних галузей соціальної сфери, кількісні і якісні характеристики результатів освітньої діяльності, стан здоров’я громадян, житлового забезпечення, соціального захисту, соціального обслуговування, пенсійного забезпечення);
- суб’єктивну оцінку ступеня задоволеності потреб індивідів, соціальних груп щодо житлового, медичного і побутового обслуговування, культурно-духовного спілкування, політичної участі;
- співвідношення платності і безоплатності послуг, державної і приватної належності підприємств і установ, що їх надають, ступінь та рівень платних послуг різним групам і прошаркам населення.
Таким чином, найважливішим компонентом соціальної сфери є люди. Вони можуть бути представлені або описані як популяція - кількісними і якісними характеристиками населення країни, а їхня соціальна диференціація - через належність людей до тих або інших груп або прошарків суспільства. При цьому стан здоров’я населення, його інтелектуальний потенціал, культурні і моральні цінності та девіації будуть оцінкою функціонування соціальної сфери, а місце людини, групи в соціальній структурі - показником потенційних можливостей їхнього соціального відтворення. Потрібно відзначити, що всі соціальні групи і прошарки, а також індивід виступають як суб’єкти соціальної сфери.