Загальнотеоретичні проблеми ефективності державного управління соціальною сферою
Приступаючи до вивчення змісту й особливостей державного управління соціальною сферою, необхідно насамперед визначити саме поняття “управління”. Цей термін став універсальним засобом характеристики визначеного виду діяльності, тобто сукупності дій, які проводяться заради досягнення відповідних суспільно значущих цілей. У широкому розумінні управління означає керівництво чим-небудь (або ким-небудь). У такому розумінні воно трактується й у наші дні. Однак обмежитися такою констатацією недостатньо. Виникає потреба розкриття змісту цього керівництва, його функціонального значення. Загальнотеоретичні позиції, включаючи політичні, соціальні і кібернетичні, дають достатні підстави для наступних висновків: управління є функцією організованих систем різної природи (біологічної, технічної, соціальної), що забезпечує їхню цілісність, тобто виконання завдань, що стоять перед ними, збереження їхньої структури, підтримка режиму їхньої діяльності; управління слугує інтересам взаємодії, є складовою тієї чи іншої системи елементів і являє собою єдине ціле із загальними для всіх елементів завданнями; управління, внутрішня якість цілісної системи, основними елементами якої є суб’єкт (керуючий елемент) і об’єкт (керований елемент), що постійно взаємодіють на засадах самоорганізації (самоврядування).
Управління передбачає не тільки наявність внутрішньої взаємодії. Існує безліч взаємодіючих цілісних систем різного ієрархічного рівня, що передбачає здійснення управлінських функцій як внутрішньосистемного, так і між системного характеру. В останньому випадку система вищого порядку виступає в ролі суб’єкта управління стосовно системи нижчого порядку, що є в рамках взаємодії між ними об’єктом управління. Управління за своєю суттю зводиться до керуючого впливу суб’єкта на об’єкт, змістом якого є упорядкування системи, забезпечення її функціонування в повній відповідності із закономірностями її існування й розвитку. Це цілеспрямований вплив, що упорядковує, реалізований у зв’язках між суб’єктом і об’єктом і здійснюється безпосередньо суб’єктом управління [13-15].
Саме такі основні риси характеризують загальне поняття управління. Вони цілком прийнятні і для розуміння управління в соціальній (суспільній) сфері, де в ролі суб’єктів і об’єктів виступають люди та їхні різні об’єднання (держава, суспільство, територіальні громади, суспільні об’єднання, виробничі і невиробничі об’єкти, родина). Звичайно, при цьому враховуються особливості соціальної сфери, найважливішою з яких є те, що управлінські зв’язки реалізуються через відносини людей. Суспільство є цілісний організм зі складною структурою, з різного роду індивідуальними проявами, так само як і з функціями загального характеру. Звідси потреба у вираженні загального зв’язку і єдності соціальних процесів, які знаходять свій прояв у здійсненні державного соціального управління. Воно є однією із провідних умов нормального функціонування і розвитку суспільства.
Соціальне управління як атрибут громадянського життя виражається в ознаках, визначених загальними рисами, що властиві управлінню як науковій категорії, а також особливостями організації громадянського життя [16]. Найбільш істотне значення мають такі з них:
1. Соціальне управління є тільки там, де функціонує спільна діяльність людей. Сама по собі такого роду діяльність (виробнича й інша) ще не в змозі забезпечити необхідну взаємодію її учасників, безперебійне й ефективне виконання загальних завдань, які стоять перед ними, досягнення загальних цілей. Воно організовує людей для їх спільної діяльності, утворює колективи й організаційно їх оформляє.
2. Соціальне управління за своїм головним призначенням упорядковує спільну діяльність учасників (людей) та додає їх взаємодії організованість. При цьому забезпечується узгодженість індивідуальних дій учасників спільної діяльності, а також виконуються загальні функції, що необхідні для регулювання такої діяльності і безпосередньо випливають з її природи (планування, координація, контроль).
3. Соціальне управління головним об’єктом впливу вважає поведінку (дії) учасників спільної діяльності, їх взаємовідносини. Це критерії свідомого, вольового характеру, у яких опосередковується керівництво поведінкою людей.
4. Соціальне управління, виступаючи в ролі регулятора поведінки людей, досягає цієї мети в рамках суспільних зв’язків, що є, по суті, управлінськими відносинами. Виникають вони, насамперед, між суб’єктом і об’єктом у зв’язку з практичною реалізацією функцій соціального управління.
5. Соціальне управління базується на визначеній співпідпорядкованості політичної волі людей - учасників управлінських відносин, тому що їхні відносини мають свідомо-вольове опосередкування. Воля тих, хто керує, пріоритетна стосовно волі керованих. Звідси владність соціального управління, яка означає, що суб’єкт управління формує і реалізує “пануючу волю”, а об’єкт їй підкоряється. Так виражається владно-вольовий момент соціального управління. Отже, влада є специфічним засобом, який забезпечує і організовує підпорядкування волі керованих волі керуючих. Так відбувається вольове регулювання поведінки людей, а в умовах державної організації суспільного життя забезпечується необхідне “втручання” державної влади в соціальні відносини. Соціальне управління має потребу в особливому механізмі його реалізації, який уособлює суб’єкти управління. В ролі таких виступає визначена група людей, організаційно оформлена у вигляді відповідних органів управління (суспільні або державні), або ж окремі, уповноважені на це особи. Їхня діяльність, яка має специфічне призначення й особливі форми вираження, є управлінською. Управління, з точки соціального змісту - багатопланове. У найширшому розумінні воно може розглядатися як механізм організації суспільних зв’язків. Посилаючись на це, можна говорити про те, що його завдання і функції практично виконують усі державні органи незалежно від їхнього конкретного призначення, а також суспільні об’єднання. Елементом системи соціального управління є також і місцеве самоврядування. Як об’єкт управління тут виступає суспільство в цілому, практично всі варіанти суспільних зв’язків, які розвиваються в ньому.
Соціальне управління має і специфічний зміст. У цьому варіанті його звичайно характеризують як державне управління соціальною сферою, під яким розуміється специфічний вид державної діяльності, що відрізняє її від інших видів діяльності (законодавча, судова, прокурорська), а також від управлінської діяльності суспільних об’єднань та інших недержавних формувань (трудові колективи, комерційні структури).