Необхідність антимонопольного законодавства
В Україні з перших років незалежного розвитку підтримка економічної конкуренції та боротьба з монополізмом вважається найперспективнішим шляхом розбудови держави, становлення ринкової економіки, тим більше, що у спадщину їй дісталась надзвичайно монополізована економіка, а положення антимонопольного законодавства закріплені Конституцією України.
Ст. 42 Конституції України встановлено: «Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монополізмом та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом» [2, с. 147]
Антимонопольним законодавством України [3] визначені правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, форми здійснення державного контролю за його дотриманням, а також види зловживання монопольним становищем:
- нав'язування невигідних умов торгівлі або непотрібних товарів та послуг;
- створення штучного дефіциту на ринку;
- відмові від реалізації товару (або сукупності товарів) з метою створення його (їх) дефіциту;
- створення перепон для доступу на ринок іншим продавцям;
- застосування цінової дискримінації з метою обмеження прав окремих покупців [1].
Законом передбачені відповідні санкції за недобросовісну конкуренцію та її прояви, а саме:
1) неправомірне використання товарного знаку, найменування фірми, марки товару, копіювання марки фірми, упаковки, пряме створення товару за ліцензією іншого підприємства;
2) розповсюдження невірної інформації про товари інших підприємств та підприємців;
3) отримання, використання, розголошення таємниці, яка завдає збитків іншому підприємцю.
Проведення державою антимонопольної політики повинно сприяти розгортанню конкуренції в усіх їх секторах економіки, її підтримці, всілякому заохоченню та розвитку на цій основі ринкового ціноутворення. Однак конкуренція може бути й руйнівною силою, розорюючи цілі групи виробників. Тому державна влада повинна забезпечити таке співвідношення конкуренції та монополії, яке не призвело б до руйнівних наслідків.
Згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, розпочинаючи з 1991 р. державне встановлення цін здійснюється лише на товари та послуги господарюючих суб'єктів природних монополій окремих штучних монопольних утворень за результатами демонополізації економіки. Передбачено скорочувати перелік штучних монопольних утворень, які підлягають антимонопольному регулюванню, забезпечити тісну координацію органів Антимонопольного комітету України з органами, які регулюють діяльність природних монополій.
Природна монополія — стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним при відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з значним скороченням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягу виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку залежить менше від зміни цін на ці товари (послуги) ніж попит на інші товари (послуги) [16, с. 98].
Сфери діяльності суб'єктів природних монополій:
• транспортування нафти й нафтопродуктів трубопроводами;
• транспортування природного й нафтового газу трубопроводами
та його розподіл;
• транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;
• передання та розподіл електроенергії;
• користування залізничними коліями, диспетчерськими службами вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;
• управління повітряним рухом;
• послуги зв'язку загального користування;
• послуги централізованого водопостачання та водовідведення;
• послуги централізованого теплопостачання;
• послуги спеціалізованих транспортних терміналів, портів, аеропортів.
З метою підвищення економічної ефективності діяльності суб'єктів природних монополій, забезпечення суспільних інтересів та належного контролю у цій сфері Міністерству енергетики України, Міністерству транспорту України, Державному комітету зв'язку України, Державному комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Державному комітету України по житлово-комунальному господарству, Національній комісії з питань регулювання електроенергетики за участю Міністерства економіки України, Фонду державного майна України та Антимонопольному комітету України доручено розробити комплексі заходи щодо реструктуризації, приватизації та посилення державного контролю у сфері природних монополій. Передбачена реалізація базових напрямів реформування як окремих підприємств, так і галузей в цілому зазначеної сфери. Наприклад, в електроенергетиці — створення державного підприємства «Енергоринок» для виконання функцій із забезпечення діяльності оптового ринку електроенергії; у галузі зв'язку — здійснення реструктуризації Українського об'єднання поштового зв'язку «Укрпошта» й Українського об'єднання електрозв'язку «Укртелеком» та ряд заходів щодо реформування таких сфер, як нафтогазова промисловість, транспорт, житлово-комунальне господарство.
Згідно з антимонопольною політикою України на діяльність туристичних і готельних підприємств суттєво впливає ціноутворення в сферах діяльності суб'єктів природних монополій.
Отже, ціни на туристичні й готельно-ресторанні послуги регулюються державою не безпосередньо, а через суб'єкти природних монополій.
Антимонопольна політика ідеально являє собою спроби захистити і посилити конкуренцію шляхом створення перешкод для виникнення, використання чи захисту монопольної влади.
Але, чи являє собою монопольна влада реальну проблему? Сума оцінок по всіх ринках звичайно дає величину витрат, зв’язаних з існуванням монополій, в розмірі, що є меншим від 1% ВНП. По-перше, чому такого типу оцінки настільки низькі? І по-друге, чи означають ці оцінки, що монополія не являє собою серйозної проблеми, і що немає потреби витрачати кошти на дотримання антимонопольних законів і економічного регулювання [10].
Відповідь на перше питання криється в наступному, відносно низькі оцінки величини втрат від монополій відображають той факт, що лише небагато фірм приводять у звітах про свою діяльність високі норми віддачі. Оскільки у звітах фірм дані про граничні витрати є відсутніми, оцінки соціальних втрат від монополій звичайно засновуються на припущенні про те, що довгострокові граничні витрати є постійними і співпадають з середніми витратами, а середні витрати розраховуються на основі даних бухгалтерської звітності. За даного припущення оцінки витрат від монополій будуть розраховуватися тільки по тих фірмах, у яких ціна продукції перевищує величину середніх витрат (включаючи можливість отримання нормальних прибутків).
Друге питання – про те, чи означають низькі оцінки цих витрат, що проблема монополій надто незначна. Стверджувальна відповідь є невірною з двох причин. Перша полягає в тому, що витрати від монополій можуть бути низькими в силу існування антитрестівських законів і економічного регулювання, що перешкоджає отриманню і використанню фірмами монопольної влади. Друга причина є в тому, що витрати пов’язані з існуванням монополій не знаходять свого відображення у розбіжностях звітних значень норм віддачі, а ці витрати можуть мати суттєве значення. По-перше, монополія може не прагнути мінімізувати свої витрати так, як це роблять конкурентні фірми. По-друге, фірми можуть нераціонально витрачати ресурси (з точки зору суспільства, а не монополій) у спробі досягнення або захисту уже досягнутого монопольного положення. Вони можуть нести витрати, пов’язані з веденням судових справ, що пов’язані із захистом патентів або захистом від конкурентів.
По-третє, дехто стверджує, що монополія створює додаткову концентрацію політичної влади, використання монопольної влади може приводити до несправедливого перерозподілу прибутку.
Антимонопольне законодавство визначає поняття монопольне становище, під яким розуміється домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару [17].
Монопольна діяльність — це не лише дії чи бездіяльність підприємців, що займають монопольне становище на ринку, а й дії (бездіяльність) органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження чи усунення конкуренції. Антимонопольне законодавство під органами влади (управління розуміє органи державного управління, місцеві органи влади і управління, органи управління громадських організацій, а також асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єднання при виконанні ними функцій управління в межах повноважень, переданих - підприємствами, організаціями, делегованих органами державного управління.
Другою особливістю антимонопольного регулювання економіки України є те, що державна політика у сфері обмеження монополізму в підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюються уповноваженими на це органами влади і управління. З метою забезпечення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту інтересів підприємців та споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган – Антимонопольний комітет України.