ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНО – ПРАВОВОГО СТАТУСУ КАСПІЙСЬКОГО МОРЯ
Історію міжнародних відносин, що складаються в районі басейну, і переговори з проблем Каспійського моря, особливо щодо визначення його міжнародно-правового статусу, умовно можна поділити на три етапи.
Перший етап охоплює 1991-1994 роки. Його можна назвати періодом розвідки, ознайомлення й пошуку взаємоприйнятного варіанта вирішення проблеми. Другий етап припадає на 1995-1999 роки, коли сформувалися реальні погляди й підходи, сталася ціла низка багатосторонніх зустрічей і конференцій, на яких обговорювалися позиції щодо статусу Каспію. Третій етап розпочався з січня 2000 року, з моменту виходу на політичну арену нового керівника російської держави В. Путіна
У перший період прикаспійські країни зрозуміли, що Каспійське море у перспективі може стати одним з головних джерел енергоносіїв. Одночасно розпочався й процес формування пріоритетів прикаспійських країн, перемінно почали висувати різні підходи до вивчення його ресурсів. Кожна країна при цьому намагалася взяти у свої руки ініціативу, щоб легше було відстояти національні пріоритети [1].
Першою країною, що проявила активність, була Ісламська Республіка Іран, тоді як Російська Федерація мовчки стежила за розвитком подій у регіоні, а нові прикаспійські держави тільки почали висувати в декларативній формі свої ініціативи. З метою налагодження процесу колективного вивчення Каспію Іран висунув ідею про заснування Організації з співробітництва на Каспійському морі [3].
Питання про міжнародно-правовий статус Каспію вперше було порушене саме на Тегеранській спеціальній конференції (вересень – жовтень 1992 р.), темою якої було заснування міжнародної організації з врегулювання проблем Каспійського моря. Тоді ж всі прикаспійські держави висловили згоду на утворення шести спеціалізованих комітетів [1].
26 – 27 серпня 1993 року в іранському місті Решті відбулась міжурядова конференція з використання й охорони біоресурсів Каспійського моря. В ході конференції на обговорення й узгодження був представлений російський проект Конвенції про збереження і використання біоресурсів [3].
Головна подія відбулася 11 – 12 жовтня 1994 року, коли повноважні представники прикаспійських держав зібралися в Москві на конференцію. Цілі цієї зустрічі були пов’язані з бажанням обговорити проекти конвенції стосовно правового статусу Каспійського моря, запропонованих Азербайджаном, Казахстаном і Росією [1].
Тут було запропоновано поділ Каспію, як море. Оскільки Каспій – це море,тоді й застосовувати слід міжнародні морські конвенції, наприклад, конвенцію про територіальне море та прилеглу зону, прийняту на Женевській конференції з морського права ООН в 1958 р. А надання Каспію статусу «моря» дає будь – якій неприбережній державі право на користування морем [2].
Другий етап співробітництва, що розпочався відразу після 1994 року, можна охарактеризувати як геополітичну гру, що розгортається з розширенням географії та кола учасників. Тобто питання формування нового правового статусу Каспійського моря стало важливим не тільки для прибережних держав, але й для багатьох країн американського, європейського та азійського континентів.
Найбільше зустрічей і конференцій припадає на 1995 і 1996 роки. Перша з них була скликана в Ашхабаді в період з 30 січня по 2 лютого 1995 року. На конференції було обговорено і практично погоджено за всіма пунктами за винятком одного проект угоди зі збереження й використання біоресурсів. Невирішеним лишилося питання щодо статусного характеру, тобто про довжину зон виняткової юрисдикції прибережних держав на рибальство. Пропонувалися різні варіанти: від 15 (Росія) до 25 (Казахстан), 30 (Іран) і 40 миль (Туркменістан і Азербайджан). Азербайджан відмовився визнати цю угоду, заявивши, що її визнання визначить правовий статус Каспійського моря. Отже угоду не було підписано.
Прагнучи активізувати хід переговорів, Казахстан 15 – 16 травня 1995 року скликав в Алма – Аті міжнародну науково – практичну конференцію. Казахстан у своєму проекті конвенції пропонував розглядати Каспій як море й, відповідно, застосовувати щодо нього норми і принципи Конвенції ООН з морського права 1982 року. У свою чергу, Азербайджан, як і раніше, наполягав на визначенні Каспію як прикордонного озера, що ділиться на сектори за серединною лінією [1].
Розподіл акваторії при цьому повинен відбуватися за принципом строгого поділу посередині з півночі на південь, і прямими лініями з’єднуються точки виходу до узбережжя державних меж прибережних держав. У цьому випадку юрисдикція прибережної держави буде поширюватися на всю акваторію, і відкритого моря не буде. При цьому будь – яке судно буде користуватися правом мирного проходу [2].
Росія знову пропонувала розглядати Каспій як спільне надбання п’яти прибережних держав і, відповідно, не дозволяти жодних однобічних дій освоєння його просторів, а також ресурсів без згоди інших.
Позиція Азербайджану була такою: всім країнам необхідно на офіційному рівні визнати Каспій прикордонним озером, поділити його на сектори, відповідно до загальносвітової практики, а потім уже визначити спільні інтереси діяльності. Економічна інтеграція в басейні Каспійського моря має стати імперативом національних інтересів прикаспійських держав.
Сьогодні в басейні Каспію діє звичаєве право, яке кожна прикаспійська держава тлумачить на свій лад. Тому необхідно знайти шляхи і способи їх гармонізації та уніфікації. Після визначення міжнародно-правового статусу необхідно виробити й ухвалити конвенції стосовно охорони біоресурсів і екологічної безпеки.
Здається, що ще довго «каспійська п’ятірка » не зможе дійти компромісу в
питаннях визначення статусу Каспію. Створення єдиної міжнародної організації, яка змогла б регламентувати процеси, що відбуваються на Каспії, ще немало років лишатиметься нездійсненним проектом. А тим часом варто було б перетворити Каспійський регіон на зону миру. Всі суперечності прикаспійські держави мають вирішувати мирним шляхом, на основі чинного міжнародного права, з урахуванням договірної практики стосовно інших прикордонних озер [1].
Висновки.В представленій статті було охарактеризовано три етапи історії міжнародних відносин щодо визначення правового статусу Каспійського моря. Проведений аналіз особливостей співвідношення інтересів країн до розробки та прийняття документа, що визначатиме правовий статус Каспійського моря.