Командний рядок

Після завантаження операційної системи Linux необхідно переувімкнути режим роботи із системою з графічного на консольний за допомогою комбінації клавіш Ctrl+Alt+F2. Надалі обрати один з 5 терміналів для входу (комбінації клавіш: з Alt+F2 до Alt+F6) та увійти до сеансу або увійти до сеансів декількох терміналів одночасно, наприклад до одного терміналу як користувач stud та до іншого як адміністратор root (обов’язково при виконанні роботи №7 «Системне адміністрування Linux»).

Після входу до системи під зазначеним акаунтом користувач знаходиться у інтерфейсі командного рядка. З цього моменту починається робота з командним інтерпретатором, який очікує від користувача команду (можливо з опціями та аргументами). Інтерпретатор команд (shell, оболонка) – це спеціальна програма, яка здійснює функції інтерфейсу між користувачем та операційною системою. Команди, які вводяться користувачем з командного рядка, інтерпретуються оболонкою та посилаються як інструкції низького рівня у операційну систему. Початок командного рядка відзначається запрошенням інтерпретатора – на екрані буде відображена «строка запрошення» з ім’ям користувача та робочим каталогом. Строка закінчується символом $, що є очікуванням для введення команд bash-середовища:

$

Поява запрошення означає, що ви увійшли в систему; тепер можна вводити команди. Наприклад, команда date виводить на екран поточну дату і час:

$ date

Sun July 6 10:30:21 PST 2014

$


Інтерпретація командного рядка відбувається у відповідності з особливим синтаксисом. Першим словом, яке вводиться в командному рядку, повинно бути ім’я команди. Наступні слова автоматично сприймаються як опції та аргументи команди.

$ <команда> <опції та аргументи>

Кожне слово в командному рядку повинно бути відділено від інших слів одним або кількома пробілами або знаками табуляції. Опція – це однобуквений код, що починається дефісом, який модифікує тип дії, яка виконується командою.

При ознайомленні з командами Linux необхідно організувати перехід від однієї до іншої команди таким чином, щоб створювалась логічна послідовність. Наприклад, якщо середовище незнайоме користувачу, то має сенс виконати команду help. Результатом команди буде список декількох допустимих команд середовища.

Вивчення середовища починаємо з огляду робочого каталогу командою:

$ ls

Зрозуміло, що команда створена від англійського слова listen. Якщо результат виконання команди незрозумілий, то необхідно оглянути параметри команди, використовуючи вбудовану до середовища інформаційно-допоміжну систему Manual. Наприклад:

$ man ls

Результатом буде інформація для роботи з командою ls, а точніше у розділі SYNOPSIS буде відображено формат запуску команди, де вираз у дужках [ ] є необов’язковим параметром, а аргументи команди розділяються символом, який отримується натисканням «space». Кожна команда середовища має додаткові параметри з назвою ключі або опції. Ключі починаються зі знаку “–”та найчастіше знаходяться між командою та аргументами.

$ ls –l

Команда ls видає ім’я всіх файлів і каталогів в поточному, або заданому каталозі (аналог команди dir -w у DOS). З опцією -l команда ls видає для кожного файлу рядок з більш детальною інформацією: розмір файлу, дату і час останньої зміни, та ін. Опція -а дозволяє вивести на екран всі файли поточного каталогу, включаючи сховані файли (як правило файли конфігурації), а також посилання на поточний і батьківський каталоги ( . та .. ).


Багато команд задаються разом з їх аргументами. Аргумент - це слово, яке вводиться у командному рядку після опцій:

$ ls –l –a –r –R file1

або скорочено:

$ ls –larR file1

У даному прикладі використовувалась група опцій. Слід відзначити, що в таких випадках дефіс ставиться один.

Результатом виконання команди на екрані терміналу буде виведення списку файлів у поточному каталозі з наступними опціями: –l довгий формат; –a усі файли (включно з системними, які починаються з символу “.”); –r сортування у зворотному напрямку за алфавітом («реверсно»); –R відобразити також зміст підкаталогів («рекурсивно»).

Якщо аргумент команди file1 не вказано, то буде відображатися не тільки файл з ім’ям file1 але й усі інші файли, які підходять під параметри команди.

Слід відзначити, що командний рядок – це буфер тексту, який редагується. До натискання клавіші Enter, над введеним текстом можна виконувати операції редагування:

Ctrl+u видаляється цілий рядок;

Ctrl+f переміщення на знак вперед;

Ctrl+b переміщення на знак назад;

Ctrl+d видаляється символ, на якому встановлено курсор;

Ctrl+h, Del або Backspace видаляється знак перед курсором;

Ctrl+c переривається виконання команди і знімається задача;

Ctrl+z призупиняється виконання команди і задача переводиться в розряд зупинених.

Слід зазначити, що деякі клавіші співпадають з клавішами, зарезервованими ОС, під якою виконується програма TELNET (в Windows, як відомо, Ctrl+c копіює вміст виділення в буфер). У командному інтерпретаторі передбачено велику кількість ефективних засобів: спеціальні символи, оператори переадресації потоків (файлів) вводу-виводу, канали, сценарії і засоби керування задачами. Зокрема, в shell застосовуються універсальні символи підстановки. Символ "*" позначає яку завгодно послідовність символів, включаючи порожню; "?" - який завгодно один символ.


У командному рядку можуть одночасно бути присутніми кілька спеціальних символів. Наприклад, «зірочкою» можна користуватися для звернення до файлів, імена яких містять визначену комбінацію символів:

$ ls