Життєвий і творчий шлях, наукові та філософські погляди М. В. Ломоносова
Засновником вітчизняної світської філософської традиції освіти став Михайло Васильович Ломоносов (1711-1765 рр.) – учений-енциклопедист, реформатор російської мови та літератури.
М. В. Ломоносов навчався спочатку в Слов’яно-греко-латинській академії, потім у Марбургському університеті в Німеччині, де слухав лекції К. Вольфа. Творчість М. В. Ломоносова різнобічна, особливо цінні його заслуги в галузі фізики та хімії. Окрім цього, він зробив чималий внесок у російську філологію та поезію. У роботі «Про шари земні» (1763 р.) М. В. Ломоносов висунув ідею про еволюцію рослинного та тваринного світу, вказуючи на необхідність вивчення причин зміни природи. У листі до Л. Ейлера (1748 р.) М. В. Ломоносов сформулював закон збереження речовини та руху. Мислитель поклав в основу пояснення явищ природи філософське пояснення про матерію, що складається з найдрібніших часток, – «елементів» (атомів), з’єднаних у «корпускули» (молекули). Властивостями матерії, за М. В. Ломоносовим, є протяжність, сила інерції, форма, непроникність і механічний рух. Він вважав, що «первинний рух» існує вічно («Про тяжкість тіл і про вічність первинного руху», 1748 р.). Раціональне обґрунтування атомістичних положень, на його думку, не суперечить релігійній вірі, «метод філософствування, що спирається на атоми», не відкидає «Бога-творця», «всемогутнього двигуна». Немає ніяких інших начал, які могли б ясніше та повніше пояснити суть матерії та загального руху. Відводячи в пізнанні значне місце експерименту, М. В. Ломоносов у той же час вважав, що лише поєднання емпіричних методів із теоретичними узагальненнями може привести до істини.
М. В. Ломоносов був засновником нової для свого часу науки – фізичної хімії. Він перший ввів у хімію спосіб кількісного аналізу в якості методу дослідження. Окрім цього, вчений встановив, що планета Венера оточена атмосферою.
Будучи разом з графом І. І. Шуваловим засновником Московського університету (1755 р), М. В. Ломоносов підготував плеяду вчених, що сприяли розвитку природознавства та філософії в Росії. Він запропонував вести викладання в університеті на трьох факультетах: юридичному, медичному та філософському. На останньому в число дисциплін, що викладалися, він включив: філософію (логіку, метафізику та мораль), фізику, ораторію (красномовство), поезію та історію.
У працях та освітніх проектах М. В. Ломоносова представлено світське, нерелігійне трактування філософії, що відрізняється від релігії своєю предметною областю та методологією. Проте «вільне філософствування» було сприйняте скептично, тоді як «християнська віра стоїть непорушно». У «республіці науки» володарює критична думка, несумісна з догматизмом. Тут дозволено кожному «навчати на свою думку». Стверджуючи велич Сократа, Платона та Аристотеля, М. В. Ломоносов одночасно визнає право «інших філософів у правді сперечатися», підкреслюючи авторитет учених і філософів Нового часу в особі Р. Декарта, Д. Локка, Г. В. Лейбниця.