Антропологія та кордоцентризм П. Д. Юркевича
Головна сфера філософських інтересів П. Д. Юркевича – антропологія («Серце і його значення в духовному житті людини»). У руслі, близькому слов’янофілам, особливо О. С. Хомякову та І. В. Киреєвському, а також Ф. М. Достоєвському, що наполягав на вторинності «розсудливої здатності», в порівнянні з «хотінням» («Записки з підпілля»), П. Д. Юркевич розвиває християнське вчення про серце як найглибшу основу людської істоти і духовно-моральне джерело душевної діяльності. У житті серця – переживаннях, почуттях і реакціях, а не в думці з її формою загальності висловлюється індивідуальність особистості. З цих позицій П. Д. Юркевич виступає проти ідеї самостійного закону розуму, що лежить в основі німецької класичної філософії, «не дерево пізнання є деревом життя», – розум є лише вершина, а не корінь духовного життя людини.
В основі антропології П. Д. Юркевича біблейське вчення про роль «серця» як осереддя усього духовного життя людини («кордоцентризм»), що є передумовою істинного пізнання. Мислитель намагається по-новому освітити це вчення даними науки. Він рішуче повстає проти однобічного інтелектуалізму Нового часу, який бачить у мисленні центральну й основну силу душі, – в той час, як сама мова встановлює щось «задушевне», – таку глибину, яка стоїть «позаду» душі як системи психологічних процесів, у тому числі й мислення. Ця глибина, для якої виникає мислення, і є серце як осереддя духовного життя; мислення, вся робота розуму живиться з цього духовного осереддя. Серце, як фізичний орган, також є осереддям у людині, тому що в нім з’єднуються центральна нервова система з симпатичною. Серце обернене і до центру, і до периферії людини, являється, таким чином, запорукою цілісності людини, а разом з тим і її індивідуальності, її своєрідності, яка висловлюється не стільки в думці, скільки в відчуттях і реакціях. На думку П. Д. Юркевича, не дерево пізнання є деревом життя і не мислення утворює сутність людини, а саме життя її серця, її безпосередні глибокі переживання, що витікають від серця. Якщо розум є світло, то можна сказати, що життя духу зароджується раніше цього світла – в темряві душі, в її глибині; з цього життя виникає світло розуміння – і звідси зрозуміло, що розум є вершина, а не корінь духовного життя. Глибокі слова апостола Петра про «сокровенне в серці людини», за його переконанням, правильно відзначають сутність прихованого, але основного життя духу, з якого живиться і в якому одушевляється «верхня» свідомість. Саме в силу цього ключ до розуміння людини, до з’ясування найважливіших і впливовіших рухів її душі лежить у її серці.
Відповідно до антропологічного вчення розвивається і гносеологія: знання, згідно думки П. Д. Юркевича, народжується внаслідок діяльності душі, знання пов’язане з її цілісним настроєм, духовно-моральним прагненням. Тільки проникнувши в серце, знання може бути засвоєне. Гносеологічні і аксіологічні установки філософських переконань П. Д. Юркевича ріднять їх з деякими вихідними інтуїціями значно пізніших філософських напрямів – філософії життя, екзистенціалізму та персоналізму. Протиставлення П. Д. Юркевичем конкретного знання, що формує спосіб існування людини, абстрактному мисленню стало характерним для східнослов’янської релігійної і екзистенціальної думки кінця XIX – початку XX століття.
Безпосередній вплив філософського вчення П. Д. Юркевича на розвиток східнослов’янської філософської думки був значним, не дивлячись на те, що його твори були малодоступні для публіки, що цікавиться філософськими питаннями. Цей вплив позначився опосередковано через В. С. Соловйова, охоплюючи і таке потужне культурно-історичне явище кінця XIX – початку XX століть, як своєрідний релігійно-філософський ренесанс. Теми робіт П. Д. Юркевича багато в чому визначили проблематику наступного розвитку філософського ідеалізму в Росії, наприклад, П. О. Флоренського, частково Г. Г. Шпета й інших російських філософів.