Система морально-етичних цінностей В. С. Соловйова
У системі морально-етичних цінностей у В. С. Соловйова центральне місце займають ідеї краси і мистецтва, які базуються на теорії еволюційного творіння світу. Говорячи про перехід від природного стану людини до духовного – «проникненні» природної стихії божественним логосом, російський мислитель доповнив біблейську ідею про творіння Світу дарвінівською концепцією еволюції, і вказану нову християнську теорію всесвіту поклав в основу своїх морально-етичних переконань. Він визнає, що світ був замислений Богом спочатку в усій його повноті, досконалості й красі та в цьому замисленому виді існує вічно в системі ідей створеного буття : «…бо тут з одного боку Логос Божий вільною дією своєї божественної волі зрікається прояву своєї божеської гідності (слави Божої), залишає спокій вічності, вступає у боротьбу із злим началом та піддається усій тривозі світового процесу, находячись в оковах зовнішнього буття, у межах простору і часу, являється природному людству»[247]. Під ідеєю створеного буття В. С. Соловйов розумів «те, що само по собі гідно бути», «гідний вид буття», «повну свободу складових у досконалій єдності цілого» – ідеальний задум буття в єдності різноманіття. Конкретне творіння в часі уможливлює космічний розум або «начало природи, що її створює» – Логос, що послідовно долає активний опір первісного хаосу. Філософ переконаний, що органічний світ на основі знань сучасних йому природних наук, зокрема, палеонтології і біології, та власних спостережень не є актом безпосередньої творчості, хоча вищі органічні форми з моменту створення світу намічені в думці «всесвітнього художника» – Бога. В цьому випадку світ був би спочатку здійсненим і гармонійним не лише в цілому, але і в усіх своїх частинах. Але відомо, що це не так. Досягнення природних наук, з одного боку, і неестетичний вигляд багатьох представників тваринного світу старовини – іхтіозаврів, птеродактилів – доісторичних монстрів, яких не міг безпосередньо створити Бог, – з іншого, переконують В. С. Соловйова в еволюції божественного створеного світу.
Логос, що створює світ, долаючи постійний опір хаосу, творить у часі. Це і є хід еволюції, що вивчається наукою, – прекрасне тіло всесвіту. Процес творіння має дві пов’язані між собою цілі – загальну й особливу. Загальною є втілення реальної ідеї – світла та життя – в різних формах природної краси. Особлива ж мета є створення людини – тієї форми, яка разом із тілесною найвищою красою представляє і вище внутрішнє потенціювання світла і життя, що називається самосвідомістю. Таким чином, краса і духовність опиняються в системі В. С. Соловйова найважливішими ознаками реалізації божественного задуму творіння світу. Це об’єктивні показники ступеня втілення передвічних ідей або їх сукупності – «всесвітньої ідеї». Мислитель повторює тезу неоплатонічної естетики: краса в природі – втілення ідеї. Краса є ідея дійсно здійснювана, що втілюється у світі раніше людського духу.
Протягом останніх двох років життя російський філософ змінює погляди на майбутнє людства і відмовляється від ідеалу боголюдства. Він приходить до переконання щодо марності надій на неухильний прогрес суспільства – вдосконалення кожної людини і людства в цілому. Немає стадії боголюдства, – значить, немає і трансформації глибинних властивостей універсуму, перемоги над часом. В. С. Соловйов відмовляється від теургічної утопії та повертається до традиційної християнської есхатології: нове царство загального блаженства створюється вже за межами земної історії людства. Оптимізм російського філософа змінився похмурими роздумами, викликаними подіями в Росії і Європі у кінці XIX століття.
Як про свободу усвідомлення розумом складових частин добра, представлених неодмінно в єдності цілого знання про добро і моральність, говорить В. С. Соловйов про принципи моральності у фундаментальній праці «Виправдання добра», в якій він поклав основу своєї системи моральної філософії. На думку філософа, моральність – це категорія, що визначається та виводиться розумом, але її наповнення кордоцентриське і хтоніське.
Уявлення В. С. Соловйова про моральність виникли на перетині, з одного боку, раціоналізму, з іншого – хтонізму і кордоцентризму, вони визначені бінарним характером парадигми «Захід-Схід».
У новоєвропейській філософії роль доброчесності як етичної категорії істотно знизилася і поступилася місцем категоріям свободи волі, обов’язку і блага. Ситуація змінюється з другої половини XIX ст. B. C. Соловйовим зроблений один із дослідів переосмислення вчення про доброчесність. Цей досвід тим цікавіший, що філософ був релігійним мислителем. Проте при цьому він позбавляє пріоритетного етичного значення як кардинальні доброчесності античності, так і теологічні доброчесності християнства.