Філософсько-світоглядні настанови основоположень навчання та освіти в спадщині К. Д. Ушинського
К. Д. Ушинський першим з російських педагогів підсумовував наукові знання про людину. Він виходив із визнання взаємодії педагогіки з даними антропологічних наук. Це відображено в «Досвідах педагогічної антропології», що складається з трьох частин. У першій частині аналізуються фізіологічні особливості людини. Друга частина присвячена психології. У третій частині аналізується розвиток не тільки розумової діяльності дітей, а й формування в них духовних начал. К. Д. Ушинський вважав, що «педагогіка повинна бути на вістрі «антропологічних наук», до яких відносяться анатомія, фізіологія, психологія людини, логіка, філософія, географія, статистика, політична економія, історія, – саме в цих науках виявляється сукупність властивостей предмета виховання, тобто людини»[278]. При цьому особливе місце автор приділяє психології та філософії.
У зміні філософських напрямів XIX століття К. Д. Ушинський тяжіє до матеріалістичного. Вся історія людської думки проходить в захопленнях різними філософськими напрямами: «які то втілюють свідомість в матерію, то розпускають саму матерію в ідею свідомості. Ми вважаємо, що в сучасній Європі можна знайти зразки такого мислення, яке, вийшовши з крайнього матеріалізму ...повернуло до крайнього ідеалізму ...знову вирвалося з нього в крайній матеріалізм»[279].
Аналізуючи положення Г. В. Ф. Гегеля, висловлені в «Феноменології духу», про тотожність відповідності освіти суті духу, К. Д. Ушинський говорить про те, що не ідеалістичний, а більшою мірою матеріалістичний напрям думки вніс багато позитивного в науку і мистецтво навчання. Матеріалізм, «...чекає свого Гегеля»[280], який переосмислить розрізнені матеріалістичні концепції і зведе їх у струнку філософську систему.
На формування світогляду К. Д. Ушинського вплинули радикальні зміни, що відбулися в кінці XVIII – першій половині XIX століття в цілісній і відносно стійкій системі підстав природознавства. Т. Кун писав, що їх можна розцінювати як другу глобальну наукову революцію, яка визначила перехід до нового стану природознавства – дисциплінарно організованої системи наук[281].
Механістична картина світу в XIX столітті втрачає статус загальнонаукової. У біології, хімії, інших галузях формуються специфічні картини, які не можна звести до механістичної. Відбуваються зміни ідеалів, норм досліджень і пояснень. У біології, геології виникають ідеали еволюційного пояснення. У першій половині XIX століття психологія як частина філософії перетворюється в науку, що досліджує душевні здібності людини, яка розглядається як біологічна істота, що належить і світу природному, і сфері духовного. Л. Фейєрбах, проголошуючи антропологічний принцип, стверджував: «Нова філософія перетворює людину, включаючи і природу як базис людини, в єдиний універсальний і вищий предмет філософії, перетворюючи, отже, антропологію, в тому числі й фізіологію, в універсальну науку»[282].
А. Бергсон пише, що в 1830 році психологія була визначена вищою школою як «... наука про духовне начало, про людину, про «Я». У розумінні філософа суб’єктивізм може бути джерелом ліризму, але навряд чи допустимий в якості принципу науки.
Дві точки зору не знаходять рівноваги. Але кожна використовується педагогами при побудові дидактичних систем. Авторами їх були: Ф. Е. Бенеке, Ф. А. В. Дістервег, Й. Ф. Гербарт, Ф. Гардер.
У своїх дослідженнях К. Д. Ушинський спирається на роботи філософів, психологів, фізіологів. «Ми намагалися не бути упередженими ні до однієї з теорій і брали добре описаний психологічний факт, або його пояснення, що здавалося нам найбільш вдалим»[283]. На сторінках «Педагогічної антропології» представлені погляди на навчання Р. Декарта, Б. Спінози, Ф. Бекона, Д. Локка, І. Канта, Г. В. Ф. Гегеля, позитивістів О. Конта і Д. С. Мілля, німецьких педагогів М. В. Дробіша, Ф. Е. Бенеке, І. Ф. Гербарта, німецьких фізіологів Е. Г. Вебера, Дюбуа-Реймона, І. Мюллера. «У Гербарті ми бачили великого психолога, ... в Бенеке вдалого популяризатора гербартівськіх ідей, ...Д. С. Міллю ми зобов’язані багатьма світлими поглядами, але не могли не помітити помилкової метафізичної підоснови його «Логіки», ... таким чином, ми всюди брали, що нам здавалося вірним і ясним, ніколи не соромлячись тим, яке ім’я носить джерело»[284]. К. Д. Ушинський, створюючи науково обґрунтовану педагогічну систему, не тільки наповнює її філософсько-педагогічними ідеями, представленими філософами західної Європи в Новий час, в Просвіті, в XIX столітті, але і адаптує ці ідеї до російської дійсності.
К. Д. Ушинський продовжує і традицію російського просвітництва в освіті та навчанні, розпочату М. М. Сперанським, І. І. Мартиновим, педагогами Н. Ф. Кошанським, В. В. Ізмайловим, російським філософом І. Ф. Богдановичем, В. Ф. Одоєвським, О. С. Хомяковим, В. Г. Бєлінським, Герценом і Огарьовим. При цьому К. Д. Ушинський піднімається над однобічністю двох напрямів – слов’янофільства і західного напряму. У статті «Цивілізація і варварство», надрукованій у «Віснику російського географічного товариства» в 1858 р, він пише про єдність людської психіки: «Найбільш яскраве вираження єдності психіки всіх людей – при всіх расових, географічних та історичних розбіжностях у житті – ми знаходимо насамперед у пізнавальної активності. Від самих примітивних до самих культурних народів потреба знання і шляхи та форми пізнання виявляються абсолютно тотожними. Правда, останнім часом стали особливо висуватися різні mentality primitive від типу і форм розумового життя сучасних людей»[285].
У представників найрізноманітніших народів (японців, індусів, арабів, європейців, американців), як зазначає К. Д. Ушинський, закони логіки, залежність одних думок від інших, потреба логічного впорядкування у мисленні однакова. Людський дух у своїй пізнавальній активності рухається одними й тими ж шляхам. Помилки й успіхи в мисленні у всіх схожі. Можливості у розвитку при навчанні в усіх однакові. Оскільки мова обслуговує мислення, то і закони розвитку мови у всіх схожі. «Якщо (як це прийнято) класифікувати всі мови за ознакою побудови слів, пише К. Д. Ушинський у статті «Поїздка в Волхов», надрукованій в «Соврємєннікє», то при всій відмінності форм мовлення всяка думка може бути висловлена будь-якою мовою»[286].
К. Д. Ушинський розглядає й універсалії в естетичній сфері. У людини вроджена і спільна з природою естетична потреба. Це – потреба розвиватися до свідомого творчого життя. Естетика буття притаманна всім людям і в облаштуванні домівок, і в одязі. Естетична функція душі у кожного народу виступає з достатньою яскравістю. Естетична культура – загальний факт у житті людства.
На одній з лекцій в Ярославському ліцеї К. Д. Ушинський говорить про те, що моральна оцінка притаманна людям завжди і скрізь. «Молитви і динаміка морального життя від готтентотів до вищих форм самого жертвування і милосердя – суть крайні смуги моральної функції душі. Навіть те, що називається аморалізмом, є тільки відомий вислів такої функції, як безсоромність. Це негативна форма сорому»[287]. Тільки тому, що моральні функції душі мають загальний характер, виникають звичаї, загальноприйняті обов’язкові форми співіснування, які притаманні і дикунам.
На думку В. В. Зіньківського, яка відображена в «Основах християнської філософії», К. Д. Ушинський пише про докорінну єдність людства, «про єдність ноосфери, що виникає в ході еволюції душі, а душа пов’язана завжди з притаманною їй здатністю сходити до вищого світу, шукати ідеал, тобто сходити до нескінченності»[288].
Якщо слов’янофіли виходили з переконання у самобутності історичного шляху Росії, в основі національної освіти, виховання, бачили релігійність, то ідея народності, представлена К. Д. Ушинським, – це потреба кожного народу у власній системі навчання й освіти зі своїми відмінними національними рисами. На його думку, в російській школі принцип народності повинен бути реалізований, перш за все, в пріоритеті рідної мови. Навчання рідною мовою розвиває «дар слова», формує «світогляд». «Рідне слово – одяг, в який повинно зодягнутися всяке знання»[289].
Навчання розглядається як засіб розумового та морального розвитку особистості. Розвиток розумових здібностей визначено як формальну освіту, процес же засвоєння знань – як моральну освіту.