Марксистські ідеї як основоположення педагогічної системи В. О. Сухомлинського
Друга половина ХХ сторіччя ознаменована педагогічною творчістю В. О. Сухомлинського. Філософська рефлексія його спадщини розкриває педагогічну систему В. О. Сухомлинського як таку, що містить у своїй основі марксистські ідеї. Це відноситься до уявлень українського педагога про людину, пізнавальну діяльність, матеріалістичне розуміння історії, трактування взаємовідносин індивіда та суспільства.
Зазначимо, що думки В. О. Сухомлинського про навчання розглядалися різними педагогами, починаючи з 50-х років ХХ сторіччя. Автори осмислюють перераховані проблеми не тільки з точки зору педагогіки, яка визначається В. О. Сухомлинським як фундаментальне цілісне знання, але й у філософському аспекті, аналізують проблеми навчання, визначаючи, в першу чергу, своє бачення людини, способи трансляції картини світу, бачать у навчанні можливість діалогу культур. Саме таке ставлення представлено Л. С. Горбуновим[310], С. Л. Кузьміним[311], І. М. Соломадіним[312], О. П. Столяренко[313], С. А. Черепановим[314], В. С. Шубінським[315], П. В. Щербанем[316].
Осмислюючи на сторінках твору «Народження громадянина» положення К. Маркса, висловлені в «Тезах про Фейєрбаха», про розвиток індивідів, що відбувається в рамках загальних умов існування історично наступних один за одним станів суспільства, В. О. Сухомлинський розглядає людину як таку, що належить від народження лише світові природному. Духовність у людині з’являється в процесі навчання, освіти, виховання. «Виховання людини, – пише український педагог, – відбувається тільки в середовищі людей, і від того, наскільки глибоко відбиваються в цьому середовищі моральні досягнення людства, світ людини, ідеї суспільства і держави, залежить ефективність різних цілеспрямованих зусиль вихователя»[317].
Виділимо основні проблеми, що розглядаються В. А. Сухомлинським у зв’язку з навчанням. Це формування уявлень про цілісну картину світу, яка повинна сприйматися дітьми не тільки раціонально, але й емоційно, пошук способів трансляції знання та виробленого понятійного апарату через навчання, необхідність залучення в процесі навчання до зразків і норм соціальної діяльності, кожна людина повинна усвідомлювати себе частиною суспільства. Навчання й освіта розглядається В. О. Сухомлинським як залучення людини до цінностей культури: «освіта – це не навчальна підготовка до чогось, до професії, до спеціальності, до всякого роду продуктивності, освіта існує не заради навчальної підготовки, але навпаки, всяка навчальна підготовка існує для формування людини»[318].
В. О. Сухомлинський говорить про необхідність гуманістичної спрямованості навчання. «Об’єкт нашої праці, найтонші сфери духовного життя особистості – розум, почуття, воля, переконаність ... Впливати на ці сфери можна тільки тим же – розумом, почуттям, волею, переконаністю»[319]. Навчання дає можливість розвивати мислення й емоційне сприйняття дійсності, допомагає орієнтуватися у світі ідей і образів. Навчаючись, людина знаходить цілісний погляд на світ. Одержані в процесі навчання знання стають основою її духовного життя.
У зв’язку з поставленими навчальними цілями В. О. Сухомлинський аналізує одну з проблем, що постійно виникає перед навчанням, яку розглядали Я. А. Коменський, Д. Локк, К. Д. Ушинський. Обсяг знань зростає швидше, ніж удосконалюються зміст і методи навчання. Школа за певних умов постає перед питанням – якими критеріями слід керуватися, визначаючи їх: емпіричним досвідом викладання, спираючись на генезис розвитку досліджуваного предмета або виходячи із закономірностей психічного розвитку дітей.
Виділяючи дитинство як особливий період у житті людини, український педагог розкриває особливості психічного розвитку дітей, визначаючи їх як основні фактори, від яких повинні залежати і зміст, і методи навчання. Класно-урочна система при початковому навчанні повинна мати особливі форми, інакше вона прирікає дітей на розумову пасивність. Особистість складається вже в ранньому віці, тоді і повинна йти мова про формування світовідчуття на індивідуальному рівні. Якщо не упустити момент і систематично стимулювати властиві дітям якості: подиву перед світом, цікавість, якщо створити в дитячому колективі атмосферу задоволення від інтелектуального пошуку, резерви інтелекту, які в несприятливих умовах залишаються невикористаними, можуть бути задіяні максимально.