Антична філософія
Антична філософія (спершу грецька, а потім римська) охоплює більш ніж тисячолітній період із VI ст. до н. е. до VI ст. н. е. Вона зародилася в давньогрецьких полісах (містах-державах) демократичної орієнтації. Змістом, методами і метою антична філософія відрізнялася від східних способів філософствування, перш за все, міфологічним поясненням світу, притаманним ранній античній культурі. Підґрунтям для формування філософського погляду на світ слугували давньогрецька література, твори Гомера, Гесіода та гномічних поетів, де ставилися питання про місце і роль людини в універсумі, формувалися навички встановлення мотивів дій, а художні образи структурувалися відповідно до почуття гармонії – пропорцій та міри.
Рання грецька філософія використовувала фантастичні образи та метафоричну мову міфології. Але якщо для міфу образ світу й справжній світ нічим не відрізнялись і, відповідно, ототожнені, то філософія формулює в якості основної мети прагнення до істини, чисте й безкорисливе бажання наблизитися до неї. Володіння повною і визначеною істиною, за античною традицією, вважалося можливим лише для богів. Людина ж не могла злитися із «софією», оскільки смертна, скінченна, обмежена в пізнанні. Тому людині доступне лише невпинне прагнення до істини, ніколи не завершене повністю, активне, діяльне, пристрасне бажання істини, любов до мудрості, що випливає із самого поняття «філософія».
Античну філософію можна зрозуміти як вчення про «першопочаток і причини». За своїм методом такий історичний тип філософії прагне раціонально пояснити буття, реальність як цілісність. Для античної філософії є значущими розумні докази, логічна аргументація, риторико-дедуктивна раціональність, логос. Перехід «від міфу до логосу» намітив вектори розвитку і духовної культури, і цивілізації Європи.
Слово «античний» в перекладі з латинської означає «стародавній»». Але у вузькому значенні воно позначає початок європейської культури і цивілізації, греко-римський стародавній світ. Без перебільшення можна стверджувати, що з античної філософії виходять філософські досягнення всього світу.
Зазначимо, що поняття «антична філософія» ширше за поняття «давньогрецька філософія», оскільки охоплює, окрім давньогрецької, ще й еллінізм, римську та александрійську філософії. Вказану відмінність понять виразно видно при розгляді етапів розвитку античної філософії:
v 1 етап – натурфілософський (фізичний), абo рання класика (VII-V ст. до н.е.);
v 2 етап – висока класика (V-IV ст. до н.е.);
v 3 етап – пізня класика, або що завершує цикл античної філософії. У ньому розрізняють такі періоди:
§ філософія еллінізму (IV-I ст. до н.е.);
§ александрійська філософія (I в. до н.е. – V-VI ст. н.е.);
§ римська філософія (V-VI ст. н.е.).
Так, на двох перших етапах розвитку поняття античної філософії співпадає із поняттям давньогрецької філософії, а потім в історичному розвитку сюди додалися і філософські досягнення інших, культурно споріднених регіонів. Проте і надалі грецька філософія була основною складовою античної філософії, оскільки виникла як вихідна інтелектуальна основа, освячений традицією зразок і філософствування, і філософської поведінки.
Найважливішою особливістю античної філософії було те, що саме вона вперше відокремилася від інших сфер діяльності й утвердилася як автономний напрям знання і пізнання. Вона була також відкритою і доступною (для всіх вільних громадян, окрім жінок), терпимою до різних думок і позицій, динамічною і пластичною. Останнє прослідковується в тому, що антична філософія слугувала джерелом різних напрямів подальшої філософії.
Чому ж зобов’язана антична філософія такими своїми якостями? Відповісти на це питання – означає виявити умови повноцінного розвитку філософії на сьогодні, побачити зв’язок античної філософії із сучасністю. Серед умов, які сприяли появі феномена античної філософії, виділимо наступні:
v географічно-кліматичні – розміщення Балканського півострова, де починався розвиток античної філософії, на перетині трьох континентів (Європа, Азія, Африка), сприятливий клімат, наявність різних природних зон (гори, долини, річки, морські затоки), що створювало ефект своєрідної «природної лабораторії» для випробування людської кмітливості, розумності й активності;
v культурно-історичні – Стародавня Греція знаходилася в інтенсивних контактах із стародавніми цивілізаціями. Вона активно зверталася до їх досягнень, уміла їх оцінити, переосмислити і використати, будучи в цьому плані «цивілізацією другого порядку»;
v соціальні – високий рівень розвитку соціальних відносин і діяльності, різноманіття напрямів життєдіяльності; існування полісної (невеликі міста-держави) форми організації життя та інтенсивні контакти між полісами; демократичний устрій життя в більшості полісів, що сприяло спілкуванню між людьми, культивуванню навичок формування чітких, виразних думок, їх аргументування та доведення (у демократичних полісах найважливіші державні рішення ухвалювалися на загальних зборах, де всі законні громадяни мали право висловити свою позицію);
v відносна ясність античної міфології і її близькість до людини;
v талановитість, активність і рухливість стародавніх греків.
Отже, вищевикладене дає можливість зробити низку висновків. По-перше, антична філософія є першою історичною формою європейської філософії. По-друге, саме в античному суспільстві філософія вперше відокремилася від інших сфер життєдіяльності людини і набула автономного характеру розвитку. По-третє, завдяки сприятливим умовам розвитку вона дала початок багатьом ідеям і напрямам європейської філософської думки та науки.