Еразм Роттердамський і його вчення про людину
Еразм Роттердамський (1469-1536 рр.) народився в Голландії, в Роттердамі. Своїм походженням він був незнатного роду, більше того – він був незаконним сином священика. Тому починати йому доводилося, що називається, з нуля. Він поступив у школу братів загального життя в місті Девентері. Навчання дається йому легко, і в 1487 р. Еразм постригається в ченці, бо для того, щоб продовжити навчання, у нього не було грошей. У монастирі він користується багатою бібліотекою, читає батьків Церкви і античних авторів. Його помічає місцевий єпископ і бере до себе на службу. Через декілька років єпископ відправляє його до Парижа, і Еразм вчиться в Сорбонні. Там він отримує ступінь доктора теології, а після цього викладає в одному з італійських університетів. Часто їздить Європою, в Англії знайомиться зі знаменитим філософом і письменником Томасом Мором, автором «Утопії». Вони стають друзями. Згодом Еразм буде сильно переживати страту Томаса Мора.
На той час вплив Еразма Роттердамського стає достатньо відчутним. Багато хто намагається привернути його на свій бік. Йому уготована блискуча кар’єра, погодься він служити на користь держави або Церкви, але філософ обирає інший шлях – він залишається вільним літератором. Коли настають події Реформації, Еразм виїжджає до віротерпимого Базеля, де й проживає до самої смерті.
Еразм Роттердамський був одним із найбільш плодовитих письменників епохи Відродження. Він багато перекладав, займався видавничою діяльністю. Зокрема, він першим звернув увагу на той факт, що до XVI століття вже були видані друкарським способом різні варіанти Біблії, у тому числі і її латинський переклад, і переклади сучасними мовами, і лише грецький текст залишався невиданим. Еразм поспішає заповнити цю прогалину і протягом року готує та випускає грецьке видання Нового Заповіту. Текст цей отримав згодом назву «Textus receptus», до XIX століття він був основним, по якому читали Новий Заповіт в оригіналі. Правда, пізніше зусиллями багатьох учених були проведені наукові дослідження, в результаті яких з’явилися нові новозаповітні тексти. Помилки перекладу виявити було нескладно, оскільки Еразм дуже поспішав і навіть, не маючи останніх рядків Книги Одкровення Іоанна Богослова, переклав їх з латині на грецький. Але хоча видання це і було недосконалим, дотепер багато хто користується саме ним.
Видав він і «Утопію» Томаса Мора, перекладав античних авторів (одна з перших книг – «Прислів’я», де він зібрав вислови із багатьох античних книг і з Біблії), зокрема Лукіана – уїдливого римського письменника II століття («Вольтера старовини»). Крім того, у нього була безліч і своїх творів, серед яких виділяється знаменита «Похвала Дурості», де він у досить гострій формі віддає хвалу пані Дурості, неподільно правлячої світом, якій всі люди поклоняються. Тут він дозволяє собі познущатися і над безграмотними селянами, і над високолобими богословами – священнослужителями, кардиналами і навіть папами.
Виділяються і його книги «Антиварвари», «Цицероніанець», «Юлій, не допущений на небеса» (памфлет проти римських пап), «Розмови запросто». Проте нас, звичайно, цікавлять перш за все філософсько-богословські твори Еразма.
Варто відзначити так званий «Зброя християнського воїна» і «Міркування про свободу волі». Перша робота присвячена, як говорив Еразм, філософії Христа. Сам філософ вважав себе дійсним християнином і захищав ідеали католицької Церкви, хоча багато що, звичайно, йому не подобалося – беззаконня, зловживання різного роду католицькими догматами, зокрема – догматом про індульгенції.
Проте Еразм не розділяв і багатьох положень, які були такими, що самі собою що розуміються в епоху середньовіччя. Так, він був по духу своєму просвітителем, вважаючи, що всі люди створені Богом рівними й однаковими, і благородство їх залежить не від їх приналежності по народженню до дворянського або царського роду, а від їх виховання, моральності, освіти. Благородство може бути тільки духовним та етичним, але ніяк не успадкованим. Тому ключовими для Еразма є виховання та освіта людини. Невиховану і неосвічену людину він ставить навіть нижче за тварину, оскільки вона живе у згоді зі своєю природою, а неосвічена людина живе гірше за тварину, не розуміючи, що вона повинна робити.
Виступає Еразм і проти особливо поширених в епоху Відродження забобонів і псевдонаукових захоплень – алхімічних, астрологічних, причому іноді він навіть занадто, виступаючи проти чудес, каже, що чудеса можливі і необхідні, оскільки Бог існує, але вони були за часів пророків, Ісуса Христа, апостолів, а зараз тих людей, які могли б творити дива, вже немає, а тому і немає чого їх шукати.
Виступає він і проти схоластичної філософії та богослов’я. Як випускник Сорбонни, він чудово знав ці дисципліни. Проти схоластики він виступав по всіх пунктах – і проти схоластичного методу, і проти диспутів, і проти титулів і наукових ступенів. Подібна філософія, за твердженням Еразма, абсолютно даремна, оскільки не веде до істини і доброчесності, а саме до вдосконалення в доброчесностях потрібно перш за все направляти зусилля людини. Філософія повинна бути моральною, тільки така філософія може бути названа дійсною філософією Христа. Вона повинна вирішувати задачі людського життя, проблеми людини, на що не здатна схоластична. Філософія повинна бути властива всьому життю людини, вести її по долею – саме цій темі присвячено основний твір Еразма «Зброя християнського воїна» (1501 р.).
Головне для християнина, як зазначає Еразм, – це книги Священного Писання. Проте Біблія написана таким чином, що не багато хто може зрозуміти і правильно тлумачити її положення. Якщо навіть святі отці часто сперечалися один з одним, тлумачачи той чи інший епізод Біблії, то що говорити про нас? Причина цього полягає в тому, що Бог, врахувавши слабкості людського розуму, вимушений був говорити натяками, іносказаннями, притчами. Тому ми повинні тлумачити ці притчі, щоб правильно зрозуміти той зміст, який Господь вкладав у свої слова. Потрібно сходити від чуттєвого, тобто від букви, до умоосяжного, до таїнства.
Цей метод уже був розроблений отцями Церкви, і Еразм зовсім не претендує на те, щоб вважати себе його основоположником. Адже його розробили Августин, Амвросій Медіоланський, Ієронім, Оріген, Діонісій Ареопагит. Але перш за все він цінує вміння апостола Павла правильно тлумачити слова Спасителя і вважає його першим серед усіх філософів.
Еразм Роттердамський прагнув систематизувати і пояснити вчення Христа так, щоб воно було доступним будь-якій людині. Він спирався перш за все на Новий Заповіт. Ключем до його розуміння були твори платонівської школи. Великих успіхів, як вважав філософ, у застосуванні цього методу тлумачення Нового Заповіту досяг Оріген. Вдаватися до методу античних філософів не негоже для християнина, оскільки, як пише Еразм, для чистих все чисте. Ми не повинні цього соромитися і боятися, як і батьки Церкви не боялися застосовувати язичницьку мудрість для розуміння істин Священного Писання.
Слідуючи думкам апостола Павла, Еразм пише, що початком будь-якої мудрості є пізнання самого себе. Звичайно, мислитель розуміє, що ця теза висловлена Сократом і підхоплена всією подальшою античною філософією, але він упевнений, що апостол Павло також слідував методу самопізнання. Апостол вважав предмет пізнання самого себе настільки складним, що навіть не насмілювався сказати, що він вирішив цю проблему. Проте людина в боротьбі із пристрастями повинна перш за все пізнавати саму себе, свої душу, тіло, пристрасті, щоб уміти їх долати, бо головне для християнина – це не не мати пристрастей, а не давати їм панувати над собою.
Людина, на думку Еразма (а точніше, на думку Орігена і апостола Павла), складається з душі, духу та тіла. Тіло – нижча частина людини, воно гірше навіть, чим у тварин. Дух – це те світло, яке осяяло людину: світло істини, світло добра, світло спасіння. Душа пов’язує дух і тіло, вона може направляти свої зусилля або до тіла, або у бік духу. Таким чином людина стає або аморальною, або етичною. Доброчесність людини полягає в правильному спрямуванні зусиль власної душі. Душа може стати або гіршою за тварин, або кращою за ангелів – залежно від того, якою стане людина. Апостол Павло називав дух внутрішньою людиною, а пристрасть – тілом, плоттю, зовнішньою людиною. Мета людини – стати духом, у цьому плані і повинне реалізовуватися прагнення пізнати самого себе.
У пізнанні самого себе людині заважають, по-перше, зло: сліпота незнання, що затуманює розум; по-друге, пристрасті, що йдуть від плоті; по-третє, немічність людського єства. Тому і порядок напряму зусиль людини полягає саме в позбавленні від цих трьох складових зла. Спочатку потрібно знати істину, подолати сліпоту незнання, потім подолати свою плоть, тобто ненавидіти зло, а потім подолати свою немічність, тобто бути стійким у подоланні своїх пристрастей. Далі в «Зброї християнського воїна» Еразм описує способи реалізації цього методу. На цьому немає необхідності зупинятися, бо Еразм часто повторює звичайні, тривіальні для будь-якого християнина істини: віруй в Ісуса Христа, читай Священне Писання, слухайся Бога в усьому, а не вибирай лише деякі положення, які довподоби.
Інша робота, яка цікавить нас, безпосередньо пов’язана з громадською ситуацією в Європі в XVI столітті – із Реформацією.