Життя і творчість Блеза Паскаля
На відміну від Ф. Бекона і Р. Декарта, дух поклоніння перед розумом не був властивий чудовому філософу і вченому Блезу Паскалю (1623-1662 рр.) – молодшому сучаснику Р. Декарта. Час Б. Паскаля – це час абсолютистської монархії, правління Людовика XIII і кардинала Рішельє. Б. Паскаль походив із знатної сім’ї, його батько, Етьєн Паскаль, належав до дворянства мантії, крім того, був вхожий до королівського двору, був ще й чудовим математиком, входив у коло математиків, яке організував Марен Мерсенн.
Блез Паскаль ніде не навчався – його освітою займався батько. З ранніх років мислитель був хворобливим, це багато в чому визначило його життя. Б. Паскаль усе життя страждав від жорстоких головних і кишкових болів (у нього була пухлина в мозку і хвороба кишечника), хоча ніколи не показував, який болісний його стан. Навпаки, він завжди дякував Господу за те, що Він так до нього благоволить, показуючи, що всі його устремління повинні бути в світі не земному, а Божественному.
Батько Блеза Паскаля розумів, що математика настільки захоплююча наука, що може заповнювати собою всю свідомість людини. Тому він приховував від сина свої книги по математиці і навіть заборонив домочадцям згадувати саму назву цієї науки. Дотримуючись раціоналістичного принципу, що всі мови пов’язані одна з одною різними граматичними формами, Етьєн Паскаль вважав, що його син повинен спочатку вивчити дві-три стародавні мови, це зробить можливим його подальше знайомство із рештою мов. Розуміючи, що батько приховує від нього якусь важливу науку, Блез Паскаль якось запитав, що ж таке математика, на що Етьєн Паскаль відповів тільки, що математика – це наука про правильні фігури. Тоді 12-річний Блез Паскаль, усамітнившись, став роздумувати про те, що таке правильні фігури і малювати їх, визначивши, що правильними фігурами є квадрат, ромб, коло. Він не знав їх назв, тому коло називав «колечком», відрізок – «паличкою» і т.д. Одного разу, батько нечутно увійшов до кімнати і запитав, чим займається Блез. Той, сторопівши від несподіванки, що батько застав його за заняттям математикою, відповів, яка проблема його цікавить. Так Етьєн Паскаль виявив, що його юний син самостійно відкрив тридцять одну теорему Евкліда, тобто сам створив евклідову геометрію. Батько зрозумів, що у сина надзвичайне дарування і відвів його в гурток математиків Марена Мерсенна, де Блеза прийняли дуже тепло, і вже в 13 років він стає членом цього математичного гуртка, із якого згодом виросла Французька Академія наук.
Ще раніше, у віці 10 років, Б. Паскаль написав трактат про звуки. Його зацікавило, чому, коли він стукає ножем по тарілці під час їжі, звук виходить один, а якщо тарілку притримати рукою – то інший. Б. Паскаль замислився і написав невеликий трактат, здивувавши дорослих тим, що хлопчик цілком правильно пояснив природу виникнення звуку.
У віці 16 років Б. Паскаль пише трактат «Досвід про конічні перетини». Трактат уразив членів гуртка Мерсенна. Вони рекомендували Б. Паскалю негайно опублікувати трактат, який був шедевром математичної творчості. Члени гуртка вважаючи – трактат ще більш уразить сучасників, якщо вони дізнаються, що автор його – 16-річний хлопець. Але Б. Паскаль був далекий від прагнення до слави. Він тут же забув про трактат, і при його житті ця робота так і не була опублікована. Проте, юний Б. Паскаль виявився творцем нового напряму в геометрії – синтетичної геометрії, яка протистоїть аналітичній декартівській геометрії.
У Парижі Етьєн Паскаль і його сім’я жили на ренту. Проте в 1639 р. Рішельє забороняє ренту. Етьєн Паскаль висловлює незадоволеність, розгніваний цим король призначає його на посаду інтенданта Руана, пов’язану з великою кількістю обчислень. Щоб допомогти батькові, Блез в 1645 р. створює механічну рахункову машину. Норберт Вінер, відомий математик і творець кібернетики, вважав цю обчислювальну машину першим у світі комп’ютером.
У цей же час в Руане Б. Паскаль починає займатися фізичними експериментами із рідинами та вакуумом. Він обмірковує дослід Торічеллі, спростовує тезу Арістотеля і згідного з ним Р. Декарта про те, що природа боїться порожнечі, доводячи, що існує вакуум. Таким чином Б. Паскаль відкриває атмосферний тиск.
У 1646 р. Паскаль-старший зламав ногу. Щоб лікувати батька, в будинку поселяються два відомі костоправи, які виявилися освіченими людьми. Вони були переконаними християнами, прихильниками голландського філософа і богослова Янсенія, що написав книгу про Августина. У ній розглядалося популярне в католицькій філософії питання про співвідношення свободи та благодаті. Янсеній намагався слідувати духу Блаженного Августина і доводив, що для людини, враженої гріхом, свободи не існує, що все її життя, у тому числі й порятунок, повністю залежать від Божественної благодаті. Єзуїти ж звинуватили Янсенія в прихильності єресі кальвінізму і почали боротьбу проти янсеністів.
У часи Б. Паскаля викликали інтерес сучасників багато філософських поглядів Августина та Пелагия. Янсеністи не відступали від своїх позицій, доводячи, що вони не прихильники кальвіністів у протестантизмі, хоча дійсно їх дещо єднало. Але і розділяло, наприклад, те, що, згідно з кальвіністами, у людини від створення не було вільної волі, а янсеністи вслід за Августином стверджували, що людина втратила вільну волю після гріхопадіння. Але в іншому вони були згодні, і янсенізм звичайно розглядають як протестантський напрям усередині католицької церкви.
Б. Паскаль знайомиться через братів-костоправів з янсеністами, проникається ідеями Янсенія (і Августина) і сам стає членом християнської католицької церкви. Філософ веде світське життя, яке йому прописали лікарі, оскільки посилене заняття науками підірвало його здоров’я. Б. Паскаль занурюється в світ придворних балів та інтриг. Це формує його стиль, який бачимо і в «Листах до провінціала», і в незавершених «Думках», – стиль, якому властива швидкість думки, стислість фрази (все те, що особливо цінувалося у французьких вищих колах).
На прохання друзів, азартних картярів, Б. Паскаль займається математичним аналізом карткової гри і створює теорію ймовірності і математичну індукцію. Найрізкіший поворот в його житті відбувається, коли йому виповнюється 31 рік. В цей час він вже був знаком і із янсеністами, і з паризькими інтелектуалами, що об’єдналися навколо монастиря Пір-Рояль (на чолі з відомими філософами Арно і Ніколь). Нападки єзуїтів проти янсеністів весь час посилюються. Папа видає буллу, що звинувачує янсенізм в єресі.
Янсеністи вирішили захищатися. Вони почали міркувати,, кому доручити написати спростування. Необхідно було показати, що Папа помилився, прийнявши доводи єзуїтів за істину. Кандидатура Б. Паскаля виявилася найкращою. Він знав мови, був чудовим філософом і математиком. Б. Паскаль пише знамениті «Листи до провінціала». У сімнадцяти листах він викладає заперечення проти єзуїтів. «Листи» логічно спростовували всі положення єзуїтів. Б. Паскаль спочатку викладав точку зору єзуїтів, потім, використовуючи їх же аргументи, показував, наскільки вони не логічні, суперечать основним християнським положенням. Такий підхід розбурхав всю французьку громадськість. «Листи до провінціала» видавалися не одного разу – спочатку під псевдонімом, потім став відомий автор. Загальний тираж «Листів» сягнув 10 тисяч примірників – на ті часи цифра була нечувана.
Саме завдяки «Листам до провінціала» слово «єзуїт» стало позначати людину нещиру, лицемірну. Якщо янсенізм і не був виправданий в очах Папи римського, то авторитет ієзуїтського ордена опинився підірваний. Ці ж «Листи» послужили і зразком прекрасної французької мови.
Коли Б. Паскалю був 31 рік, відбулися два випадки, які суттєво вплинули на все його подальше життя. Він їхав у кареті, і коні раптом понесли. Загибель здавалася неминучою, карета опинилася на краю моста і повинна була обрушитися в річку, але віжки обірвалися, карета зависла на краю прірви. В цьому випадку Б. Паскаль побачив перст Божий, що примусило його відійти від мирського життя.
Через деякий час відбувся і другий випадок – Б. Паскалю було дане одкровення, яке він не забув тут же записати. Записку він зашив у підшивці сюртука, і знайшли її вже після його смерті. Починалася вона словами: «Я єсмь Бог Ісаака, Бог Іакова, Бог Аврама, а не Бог учених і філософів». Повністю цю записку можна прочитати в додатку до «Стовпа і затвердження істини» П. Флоренського.
Після описаних випадків Б. Паскаль йде послушником у монастир Пір-Рояль. Він не постригається в ченці, але живе при монастирі, хоч і не пориває із наукою, за що корить сам себе. Зокрема, він приписує собі гріх «ваблення розуму» і страждає, що не може від нього позбавитися.
У 35 років Б. Паскаль повідомляє своїх друзів про задум написати «Апологію християнства». Але здійснити цього йому не вдалося – через 4 роки Б. Паскаль помирає. Після його смерті були виявлені численні записки, які існували розрізнено і без назви до тих пір, поки Вольтер не назвав їх «Думками».