Правові умови приєднання Війська Запорізького до Російської держави за актами 1654 р. та подальші їх зміни за «статтями» другої половини XVII ст
8 січня 1654 р. у Переяславі почалася загальнонародна рада. Для розв’язання всіх цих питань і юридичного оформлення союзу, досягнутого в Переяславі, було вирішено послати до Москви посольство Війська Запорізького. Посольство до Москви прибуло 11 березня 1654 р.
У результатів переговорів з’явилися документи, які визначали становище України і характер її відносин із Росією в перші часи після Переяславської Ради.
Виборний гетьман був главою України, але мусив присягати на підданство і вірність цареві й отримувати від нього клейноди. Щодо зовнішніх відносин, то Україна була зобов’язана повідомляти про них Москву, а відносини з Річчю Посполитою і Туреччиною без відома царя взагалі заборонялися. Козацький реєстр встановлювався в 60 тисяч. Підтверджувалися всі привілеї української шляхти, зокрема в питаннях спадкування землі, доходів з неї тощо. За цим договором Московська держава брала на себе обов’язок захищати Україну від Речі Посполитої, а Україна - сплачувати данину в царську казну. Цар також мав право тримати в Киеві і Чернігові своїх воєвод з ратними людьми. Передбачалося збереження „давніх права та вольностей” – прав та привілеїв окремих станів, вільні вибори гетьмана, місцеву адміністрацію та судочинство та ін.
На раді в Переяславі в 1659 році підтиском Москви були прийняті Переяславські статті, в яких передбачався контроль царя над козацьким військом, обмежувалась влада гетьмана. Функції і права старшинської адміністрації підпорядковувались царським воєводам..
24 серпня 1663 р. цар вислав до гетьмана Івана Брюховецького «тайныхъ дълъ - дяка Башмакова й дяка Фролова з грамотами й наказом. Крім того, були обговорені й прийняті нові, так звані Батурннські статті. Оцінюючи ці статті з правного боку, можна сказати, що вони перекреслювали цілком той правний стан, в якому знаходилося Військо Запорізьке після договору 1654 і навіть 1659 р.; та повертали В[ійсько] З[апорозьке] до стану, в якому воно було в кінці XVI в., коли В. З. мало певні автономні права лише як окрема військова організація в Польській державі.
На початку осені р. 1665 Брюховецький поїхав до Москви «бачити пресвітлі царські очі». Тоді ж було ухвалено так звані «Московські статті»
Щодо свого змісту Московські статті, крім деяких новин другорядного значення, в значній мірі змінили характер попередніх правних відносин В. З. і Москви, а саме, обмежили внутрішню Автономію В. З., вийнявши з-під влади гетьманського уряду міста й села з населенням некозацького стану підтвердили заборону закордонних зносин без царського дозволу і, нарешті, поставили українську церкву й духовенство, хоч і умовно, під владу московського патріарха.
В 1668 році в Глухові старшинська рада обирає гетьманом Лівобережжя Многогрішного. В 1669 році були прийняті Глухівські статті, які значно зменшували число воєвод і обмежували їхні функції в українських містах командуванням царськими гарнізонами.
25 липня 1687 року гетьманом Лівобережжя України було обрано Івана Мазепу, одного з найвидатніших державних діячів України. На старшинській раді були затверджені так звані Коломацькі статті, які вже традиційно приймалися при обранні нового гетьмана. Статті забороняли Україні торгувати з Кримом, порушували її фінансову систему. Ст. 19 без усяких застережень проголошувала Україну частиною Московської держави.
За царювання Петра І Українська держава ще більше обмежується в автономії. У 1706 році за указом царя козацьке військо переходить під командування Москви. Петро І примушував козаків брати участь у всіх війнах, які він проводив. Військові походи, примусові роботи забирали життя багатьох українців.