Публічне право Малоросії: тип, поняття, джерела, сатус особи, розуміння та система злочинів та покарань

Поняття злочину, яке складалося в роки Визвольної війни, мало над-становий, демократичний характер. Злочином вважалася дія, яка спричиняла шкоду та збитки як окремій особі, так і державі.

Суб'єктами злочину визнавалися особи, які досягли 16-річного віку. Більш чітке відображення в законодавстві отримали форми вини.

Психічне захворювання не звільняло від відповідальності, але враховувалось судом як обставина, що пом'якшувала вину.

Скоєння злочину в нетверезому стані було обставиною, яка обтяжувала вину.

Злочини поділялися на: державні, проти православної віри, військові, службові, проти порядку управління та суду, проти особистості, майнові, проти моралі.

Державні злочини

Державні злочини вважалися найбільш небезпечними. Особливо тяжким злочином була зрада. З часів царювання Петра І до державних злочинів стали відносити посягання на життя та здоров'я царя і його сім'ї, образу царя тощо.

До злочинів проти православної віри належали: богохульство, чародійство, обернення в мусульманську віру тощо.

Добре регламентованими були військові злочини. Сюди належали: дезертирство, порушення правил військової служби, ухилення від служби.

Серед службових злочинів особливо небезпечними вважалися казнокрадство та хабарництво.

До злочинів проти порядку управління та суду належали фальшивомонетництво, підробка печаток та документів, лжеприсяга, лжесвідчення тощо.

До злочинів проти особистості закон відносив вбивство і тілесні пошкодження. Важкими злочинами були: вбивство батьків, службової особи, дитини.

До майнових злочинів належали: крадіжка, грабіж, розбій тощо. Крадіжка поділялася на просту та кваліфіковану, вчинену при стихійних лихах, у товариша, з Церкви тощо.

Світське право регулювало і злочини проти моралі. Суворо каралося приведення на територію Січі жінки. Покаранню підлягав козак, який "порочил женщину по пристойности".

Система покарань була досить складною. Покарання поділялися на основні та додаткові. Законодавство знало такі покарання: смертна кара, тілесні покарання, вигнання з козацької громади, позбавлення волі, ганебні, майнові покарання. З поширенням на територію України загальноросійського законодавства у другій половині XVIІІ ст. стало використовуватись і таке покарання, як каторга.

Смертна кара поділялася на просту та кваліфіковану. До простої належали: розстріл, повішання, відтинання голови, утоплення; до кваліфікованої: четвертування, колесування, посадження на палю, підвішення за ребро на гак, закопування живим у землю.

Тілесні покарання поділялися на калічні та больові. До перших належали відтинання кінцівок, носа, вуха, язика. До больових закон відносив биття батогом, киями, палицями.

На Запоріжжі існувало таке покарання, як вигнання. Злочинця виганяли з козацької громади за межі Січі на певний термін або безстроково, без права надання йому притулку та захисту. Перед нами приклад однієї з найдавніших норм звичаєвого права, що в Київській Русі носила назву "потікта пограбування".

У другій половині XVIІ ст. частіше стали використовувати таке покарання, як позбавлення волі. В'язницями були ями, сараї, камери при ратушах. Термін ув'язнення — від чотирьох тижнів до року. В більшості випадків термін визначався: "до покори". Широко використовувалися ганебні покарання: прив'язання злочинців до ганебного стовпа на майдані, посадження на дерев'яну кобилу.

До майнових покарань належали штрафи і конфіскація майна. Штрафи називалися "вина" і поділялися на "вину рядову" і "злодійську". За моральну кривду платили штраф, який називався "нав'язка на муку".

Від покарання звільнялись психічно хворі, люди з фізичними вадами, особи похилого віку. Страта не застосовувалася до вагітних жінок, дівчаток—до ІЗ років, хлопчиків —до 16 років, старих людей.

Великий вплив на остаточне рішення суду щодо покарання мала громадська думка, яка могла врятувати навіть від шибениці.

На українських землях, що залишилися під зверхністю Польщі, існувала та система злочинів і покарань, що і в попередній період. її визначали Статут 1588 року та поточне польсько-шляхетське законодавство.