Загально-правовий аналіз Конституції УНР та інших конституційних проектів УНР
На зорі української державності початку ХХ ст., коли тривав складний процес закладання основ національного державотворення й зародження Української Народної Республіки у 1917 р., а також юридичного та фактичного становлення УНР у 1918 р., функції конституційних актів в Україні виконували акти, видані Центральною Ради, які, проте, не мали у своїй назві слова “конституція”. Відтак перші конституційні акти Центральної Ради побачили світ у різні періоди та у кількох відмінних між собою за назвою (як, власне, й змістовно, так і структурно та юридично-статусно) документах – чотирьох Універсалах, “Статуті Вищого Управління Україною”, “Статуті про державний устрій, права і вільності УНР”. 18 січня 1918 p. Центральна Рада ухвалила також довгоочікуваний земельний закон (Тимчасовий Земельний закон УНР), що являв собою своєрідну земельну конституцію УНР1. Зазначимо також на існуванні так і не ухваленого Центральною Радою, але опублікованого в грудні 1917 р. “Проекта Конституції Української Народної Республіки”, що згодом (в квітні 1918 р.) ліг в основу “Статуту про державний устрій, права і вільності УНР”, який, в свою чергу, й став де-юре Конституцією незалежної УНР, проте так і не був втілений у життя через її повалення того ж дня (28 квітня 1918 р.) внаслідок державного перевороту.
Конституцію ухвалила Центральна Рада 29 квітня 1918 р., тобто в останній день її існування. Відповідно до Конституції «верховним органом влади УНР є Всенародні збори, які безпосередньо здійснюють вищу законодавчу владу в УНР і формують органи виконавчої і судової влади в УНР» (ст. 23). Вища виконавча влада належить «Раді Народних Міністрів» (ст. 24), а «вищим органом судовим є Генеральний Суд УНР» (ст. 25); місцеве самоврядування представлене «виборними Радами» й «Управами общин, волостей і земель», причому тільки їм «належить єдина безпосередня місцева влада: міністри УНР тільки контролюють і координують їх діяльність, безпосередньо і через призначених ними урядовців, не втручаючись у справи, тим Радам і Управам призначених, а всякі спори в цих справах вирішує Суд Української Народної Республіки» (ст. 26).
Одне з центральних місць у конституції посідають права людини: свобода слова, друку, совісті, «переміни місця перебування», недоторканність «домашнього вогнища», рівність усіх громадян незалежно від походження, віри, національності, майнового стану. Досить докладно Конституція визначала також законотворчу процедуру.
Необхідно зауважити, що за своєю Конституцією УНР мала стати «класичною» парламентською республікою. Водночас за деякими авторитетними свідченнями, зокрема Д. Дорошенка, Центральна Рада в свій останній день обрала М. Грушевського Президентом УНР. Однак достовірних архівних матеріалів не знайдено.