До психопатологічних станів різного рівня

і можливості повернення до «норми»

Невроз - набуте функціональне захворювання нерво­вої системи, при якому відбувається «зрив» діяльності го­ловного мозку без будь-яких ознак його анатомічного по­шкодження. Невроз є наслідком невдач, фрустрацій і між-особистісних зіткнень і в той же час нерідко служить їх причиною. Таким чином утворюється хибне коло: конфлі­кти призводять до невротизації, а вона, у свою чергу, про­вокує нові конфлікти. Короткочасні невротичні стани, що проходять згодом самі по собі, без лікування, спостеріга­ються в той або інший період життя практично в будь-

якої людини. Більш глибокі порушення, що потребують лікарського втручання, відзначаються приблизно в 30% населення, причому цей показник швидко зростає у всіх розвинутих країнах. Наприклад, у США, Англії кожна четверта людина, що перебуває на лікуванні в стаціонарі, - хвора на невроз. І виявляється, молодість - аж ніяк не захист від неврозів. Дослідження лікарів показали, що до 35% студентів страждають на це захворювання.

Причиною захворювання є тривалі, а іноді й коротко­часні, але сильні переживання (психотравми). На жаль, неврози розвиваються й у дітей. Серед психотравм дитячо­го віку основними є смерть і хвороба близьких, переляк, конфлікти між батьками, їх розлучення.

Функціональні захворювання нервової системи спри­чинюють тільки ті конфлікти і неприємності, що глибоко зачіпають інтереси людини, викликають у неї сильне по­чуття незадоволеності, образи, емоційний стрес.

Хоча психотравма є основною причиною хвороби, не­вроз має зазвичай багато сприятливих чинників, як при­роджених (генетично обумовлені властивості вищої нерво­вої діяльності), так і набутих (дефекти виховання, акцен­туації характеру, перенесені захворювання, перевтома, не­досипання тощо).

При сильній і тривалій психотравмі, якої неможливо позбутися, навіть у людини з ідеальним здоров'ям і харак­тером виникає «нервовий зрив». А короткочасний невро­тичний стан, що виникає слідом за розумовою, емоційною перевтомою, знайомий практично усім. Це знервованість і втома студента після важкої сесії, педагога наприкінці на­вчального року, матері-годувальниці, яка недосипає ноча­ми тощо. У кожного з них у такому стані може з'явитися запальність, нетерплячість, дратівливість.

Причину переживань, нервового зриву не завжди лег­ко зрозуміти, людина іноді насилу її формулює або навіть усвідомлює. Це особливо стосується так званих внутрішніх фрустраційних конфліктів із самим собою. Наприклад, го­стро переживаються суперечливі почуття до тієї самої людини (любов і ненависть до батька, який кинув родину), невідповідність між бажаннями і можливостями, здатно­стями людини (мріяла стати ве­ликим актором, але не виста­чає таланту, здібностей; або не­спроможність честолюбного, але недосвідченого керівника, вченого). Сильні душевні пере­живання викликає також по­стійна сексуальна незадово­леність, що також нерідко при­зводить до невротичних зривів. Хвороба іноді розвивається внаслідок переживань через не­можливість реалізувати з яки­хось причин свої творчі мож­ливості: так буває, коли тала­новита людина змушена вико­нувати лише нескладну, одно­манітну роботу. Отже, причини неврозів криються в найрізноманітні­ших ситуаціях, що психотравмують, у гострому або хрон­ічному емоційному стресі. 1 залежно від фону, що прово­кує симптоми хвороби можуть бути різними, неврози под­іляють на три основних види: неврастенію, істерію і невроз нав'язливих станів. Кожний з них виникає в людей з пев­ним типом вищої нервової діяльності внаслідок конкрет­них помилок в їхньому вихованні і типових несприятли­вих життєвих ситуацій. Так, люди «художнього типу», які дуже емоційно сприймають дійсність, більш схильні до істерії; «розумового типу» - до неврозу нав'язливих станів, а середнє між ними (більшість) - до неврастенії.

Неврастенія (у перекладі з латинської - «нервова слабкість») - найчастіша розплата за невміння переборю­вати бар'єри спілкування, і вона ж створює нові трудності в міжособистісних відносинах. Хворих на неврастенію тур­бує дратівливість з найнезначніншх приводів. їм важко

зосередити увагу, вони швидко стомлюються, у них з'яв ляються головні, серцеві болі, порушуються функції шлун­ка, з'являється безсоння, розладнується статева функція, знижується гострота сексуальних відчуттів.

Певні особливості характеру сприяють появі неврастенії: переоцінка власних можливостей, завищені вимоги до себе й інших, зайве честолюбство, прагнення до лідерства, над­мірна чутливість до критики і службових невдач, внутрішній фрустраційний конфлікт між високою самооцінкою, рівнем домагань і недостатнім запасом фізичних, розумових, емоц­ійних можливостей для досягнення поставлених цілей.

Істерія спостерігається частіше в жінок. Вони часом уявляють себе важкохворими, нещасливими, «незрозуміли­ми натурами» і глибоко вживаються в створений ними об­раз. Іноді достатньо випадкової неприємності, дрібної сімей­ної сварки, незначного службового конфлікту, щоб хворий почав гірко ридати, проклинати усе й усіх, загрожувати по­кінчити із собою. Істерична реакція починається звичайно тоді, коли хворому необхідно домогтися чого-небудь від ото­чуючих або навпаки, позбутися від їхніх нібито несправед­ливих або просто небажаних вимог. Ці реакції можуть ви­являтися в нестримних сльозах, непритомностях, скаргах на запаморочення і нудоту, блювоті, судорожних зведеннях пальців рук, а в цілому - у симптомах майже будь-якої хвороби, відомої даній людині, може виникнути, удаваний параліч, глухота, зникнути голос. Але при цьому істерич­ний напад не можна вважати симуляцією, він частіше усьо­го виникає поза бажанням людини і змушує її сильно фізично і морально страждати. Розпещеність, вередливість, надмірно висока зарозумілість і завищені претензії, неприйняття навіть легкої критики на свою адресу - такі особливості характеру людини провокують розвиток істерії. Внутрішній фрустрац­ійний конфлікт між завищеною самооцінкою, зарозумілі­стю і низькою оцінкою даної людини з боку оточуючих обу­мовлює виникнення істерії.

Невроз нав'язливих станів (психастенія) - з'явля­ються стійкі тривожні думки, страхи, наприклад, «заразитися хворобою», загубити близьку людину, почервоніти при бесіді, залишитися одному в приміщенні тощо. При цьому людина добре розуміє нелогічність своїх побоювань, але не може їх позбутися. Щоб хоч якось знизити рівень тривожності, до­сягти полегшення, вона часто вдається до «захисних риту­алів», наприклад стукає по дереву, по 30-40 разів у день старанно миє руки і т. ін. Тривожно-недовірливий характер, нерішучість при необхідності зробити вибір навіть у дрібни­цях (купити - не купити, чекати автобус - або йти пішки) сприяють появі подібного неврозу. Внутрішні фрустраціоні конфлікти та протиріччя «хочу, але не можна», «не хочу, але треба» тощо, обумовлюють виникнення психастенії.