Розділ 6

ЗДІБНОСТІ У даному розділі досліджуються різноманітні види здібностей, природа індивідуальних розбіжностей, умови для формування здібностей, а також психологічні вимоги до діяльності, що формує і розвиває здібності.

6.1. Поняття про здібності

Коли ми намагаємося зрозуміти і пояснити, чому різні люди обставинами життя поставлені в однакові або при­близно однакові умови, досягають різних успіхів, ми звер­таємося до поняття «здібності», вважаючи, що різницю в успіхах можна цілком достатньо пояснити ними. Це ж по­няття використовується нами тоді, коли потрібно усвідо­мити, у силу чого одні люди швидше і краще, ніж інші, опановують знання, уміння і навички. Що ж таке здібності?

Термін «здібності», незважаючи на його давнє і широ­ке застосування в психології, наявність у літературі бага­тьох його визначень, неоднозначний. Якщо сумувати його дефініції і спробувати уявити їхню компактну класифіка­цію, то вона буде виглядати так:

1. Здібності - властивості душі людини, що розуміють­ся як сукупність усіляких психічних процесів і станів. Це найбільш широке і найстаріше з існуючих визначень здібно­стей. На даний час ним уже практично не користуються в психології.

2. Здібності являють собою високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, що забез­ печують успішне виконання людиною різних видів діяль­ності. Дане визначення з'явилося і було прийняте в психо­логії ХУШ-ХІХ ст., почасти використовується і зараз.

Здібності - це те, що не зводиться до знань, умінь і навичок, але пояснює (забезпечує) їх швидке набуття, зак- ріплення й ефективне використання на практиці. Це виз­начення прийняте зараз і найбільше поширене. Водночас воно є найбільш вузьким і найбільш точним з усіх трьох.

Здібності, вважав Б.М. Теплов, не можуть існувати інак­ше, як у процесі постійного розвитку. Здібність, що не роз­вивається, якою людина перестає користуватися на прак­тиці, згодом втрачається. Тільки завдяки постійним впра­вам, пов'язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, техніч­на і художня творчість, математика, спорт тощо, ми підтри­муємо в себе і розвиваємо відповідні здібності.

Успішність будь-якої діяльності залежить не від якоїсь однієї, а від сполучення різних здібностей, причому це по­єднання дає той самий результат і може бути забезпечено різноманітними способами. За відсутності необхідних за­датків до розвитку одних здібностей їх дефіцит може бути поповнений за рахунок більш сильного розвитку інших.

Розглянемо питання про класифікацію здібностей люди­ни. У першу чергу необхідно розрізняти природні, або нату­ральні, здібності (в своїй основі біологічно обумовлені) і спе­цифічні здібності, що мають суспільно-історичне походження.

Багато природних здібностей є спільними для людини і тварин, особливо вищих, наприклад мавп. Такими еле­ментарними здібностями є сприйняття, пам'ять, мислен­ня, здатність до елементарних комунікацій на рівні екс­пресії. Ці здібності безпосередньо пов'язані з уродженими задатками, але не тотожні їм, а формуються на їх основі при наявності елементарного життєвого досвіду через ме­ханізми навчання типу умовно-рефлекторних зв'язків, опе-рантного обумовлювання, імпринтингу і ряду інших. Зреш­тою за своїми здатностями, за їх набором і механізмом фор­мування людина і тварини принципово відрізняються. У людини, крім біологічно обумовлених, є здібності, що за­безпечують її життя і розвиток у соціальному середовищі. Це загальні і спеціальні вищі інтелектуальні здібності, зас­новані на користуванні мовою і логікою, теоретичні і прак­тичні, навчальні і творчі, предметні і міжособистісні.

Загальні здібності включають ті, якими визначають­ся успіхи людини в найрізноманітніших видах діяльності. До них, наприклад, належать розумові здібності, тонкощі і точність ручних рухів, розвинута пам'ять, досконала мова і ряд інших. Спеціальні здібності визначають успіхи люди­ни в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. До таких здібностей можна віднести музичні, математичні, лінгвістичні, технічні, літературні, художньо-творчі, спортивні і ряд інших. Наявність у людини загальних здібностей не виключає розвитку спеціальних і, навпаки, нерідко загальні і спеціальні здібності співіснують, взаєм­но доповнюючії й збагачуючи одна одну.

 

 


Теоретичні і практичні здібності відрізняються тим, що перші визначають схильність людини до абстрактно-теоре­тичних міркувань, а другі - до конкретних, практичних дій. Такі здібності, на відміну від загальних і спеціальних, навпаки, частіше не поєднуються і зустрічаютьсь разом тільки в обдарованих, різнобічно талановитих людей.

Вчені і творчі здібності відрізняються тим, що перші визначають успішність навчання і виховання, засвоєння людиною знань, умінь, навичок, формування якостей осо­бистості, другі - створення предметів матеріальної і духов­ної культури, продукування нових ідей, відкриттів і вина­ходів, словом - індивідуальну творчість у різних галузях людської діяльності.

Здібності до спілкування, взаємодії з людьми, а також предметно-діяльнісні, або предметно-пізнавальні, - най­більшою мірою соціально обумовлені. Приклади здібнос­тей першого виду - мова людини як засіб спілкування (мова в її комунікативній функції), здібності міжособистісного сприйняття й оцінки людей, здібність соціально-психологіч­ної адаптації до різноманітних ситуацій, здібності входити в контакт з різними людьми, приваблювати їх до себе, впли­вати на них тощо.

Приклади здібностей предметно-пізнавального плану добре відомі. Вони традиційно вивчаються в загальній і диференціальній психології й іменуються здібностями до різноманітних видів теоретичної і практичної діяльності. Дотепер у психології переважно увага зверталася саме на кредметно-діятельнісні здібності, хоча здібності міжособи-стісного характеру мають не менше значення для психоло­гічного розвитку людини, її соціалізації і набуття нею не­обхідних форм суспільної поведінки. Без володіння мовою як засобом спілкування, наприклад, без уміння адаптува­тися до людей, правильно сприймати й оцінювати їх самих та їхні вчинки, взаємодіяти з ними і налагоджувати гарні взаємовідносини в різноманітних соціальних ситуаціях, нор­мальне життя і психічний розвиток людини були б просто неможливими. Відсутність у людини такого роду здібнос­тей стало б непереборною перепоною на шляху перетворен­ня її з біологічної істоти в соціальну.

Не окремі здібності безпосередньо визначають успішність виконання якоїсь діяльності, а лише вдале їх поєднання, саме таке, яке необхідне для даної діяльності. Практично немає такої діяльності, успіх в якій визначався б лише од­нією здібністю. З іншого боку, відносна слабість будь-якої однієї здібності не виключає можливості успішного вико­нання тієї діяльності, з якою вона пов'язана, тому що відсутня здібність може бути компенсована іншими, що входять у комплекс, який забезпечує дану діяльність. Наприклад, слаб­кий зір частково компенсується особливим розвитком слуху та шкірної чутливості, а відсутність абсолютного «вукови-сотного слуху - розвитком тембрального слуху.

Здібності не тільки спільно визначають успішність діяльності, але й взаємодіють, випливаючи одна з одної. Залежно від наявності і ступеня розвитку інших здібнос­тей, що входять в комплекс, кожна з них набуває іншого характеру. Такий взаємний вплив виявляється особливо сильним, коли мова йде про взаємозалежні здібності, які разом визначають успішність діяльності. Сполучення різно­манітних виеокорозвинених здібностей називають обдаро­ваністю, це характеристика людини, здатної до багатьох різноманітних видів діяльності.

6.2. Здібності, задатки та індивідуальні відмінності


 


Під час обговорення поняття «здібності» у попереднь­ому параграфі неодноразово згадувалися задатки. Спро­буємо тепер з'ясувати детальніше, що це таке, і який зв'я­зок існує між задатками людей та їхніми індивідуальни­ми відмінами у здібностях.

У людини є два види задатків: уроджені і набуті. Перші іноді називають природними, а другі - соціальними. Усякі здібності в процесі розвитку проходять ряд етапів, і для того, щоб деяка здібність піднялася у своєму розвитку на більш високий рівень, необхідно, щоб вона була вже дос­татньо оформлена на попередньому рівні. Цей останній сто­совно більш високого рівня розвитку виступає у вигляді своєрідного задатку, наприклад, для того, щоб добре опа­нувати вищу математику, треба обов'язково знати елемен­тарну, і ці знання стосовно вищих математичних здібнос­тей є задатком. Знання задатків важливе тому, що вони обумовлюють деякі індивідуальні особливості процесу фор­мування здібностей, його кінцевий результат.

Багато уваги проблемі вивчення індивідуальних пси­хологічних відмінностей у дітей було виділено в дослід­женнях, проведених Б.М. Тепловим та його учнями. У цих дослідженнях експериментально перевірялася гіпотеза про те, що одним з успадковуваних, генетично обумовлених чинників є тип нервової системи людини, що, у свою чер­гу, залежить від сполучення її основних властивостей.

Під властивостями нервової системи розуміються такі стійкі її якості, що є природженими. До числа таких влас­тивостей належать:

1. Сила нервової системи стосовно порушення, тобто її здатність тривалий час витримувати, не виявляючи поза­межного гальмування, інтенсивні і часто повторювані на­ вантаження.

2. Сила нервової системи стосовно гальмування, тобто здатність витримувати тривалі і часто повторювані гальму­ючі впливи.

 

 


 




 



 


 


3. Врівноваженість нервової системи стосовно збуд­ження і гальмування, що виявляється в однаковій реак­тивності нервової системи у відповідь на збуджувальні і
гальмуючі впливи.

4. Лабільність нервової системи, що оцінюється за швидкістю виникнення і припинення нервового процесу збудження або гальмування.

Досліджуючи зв'язки властивостей нервової системи людини з розв'язуванням завдань (мисленням), психологи дійшли висновку, що лише формально-динамічні характе­ристики психічної активності людини детермінують пере-нажно (але теж не виключно!) з біологічними факторами.

Таким чином, властивості нервової системи не визнача­ють наперед психічні якості і форми поведінки людини, і тому їх не можна розглядати як задатки розвитку здібностей. Вод­ночас, як писав Б.М. Теплов, вони «утворюють грунт, на яко­му легше формуються одні форми поведінки, важче - інші».

Оскільки основні властивості нервової системи люди­ни досить стійкі, практичне завдання їх вивчення у зв'яз­ку з проблемою індивідуальних відмінностей полягає не в пошуку їх зміни, а в знаходженні найкращого для кожно­го типу нервової системи шляху і методу навчання дітей з даним типом нервової системи.

Розвиваючи в цьому плані ідеї Б.М. Теплова, В.Д. Не-биліцин висловив думку про те, що особливе поєднання основних властивостей нервової системи, тобто кожний її тип, має свої достоїнства і недоліки. Наприклад, в умовах монотонної роботи кращі результати показують люди зі слабким типом нервової системи, а при переході до роботи, пов'язаної з великими і несподіваними навантаженнями, навпаки, люди із сильною нервовою системою.

Наявний у людини комплекс індивідуально-типологіч­них властивостей нервової системи в першу чергу визначає темперамент, від якого далі залежить індивідуальний стиль діяльності.

Таких психологічних властивостей, що з упевненістю можна було б вважати спадково обумовленими, не так уже


.


 


багато. Серед характеристик, що мають явну генотипову передумову, відзначається, наприклад, темп роботи люди­ни, від якого, у свою чергу, залежить темперамент. Особ­ливо великий вплив генотипу виявляється при вивченні деяких фізіологічних показників, наприклад, електроен­цефалограми.

Проте - і це дуже важливий факт - жодна з відомих властивостей нервової системи не є залежною виключно від генотипу, оскільки на неї деякою мірою впливає середовище.

Дослідження, проведені в спеціальних, суворо контро­льованих експериментальних умовах, дають підставу для висновку про те, що соціально-культурні чинники, пов'я­зані з розвитком здібностей, роблять на них набагато силь­ніший вплив, ніж біологічні. Середні відмінності між гру­пами людей, які виросли в різних культурах, частіше усь­ого набагато більші від тих, що є між людьми різної статі.

6.3. Природа людських здібностей

Досі ми досліджували здібності, так чи інакше пов'я­зані з біологічними особливостями організму. Згадувалися також соціальні здібності, біологічну основу яких поки ще нікому точно встановити не вдалося. Це - вищі, культурно обумовлені здібності, властиві лише людині: художні, му­зичні, лінгвістичні, математичні, інженерні та ряд інших. Вони мають інше походження, формуються і розвиваються інакше, ніж ті, що мають явно виражені біологічні задатки і безпосередньо залежать від дозрівання тих або інших орга­нічних структур. Умовами і передумовами розвитку в лю­дини соціальних здібностей є такі обставини її життя:

1. Наявність суспільства, соціально-культурного сере­
довища, створеного працею багатьох поколінь людей. Це
середовище штучне, включає безліч предметів матеріаль­
ної і духовної культури, що забезпечують існування люди­
ни і задоволення її власне людських потреб.

2. Відсутність природних задатків до користування
відповідними предметами і необхідність навчання цього з
дитинства.


3. Необхідність участі в різноманітних складних і виеокоорганізованих видах людської діяльності.

4. Наявність з народження навколо людини освічених і цивілізованих людей, які вже мають необхідні їй здібності, спроможні передати потрібні знання, уміння і навички і застосовують при цьому відповідні засоби навчання і вихо­вання.

5. Відсутність в людини з народження жорстких, за­програмованих структур поведінки типу природжених інстинктів, незрілість відповідних мозкових структур, що забезпечують функціонування психіки, і можливість їх формування під впливом навчання і виховання.

Кожна з названих обставин є необхідною для пере­творення людини як біологічної істоти, яка від народжен­ня має деякі елементарні здібності, властиві і багатьом вищим тваринам, у соціальну істоту, яка набуває і розви­ває власне людські здібності. Соціально-культурне сере­довище дозволяє розвивати здібності, що забезпечують правильне користування предметами матеріальної та ду­ховної культури і розвиток необхідних для цього здібнос­тей (вони формуються й удосконалюються в процесі на­вчання користування відповідними предметами). Не­обхідність включення в специфічно людські види діяль­ності з раннього дитинства змушує батьків піклуватися про розвиток у дітей потрібних для них здібностей, а зго­дом, коли самі діти стають дорослими, створює в них по­треби в самостійному набуванні відповідних здібностей. Оточуючі дитину дорослі люди, здебільшого уже володію­чи необхідними здібностями і засобами навчання (у виг­ляді готових предметів матеріальної і духовної культури, котрими треба навчитися користуватися), забезпечують безупинний розвиток потрібних здібностей у дітей. Вони, у свою чергу, охоче приймають відповідні навчальні і ви­ховні впливи, швидко засвоюють їх завдяки пластичному і гнучкому, пристосованому до навчання мозку. Задатки, що необхідні для розвитку людських здібностей, під впли­вом усього цього складаються в дитини досить рано, приблизно до трьох років, забезпечуючи надалі вже не при­родний, а соціальний її розвиток, включаючи становлен­ня багатьох здібностей, аналога котрим немає навіть у дуже високорозвинених тварин.

6.4. Розвиток здібностей

Будь-які задатки, перед тим, як перетворитися на здібності, повинні пройти великий шлях розвитку. Для бага­тьох здібностей цей розвиток починається з перших днів життя людини і, якщо вона продовжує займатися тими видами діяль­ності, в яких відповідні здібності розвиваються, не припи­няється до кінця життя. У процесі розвитку здібностей мож­на виділити ряд етапів. На одних відбувається підготовка анатомо-фізіологічної основи майбутніх здібностей, на інших - йде становлення задатків небіологічного плану, на третіх -складається і досягає відповідного рівня потрібна здібність. Усі ці процеси можуть протікати паралельно, тією або іншою мірою накладатися один на одного. Спробуємо простежити ці етапи на прикладі розвитку таких здібностей, в основі яких лежать явно виражені анатомо-фізіологічні задатки, хоча б в елементарній формі представлені з народження.

Первинний етап у розвитку будь-якої такої здібності пов'язаний з дозріванням необхідних для неї органічних структур або з формуванням на їх основі потрібних функці­ональних органів. Він зазвичай припадає на дошкільне ди­тинство, що охоплює період життя дитини від народження до 6-7 років. У цей час відбувається удосконалення роботи всіх аналізаторів, розвиток і функціональна диференціація окремих ділянок кори головного мозку, зв'язків між ними й органами руху, насамперед руками. Це створює сприятливі умови для початку формування і розвитку в дитини загаль­них здібностей, певний рівень яких є передумовою (задатка­ми) для наступного розвитку спеціальних здібностей.

Становлення спеціальних здібностей активно почи­нається вже в дошкільному дитинстві і прискореними тем­пами продовжується в школі, особливо в молодших і се­редніх класах. Спочатку розвитку здібностей допомагають

різного роду ігри, потім істотний вплив на них починає справ­ляти навчальна і трудова діяльність. В іграх дітей початко­вий поштовх до розвитку одержують багато рухових, конст­рукторських, організаторських, художньо-образотворчих, інших творчих здібностей. Різноманітні види творчих ігор у дошкільному дитинстві набувають особливого значення для формування спеціальних здібностей у дітей.

Важливим моментом у розвитку здібностей у дітей є комплексність, тобто одночасне удосконалювання декіль­кох здібностей, що взаємно доповнюють одна одну. Розви­вати якусь одну зі здібностей, не турбуючись про підви­щення рівня розвитку інших, пов'язаних із нею здібнос­тей, практично не можна. Наприклад, хоча тонкі і точні ручні рухи самі по собі є здібністю особливого роду, але вони ж впливають на розвиток інших, які вимагають відпо­відних рухів. "Уміння користуватися мовою, досконале во­лодіння нею також може розглядатися як відносно само­стійна здібність. Але те ж саме уміння як органічна частка входить в інтелектуальні, міжособистісні, більшість твор­чих здібностей, збагачуючи їх.

Многоплановість і різноманітність видів діяльності, в які одночасно включається людина, - найважливіші умови ком­плексного і різнобічного розвитку її здібностей. У зв'язку з цим варто обговорити основні вимоги, які виставляються до діяльності, що розвиває здібності людини. Ці вимоги такі: творчий характер діяльності, оптимальний рівень її важкості для виконавця, належна мотивація і забезпечення позитив­ного емоційного настрою під час і по закінченні її виконання.

Якщо діяльність дитини носить творчий, нерутинний характер, то вона постійно змушує її думати і сама по собі стає досить привабливою справою як засіб перевірки і роз­витку здібностей. Така діяльність завжди пов'язана зі ство­ренням чого-небудь нового, відкриттям для себе нового знан­ня, виявленням в собі нових можливостей. Вона стає силь­ним і дійовим стимулом до занять нею, до докладання не­обхідних зусиль, спрямованих на подолання виникаючих труднощів. Така діяльність зміцнює позитивну самооцінку, підвищує рівень домагань, породжує впевненість у собі і почуття задоволеності від досягнутих успіхів.

Якщо виконувана діяльність знаходиться в зоні опти­мальної трудності, тобто на межі можливостей дитини, то вона спричинює розвиток ЇЇ здібностей, реалізуючи те, що Л.С. Виготський називав зоною потенційного розвитку. Діяльність, що не знаходиться в межах цієї зони, набагато меншою мірою призводить до розвитку здібностей. Якщо вона занадто проста, то забезпечує лише реалізацію вже існуючих здібностей, якщо ж вона надмірно складна, то стає нездійсненною і, відповідно, також призводить до фор­мування нових умінь і навичок.

Підтримування інтересу до діяльності через стимулюючу мотивацію означає перетворення мети відповідної діяльності в актуальну потребу людини. У руслі теорії соціального на­вчання, що вже розглядалася, особливо підкреслювалася та обставина, що для набуття і закріплення в людини нових форм поведінки, необхідне навчання, а воно без відповідного підкріплення не відбувається. Становлення і розвиток здібно­стей - це теж результат навчання, і чим сильніше підкріплен­ня, тим швидше буде йти розвиток. Що ж стосується потрібно­го емоційного настрою, то він створюється таким чергуван­ням успіхів і невдач у діяльності, що розвиває здібності лю­дини, при якому за невдачами (вони не виключені, якщо діяльність знаходиться в зоні потенційного розвитку) обов'яз­ково слідують емоційно підкріплювані успіхи, причому їх кількість у цілому є більшою, ніж число невдач.

 


Семінар 6. Здібності

План Варіант А

1. Загальне уявлення про здібності.

2. Природні (натуральні) і набуті (соціально обумов­лені) здібності.

-

 


 




тей.


 

 
 

3. Загальні і спеціальні здібності.

4. Розвиток здібностей

5. Взаємозв'язок і взаемокомпенсація різних здібнос-


 

 

Варіант Б

1. Тестова контрольна робота № 5 «Соціалізація особи­стості та періодизація її розвитку» (дод. 6).

2. Визначення Щ (коефіцієнта інтелектуальних здібно­
стей).

Теми рефератів

1. Виховання обдарованих дітей. Умови для розвитку здібностей.

2. Для обраної мною професії необхідно мати такі
здібності. Думаю, що я маю... , тому що... Мені здається,
потрібно розвивати ..., тому що ...

3. Здібності, задатки й індивідуальні відмінності людей.

4. Я гадаю що N - геній, тому що...

5. Для того, щоб особистість розвивалася гармонійно, необхідно...

Література

1. Айзенк Г. Проверьте свои способности. - М., 1992.

2. Ботин Г.И. Уровни и компоненти речевой способно­сти человека. Уч. пос. - Калинин, 1975.

3. Бодалев А.А. Психология личности. - М., 1988.

4. Венгер Л.А. Педагогика способностей. - М., 1973.

5. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. - М., 1995.

6. Готсдинер А.Л. К проблеме многосторонних способ­ностей // Вопросьі психологии. - 1991. - №4. - С. 82.

7. Лейгес А.С. Способности и одаренность в детские годьі. -М., 1984.

8. Мелхорн Г., Мелхорн X. Гениями не рождаются.Общество и способности Человека. - М., 1989.

9. Новак 3. Вопросьі изучения и диагностики развития вербальной способности учащихся // Вопросьі психологии. - 1983., - № 3. С. 46.


10. Норман Д-А. Память и научение. - М., 1985 Одаренньїе дети. - М., 1991. Способности и склонности. Комплексньїе исследования. - М., 1989.

11. Хеллер К.А., Перлет К. Лонгитюдньїе исследова­ния одаренности // Вопросьі пеихологии. - 1991. - № 2. - С. 120.

12. Чудновский В.9. Воспитание способностей и формирование личности. - М., 1986.

13. Якиманская И.С. Развивающее обучение. - М., 1979.


Додаток 6

Контрольна робота № 5

на тему «Структура особистості.

Соціалізація особистості та її періодизація»

1. До біологічно обумовленої підструктури особистості відносять:

а) знання;

б) відносини;

в) темперамент;

г) усі відповіді правильні.

2. До соціально обумовленої підструктури особистості відносять:

а) конституцію тіла;

б) переконання;

в) вік і стать;

г) усі відповіді неправильні.

3. Шляхом навчання і виховання можна змінити:

а) тип нервової системи;

 
 

б) темперамент;

в) характер;

г) усі відповіді правильні.

4. Стадія індивідуалізації відповідає:

а) підлітковому віку;

б) періоду юності;

в) зрілому віку;

г) усі відповіді правильні.

5. До структури особистості входять:
а) інтереси і схильності;


б) темперамент, задатки і характер;

в) спонукання і мотивація;

г) усі відповіді правильні.

6. Особистість - це:

а) людина яка активно опановує і цілеспрямовано пе­ретворює природу, суспільство і себе;

б) людина, яка має унікальне динамічне співвідношен­ня просторово-часових орієнтацій;

в) людина, яка має потребнісно-вольові переживання, змістовну спрямованість, свободу самовизначення у вчин­ках і міру відповідальності за їх наслідки;

г) усі відповіді правильні.

7. Творчий потенціал особистості - це:

а) набута нею в процесі соціалізації система ціннісних орієнтацій;

б) набуті нею і самостійно вироблені вміння і навички, здібності до творення або руйнації;

в) міра і форма її товариськості;

г) усі відповіді правильні.

8. У підлітковому віці:

а) відбувається бурхливе фізіологічне зростання і ста­теве визрівання;

б) наново постають всі критичні минулі моменти;

в) створюється центральна форма егоідентичності;

г) усі відповіді правильні.

9. До великих вікових криз:

а) відносять тільки кризу підліткового віку;

б) відносять стадію переходу до старості;

в) належать всі переходи від одного періоду до іншого;

г) усі відповіді неправильні.

10. Правильно виховувати - це:

а) пильно контролювати все життя дитини;

б) дозволяти рости їй самостійно, абсолютно не втруча­ючись;

в) карати за провинності, щоб вона боялася зробити помилку;

г) усі відповіді неправильні.


11. Правильно виховувати - це значить:

а) формувати в дитини базову довіру до світу;

б) розвивати в дитині впевненість у своїх силах, са­мостійність, спокій, активність;

 

в) допомагати в опануванні нових знань і вмінь, у са-

морозкритті:

г) усі відповіді правильні.

 

12. Підлітковий вік характеризується:

 

а) реакцією групування з ровесниками;

б) реакцією емансипації;

■

в) реакцією гіперсексуальності;

г) усі відповіді правильні.

13. Юнацький вік характеризується:

а) становленням самосвідомості;

б) формуванням світогляду;

в) прагненням до самостійності;

г) усі відповіді правильні.

14. Усвідомлення і формування ставлення до зароджу­ ваної сексуальності характеризується:

а) реакцією опозиції;

б) реакцією захоплення;

в) реакцією компенсації;

г) усі відповіді неправильні.

15. Становлення самосвідомості включає в себе:

а) відкриття свого внутрішнього світу;

б) усвідомлення незворотності часу, що призводить до пошуків сенсу життя;

в) формування цілісного уявлення про себе: зовнішніх, морально-психологічних, інтелектуальних вольових якостей;

г) усі відповіді правильні.

16. Формування особистості здійснюється у сфері:

а) діяльності;

б) спілкування;

в) самосвідомості;

г) усі відповіді правильні.

17. Рівень розвитку особистості визначається:
а) зрілістю структури «Я»;

 


б) здатністю встановлювати контакти;

в) здатністю до активної діяльності;

г) усі відповіді неправильві.

18. Що об'єднує і відрізняє поняття:

а) «людина» - це...

б) «індивід» - це...

в) «індивідуальність» - це...

г) «особистість» - це...