Середовище як фактор розвитку і соціалізації особистості
Розвиток особистості людини відбувається в певному середовищі. Вона розвивається в контексті своєї сім’ї, соціального і національного оточення. На особистість впливають однолітки, родичі та інші дорослі, з якими вона спілкується, а також релігійні організації, школа і групи, до яких вона належить. На людину впливають засоби масової інформації, культурне середовище, в якому вона росте, події, що відбуваються в світі. Вона значною мірою є продуктом суспільства і навколишніх умов життя.
Успадковані задатки розвиваються прямо пропорційно тим елементам середовища, з якими дитина нерозривно пов’язана, активно взаємодіє.
Під середовищем — розуміють реальну дійсність, оточення в умовах яких відбувається розвиток особистості.
Важливість середовища у формуванні людської особистості визнають педагоги всього світу. Проте в оцінці ступеня впливу середовища на розвиток особистості єдності немає. Прихильники так званого біогенного (біогенетичного) напрямку в педагогіці надають перевагу спадковості, а соціогенного (соціогенетичного, соціологізаторського) – середовищу.
За своїм складом середовище надзвичайно різноманітне: це і природні умови (так зване географічне середовище), а головне – специфічні соціальні умови (місто чи село, сім’я, вулиця, вулиця, різні громадські об’єднання, членом яких може бути особистість).
Теоретично середовище поділяється на макро-, мезо- і мікросередовище. Макросередовище для дитини має інформаційно-світоглядний характер і ототожнюється в її свідомості з поняттями «країна», «держава», «весь світ», «космос». Мезосередовищеє дещо середнє між інформаційним і контактним середовищем і ототожнюється з уявленнями про своє місто або село, навколишню місцевість, рідний край. Мікросередовище — емоційне і контактне: тут і сім'я, і клас чи школа, і дружна компанія. Саме тут відбувається реальний інтелектуальний і емоційний вплив на формування особистості, а також створюється навколо кожного той мікроклімат, який визначає комфорт чи дискомфорт у стосунках, можливість активного впливу чи пристосованості до інших, формування позитивних або негативних рис, цінностей і норм поведінки, навчання, спілкування. Не слід забувати, що сучасний «вибух» підліткової і молодіжної злочинності є наслідком впливу мікросередовища.
Деякі вчені середовище, що оточує людську особистість, умовно поділяють на природне (географічне), соціальне і домашнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку людини. Природне середовище, у тому числі клімат, різноманітні природні умови та ресурси, безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності. Соціальнесередовище як сукупність суспільних і психологічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мірою. Тому потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати в процесі виховання.
Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища,а також оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці).
Входження індивіда в соціальні стосунки, яке здійснюється шляхом засвоєння соціального досвіду і його відтворення у діяльності й спілкуванні, називається соціалізацією.
Соціалізація –це процес і результат засвоєння і подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду.
Завдяки соціалізації індивід стає членом суспільства: засвоює необхідні знання, уміння, погляди, життєві цінності, соціальні ролі, тобто набуває здатності спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми. Отже мета процесу соціалізації — допомогти дитині адаптуватися в суспільстві, засвоїти досвід старших, зрозуміти своє покликання, знайти шляхи найефективнішого самовизначення. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у діяльності та спілкуванні.
Виділяють такі види соціалізації (за критерієм наявності мети щодо засвоєння соціального досвіду):
а) цілеспрямована (людина ставить мету щодо змісту соціального досвіду, який вона прагне засвоїти і знає, яким чином здійснити цей процес);
б) стихійна (засвоєння людиною норм, правил поведінки, поглядів, стереотипів відбувається без визначення мети і механізмів їх засвоєння).
Вплив середовища на формування особистості здійснюється лише в тому разі й тією мірою, якою вона у процесі активного ставлення до соціального середовища здатна сприйняти його як орієнтир у своїй життєдіяльності. Вплив середовища підсилюється, якщо в ньому є можливість, для конкретної особистості, задовольнити (свої актуальні в даний час) потреби (від фізіологічних до потреби в самовиражені, самостверджені, самореалізації).