Людина поривається, їй потрібно вгору; угору не до кінцевої вузької вершини, а далі. Не повзти, а летіти. Зінаїда Гіппіус

Неможливість досягнути морального ідеалу не означає його без­силля і безглуздості —мовляв, якщо неможливо досягнути, то нема чого і прагнути — а навпаки, підкреслює відкритість людського духу для нескінченного вдосконалення безвідносно до заздалегідь визначених параметрів.

Отже, моральний ідеал не є непорозумінням, вигаданим марно­славним Мойсеєм на горі Синай; він входить у структуру законів буття і створюється в нормальному процесі життєдіяльности так само, як будь-яке інше знаряддя культури.

Для того, щоб моральний ідеал мав дієвий спонукальний вплив на людину і суспільство, він має обов'язково набути релігійного симво­лічного характеру.

В той момент, коли люди з якогось ідейного змісту роблять висновки для свого способу життя, коли вони із загальних аксіологічних і цільових уявлень, які стають для них джерелом смислотворчости, формують норма­тиви свого життя — тоді починається релігія. В цьому сенсі до релігії належить не лише християнство чи іслам, але й марксизм, анархізм, маоізм та ін. Всі ці ідеології, в кінцевому рахунку, стали специфічними фор­мами релігії. З психологічної точки зору релігійність морального ідеалу походить від того, що образи, які його уособлюють, є чинниками регу­ляції і виконують функцію компенсації стосовно проблем, які ставить реальне життя.

Отже, моральний ідеалстановить ідею належного, що виникає на підставі порівняння із сущим і базується на колективному архетипові. Він вказує швидше напрямок і мету, ніж створює образ самої мети, і тому керує людиною і спільнотою радше як почуття правиль­ности, ніж виразний образ результату.

Центральною категорією імперативної етики і особливо її розділу «Деонтологія» є поняття морального обов 'язку. Дотримання ідеалів добра на практиці означає перетворення моральних вимог і цінностей в особис­те завдання окремого індивіда, яке знаходить відображення у категорії «моральний обов'язок». На відміну від належного, що становить більш абстрактне поняття для позначення взагалі всіх моральних вимог, кате­горія морального обов'язку трансформує загальні уявлення про належне у принципове визнання людиною необхідности дотримуватися мораль­них вимог і рахуватися з громадською думкою та власним сумлінням.

 

Отож, моральний обов'язок — це переведення належного з абст­рактно-теоретичного рівня у площину практичного завдання, із зовнішньої необхідности певної поведінки у добровільне зобов 'язання, яке стає внутрішнім регулятором особистої поведінки.

Найбільш важким для етики є питання про зміст морального обов'яз­ку, його засади і критерії — в чому він полягає, хто і яким чином має право визначати цей зміст. Підвалини обов'язку завжди пов'язувалися з моральною необхідністю.

В етичних вченнях можна визначити наступні підходи до походження морального обов'язку:

# релігійні заповіді;

# природне прагнення людини до насолоди (гедонізм);

# природне прагнення людини до щастя (евдемонізм);

# апріорний моральний закон (категоричний імператив Канта);

# офіційні і неофіційні суспільні закони і повеління.

 

По-різному дають відповідь етичні доктрини й на питання про те, хто, у кінцевому рахунку, має право визначати зміст морального обов'язку:

 

— обов'язок визначає воля Бога (теологічні теорії);

—обов 'язок визначається совістю (Й Т. Фіхте);

—обов 'язок визначається моральними почуттями (теорії морального

почуття);

—обов'язок визначається мотивами діяльности (теорії моральної доброти);

—обов 'язок визначається особистим задумом (екзистенціалізм).

Між моральним обов'язком та іншими соціальними зобов'язаннями людини нерідко виникають досить гострі колізії. Наприклад, у військо­вих під час бойових дій, коли присяга зобов'язує вбивати ворогів і пору­шувати заповідь «не вбивай», чи у священика, котрий змушений тримати в таємниці сповідь злочинця.

Загального визнання набув принцип етики, що став універсальною формулою морального обов'язку. Цей принцип відомий під назвою «золо­того правила» моральности. Він зустрічається вже в стародавніх релі­гійних і філософських текстах «Махабхарати», творах Конфуція, поемі «Одіссея», Старому Завіті, етичній доктрині Арістотеля. Проте своєї універсальности «золоте правило» набуло завдяки Нагорній проповіді Христа. В ній людина чи не вперше розглядається поза її етнічними чи релігійними визначеннями як мікрокосм і самоцінність. Це правило —закономірний висновок євангельської проповіді Ісуса: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм — це ж бо закон і пророки» (Матей: 7:12).

Згодом Кант це чітко сформулює у категоричному імперативі: люди­ні забороняється ставитись як до засобу не тільки до інших людей, але і до самої себе, щоб не створювати приводу до подібного ставлення до людей взагалі. Кант трактував моральний обов'язок як такий, що має мету в самому собі, тобто не мотивується конкретною метою чи ситуативними обставинами. На його думку, жодний добрий намір не може бути виправданням порушення морального обов'язку. Філософ стверджував, що людина не повинна дозволяти собі робити те, чого не дозволяє робити іншим. Моральному засудженню підлягає і всяке поту­рання нечесній і несправедливій владі, тобто конформізм.

Сьогодні у вигляді вирішального морального обов'язку постає онов­лений категоричний імператив, який попри всі відмінності у форму­люваннях може бути зведений до такої настанови: чини так, щоб забез­печити спасіння життя на Землі.

Етична категорія морального обов'язку тісно пов'язана з наступною категорією етики — моральною відповідальністю. Якщо категорія мораль­ного обов'язку є теоретичним відображенням перетворення моральних вимог, норм і приписів у конкретні практичні завдання людської діяльности в її моральних вимірах, то категорія моральної відповідальности служить для оцінки виконання чи навпаки невиконання морального обов'язку. В свою чергу, категорія відповідальністи своєю онтологічною основою має свободу волі. Свобода волі — філософсько-етичне поняття, що позначає істотну проблему, а саме: чи дії людини зумовлені її вільним вибором, чи вони переважно детерміновані об'єктивними обставинами.