Категорії як форми теоретичного пізнання та практичного перетворення дійсності
Як відомо людська діяльність різноманітна, різноспрямована, визначається передусім метою, цілями, задля яких вона реалізується. Одним із найбільш характерних шляхів діяльнісного способу самореалізації людини є пізнання, як процес особливої взаємодії між людиною і об’єктом, основним результатом якого є знання. На відміну від чуттєвого рівня пізнання, яке ґрунтується не чуттєвому відображенні, теоретичне пізнання здійснюється за допомогою мислення. Мислення – це процес активного, цілеспрямованого, узагальненого, опосередкованого, суттєвого, системного та творчого відтворення дійсності в таких формах як поняття, судження, умовиводи, категорії.
Категорії – це універсальні форми мислення, які не лише позначають загальні властивості, взаємозв’язки, закономірності розвитку всіх матеріальних і духовних явищ і процесів, а й виражають універсальні схеми, суспільно вироблені форми діяльності людини. Категорії функціонують як специфічні знаряддя, засоби пізнання, за допомогою яких не лише осягається загальне і необхідне в об’єктах, а й здійснюється синтез змісту пізнання в логічні форми: поняття, судження, умовиводи. Разом з розвитком і удосконаленням суспільно-історичної практики і пізнання ускладнюється та удосконалюється і категоріальна структура мислення: зростає кількість категорій, змінюється їх зміст та взаємозв’язок.
Різні філософи визначали категорії передусім через аналіз їх місця й ролі в мисленні: як висловлювання про буття; як апріорні форми мислення; як щаблі пізнання. Звідси виникла ілюзія, що категорії – це лише знаряддя, форми мислення, з нього формується їх зміст. Таке трактування категорій філософії є спрощеним, оскільки достатньою мірою не розкривається і не пояснюється природа категорій, їх відношення до об’єктивної реальності і практичної діяльності людини.
Категорії, як і всі інші поняття, самі по собі не існують в дійсності і не дані розуму як вроджені і вічні його форми. Вони виникають в процесі оволодіння людиною природи і суспільства, являються результатом узагальнення людством всього досвіду пізнання світу, його практичного перетворення відповідно до своїх потреб та інтересів. Тобто за своїм джерелом категорії – це відображення предметного світу. Оскільки категорії є відображенням об’єктивного в суб’єктивному, то вони мають відношення і до об’єкта і до суб’єкта, тобто є об’єктивними за змістом і суб’єктивними за формою. Їхня суб’єктивність означає, що вони є ідеальними формоутвореннями свідомості, притаманної тільки людині і мають смисл, практичне значення лише в контексті людського існування. Як форми мислення категорії універсальні і необхідні, отже обов’язкові і примусові для мислення кожного окремого індивіда. Загальність і необхідність містяться у їх соціокультурній ґенезі: вони виникають не як продукти довільного міркування окремого суб’єкта, а в системі філософської культури, в певному інтелектуальному середовищі. Їх об’єктивність ґрунтується на колективному людському досвіді. Також об’єктивність змісту категорій пояснюється в процесі практичного втілення результатів теоретичного пізнання. Приміром, для позначення об’єктивної реальності у філософії використовують категорію «матерія». У буденній свідомості людини категорія «матерія» змістовно пов’язана з такими поняттями як матеріал, речовина і тим самим задає певну схему можливих дій з предметом, які людина засвоїла у процесі життя. У зв’язку з цим категорії постають як певні ідеальні схеми, моделі практичної діяльності.
Коли теоретичні схеми діяльності й ідеальні конструкції людської уяви втілюються в предметно-практичну діяльність людини, мислення, категорії знаходять підтвердження своєї об’єктивності і всезагальності. У зв’язку з тим що категорії володіють змістом взятим з об’єктивної реальності, вони збагачують мислення новими визначеностями світу.
Наприклад в міру накопичення знань про той чи інший матеріальний об’єкт, по мірі пояснення всіх його властивостей з тих чи інших взаємодій його внутрішніх сторін виникає необхідність в такій категорії як «зміст», котра позначає сукупність всіх внутрішніх взаємодій і змін, що відбуваються в даному матеріальному об’єкті.
Пізнаючи внутрішні взаємодії і обумовлені ними зміни, ми поступово відтворюємо у свідомості спочатку зовнішні, а згодом і внутрішні способи поєднання елементів змісту, відносно стійку його структуру. Виявлена в процесі пізнання зовнішня і внутрішня структура матеріальних об’єктів, відносно стійка система взаємозв’язків їх сторін визначається і фіксується в категорії «форма». Форма – це спосіб внутрішньої організації і зовнішнього вияву змісту.
Категорії виконують у пізнавальному процесі методологічну функцію: задають пізнанню початкові умови і перспективу, розширюють його межі, утворюють критерії осмислення і розуміння реальності, організують і коректують рух думки. Як підсумок суспільно-практичного і пізнавального досвіду категорії виконують роль базових гносеологічних структур і програмних завдань (схем) теоретичної і практичної діяльності і тому неминуче мають відношення до дійсності, потреб та інтересів людей.
Однак, цим функції категорій не обмежуються. Оскільки для категоріального знання є характерною гранична широта, то стосовно дійсності воно зберігає значущість певної нормативної вимоги. Категорії виявляються не тільки універсальними формами знання , а й нормами оцінок, які не зводяться до суто пізнавального ставлення до навколишнього світу. Піддати предмет оцінці означає виділити його духовно-практичну цінність і таким чином виразити своє ставлення до нього. І оскільки філософські категорії сприяють цьому, вони виконують світоглядну функцію.
Отже категорії виникають і формуються в процесі предметно-практичної діяльності людини, викарбовуються у свідомості та функціонують у мисленні та мові. Тому практика в широкому розумінні (як суспільне життя, як культура загалом) є джерелом формування і взаємодії категорій як форм мислення і практичної діяльності людини. Скажімо в практиці відбувається ототожнення, примірювання структур самих речей і форм мислення.
Р.3 Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
Категорії філософії тісно пов’язані з реальною життєдіяльністю людей, яка і є безпосередньою умовою їх виникнення. Ця зумовленість виявляється не лише через відношення тієї чи іншої категорії філософії з відповідною їй реальністю, а й через взаємов’язок філософських категорій, які в сукупності складають динамічну систему, що постійно формується, розвивається та функціонує.