ГЕОДЕЗИЧНА ПІДГОТОВКА ПРОЕКТУ
Перед виносом у натуру проекту інженерного споруди необхідно виконати спеціальну геодезичну підготовку, що передбачає його аналітичний розрахунок, геодезичну прив'язку проекту, складання розбивочних креслень, розробку проекту виробництва геодезичних робіт (ППГР).
Для виносу споруди в натуру необхідно мати на місцевості геодезичні пункти з відомими координатами. У цій же системі повинні бути отримані координати основних точок споруди, що визначають його геометрію. Координати пунктів геодезичної розбивочної основи визначають за результатами вимірів, проведених при її створенні. Координати ж точок, що належать спорудженню, визначають графічно або обчислюють аналітично. При цьому використовують основні креслення проекту: генеральний план, що визначає склад і місце розташування споруди; робочі креслення, на яких у великих масштабах показані плани, розрізи, профілі всіх частин споруди з розмірами й висотами деталей; план організації рельєфу; плани й профілі доріг, підземних комунікацій.
Весь комплекс геодезичної підготовки проекту складається з аналітичного розрахунку елементів проекту. За значеннями проектних розмірів і кутів знаходять у прийнятій системі проектні координати основних точок споруд, елементів планування й благоустрою (осей проїздів, комунікацій, доріг і т.п.).
Одночасно контролює правильність нанесення розмірів на кресленнях.
Розрізняють три способи геодезичної підготовки проекту: аналітичний, графоаналітичний і графічний.
При аналітичному способі всі дані для розбивки знаходять шляхом математичних обчислень, причому координати існуючих будинків і споруд визначають безпосередньо геодезичними вимірами в натурі, а розміри елементів проекту задають, виходячи з технологічних розрахунків. Цей спосіб застосовують в основному при реконструкції й розширенні підприємств, у стиснутих умовах забудови.
Частіше застосовують графo-аналітичний спосіб, коли положення вихідних точок визначають графічно з топографічного плану, а інших точок, жорстко пов'язаних з вихідними, аналітично. Наприклад, для визначення положення будинку на місцевості за топографічним планом знаходять координати одного з кутів будинку й дирекцiйний напрямок на інший кут. Далі по проектних розмірах обчислюють координати всіх інших кутів будинку.
Якщо проект споруди не пов'язаний з існуючими будовами, то іноді застосовують графічний спосіб проектування, при якому всі планувальні елементи визначаються графічно за топографічним планом. Розрахунок проекту роблять по графічних координатах всіх його головних точок. Щоб зменшити, по можливості, вплив деформації планів, до визначення графічних координат вимірюють дійсні розміри квадратів координатної сітки. Для великомасштабних планів вони повинні бути рівні 100 мм. При відхиленні сторін квадрата на величину, що не перевищує 0,2 мм, координати визначають у такий спосіб. Через обумовлену точку i проводять прямі, паралельні осям координат. Вимірюють відстані а й b відповідно від південної й північної сторін квадрата координатної сітки до обумовленої точки, a1 і b1 - від західної й східної сторін. Координати точки обчислюють по формулах
(17.1)
де х0й у0 - координати південно-західного кута квадрата координатної сітки.
Для виносу проекту в натурі незалежно від способу проектування всі його геометричні елементи повинні бути строго математично пов'язані між собою й з наявними на площадці капітальними будинками й спорудами. Це необхідно для усунення впливу на точність розбивочних робіт помилок у прийняті для проектування вихідних даних (координатах, висотах, довжинах ліній), особливо взятих графічно із плану.
При аналітичному розрахунку проекту вирішується ряд типових геодезичних завдань. Найпоширенішими є прямі й зворотна геодезичні завдання.
Якщо точка і споруди розташована на відомих відстанях Si по напрямку дирекцiйного кута і, від вихідної точки А с координатами хА і уА, то координати точки і будуть рівні
(17.2)
Для заданого прямолінійного відрізка з координатами кінцевих точок хА, уА і хВ, уВ дирекційний кут АВ і довжину S обчислюють по формулах
(17.3)
Часто виникає необхідність визначити координати х0 й у0 точки перетинання двох прямолінійних відрізків АВ і CD, заданих координатами хА, уА; хВ, уВ; хC, уC, xD, yD. Для цього використовують формули
(17.4)
де 
Кут між двома прямими АВ і CD, заданими координатами кінців, визначається як різниця дирекційних кутів а цих ліній
(17.5)
де АВ і CD визначаються, використовуючи формули (17.3).
Координати точки K перетинання прямою АВ і круговою кривою радіуса R обчислюють у такий спосіб. Якщо відомі координати точок А, B i центра O кривої, то по формулах (17.3) знаходять дирекційні кути АО, АВ і довжину SAO. Сторону SАK обчислюють за формулою
(17.6)
де
Використовуючи координати точки А, довжину SАK і дирекційний кут АK= АВ, визначають координати точки К.
Крім наведених, вирішують завдання по визначенню рівнянь ліній, паралельних і перпендикулярних до заданого; координат центрів кругових споруд; головних елементів і координат характерних точок кривих.
При геодезичній підготовці проекту виконують його прив'язку.
Прив'язкою проекту називають розрахунки геодезичних даних (розбивочних елементів), по яких виносять його в натуру від пунктів разбивочної геодезичної основи або опорних капітальних будов. Розбивочними елементами служать відстані, кути й перевищення, вибір і розрахунок яких залежать від прийнятого способу розбивки.
Результати геодезичної підготовки проекту відображають на розбивочних кресленнях. Розбивочне креслення є основним документом, по якому в натурі виконуються розбивочні роботи.
Його становлять у масштабах 1:500 - 1:2000, а іноді й крупніше залежно від складності споруди або його елементів, які виносяться в натуру. На розбивочному кресленні показують: контури будинків, що виносять, і споруд; їхні розміри й розташування осей; пункти розбивочної основи, від яких виробляється розбивка; розбивочні елементи, значення яких підписуються прямо на кресленні. Іноді на розбивочному кресленні вказують значення координат вихідних пунктів у прийнятій системі, довжини й дирекційні кути вихідних сторін, позначки вихідних реперів й інші дані, які використовувались для геодезичної підготовки проекту. Ці дані можуть служити й для контролю в процесі розбивки й після її завершення.
Для забезпечення точності й своєчасності виконання геодезичних робіт на будівельному майданчику становлять спеціальний проект. У проекті виробництва геодезичних робіт (ППГР), що є складовою частиною загальбудівельного проекту, розглядаються: побудова вихідної розбивочної основи; організація й виконання розбивочних робіт, виконавчих зйомок; застосування відповідних приладів для забезпечення необхідної точності вимірів й інші питання, що залежать від конкретного об'єкта й умов його будівництва.
ОСНОВНІ РОЗБИВОЧНІ РОБОТИ
Основними найчастіше називають розбивочні роботи з виносу в натуру головних й основних осей, тому що саме вони визначають положення будинків і споруд на місцевості. Крім того, це поняття може містити в собі розбивку точок перетинання проміжних осей з головними й основними осями.
Незалежно від виду споруди й умов провадження робіт існують деякі загальні принципи розбивки головних й основних осей. Насамперед на місцевості необхідно мати вихідну розбивочну систему. Це, наприклад, пункти розбивочної основи; закріплені лінії регулювання забудови (осі проїздів, границі кварталів і т.п.); кути капітальних будинків і споруд, а в окремих випадках і чітко обумовлені контури місцевості. У проекті або на кресленнях аналітичної підготовки проекту повинні бути зазначені прив'язки осей, що виносять у натуру, до точок вихідної розбивочної основи. Для обчислення значень розбивочних елементів фактичні координати вихідних точок і проектні координати точок, що виносять у натуру, повинні бути визначені в одній системі. Якщо вони розрізняються, то роблять переобчислення координат з однієї системи в іншу по формулах
(17.7)
де хi і x'i - координати точки i у різних плоских прямокутних системах; х0 й y0- координати початку нової системи з осями x , у; в системі існуючої з осями х, y; а - кут повороту однієї системи щодо іншої.
При різних поверхнях відносності, наприклад, для державних й умовної будівельних систем, наведені формули трохи ускладнюються за рахунок різних масштабів цих систем.
Вибір способів розбивки залежить в основному від виду споруди й умов його зведення, від схеми побудови розбивочної основи, від наявності приладів у виконавця й необхідної точності виконання розбивочних робіт.
При наявності на площадці будівельної сітки для порівняно нескладних по геометрії цехових будинків звичайно виносять габаритні (основні) осі способом прямокутних координат. Так, наприклад, положення точок будинку А/1 і А/II (рис. 17.1) визначають від найближчих пунктів сітки 17 й. 18 по обчислених збільшеннях абсцис й ординат. Від пунктів Дзиґ 11 аналогічним образом визначають положення точок Е/1 й Е/11.Після закріплення винесених точок установлюють на кожній з них теодоліт і перевіряють взаємну перпендикулярність осей. Крім того, перевіряють відповідність відстаней між осями проектним значенням. Треба
Рис. 17.1. Схема розбивки основних осей будинку від пунктів будівельної сітки
мати на увазі, що взаємна перпендикулярність основних осей є одним з головних вимог, пропонованих до їхньої розбивки. Перекіс цих осей може надалі привести до перекосу всіх інших осей споруди, тому що основні осі служать вихідними для детальної розбивки.
Для розбивки основних осей цивільних будинків із точок полігонометричних або теодолітних ходів найчастіше застосовують способи полярних координат, кутових і лінійних зарубок, створ-але-лінійний спосіб. Точка перетинання осей А/1 виноситься від точки V теодолітного ходу шляхом відкладення полярного кута й полярної відстані (рис. 17.2). Аналогічно із точки VI теодолітного ходу виносять точки А/10 й В/10. Можна було б обмежитися виносом лише двох точок довгої осі А будинки, а дві інші точки знайти шляхом побудов прямих кутів і відповідних відстаней. Однак третю точку перетинання осей визначають із метою виключення розвороту будинку. Часто виносять і четверту точку, контролюючи виконану розбивку шляхом виміру прямих кутів і довжин сторін по будинку. Також з метою контролю положення винесених точок виконують незалежні (відмінні від основної розбивки) виміру. У наведеному прикладі на створі теодолітного ходу намічають допоміжну точку V+ 49,87, вимірюють на ній контрольний полярний кут βx і контрольна полярна відстань Sx. За отриманим значенням обчислюють координати точки
Рис. 17.2. Схема розбивки основних осей будинку із точок полігонометричних або теодолітних ходів
А/10 і порівнюють їх із проектними. Такі визначення роблять не менш чим для трьох точок перетинання осей будинку.
Якщо на місцевості закріплені пункти, що визначають положення ліній регулювання забудови, то розбивка з них виконується так само, як із точок теодолітних або полігонометричних ходів, маючи на увазі, що координати цих пунктів відомі.
Розміщення нових будинків і споруд серед існуючої забудови іноді роблять графічно за топографічним планом великого масштабу (1:500 - 1:1000), а їхню розбивку - від існуючих будинків по даним, отриманим також графічно. Наприклад, щоб розмістити будинок А (рис. 17.3) по лінії забудови між будинками Б и В, знаходять за планом відстані між відповідними кутами цих будинків і кутами, що виносять у натуру, будинку А. Тому що в цьому випадку всі розміри беруться із плану, то при розбивці в натурі відстань між кутами а й д існуючих будинків виявиться не рівним проектному, тобто з'явиться нев'язка. Оскільки розмір будинку, що виносить у натуру, А повинен у точності відповідати проектному, те отриману нев'язку
Рис. 17. 3. Графічний спосіб визначення розміщення будинку для розбивки
нарівно розподіляють на проміжки а – б і с - д між будинками. У цьому випадку трохи зміняться проектні розміри планувальних елементів (внутрішніх проїздів, газонів і т.п.) між будинками, але це цілком припустимо.
Винос у натуру порівняно протяжної лінії - часто, що зустрічається випадок, у практиці розбивочних робіт. Це й головна вісь лінійного споруди (греблі, моста, злітно-посадочної смуги аеропорту й ін.), і вихідний напрямок для побудови будівельної сітки, і базис для наступних розбивочних робіт. Для цього випадку розбивки найчастіше застосовують полярний спосіб, а також способи прямої кутової й лінійної зарубок. Приведемо приклад виносу в натуру осі А - В лінійного споруди (рис. 17.4). Точка А виноситься від найближчих пунктів геодезичного обґрунтування полярним способом, а точка В - прямою кутовою зарубкою. Якщо між точками А и В немає прямій видимості, то додатково виносять проміжні точки, наприклад, точку С. При наявності поблизу проміжної точки пунктів геодезичного обґрунтування вона виноситься аналогічно основним точкам з перевіркою її положення по створі. Положення проміжної точки З на створі А - В може бути знайдено й іншим способом. Спочатку її положення на створі визначають приблизно. Потім на цій точці за допомогою теодоліта вимірюють кут β. Величину нестворності q, на яку необхідно перемістити точку З, щоб вона перебувала на створі А – В, можна обчислити за формулою
(17.8)
де S1, і S2 - відстані від точки C до пунктів А и В відповідно. Відстані S1 і S2 визначають приблизно, наприклад, по генплані.
Для контролю знову вимірюють кут β. У випадку неприпустимого відхилення цього кута від 180° знову обчислюють нестворність і знову редукують.
Головні й основні осі споруд служать вихідними для
Рис. 17. 4 Схема виносу в натуру осі лінійного споруди 226
Рис. 17.5. Схема детальної розбивки осей
наступної детальної розбивки. Схема детальної розбивки залежить від виду споруди і його компонування, від умов виконання розбивочних робіт і прийнятого способу розбивки. При всьому різноманітті детальних розбивочних схем можна виділити типову схему, характерну для будівництва цивільних і промислових будинків і споруд. Це визначення положення точок перетинання проміжних осей з головними або основними. Розбивку виконують, як правило, створно-лінійним способом.
Припустимо, що в натуру винесені й закріплені основні осі А - А, В- B, 1 - 1 й 8 - 8 (рис. 17.5). Для визначення положення точок перетинання осей 2, ..., 7 з осями А - А и В - У теодолітом задають створи А - А и В - B. Від точок А/1 й В/1 уздовж відповідних створів відкладають проектні відстані 6,00м, 12,00м и т. буд. й одержують шукані точки.
Аналогічним образом знаходять положення точок Б/1 по створі осі 1 - 1 й B/8 по створі 8 - 8. Створи проміжних осей виносять за зону майбутніх грабарств і закріплюють.
На виконану роботу з розбивки осей складається спеціальний акт, до якого додається виконавче креслення розбивки й закріплення осей.
ЗАКРІПЛЕННЯ ОСЕЙ СПОРУД
Для закріплення, а також для зручності використання в процесі будівництва осі виносять на обноску. Обноска являє собою дошку, закріплену горизонтально на стовпах на висоті 400 - 600мм від землі. Застосовують також інвентарну металеву обноску. Осі на дерев'яної обноску фіксують цвяхом, на металевої - спеціальним пересувним хомутом із прорізом. Відомі два види обноски: суцільна й створна.
Суцільну обноску встановлюють строго паралельно основним осям, що утворять зовнішній контур будинку, на відстані, що забезпечує незмінність її положення в процесі будівництва. Суцільна обноска повинна бути прямолінійної, щоб можна було відкладати по створі проектні відстані для розбивки проміжних осей, і горизонтальної, щоб відкладати ці відстані без введення виправлень за нахил. Суцільну обноску застосовують досить рідко через громіздкість і складність її побудови. Крім того, вона заважає нормальній організації робіт на будівельному майданчику, особливо застосуванню землерийних машин.
При сучасній організації будівельного майданчика більше раціональної є створна обноска. Вона встановлюється лише в місцях закріплення осей (рис. 17.6) на довільній відстані від контуру будинку.
Крім обноски, винесені в натуру осі закріплюють постійними й тимчасовими знаками. Постійними знаками звичайно закріплюють головні й основні осі. Місця закріплення осей постійними знаками вибирають на будгенплані з обліком довгострокової їхньої схоронності, а також забезпечення безперешкодного ведення будівельно-монтажних робіт. Ці місця повинні бути зручними для установки над знаком геодезичних приладів і виконання вимірів. Знаки встановлюють поза зоною грабарств
Рис. 17.6. Створна обноска для закріплення осей будинку
місцях, вільних від складування будівельних матеріалів, розміщення тимчасових споруд і т.п.
Вибір конструкції знаків залежить від умов будівельної майданчика, наявності будівельних матеріалів, застосовуваних методів розбивочних робіт. Конструкції постійних знаків можуть бути різними. Найбільш часто для закріплення осей застосовують ґрунтові постійні знаки. У якості постійних ґрунтових знаків використовують обрізки металевих труб або рейок, до нижньої частини яких Приварюють металеві якори для закріплення в бетонному моноліті. До верхньої частини знака приварюють квадратну металеву пластину, на якій за допомогою керна відзначають положення точки закріплення осі. Реперні труби або рейки встановлюють у шпарі, пробуреної на глибину не менш 0,5 м нижче глибини промерзання ґрунту. Після установки знака шпару бетонують. Ґрунтові знаки закріплення осей обгороджують дерев'яної або металевої обноскою. Обноска робиться квадратної або трикутної зі стороною 1,5 - 2,0 м. Як постійні знаки використовують також забетоновані дерев'яні стовпи.
Для тимчасових знаків використовують дерев'яні коли, милиці, металеві штирі й трубки.
У сполученні із ґрунтовими знаками для закріплення створів осей широко застосовують кольорові відкраски l (см. Рис. 27) на постійних і тимчасових будинках або спорудах. Відкраски являють собою кольорові ризики, наносимі яркою незмивною фарбою.
Для швидкого відновлення осей на продовженні їхніх створів закріплюють по двох знака 2 з кожної сторони будинку. Один зі знаків звичайно розташовують під обноскою.
Висотну розбивочну основу на будівельному майданчику також закріплюють постійними й тимчасовими знаками. Умови закріплення реперів і вимоги, пропоновані до їхньої схоронності, зручності використання, ті ж, що й до знаків закріплення осей.
Постійні репери можуть бути як ґрунтовими, що закладають нижче глибини промерзання, так і стінними, що закріплюють у капітальних стінах і цокольних частинах прилеглих будинків.
В умовах масової забудови, де опорні репери необхідні тільки в період будівництва, широко застосовують тимчасових реперів різних конструкцій. Використовують також відкраски на возводимих будівельних елементах і тимчасових спорудах. Часто будівельні репери сполучають зі знаками закріплення основних розбивочних осей.
Позначки будівельних реперів визначають від реперів державної або міської нівелірної мережі.
Глава 18
ГЕОДЕЗИЧНІ РОБОТИ ПРИ ПЛАНУВАННІ Й ЗАБУДОВІ МІСТ
ПЛАНУВАННЯ Й ПРОЕКТУВАННЯ МІСЬКОЇ ТЕРИТОРІЇ
Міська територія формується з функціональних зон, що визначають її планувальну структуру й архітектурний вигляд. Виділяються наступні міські зони:
селитебна - для розміщення житлових районів, суспільних центрів (адміністративних, наукових, навчальних, медичних, спортивних й ін.), зелених насаджень загального користування (скверів, парків і т.п.);
промислова - для розміщення промислових підприємств і пов'язаних з ними об'єктів;
комунально-складська - для розміщення баз і складів, гаражів, трамвайних депо, тролейбусних й автобусних парків і т.п.;
зовнішнього транспорту - для розміщення транспортних пристроїв і споруд пасажирських і вантажних станцій, портів, пристаней й ін.
На територіях сільських населених пунктів виділяють селитебну й виробничу зони.
На територіях, що прилягають до міст, передбачають організацію приміських зон, призначених як резерви наступного розвитку міста й для розміщення об'єктів господарського обслуговування, а також зелених зон для відпочинку населення й поліпшення мікроклімату міста.
Основним планувальним елементом селитебної зони є мікрорайон, обмежений червоними лініями магістральних і житлових вулиць. Червоними лініями називають границі між всіма видами вулиць (проїздів) і основними містоутворюючими елементами: зонами житлової забудови й водних басейнів, промисловими, зеленими, технічної зонами. Будинку уздовж вулиць розміщають по лінії забудови, що відступає від червоної лінії в глиб території мікрорайону не менш чим на 6 м на магістральних вулицях і на 3 м - на житлові.
Планування й забудова міста здійснюється на основі цілого ряду спеціальних проектних документів, у складанні яких і реалізації їхніх рішень геодезисти беруть безпосередню участь.
Основним містобудівним документом є генеральний план міста, у якому на основі установок народногосподарських планів, соціального й науково-технічного прогресу визначаються на 25 - 30 років перспективи розвитку міста; комплексне рішення всіх його функціональних елементів, жилою й промисловою забудовою, мереж суспільного обслуговування, благоустрою й міського транспорту.
Генеральний план міста містить у собі:
основне креслення генерального плану;
план існуючого міста (так званий опорний план за станом на рік випуску генерального плану);
матеріали, що характеризують ідею архітектурно-просторової композиції;
схеми, що визначають природні умови, інженерне встаткування й підготовку території;
схеми міського й зовнішнього транспорту;
схеми розміщення установ і підприємств культурно-побутового обслуговування;
проект розміщення першочергового будівництва;
пояснювальну записку.
Генеральний план міста із чисельністю населення більше 500 тис. чоловік виконується на топографічному плані в масштабі 1:10000, для інших міст - у масштабах 1:5000 - 1:2000.
Генеральний план міста є основою для розробки проекту детального планування й ескізів забудови; проектів планування міських промислових районів, інженерного встаткування, міського транспорту, благоустрою, озеленення й ін.
Проекти детального планування й ескізи забудови розробляються на окремі частини селитебної території: житлові райони й мікрорайони, загальноміські центри, суспільні комплекси, що підлягають забудові, реконструкції або благоустрою в найближчі 3 - 5 років відповідно до проектів першочергового будівництва.
Проект детального планування виконується в складі:
схеми розміщення проектованого району в системі міста;
плану червоних ліній й ескізу забудови;
разбивочного креслення червоних ліній;
схеми інженерної підготовки території й організації рельєфу по осях міських проїздів у точках перетинання й найбільш характерних переломах рельєфу місцевості;
схеми розміщення загальноміських інженерних мереж;
схеми організації руху транспорту й пішоходів;
поперечних профілів вулиць.
План червоних ліній й ескіз забудови виконуються на топографічному плані в масштабах 1: 500 - 1:2000, на якому показуються:
існуюча забудова всіх видів;
проектована мережа вулиць, проїздів, пішохідних алей і зелених насаджень;
розміщення проектованих житлових і суспільних будинків і споруд;
червоні лінії й проектні елементи поперечного профілю вулиць і проїздів.
Розбивочні креслення із прив'язками червоних ліній до опорних будинків, споруд і геодезичним пунктам, закріпленим на місцевості, координатами характерних точок червоних ліній виконується на копії плану червоних ліній й ескізу забудови.
Схема інженерної підготовки території й організації рельєфу виконується на копії плану червоних ліній. На схемі показуються: проектні й фактичні позначки по осях проїздів у кутах мікрорайонів, у місцях зламу червоних ліній і рельєфу місцевості, рішення по інженерній підготовці (схема водовідводу, ділянки підсипання або зрізки ґрунту, захисні споруди, дренажі).
Поперечні профілі вулиць виконуються в масштабах 1:100 - 1:200 з показом існуючих профілів; проектних рішень із виділенням проїзної частини, тротуарів, смуг зелених насаджень, трамвайних шляхів, наземних і підземних інженерних мереж.
Проекти забудови розробляються, як правило, на основі проекту детального планування й ескізу забудови на житловий мікрорайон, квартал або групу житлових будинків, а також на забудову суспільного комплексу.
Проект забудови розробляється у дві стадії: проект і робоча документація або в одну стадію - робочий проект, тобто проект, сполучений з робочими кресленнями.
Проект містить ситуаційний план розміщення будівництва; генеральний план забудови; макет забудови; креслення організації рельєфу, інженерних мереж, озеленення території; паспорта типових і креслення інсмідуальних проектів будинків; проект організації будівництва; зведений кошторисно-фінансовий розрахунок. Всі матеріали проекту виконуються в масштабах 1:500 - 1:1000, ситуаційний план - у масштабах 1:2000 - 1:5000.
Робоча документація розробляється на основі затвердженого проекту в складі:
генерального плану ділянки забудови в масштабах 1:500 - 1:1000;
разбивочного креслення в масштабах 1:500 - 1:1000 з показом прив'язок розміщення будинків і споруд;
креслень прийнятих до будівництва будинків і споуд;
креслень по організації рельєфу території в масштабах 1:500 - 1:1000 з показом проектних горизонталей, позначок й ухилів, картограми грабарств;
креслень по водопостачанню, каналізації, теплофікації, електропостачанню, газопостачанню, слабкострумовим пристроям і т.д. у масштабі 1:500;
посадочно-дендрологічного креслення в масштабі 1:500;
кошторисів на будівництво.
Проект планування міського промислового району розробляється на основі генерального плану міста з урахуванням розвитку існуючих і будівництва нових підприємств.
Проект планування міського промислового району виконується в складі:
основного креслення планування промислового району в масштабі 1:2000;
схеми розміщення району в плані міста в масштабі 1:5000 або 1:10000;
схеми розміщення інженерних мереж, організації рельєфу й інженерної підготовки території в масштабі 1:2000;
поперечних профілів магістралей, вулиць і місцевих проїздів масштабах 1:100 - 1:200;
пояснювальної записки.
Для міст чисельністю населення 250 тис. чоловік і більше, а також міст-курортів розробляється проект планування приміської зони. Для міст із чисельністю населення менш 250 тис. чоловік і селищ міського типу в складі генерального плану виконується схема планування прилягаючого до міста району.
Архітектурно-проектні рішення для будівництва житлово-цивільних будинків приймаються на основі матеріалів будівельного паспорта.
Будівельний паспорт (паспорт земельної ділянки) є комплексним документом, що забезпечує зручності користування матеріалами інженерно-будівельних досліджень при узгодженні, проектуванні й будівництві. Паспорт містить: загальну частину; акт про відвід границь ділянки будівництва; архітектурно-планувальне завдання; інженерно-геологічну характеристику ділянки; умови приєднання проектованих будинків і споруд до міських інженерних мереж; опис будов і зелених насаджень, що перебувають на ділянці. Основу більшості документів будівельного паспорта становить топографічний план, звичайно масштабу 1:500.