ПОВІТРЯНІ ЛІНІЇ ЕЛЕКТРОПЕРЕДАЧ І ЗВ'ЯЗКУ
Лінії електропередач (ЛЕП) розділяються на кабельні (підземні) і повітряні. Кабельні лінії в основному прокладають на забудованих територіях. По повітряних лініях (ВЛ), як правило, передається струм високої напруги на значні відстані.
При дослідженнях ліній електропередачі необхідно визначати габарити наближення проводів (рис. 28.1): вертикальний - припустима найкоротша відстань (b) між найнижчою точкою натягнутого проведення (при максимальній стрілі прогину) і поверхнею землі або споруди, розташованого під лінією, і горизонтальної - найкоротша відстань до предметів на місцевості (l). Наприклад, для лінії напругою 220 - 500кBт припустима величина вертикального габариту дорівнює в ненаселеній місцевості
Рис. 28.1. Габарити наближення проводів: а - вертикальний; б - горизонтальний
7 - 8 м, у важкодоступній місцевості 6 - 7м. Для ліній напругою 750 кВт відповідно приймають 12 й 10м.
До ліній зв'язку відносять: міжміські, внутрішньорайонні й міські телефонні лінії; мережі радіофікації; радіорелейні лінії. Лінії зв'язку можуть бути кабельними й повітряними. Повітряні лінії зв'язку складаються з опор, проводів, ізоляторів. Опори бувають дерев'яні й залізобетонні. Вертикальний габарит наближення на лініях зв'язку становить 2,5 - 8,5м.
Напрямок більших магістральних трас ЛЕП вибирають у період технік-економічного обґрунтування, а невеликих трас - при підготовці технічного завдання на проектування. Трасу вибирають відповідно до технічних умов з обліком топографічних, інженерно-геологічних і гідрометеорологічних умов місцевості.
Технічні дослідження траси ЛЕП виконують по обраному й затвердженому напрямку. Ці дослідження починаються з вивчення матеріалів вибору траси й перевірки документів узгодження.
Технічні дослідження невеликих трас, що проходять у слабко пересіченій місцевості, виконують наземними методами. При дослідженнях більших трас, що прокладають у складних умовах, застосовують аерометоди.
Основні точки обраної й затвердженої траси за даними прив'язки до контурів або координат виносять на місцевість.
На відміну від інших трас лінія електропередачі складається тільки із прямих ділянок, без кривих, з поворотом у вершинах кутів. Тому кути поворотів вибирають у місцях, зручних для споруд опор, тобто геологічно стійких і розташованих удалині від зростаючих ярів.
Польове трасування проводять у тім же порядку, що й для доріг. Тому що криві на трасі відсутні й пікети розбивають між вершинами кутів повороту без обліку доміру й зміни пікетажу на кутах, те, отже, відстань між сусідніми вершинами поворотів або створними точками буде дорівнює різниці їхнього пікетажного значення.
На трасах повітряних ліній поздовжні профілі можна становити по плюсових точках, узятим на характерних перегинах рельєфу місцевості й у місцях перетинань природних перешкод або штучних споруд. Розбивку опор ліній» положення яких, як правило, не збігається із цілими пікетами, ведуть від прилеглих закріплених точок траси. Тому при дослідженнях повітряні лінії досить ефективний безпікетний спосіб трасування. У цьому випадку можна застосовувати далекоміри для визначення відстаней до характерних точок траси, що закріплюють.
Нівелювання траси ВЛ виконують із метою складання поздовжнього профілю, по якому проектують положення й висоту опор, що забезпечують розрахунковий габарит наближень проводів. При цьому помилки через узагальнення (випрямлення) рельєфу при виборі характерних плюсових точок не повинні перевищувати 0,3м. Цій вимозі повинна відповідати точність нівелювання.
У рівнинній місцевості, а також на більших переходах через водотоки, на перетинаннях доріг, на забудованій території роблять технічне нівелювання по пікетажі траси ВЛ. У гірських районах і сильно пересіченої місцевості можна прокладати по трасі тахеометричні ходи.
Через кожні 8 - 10км на трасі встановлюють залізобетонні або дерев'яні репери. Планово-висотну прив'язку ходів по трасі роблять не рідше чим через 15 - 20км. За результатами досліджень траси становлять поздовжній профіль ЛЕП.
Разом з дослідженням повітряної лінії вибирають і роблять зйомку у великому масштабі майданчика підстанцій, монтерських пунктів і ремонтних баз, обстежать минаючі в районі траси дороги й кар'єри будматеріалів, а при відсутності доріг намічають місця, по яких з найменшими витратами вони можуть бути побудовані. Роблять дослідження експлуатаційної лінії зв'язку. Дослідження лінії зв'язку дуже схожі з дослідженнями ЛЕП, але тому що напруга на лініях зв'язку нижче, габарити наближення в них менше. Дослідження ведуть переважно в одну стадію.
Геодезичні роботи, які виконують при будівництві ліній електропередачі й зв'язки, складаються в розбивці на місцевості опор й у визначенні фактичного габариту наближення проводів.
Центри опор розбивають по їхньому пікетажному значенню від найближчих закріплених точок траси: вершин кутів повороту й створних точок. Напрямок по створі траси задається теодолітом, проектні відстані відкладають далекоміром або рулеткою із введенням у кожен проліт виправлень за нахил місцевості. Відстані між винесеними в натуру центрами опор не повинні відрізнятися від проектних більш ніж на 1/200 від довжини прольоту.
Від центра опори розбивають її фундаменти й положення анкерних пристроїв.
При монтажі опори за допомогою теодоліта роблять вивірку її вертикальності.
У процесі виконавчої зйомки побудованої повітряної лінії вимірюють відстані між опорами й перевіряють дотримання габаритів наближення проводів.
МАГІСТРАЛЬНІ ТРУБОПРОВОДИ
Магістральними трубопроводами називають споруди, призначені для транспортування на далекі відстані нафти, нафтових продуктів, газу, води. Магістральні трубопроводи складаються із трубопроводів, що підводять, головних і лінійних споруд і проміжних станцій.
Магістральні трубопроводи укладають у ґрунт на глибину не менш 0,8м до верху труби, а при переході через водні перешкоди - не менш 0,5м від рівня можливого розмиву дна. Ухили трубопроводу проектують переважно паралельно рельєфу місцевості. Тому для правильного визначення довжини трубопроводу пікетаж розбивають по похилій місцевості. По похилих відстанях становлять і поздовжній профіль. План траси будують по горизонтальному додатку ліній.
У районах вічної мерзлоти, у болотистих і гірських місцях, на зсувах проектують надземні магістральні трубопроводи на опорах.
На стадії досліджень під проект визначають найкращий найкоротший варіант траси, що задовольняв би всім технічним умовам і вимагав би мінімальних витрат на будівництво. Варіанти траси намічають по топографічній карті, дотримуючись найбільш короткого напрямку між початковим і кінцевим пунктами. По можливості, прагнуть наблизити трасу до існуючих залізних й автомобільних доріг, щоб використати їх при будівництві й експлуатації трубопроводу. У цей час для вибору найкращого варіанта траси широко застосовують аерофотознімання.
На польовому етапі досліджень уточнюють положення траси в натурі й закріплюють її основні точки, вибирають місця переходів і майданчика станцій.
Для складання робочих креслень роблять польове трасування трубопроводу з виміром і закріпленням кутів повороту, розбивкою й нівелюванням пікетажу, зйомкою перетинань і переходів.
Вершини поворотів відзначають віхами й закріплюють стовпами, при цьому відстані між кутовими знаками, а на довгих прямих ділянках - між створними точками повинні бути 300 - 500м.
Репери розміщають по трасі через 2 - 3км поблизу більших кутів повороту; доцільніше їх установлювати на продовженні сторони траси на відстані 10 -15м від вершини кута. На довгих трасах у місцях, не забезпечених висотною основою, через кожні 10км установлюють залізобетонні репери. Всі репери в плановому положенні прив'язують до траси. Саму трасу прив'язують до геодезичних пунктів не рідше чим через 50км. При відсутності поблизу траси опорних пунктів через кожні 30 - 40 сторін визначають щирий азимут.
Для проектування місць перетинання трубопроводом рік, ярів, каналів, доріг додатково проводять докладну зйомку цих місць у масштабі 1:500 або 1:1000.
На переходах через ріки і яри споруджують дюкер, тобто трубопровід заглиблюють у землю нижче дна перешкоди; при перетинанні гірських доріг і глибоких ущелин зводять естакаду.
Зйомку ділянки переходу ріки роблять у масштабах 1:500 - 1:1000 з перетином рельєфу через 0,5м. Знімають обоє береги й дно ріки. Зйомку дна виконують шляхом промірів глибин по трьох створах: головному й двом бічним, розташованим вище й нижче за течією на 50 - 60м від осі.
Одночасно із трасуванням трубопроводу роблять дослідження й зйомку площадок головних споруд і проміжних станцій. Обрані майданчика знімають у масштабі 1:500. На підставі матеріалів польового трасування становлять план траси трубопроводу в масштабах 1:5000 - 1:10000, плани окремих перетинань і площадок у масштабах 1:500 - 1:1000, а також поздовжній профіль траси.
Перед будівництвом трубопроводу відновлюють і закріплюють кути повороту, пікетаж траси, детально розбивають криві, згущають мережа робочих реперів (не рідше чим через 1 км), проводять контрольні виміри ліній і повторне нівелювання. Одночасно з відновленням траси відповідно до проекту розбивають і закріплюють колодязі й переходи. Точки кріплення виносять за межі зони грабарств, тобто приблизно на 5м в обидва боки від осі.
Для виробництва грабарств необхідна детальна розбивка траншеї, технологія якої залежить від того, яким екскаватором будуть виконуватися ці роботи. При використанні одноковшевого екскаватора приблизно через 10м намічають на місцевості від закріпленої осі обидві брівки траншеї й указують глибину останньої. Для правильної роботи багатоковшевого екскаватора (канавокопача) розбивають лінію, що паралельна осі трубопроводу й відстоїть від її на величину, рівну половині відстані між внутрішніми гранями гусениць канавокопача. Цю лінію закріплюють через 5 – 10м колами, які повинні бути добре видні екскаваторникові.
При напрямку грані відповідної гусениці уздовж лінії колів канавокопач буде рухатися строго по наміченій трасі.
Щоб уникнути переборів ґрунту, траншеї не добирають до проектних позначок на величину 10 - 15см. Потім на пікетах і на колодязях будують обноски й за допомогою визирок зачищають остаточно дно траншеї. Обноска ставиться перпендикулярно осі трубопроводу. На колодязях, розташованих на поворотах траси, обноску ставлять на бісектрисі кута. Від точок кріплення на обноску виносять вісь траншеї й закріплюють її цвяхом. Натягнувши між осьовими точками сусідніх обносок дріт і підвісивши на неї схил, перевіряють планове положення траншеї.
Роблять висотну вивірку дна траншеї із застосуванням визирок.
На переломах поздовжнього профіль траси розбивають вертикальні криві більших радіусів. Пряма вставка між початком і кінцем сусідніх кривих повинна бути не менш 10 - 20м. На ділянках вертикальних кривих проектні позначки по дну траншеї встановлюють за допомогою нівеліра, тому що спосіб визирок на цих ділянках не може бути застосований.
По закінченні укладання трубопроводу роблять виконавчу зйомку. У виконавчому поздовжньому профілі показують фактичні позначки верху насипу й верхи трубопроводу, позначки дна траншеї, діаметри покладених труб і т.д. На плані відзначають відхилення від проекту, допущені в процесі будівництва.
Глава 29
ВИКОНАВЧІ ЗЙОМКИ