Методи аналізу виробничого травматизму
ЛАБОРАТОРНО - ПРАКТИЧНА РОБОТА № 1
«МЕТОДИ АНАЛІЗУ ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ»
Мета роботи –ознайомитися з методами аналізу виробничого травматизму та сформувати практичні навички використання статистичного, економічного методів аналізу травматизму.
Порядок виконання роботи
1. Ознайомтесь з темою та метою лабораторно-практичної роботи.
2. Ознайомтесь з теоретичною частиною лабораторно-практичної роботи, яка містить наступні питання:
- Причини виробничого травматизму та професійних захворювань;
- Методи аналізу виробничого травматизму;
- Визначення економічних наслідків виробничого травматизму та професійних захворювань;
- Заходи щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань.
3. Виконайте практичну частину:
А) Пройдіть тестовий контроль (завдання № 1-10), який передбачає перевірку теоретичного матеріалу за темою лабораторно-практичної роботи. Вагомість кожного завдання (кількість балів) з тестового контролю становить 0,5 балів.
Б) Вирішить розрахункові задачі (завдання №11-15), вагомість яких складає 1 бал.
Увага:вихідні дані потрібно вибирати відповідно до номера варіанта. Номер варіанта завдання співпадає з порядковим номером прізвища студента в обліковому журналі академічної групи.
4. Оформить звіт лабораторно-практичної роботи.
У змісті звіту лабораторно-практичної роботи мають бути відображені: тема і мета роботи, номер варіанта, умови завдання, розрахункові формули, пояснення до формул, розрахункові таблиці згідно з вказівками до розв’язування задач, висновки.
5. Оцінювання лабораторно-практичної роботи, підведення підсумків.
Оцінювання результатів виконання лабораторно-практичної роботи здійснюється на основі підрахунку суми набраних балів за кожну правильну відповідь таким чином:
- Високий рівень (умовна оцінка “5”) – 9-10 балів;
- Достатній рівень (умовна оцінка “4”) – 6-8 балів;
- Середній рівень (умовна оцінка “3”) – 3-5 балів;
- Початковий рівень (умовна оцінка “2”) – 0-2 балів.
Теоретична частина
Причини виробничого травматизму та захворювань
1.2
Причини виробничого травматизму поділяються на організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, економічні, психофізіологічні.
До організаційних причин травматизму відносяться:
- Незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці;
- Недоліки під час навчання безпечним прийомам праці;
- Неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці чи їх відсутність;
- Відсутність у посадових інструкціях функціональних обов’язків з питань охорони праці;
- Порушення режиму праці та відпочинку;
- Невикористання засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними;
- Виконання робіт з несправними засобами колективного захисту;
- Залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією);
- Порушення технологічного процесу;
- Порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів тощо;
- Порушення трудової і виробничої дисципліни;
- Незастосування засобів індивідуального й колективного захисту (за їх наявності);
- Невиконання вимог інструкцій з охорони праці.
До технічних причин травматизму належать:
- Конструктивні недоліки, недосконалість та недостатня надійність засобів виробництва;
- Конструктивні недоліки, недосконалість і недостатня надійність транспортних засобів;
- Неякісна розробка або відсутність проектної документації на будівництво, реконструкцію виробничих об’єктів, будівель, споруд, обладнання тощо;
- Неякісне виконання будівельних робіт;
- Недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу;
- Незадовільний технічний стан виробничих об’єктів, будинків, споруд, території, засобів виробництва, транспортних засобів;
- Незадовільний стан виробничого середовища.
До психофізіологічних причин травматизму відносяться:
- Алкогольне, наркотичне сп’яніння, токсикологічне отруєння;
- Низька нервово-психічна стійкість;
- Незадовільні фізичні дані або стан здоров’я;
- Незадовільний “психологічний” клімат у колективі.
До санітарно-гігієнічних причин належать:
- Підвищений рівень шуму, вібрації, ультразвуку, інфразвукових коливань;
- Підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони;
- Недостатнє освітлення робочої зони;
- Підвищений рівень інфрачервоних та ультрафіолетових випромінювань;
- Незадовільні мікрокліматичні умови;
- Порушення правил особистої гігієни.
До економічних причин травматизму можна віднести:
- Нерегулярна виплата зарплати;
- Низький заробіток;
- Робота за сумісництвом.
Методи аналізу виробничого травматизму
Метою аналізу виробничого травматизму та професійної захворюваності є розробка заходів щодо попередження нещасних випадків. Для цього необхідно аналізувати і виявляти причини, що їх зумовлюють. Найбільш розповсюдженими методами аналізу виробничого травматизму є такі: імовірнісно-статистичні методи детерміністичні (рис. 1.1).
| Методи аналізу виробничого травматизму |
| Імовірнісно-статистичні | Детерміністичні |
  Статистичний
|
| Монографічний |
 Експертних оцінок
| |||
Груповий
| |||
 Економічний
| |||
| Топографічний |  
| Анкетування |
Рис. 1.1 Методи аналізу виробничого травматизму
Статистичний метод базується на вивченні травматизму за документами, звітною інформацією, актами форми Н-1, журналами реєстрації. Даний метод дозволяє визначити динаміку травматизму та його тяжкість на окремих дільницях виробництва, цехах, підприємстві в цілому, провести порівняльний аналіз з іншими підприємствами галузі, виявити закономірності зростання чи зниження. При проведенні статистичного аналізу для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві і в галузі використовують кількісні та якісні показники:
Коефіцієнт частоти травматизму Кч
Кч= 
, (1.1)
Де Н – число нещасних випадків, що сталися на підприємстві за звітний період і призвели до втрати працездатності на 1 добу і більше;
С – середньо-списочна чисельність працюючих на підприємстві за той самий звітний період часу.
Коефіцієнт частоти травматизму Кч – це кількість нещасних випадків, які сталися у відповідний період часу (півріччя, рік), на 1000 працюючих.
Якісний показник травматизму – коефіцієнт тяжкості травматизму Кm (нещасних випадків), характеризує середню втрату працездатності в днях, що припадають на одного потерпілого за звітний період:
Кm= 
, (1.2)
Де Н – число нещасних випадків, що сталися на підприємстві за звітний період і призвели до втрати працездатності на 1 добу і більше;
Д – сумарне число днів непрацездатності всіх потерпілих, які втратили працездатність на добу і більше під час звітного періоду.
Коефіцієнт мінімальних матеріальних збитків або коефіцієнт трудових втрат Кmв – це кількість втрачених через травми робочих днів, що припадають на 1000 працюючих.
Кmв = Кч 
Кm = 
, (1.3)
Для більш глибокого аналізу травматизму використовуються також показники непрацездатності, матеріальних наслідків витрат на попередження нещасних випадків.
Для обліку важких травм зі смертельним та інвалідним кінцем вводять показник летальності Кс
Кс = 
100 , (1.4)
де Нс – кількість випадків зі смертельним наслідком або інвалідним кінцем;
Н – число нещасних випадків, що сталися на підприємстві за звітний період і призвели до втрати працездатності на 1 добу і більше.
Показник непрацездатності (Пн) визначається за формулою:
, (1.5)
де Д – число людино-днів непрацездатності постраждалих.
Показник матеріальних наслідків (Пн) –
, (1.6)
де М – матеріальні наслідки нещасних випадків за звітний період часу, грн.
Показник витрат (Пв) на попередження нещасних випадків за звітний період –
, (1.7)
де З – витрати на попередження нещасних випадків за звітний період.
З метою кількісної оцінки рівня захворюваності на виробництві розраховують показник частоти випадків захворювань Пчз та показник важкості захворювань Птз.
(1.8)
де Б – кількість випадків захворювання за звітний період;
Д – кількість днів непрацездатності за цей же період;
С – загальна кількість працюючих.
Різновидами статистичного метод є груповий і топографічний методи. При груповому методі травми групуються за окремими однорідними ознаками: часу травмування, кваліфікації, спеціальності і віку потерпілого, видами робіт, причинам нещасних випадків та інші. Це дозволяє визначити найбільш несприятливі ділянки в організації робіт та фактичний стан умов праці в цеху, на підприємстві.
Топографічний метод ґрунтується на тому, що на плані цеху (підприємства) відмічають місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє наочно бачити місця з підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обстеження та проведення профілактичних заходів. Повторення нещасних випадків у певних місцях свідчить про незадовільний стан охорони праці на даних об’єктах. На ці місця звертають особливу увагу, визначають причини травматизму та розробляють необхідні заходи щодо його профілактики.
Монографічний метод являє собою аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які властиві технологічному процесу, обладнання, ділянці виробництва, санітарно-гігієнічних умов праці. Цей метод дозволяє поглиблено аналізувати всі обставини нещасного випадку, виявити потенційні небезпечні фактори, які існують на об’єкті, який вивчається. Отримані результати використовують при проектуванні виробництва та для розробки заходів з охорони праці.
Метод експертних оцінок базується на експертних висновках (оцінках) умов праці, на виявлені відповідності технологічного процесу, обладнання, інструменти вимогам стандартів та ергономічних вимогам. Для внесення експертних оцінок назначаються експерти із числа фахівців, які тривалий час займалися питаннями охорони праці.
Метод анкетування полягає в тому, що на основі анкетних даних (анкетування проходять робітники підприємства) розробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків. Цим методом встановлюють в основному причини психофізіологічного характеру.
Економічний метод полягає у вивчені та аналізі економічних втрат, що спричиненні виробничим травматизмом, і спрямованих на з’ясування економічної ефективності від затрат на розробку та впровадженні заходів з охорони праці. Цей метод не дозволяє виявити причини травматизму і тому застосовується як доповнення до інших методів.
Матеріальні витрати визначаються за формулою:
, (1.9)
де Птр – витрати виробництва внаслідок травматизму;
Етр – економічні витрати;
Стр – соціальні витрати.