Про посвячення Богові людей і речей. 17 страница
19. І йшли вони обидві, доки не прийшли до Віфлеєму. Коли прийшли вони до Віфлеєму, ціле місто зворохобилося через них, і говорили: Чи це Ноомі?
20. Вона сказала їм: Не називайте мене Ноомі, а називайте мене Мара, бо Вседержитель послав мені велику гіркоту.
21. Я вийшла звідси уповні, а повернув мене Господь з порожніми руками. Нащо називати мене Ноомі, коли Господь примусив мене страждати, і Всемогутній послав мені нещастя.
22. І повернулася Ноомі, і з нею невістка її Рут моавитянка, що прийшла з моавських піль. І прийшли вони до Віфлеєму на початку жнив ячменю.
РУТ2
1. У Ноомі був родич по чоловікові її, чоловік вельми відомий, з Елімелехового роду, на ім'я Боаз.
2. І сказала Рут моавитянка до Ноомі: Дозволь мені піти в поле збирати колоски в того, в кого знайду милість. А вона сказала їй: Іди, моя доню.
3. Вона пішла, і прийшла і визбирувала в полі [колоски] після женців. І сталося, що та ділянка поля належала Боазові, що з Елімелехового роду.
4. Аж прийшов з Віфлеєму Боаз, і сказав женцям: Господь з вами! Вони сказали: Нехай благословить тебе Господь!
5. І сказав Боаз служникові своєму, що наглядав за женцями: Чия це молода жінка?
6. Служник, що наглядав за женцями, відповідав і сказав: Ця молода жінка – моавитянка, яка прийшла з Ноомі з моавських країв.
7. Вона сказала: Я благаю вас, дозвольте мені підбирати і збирати поміж снопами позаду женців; і прийшла, і була [тут] з самого ранку до цього часу; так що вона трохи спізнилася додому.
8. І сказав Боаз до Рут: Послухай, доню моя, не ходи підбирати на іншому полі і не переходь звідсіля, але будь тут з моїми служницями.
9. Нехай в очах твоїх буде те поле, де вони жнуть, і ходи за ними. Ось, я наказав слугам моїм не займати тебе. Коли відчуєш спрагу, йди до посудин і пий, звідки черпають служники мої.
10. Вона впала на обличчя своє і поклонилася до землі, і сказала йому: Яким чином знайшла я милість в очах твоїх, що ти приймаєш мене, хоч я чужинка?
11. Боаз відповідав і сказав їй: Мені оповіли про все, що ти вчинила для свекрухи своєї по смерті чоловіка твого, що ти залишила батька твого, що ти залишила матір твою, і твою батьківщину, і прийшла до народу, котрого ти не знала учора і третього дня.
12. Господь відплатить за добродіяння твоє, і буде нагорода твоя уповні від Господа, Бога Ізраїлевого, під чиї крила ти прийшла з довірою.
13. Вона сказала: Дозволь мені знайти милість перед очима твоїми, мій господарю! Ти заспокоїв мене і говорив [приязно] серцю служниці твоєї, хоч я не варта жодної із служниць твоїх.
14. І сказав їй Боаз: Обідня пора; підійди сюди і споживай хліб і замочуй у квасі шматок свій. І сіла вона біля женців. Він подав їй хліба і вона споживала, наїлася і ще залишилося.
15. І підвелася, щоб збирати (колоски). Боаз наказав слугам своїм, сказавши: Нехай збирає вона також поміж снопами, і не кривдіть її.
16. А також від снопів відкидайте їй і залишайте, нехай вона підбирає, і не лайте її.
17. Отак підбирала вона в полі до вечора, і вимолотила зібране, і було близько ефи ячменю.
18. Узявши це, вона пішла в місто, і свекруха її побачила, що вона назбирала. І дістала Рут їй те, що залишила, обідаючи сама.
19. І сказала їй свекруха її: Де ти збирала сьогодні, і де працювала? Нехай буде благословенний, що прийняв тебе! [Рут] сказала свекрусі своїй, у кого вона працювала, і сказала: Чоловікові тому, в котрого я сьогодні працювала, ім'я Боаз.
20. І сказала Ноомі невістці своїй: Благословенний він од Господа за те, що не залишив без милости своєї ні живих, ані померлих! І сказала їй Ноомі: Чоловік цей близький нам; він із наших родичів.
21. Рут моавитянка сказала їй: Він навіть сказав мені: Будь з моїми служниками, аж доки скінчать вони жнива мої.
22. І сказала Ноомі невістці своїй, Рут: Добре, доню моя, що ти будеш ходити зі служниками його, щоб не ображали тебе [чоловіки] на іншому полі.
23. Так була вона із служницями Боазовими і визбирувала [колоски], аж доки не скінчилися жнива ячменю і жнива пшениці, і мешкала у свекрухи своєї.
РУТ3
1. І сказала їй Ноомі, свекруха її: Доню моя, чи не пошукати тобі притулку, щоб тобі добре було?
2. Ось, Боаз, зі служницями котрого ти була, родич наш. Він цієї ночі буде віяти ячмінь на току.
3. То вмийся, намастися, одягни на себе [кращу] одежу свою і рушай на тік; але не показуйся йому, доки він не скінчить їсти й пити.
4. А коли він ляже спати, то зауваж те місце, де він ляже; тоді прийдеш і відкриєш приніжжя його і ляжеш, а він скаже, що тобі робити.
5. [Рут] сказала їй: Учиню все, що ти сказала мені.
6. І пішла та тік, і вчинила все так, як наказала їй свекруха її.
7. Боаз наївся і напився, і звеселилося серце його, і пішов та й ліг спати біля копиці. І вона прийшла тихесенько і відкрила його приніжжя й лягла.
8. А опівночі він здригнувся, підвівся, аж ось, біля ніг його жінка лежить.
9. І сказав [їй Боаз:] Хто ти? Вона відказала: Я Рут, служниця твоя; простягни крило твоє на служницю твою, бо ти родич.
10. [Боаз] сказав: Благословенна ти від Господа, доню моя! Оце твоє останнє добродіяння учинила ти ще краще попереднього, що ти не пішла шукати юнаків – ані бідних, ані багатих.
11. А тепер, доню, не бійся! Я вчиню тобі все, що ти сказала; бо все місто народу мого знає, що ти жінка доброчинна.
12. І хоч це правда, що я родич; але є ще родич ближчий, аніж я.
13. Переночуй цю ніч, а завтра, якщо він прийме тебе, то добре, нехай прийме; а якщо він не захоче прийняти тебе, то я прийму, живий Господь! Спи до ранку.
14. І спала вона біля ніг його до ранку, і підвелася, перш, ніж могли розпізнати одне одного. І сказав Боаз: Нехай не знають, що жінка приходила на тік.
15. І сказав їй: Принеси покривало, що було на тобі, і тримай його. Вона тримала [за краї], і він відміряв шість мір ячменю, і завдав їй, і вона пішла до міста.
16. А [Рут] прийшла до свекрухи своєї. Та сказала [їй] : А що, доню моя? Вона переказала їй все, що вчинив їй чоловік той.
17. І сказала [їй] : Оці шість мір ячменю він дав мені і сказав мені: Не повертайся до свекрухи своєї впорожні.
18. Та сказала: Зачекай, доню моя, чим скінчиться оця справа; бо чоловік цей не матиме спокою, не скінчивши сьогодні справи.
РУТ4
1. А Боаз вийшов до брами і сидів там. І ось, проходить мимо родич, про котрого Боаз говорив. І сказав йому Боаз: Зайди-но сюди, і сядь отут! І зайшов той, і сів.
2. [Боаз] запросив десять чоловіків старшин міста – і сказав: Присядьте отут! І вони присіли.
3. І сказав [Боаз] родичеві: Ноомі, яка повернулася з моавських піль, продає частину поля, котре належить братові нашому Елімелехові.
4. Я поклав донести до вух твоїх і сказати: Купи при тих, що сидять отут, та при старшинах народу мого. Якщо хочеш викупити, викупляй; а якщо не хочеш викупляти, скажи мені, і я буду знати; бо, окрім тебе, нема кому викупити, а по тобі я. Той сказав: Я викупляю.
5. Боаз сказав: Коли ти купиш поле у Ноомі, то маєш купити і в Рут моавитянки, дружини померлого, і мусиш взяти її заміж, щоб поновити ім'я померлого на його спадкові.
6. І сказав той родич: Не можу я взяти її собі, щоб не пошкодити своєму спадкові; прийми її ти, бо я не можу прийняти.
7. Передніше такий був [звичай] в Ізраїля при викупі і при обміні для підтвердження якоїсь справи: один скидав сандалію свою і давав своєму ближньому; і це було свідоцтвом серед Ізраїля.
8. І сказав той родич Боазові: Купи собі. І скинув сандалію свою.
9. І сказав Боаз старшинам і всьому народові: Ви тепер свідки тому, що я купляю з руки Ноомі все Елімелехове, і все, що Кілйонове та Махлонове;
10. Також і Рут моавитянку, дружину Махлонову, беру собі за дружину, щоб зберегти ім'я померлого на спадкові його, аби не щезло ім'я померлого між братами його та з брами місця цього; ви сьогодні свідки тому.
11. І сказав увесь народ, котрий був біля брами, і старшини: Ми свідки, нехай учинить Господь жінку, що входить у дім твій, мов Рахіль і як Лію, котрі обидві облаштували дім Ізраїлів. І надбай багатства у Єфраті, і нехай славиться ім'я твоє у Віфлеємі.
12. І нехай буде дім твій, як дім Переца, котрого народила Тамар Юді, від того насіння, котре дасть тобі Господь від ції молодої жінки.
13. І взяв Боаз Рут, і вона стала дружиною його. І увійшов він до неї, і Господь дав їй завагітніти, і вона породила сина.
14. І говорили жінки Ноомі: Благословенний Господь, що Він не залишив тебе нині без спадкоємця. І нехай буде славним ім'я його серед Ізраїля!
15. Він буде тобі втіхою для душі і годувальником у старості, бо його породила твоя невістка, що любить тебе, котра для тебе краща за сімох синів.
16. І взяла Ноомі дитя те, і носила його в обіймах своїх, і була йому за няньку.
17. Сусідки назвали ім'я йому, і говорили: У Ноомі народився син, і назвали ім'я йому: Овед він батько Єссея, Давидового батька.
18. І ось рід Переца: Перец породив Гецрона,
19. А Гецрон породив Рама, а Рам породив Аммінадава,
20. А Аммінадав породив Нахшона, а Нахшон породив Салмона;
21. А Салмон породив Боаза, а Боаз породив Оведа;
22. А Овед породив Єссея, а Єссей породив Давида.
Перша Книга Царів
ЦАРІВ 1
1. Був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремової гори, а ім'я йому Елкана, син Єрохама, сина Ілія, сина Тоху, сина Цуфа, єфремлянин.
2. У нього було дві дружини: ім'я одній Анна, а ім'я другій – Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було.
3. І ходив цей чоловік із міста Шіло свого в належні дні поклонятися і приносити пожертву Господові Сил; Там [були Ілій] і два сини його, Хофні та Пінхас, священики Господні.
4. Того дня, коли Елкана приносив пожертву, давав Пеніні, дружині своїй, і всім синам її і дочкам її частини.
5. А ось Анні давав частину особливу, бо любив Анну, хоч Господь і замкнув лоно її.
6. А суперниця її вельми завдавала їй прикрощів, спонукаючи її ремствувати на те, що Господь замкнув лоно її.
7. Так бувало щороку, коли ходила вона в дім Господній; та завдавала їй прикростей, а ця плакала і не їла.
8. І сказав їй Елкана, чоловік її: Анно! Чого ти плачеш і чому не їси, і від чого в скорботі серце твоє? Чи не кращий я для тебе, аніж десять синів?
9. І підвелася Анна після того, як вони їли і пили в Шіло, а Ілій, священик, сидів тоді біля входу до храму Господнього.
10. І була вона в скорботі душі, і молилася Господові, і плакала гірко.
11. І дала обітницю, говорячи: Господе Саваоте! Якщо ти зглянешся над скорботою служниці Твоєї і згадаєш про мене, і не забудеш служниці Твоєї, і даси служниці Твоїй дитятко чоловічої статі, то я віддам його Господові на всі дні життя його, і бритва не торкнеться голови його.
12. А тим часом, як вона довго молилася перед Господом, Ілій дивився на уста її.
13. І, оскільки Анна говорила в серці своєму, а губи її лишень рухалися, і не було чутно голосу її, то Ілій сприймав її за п'яну.
14. І сказав їй Ілій: Доки ти будеш п'яною? Витверезись од вина свого!
15. І відповідала Анна, і сказала: Ні, пане мій, я – жінка скорботна духом, вина і п'янкого напою я не пила, але виливаю душу мою перед Господом.
16. Не вважай служниці твоєї негідницею; бо від великої печалі моєї і від скорботи моєї я говорила досі.
17. І відповідав Ілій, і сказав: Йди з миром, і Бог Ізраїлів прихилиться до твого бажання, якого ти зажадала у Нього.
18. А вона сказала: Нехай знайде служниця твоя милість в очах твоїх! І пішла дорогою своєю, і їла, і обличчя її вже не було [скорботним], як перше.
19. І підвелися вони вранці, і вклонилися перед Господом, і повернулися, і прийшли в дім свій до Рами. І спізнав Елкана Анну, дружину свою, і згадав про неї Господь.
20. І сталося, завагітніла Анна в певному часі, і породила сина, і дала йому ймення: Самуїл, бо від Господа благала його.
21. І пішов чоловік її Елкана і вся родина його звершити щорічну пожертву Господові і обітниці свої.
22. А ось Анна не пішла, сказавши чоловікові своєму: Коли немовля відлучене буде від грудей і підросте, тоді я відведу його, і він з'явиться перед Господом, і залишиться там назавжди.
23. І сказав їй Елкана, чоловік її: Вчиняй, як тобі до серця; лишайся, аж доки не відлучиш його; та нехай підтвердить Господь слово, що [вийшло] з уст [твоїх]. І залишилася дружина його, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його.
24. А коли вигодувала його, пішла з ним до Шіло, [узявши] трьох бичків і одну ефу борошна, і бурдюк вина, і прийшла в дім Господа у Шіло; а хлопчик був ще замалим.
25. І закололи бичка; і привела підлітка до Ілії.
26. І сказала: О, пане мій! Нехай живе душа твоя, пане мій! Я – ота жінка, котра отут біля тебе стояла і молилася до Господа;
27. Про це дитя молилася я, і вдоволив Господь прохання моє, що я просила в Нього.
28. І я віддаю його Господові на всі дні життя його – служити Господові. І вклонилася там Господові.
ЦАРІВ 2
1. І молилася Анна і говорила: Звеселилося серце моє в Господі; ріг мій став високим у Господі. Широко розтулилися уста мої на ворогів моїх; бо я радію із спасіння Твого.
2. Немає [такого] святого, як Господь; бо немає іншого, окрім Тебе; і немає скелі, як Бог наш.
3. Більше не говоріть зарозуміло, хай не виходить з уст ваших зухвальство; тому що Господь є Бог ведення, і діяння у Нього зважені.
4. Лук міцних ламається, а немічні оперізуються силою.
5. Наймаються ситі за хліб, а голодні відпочивають, навіть неплідна народжує сім разів, а багатодітна знесилюється.
6. Господь умертвляє і оживляє, і до шеолу понижує, і підносить до неба.
7. Господь учиняє жебраком і збагачує, принижує і підносить.
8. Із тліну підіймає Він бідного, із смітників підносить убогого, аби посадовити з вельможами, і престола слави дасть їм у спадок; бо у Господа підвалини землі, і Він світ на них поставив.
9. Ступні святих Своїх Він пильнує, а порушники закону щезнуть у пітьмі; бо не силою міцний чоловік (людина).
10. Господь зітре тих, що суперечать Йому; з небес загримить на них. [Господь] буде судити кінці землі, і дасть потугу цареві Своєму, і піднесе ріг (силу) Помазанця Свого.
11. І пішов Елкана до Рами, до оселі своєї. А підліток лишився служити Господові при Ілії священикові.
12. А сини Ілії були людьми негідними; вони не знали Господа,
13. І обов'язку священиків перед народом. Коли хтось приносив пожертву, слуга священиків під час варіння м'яса приходив з виделкою у руці своїй,
14. І опускав її в казан, або в горщик чи на сковороду, і що зачепить виделка, те й брав собі священик. Так чинили вони з усіма ізраїльтянами, які приходили туди в Шіло.
15. Навіть раніше, аніж спалювали лій, приходив служник священиків і говорив тому, хто приносив пожертву: Дай м'яса на печеню для священика; він не візьме в тебе варене м'ясо, то дай сирого.
16. І [якщо] хтось говорив йому: Нехай спалять передніше лій, за звичаєм, а [потім] візьми собі, скільки душі твоїй заманеться, то він казав: Ні, зараз же дай, а якщо ні, то силою візьму!
17. І гріх цих юнаків був дуже великий перед Господом, бо вони безчестили Господню пожертву.
18. А Самуїл служив перед Господом, оперізуючись лляним ефодом.
19. А малу верхню одежу давала йому його матір, і приносила йому щороку, коли приходила з чоловіком з річною пожертвою.
20. І благословив Ілій Елкана і дружину його, та й сказав: Нехай же дасть тобі Господь дітей від дружини цієї замість відданого, якого взяв Господь. І пішли вони на місце своє.
21. І навідав Господь Анну, і завагітніла вона, і породила іще трьох синів, і двох доньок, а підліток Самуїл зростав у Господа.
22. А Ілій був дуже старий, і чув усе, як чинили сини його з ізраїльтянами, і що вони злягаються з жінками, які збиралися біля входу до скинії зібрання.
23. І сказав їм: Для чого ви вдаєтеся до таких учинків? Бо я чую недобру славу про вас поміж цим народом.
24. Ні, діти мої, то недобра слава, про котру я чую; ви розбещуєте народ Господній.
25. Якщо згрішить чоловік супроти чоловіка, то помоляться за нього Богові. А якщо чоловік згрішить супроти Господа, то хто буде заступником за нього? Але вони не дослухалися до голосу батька свого, бо Господь вирішив уже зрокувати їх на смерть.
26. А юнак Самуїл все зростав та зростав і здобував милість у Господа та прихильність у людей.
27. І прийшов Божий чоловік до Ілії, і сказав йому: Так говорить Господь: Чи не відкрився Я домові батька твого, коли були вони ще у Єгипті, у домі фараона?
28. І чи не вибрав його з усіх колін Ізраїлевих Собі за священика, щоб він приходив до жертовника Мого, щоб кадив кадило, щоб носив ефода переді Мною? І чи не дав Я домові батька твого від усіх пожертв синів Ізраїля, спалюваних вогнем?
29. Для чого ж ви топчете ногами пожертви Мої і хлібні приношення Мої, котрі заповідав Я для оселі [Моєї], і чому ти надаєш перевагу синам своїм, а не Мені, годуючи себе частками від усіх приношень народу Мого – Ізраїля?
30. А тому ось, що говорить Господь, Бог Ізраїлів: Я сказав тоді: Дім твій і дім батька твого будуть ходити переді Мною навіки. Але тепер говорить Господь: Нехай не буде так; бо Я прославлю тих, що прославляють Мене, а ті, що зневажають Мене, будуть зневажені.
31. Ось, надходять дні, в [котрих] Я відітну рамено твоє і рамено дому батька твого, щоб не було старого [чоловіка] у домі твоєму.
32. І ти будеш бачити ворога в оселі Моїй, хоч Господь прихильний до Ізраїля, і не буде в домі твоєму похилого [чоловіка] у всі дні – наповік.
33. Я не усуну в тебе [всіх] від жертовника Мого, щоб засмучувати очі твої і мучити душу твою; але всі нащадки твої помиратимуть в середніх літах.
34. І ось тобі ознака, котра прийде на обидвох синів твоїх, на Хофні та Пінхаса; – обидва вони помруть одного дня.
35. І настановлю Собі священика вірного; він буде чинити згідно з серцем Моїм та з душею Моєю; і дім його я зроблю тривким, і він буде ходити перед Помазанцем Моїм у всі дні.
36. І кожний, хто залишиться з дому твого, прийде кланятися йому за агору срібла і за шматок хліба, і скаже: Долучи мене до якоїсь посади левитів, щоб мати спожиток.
ЦАРІВ 3
1. А юнак Самуїл служив Господові при Ілії. А слово Господнє було не часто за тих днів, і видіння [були] вряди-годи.
2. І сталося того часу, коли Ілій лежав на своєму місці, – очі його вже мали зімкнутися, і він не міг бачити,
3. І світильник Божий іще не згас, і Самуїл лежав у храмі Господнім, де Ковчег Божий;
4. То озвався Господь до Самуїла, і відповідав він: Ось я!
5. І побіг він до Ілія, і сказав: Ось я! Ти покликав мене. Але той сказав: Я не кликав; ходи назад, лягай. І він пішов, і ліг.
6. Але Господь і вдруге озвався до Самуїла. Він підхопився і прийшов до Ілія вдруге, і сказав: Ось я! Ти кликав мене. Але той сказав: Я не кликав тебе, сину мій, повернися назад і лягай.
7. Самуїл тоді ще не знав [голосу] Господа, і ще не відкривалося йому слово Господнє.
8. І озвався Господь до Самуїла ще й утретє. Він підвівся і прийшов до Ілія, і сказав: Ось я! Ти кликав мене. Тоді зрозумів Ілій, що Господь кличе юнака.
9. І сказав Ілій Самуїлові: Піди назад і лягай, і коли покличе тебе, ти скажи: Говори, Господе, бо чує служник Твій. І пішов Самуїл, і ліг на місці своєму.
10. І прийшов Господь, і постав, і покликав, як того і другого разу: Самуїле, Самуїле! І сказав Самуїл: Говори, [Господе], [бо] чує служник Твій.
11. І сказав Господь Самуїлові: Ось, Я вчиню діяння в Ізраїлі, про котре хто почує, в того задзвенить в обидвох вухах його.
12. Того дня Я звершу над Ілієм все те, що Я говорив про дім його. Я почну і скінчу.
13. Я оголосив йому, що Я покараю дім його навіки за ту провину, що він знав, як сини його чинять безчестя, і не притримував їх.
14. А тому присягаюся домом Ілія, що провина дому Ілієвого не згладиться ні пожертвами, ані приношеннями хлібними навіки.
15. І лежав Самуїл до самого ранку, і прочинив двері дому Господнього; і боявся Самуїл оповісти про видіння оце Ілієві.
16. Але Ілій покликав Самуїла і сказав: Сину мій, Самуїле! Той сказав: Ось я!
17. І сказав [Ілій] : Що сказано тобі? Не приховуй від мене; те і те учинить з тобою Господь, і ще більше вчинить, якщо ти приховаєш од мене що-небудь із усього того, що сказано тобі.
18. І розповів йому Самуїл усе, і не приховав од нього [анічого]. Тоді сказав [Ілій:] Він – Господь; що Йому до вподоби, нехай те звершить.
19. І зростав Самуїл, і Господь був з ним; і не залишилося жодного слова його, яке упало на землю .
20. І спізнав увесь Ізраїль від Дана до Беер-Шеви, що Самуїлові даровано бути пророком Господнім.
21. І продовжував Господь з'являтися в Шіло потому, як відкрив Себе Самуїлові у Шіло через слово Господнє.
ЦАРІВ 4
1. І було слово Самуїлове до всього Ізраїля. І виступили ізраїльтяни супроти филистимлян на війну, і отаборилися при Евен-Гаезері, а филистимляни таборували в Афеку.
2. І вишикувалися филистимляни навпроти Ізраїля, а коли бій стався й ізраїльтяни зазнали поразки від филистимлян, котрі забили на полі бою близько чотирьох тисяч вояків,
3. То прийшов народ у табір, і сказали старшини Ізраїлеві: За що уразив нас Господь сьогодні перед филистимлянами? Візьмемо собі із Шіло Ковчега заповіту Господнього, і він піде серед нас, і врятує нас од руки ворогів наших.
4. І послав народ до Шіло, і принесли звідти Ковчега заповіту Господа Саваота, що сидить [на] херувимах; а при Ковчезі заповіту Божого були й обидва сини Ілієві, Хофні і Пінхас, з Ковчегом Божого заповіту.
5. І коли Ковчег заповіту Господнього з'явився у таборі, то увесь Ізраїль заволав так голосно, що земля стогнала.
6. І почули филистимляни шум од вигуків і сказали: з якої причини такі голосні вигуки у таборі євреїв? І довідалися, що Ковчег Господній з'явився у таборі.
7. І настрашилися филистимляни, бо сказали: Бог той прийшов до них у табір. І сказали: Горе нам! Бо не траплялося подібного ні вчора, ні третього дня.
8. Горе нам! Хто визволить нас від руки цього могутнього Бога? Це – той Бог, котрий уразив єгиптян всілякими карами в пустелі.
9. Зміцніться і будьте мужні, филистимляни, щоб вам не потрапити у рабство до євреїв, як вони у вас [у рабстві] ; будьте мужніми і – воюйте з ними!
10. І кинулися в бій филистимляни, і зазнали поразки Ізраїльтяни, і кожний втікав до свого шатра, і була поразка вельми велика, і впало ізраїльтян тридцять тисяч піших.
11. І Ковчег Божий був захоплений, і два сини Іліїєві, Хофні та Пінхас, полягли.
12. І побіг один веніяминівець з поля бою, і прийшов до Шіло того ж дня; одежа на ньому була розідрана, і порох на голові його.
13. Коли прийшов він, Ілій сидів на стільці при дорозі і дивився, бо серце його тремтіло за Ковчега Божого. І коли чоловік той прийшов і оголосив у місті, то голосно заволало все місто.
14. І почув Ілій звуки волання і сказав: З якої причини такий ґвалт? І тієї ж миті підійшов чоловік той, і повідав Ілієві.
15. Ілій мав тоді дев'яносто вісім літ, і очі його померкли, і він уже не міг бачити.
16. І сказав той чоловік Ілієві: Я прийшов із табору, сьогодні ж я втік із поля бою. І сказав [Ілій:] Що сталося, сину мій?
17. І відповідав вісник і сказав: Ізраїль бігцем відступив перед филистимлянами, і поразка велика сталася в народі, і обидва сини твої, Хофні й Пінхас, загинули, і Ковчега Божого захопили [вороги].
18. Коли згадав він про Ковчега Божого, [Ілій] упав зі стільця навзнак біля брами, зламав собі хребта й помер; бо він [був] застарим і важким. А був він суддею Ізраїля сорок років.
19. А невістка його, дружина Пінхаса, була вагітна й близька до пологів. І коли почула вона вістку про захоплення Ковчега Божого, і про смерть свекра свого і чоловіка свого, то впала на коліна і породила, бо озвався в ній біль її.
20. І коли помирала вона, жінки, які стояли біля неї, говорили їй: Не бійся, ти породила сина. Але вона не відповідала і не звертала уваги.
21. І назвала немовля Іхавод , кажучи: Відійшла слава від Ізраїля, з тієї миті, як захопили Ковчега Божого. Бо почула про захоплення Божого Ковчега, і про тестя свого та про чоловіка свого,
22. Та й сказала: Відійшла слава від Ізраїля, бо захопили Ковчега Божого.
ЦАРІВ 5
1. А филистимляни взяли Божого Ковчега і принесли його з Евен-Гаезеру до Ашдоду.
2. І взяли филистимляни Ковчега Божого, і занесли його до храму Даґона і поставили біля Даґона.
3. А наступного дня вранці підвелися ашдодяни, аж ось, Даґон лежить ницьма на землі перед Господнім Ковчегом! І взяли вони Даґона і поставили його на його місце.
4. А наступного дня підвелися вони вранці, аж ось, Даґон лежить ницьма на землі перед Господнім Ковчегом! А Даґонова голова та обидві долоні рук його [лежать] відтяті на порозі, – тільки тулуб Даґонів лишився при ньому.
5. А тому жерці Даґонові і всі, хто входив до капища Даґонового в Ашдоді, не ступають на поріг Даґонів аж до цього дня.
6. І затяжіла рука Господня над ашдодянами, і Він уражав їх, і покарав їх болючими наростами, в Ашдоді і в околицях його.
7. І побачили те ашдодяни, і сказали: Нехай не залишиться у нас Ковчег Бога Ізраїлевого; бо важка рука Його і для нас, і для Даґона, бога нашого.
8. І послали, і зібрали до себе всіх филистимських володарів, і сказали: Що нам учинити з Ковчегом Бога Ізраїлевого? І сказали: Нехай Ковчег Бога Ізраїлевого перейде до Ґату. І вони перенесли Ковчега Бога Ізраїлевого до Ґату.
9. По тому, як відправили його, була рука Господа супроти міста, – жах вельми великий, – і вразив Господь мешканців міста від малого до великого, і з'явилися на них нарости.
10. І відіслали вони Ковчега Божого до Екрону; і коли прийшов Ковчег Божий до Екрону, заволали екроняни, говорячи: Принесли до нас Ковчега Бога Ізраїлевого, щоб вигубив нас і народ наш.
11. І послали, і зібрали всіх володарів филистимських, і сказали: Відішліть Ковчега Бога Ізраїлевого; нехай він повернеться на своє місце, щоб не вигубив він нас і народу нашого. Бо смертельний жах був у всьому місті, і Божа рука вельми затяжіла на них.
12. І ті, котрі не вмерли, уражені були наростами, так що зойк у місті підносився до небес.
ЦАРІВ 6
1. І був Божий Ковчег на филистимській землі сім місяців.
2. І покликали филистимляни жерців та ворожбитів, говорячи: Що робити з Господнім Ковчегом? Навчіть нас, як відпровадити його на місце його?
3. А ті сказали: Якщо ви хочете відпустити Ковчега Бога Ізраїлевого, то не відпускайте його впорожні, але принесіть йому пожертву за провину; тоді зцілитеся і пізнаєте, за що не відступає од вас рука Його.
4. І сказали вони: Яку пожертву за провину мусимо ми принести Йому? Ті сказали: За числом филистимських володарів, - п'ять золотих наростів і п'ятеро мишей золотих; бо покара одна на всіх вас і на володарях ваших.
5. Отож, зробіть подоби наростів ваших і подоби мишей ваших, що спустошують землю, і прославте Бога Ізраїлевого; можливо, Він злегшить руку Свою над вами, і над богами вашими, і над землею вашою.
6. І для чого вам ожорсточувати серце ваше, як ожорсточили серце своє єгиптяни і фараон? Ось, коли Господь показав силу Свою над ними, то вони відпустили їх, і вони пішли.
7. Отож, візьміть, зробіть одну колісницю нову, і візьміть двох корів-первісток, на котрих не було ярма, і запряжіть корів у колісницю, а телят їхніх відведіть од них додому.
8. І візьміть Ковчега Господнього і поставте його на колісницю; а золоті речі, котрі принесете Йому на пожертву за провину, покладіть до скрині збоку її. І відпустите його і нехай піде.
9. І дивіться, якщо він піде до Бет-Шемешу дорогою свого рубежу, – то він велике оце лихо вчинив нам; якщо ж ні, то ми будемо знати, що не його рука уразила нас, – а сталося це з нами випадково.
10. І вчинили вони так; і взяли двох корів-первісток, і запрягли їх у колісницю, а телят їхніх притримали вдома.
11. І поставили Ковчега Господнього на колісницю і скриню із золотими мишами й подобами наростів.
12. І пішли корови просто дорогою на Бет-Шемеш; однією дорогою простували, йшли і ремигали, але не відхилялися ні праворуч, ані ліворуч, а володарі филистимські йшли за ними аж до рубежу Бет-Шемешу.
13. [А мешканці] Бет-Шемешу жнивували пшеницю в долині, і, роззирнувшися, побачили Ковчега Господнього, і зраділи, що побачили його.
14. А колісниця вкотилася на поле бет-шемешанина Ісуса і зупинилася там, де був великий камінь, і порубали колісницю на дрова, а корів принесли для всеспалення Господові.
15. Левити зняли Ковчега Господнього і скриню, що була при ньому, в котрій [були] золоті речі, і поставили на великий той камінь; а мешканці Бет-Шемешу принесли того дня всеспалення і закололи пожертви Господові.
16. І п'ятеро володарів филистимських бачили [це], і повернулися того дня до Екрону.
17. А золоті оті нарости, котрі принесли филистимляни на пожертву за провину Господові, були: один за Ашдод, один за Газу, один за Ашкелон, один за Ґат, і один за Екрон.