Про посвячення Богові людей і речей. 71 страница
60. Єремія списав до однієї книжки всі лихоліття, які мали впасти на Вавилон, усі слова, що були написані на Вавилон.
61. І сказав Єремія Сераї: Коли ти прийдеш до Вавилону, то гляди, прочитай усі ці слова,
62. І скажи: Господе! Ти вирік про місцину оцю, що винищиш її так, що не залишаться на ній ні людина, ні скотина, але вона буде вічною пустелею.
63. І коли скінчиш читати цю книжку, прив'яжи до неї камінь і кинь її на середину Єфрату.
64. І скажи: Так зануриться Вавилон, і не підведеться від того лихоліття, котре Я наведу на нього, і вони знеможуть зовсім. Аж досі слова Єремії.
Єремії 52
1. Седекії було двадцять один рік, як він зацарював, і царював у Єрусалимі одинадцять літ; ім'я його матері – Хамутал, донька Єремії з Лівни.
2. І він чинив недобре в очах Господа, все те, що вчиняв Єгояким;
3. Тому гнів Господа був над Єрусалимом і Юдою до того, що Він відкинув їх від лиця Свого; і Седекія відпав од царя вавилонського.
4. І сталося, десятого року його царювання, десятого місяця, десятого дня місяця, прийшов Навуходоносор, цар вавилонський, сам, і все військо його, до Єрусалиму, і оточили його, і насипали довкруж нього вали.
5. І перебувало місто в облозі до одинадцятого року царя Седекії.
6. Четвертого місяця, дев'ятого дня місяця, голод у місті посилився, і не було хліба в народу краю.
7. І пробитий був пролом у міському мурі, і кинулися всі військові утікачі, і вийшли з міста вночі брамою, що була поміж двома мурами, біля царського саду, і пішли дорогою в степу; а халдеї були довкола міста.
8. Військо халдейське погналося за царем, і догнали Седекію на рівнинах єрехонських, і все військо його порозбігалося від нього.
9. І схопили царя і привели його до царя вавилонського у Рівлу, що в краю Хамат, де він звершив над ним суд.
10. І заколов цар вавилонський синів Седекії перед очима його, і всіх князів юдейських заколов у Рівлі;
11. А Седекії вибрав очі і звелів закувати в мідні кайдани; і відвів його цар вавилонський до Вавилону і вкинув його до в'язниці аж до дня його смерти.
12. П'ятого місяця, десятого дня, – це був дев'ятнадцятий рік царя Навуходоносора, царя вавилонського, – прийшов до Єрусалиму Невузар'адан, старший царської охорони, що поставав перед царем вавилонським,
13. І спалив дім Господній, і дім царів, і всі будинки в Єрусалимі, і всі будинки великі спалив вогнем.
14. І все військо халдейське, що було із Навузар'аданом, із старшиною царської охорони, зруйнувало всі мури довкола Єрусалиму.
15. Бідних з народу та інший, зайшлий народ, що залишився в місті, і утікачів, котрі було передалися цареві вавилонському, і взагалі останок народу простого Навузар'адан, старший царської охорони, повиганяв.
16. Лише небагатьох із бідного народу, Навузар'адан, старший царевої охорони, залишив для виноградників та землеробства.
17. І стовпи мідні, котрі були в домі Господньому, і підніжжя, і мідне море, котре в домі Господньому, потрощили халдеї і відпровадили всю мідь до Вавилону.
18. Позабирали й тарелі, і лопатки, і ножі, і чаші, і лотки, і всі мідні посудини, котрих використовували під час Богослужіння;
19. І блюда, і щипці, і чаші, і казани, і свічники, і жертовні чаші, і кадильниці, і горнята, і все, що було золоте, – забрав золоте, і що було срібне, срібне забрав старший царської охорони;
20. А також два стовпи, одне море і дванадцять мідних волів, котрі служили підставками, котрі цар Соломон вчинив у домі Господньому, – не можна було й визначити, скільки міді було за вагою.
21. Стовпи ці були кожний вісімнадцять ліктів у висоту, і шнурок на дванадцять ліктів обвивав його, а завгрубшки був, на чотири пальці, а всередині порожній.
22. І вінець на ньому мідний, і висота вінця – п'ять ліктів; і мережка, і гранатові яблука довкіл були всі мідні, те саме й на другому стовпі з гранатовими яблуками.
23. Гранатових яблук було на всіх боках – дев'яносто шість; усіх яблук довкола мережки – сто.
24. Старший царської охорони забрав також Сераю – першосвященика і Цефанію, другого священика, і трьох сторожів порогу.
25. А також із міста забрав одного євнуха, котрий був старшим над військовими людьми, і семеро чоловіків, що поставали перед лицем царя, котрі перебували в місті, і головного писаря у війську, що записував до війська народ землі, і шістдесят чоловіків – з народу країни, знайдених у місті.
26. І взяв їх Невузар'адан, старший царевої охорони, і одвів їх до царя вавилонського у Рівлу.
27. І уразив їх цар вавилонський і умертвив їх у Рівлі, на землі Хамат; і пішов Юда на вигнання із своєї землі.
28. Ось народ, котрого виселив Навуходоносор: сьомого року – три тисячі двадцять три юдеї;
29. Вісімнадцятого року Навуходоносора з Єрусалиму [забрали для переселення] вісімсот тридцять дві душі;
30. Двадцять третього року Навуходоносора Невузар'адан, старший царевої охорони, виселив юдеїв сімсот сорок п'ять душ: всього чотири тисячі шістсот душ.
31. Тридцять сьомого року після переселення Єгоякима, царя юдейського, двадцятого місяця, двадцять п'ятого дня місяця, Евіл-Меродах, цар вавилонський, першого року царювання свого, підніс Єгоякима, царя юдейського, і вивів його з тюрми.
32. І розмовляв з ним дружелюбно, і підніс його престола вище престолу царів, котрі були в нього у Вавилоні;
33. І замінив йому тюремний одяг, і він завжди у нього обідав упродовж усіх днів життя свого.
34. І утримування його, харчування постійне, видавали йому від царя щодня аж до дня смерти його, упродовж усіх днів життя його.
Книга Плач Єремії
Плач Єремії 1
1. Якою самотою сидить місто, нещодавно велелюдне! Воно стало, як удова; великий поміж народами князь над провінціями став боржником данини.
2. Гірко плаче він уночі, і сльози його на щоках його. Немає в нього утішника серед тих, що люблять його; всі друзі його зрадили його, стали ворогами йому.
3. Юда переселився з причини лихоліття і важкого рабства, оселився серед поганів і не знайшов спокою; усі переслідувачі його наздогнали його у вузьких місцинах.
4. Шляхи сіонські в зажурі, тому що не видно людей, що йдуть на свято; всі брами його спорожніли; священики його зітхають, юнки його сумні, гірко йому також самому.
5. Вороги його взяли гору, і добре ведеться його ворогам, тому що Господь послав на нього горе за численні беззаконня його, і діти його пішли в полон попереду у ворога.
6. І відійшла від доньки Сіону вся її велич; князі її – мов олені, що не знаходять пасовища; безсилі, вони пішли попереду в погонича.
7. Пригадай, Єрусалиме, за днів бідування свого і страждань своїх, про всі коштовності свої, які були в нього у передніші дні, коли народ його упав од руки ворога, і ніхто не допомагає йому; вороги дивляться на нього і насміхаються над його суботами.
8. Важко згрішив Єрусалим, за те й став огидним; усі, що прославляли його, дивляться на нього з презирством, тому що побачили сором його; і сам він зітхає і відвертається назад.
9. На полах у нього була нечистота, але він навіть гадки не мав про своє майбуття, а тому вельми зганьбився, і немає в нього утішника. Зглянься, Господе, на лихоліття моє, бо ворог звеличився!
10. Ворог простягнув руку свою на все найкоштовніше його; він бачить, як погани заходять до святині його, про яку Ти заповідав, щоб вони не входили до зібрання Твого;
11. Увесь народ його зітхає, бо шукає хліба, віддає коштовності свої за їжу, щоби підживити душу. Зглянься, Господе, й подивися, як я зневажений!
12. Нехай же не станеться цього з вами, усі, що проходите шляхом! Погляньте і подивіться, чи є недуга, як моя хвороба, що запопала мене, що її послав на мене Господь у день лютого гніву Свого?
13. Згори послав Він вогонь у кості мої, і він оволодів ними; розкинув тенета для ніг моїх, повалив мене, вчинив мене бідним і знеможеним всілякого дня.
14. Ярмо беззаконня мого зв'язане в Його руці; вони сплетені і сягнули шиї моєї; Він послабив сили мої, Господь віддав мене в руки, з котрих не можу вирватися.
15. Усіх потужних моїх Господь поскидав серед мене, скликав супроти мене зібрання, щоб винищити юнаків моїх; наче в чавилі потоптав Господь юнку, доню Юдину.
16. Тому я плачу; око моє, око моє виливає води, бо далеко від мене утішник, котрий оживив би душу мою; діти мої спустошені, тому що ворог здолав.
17. Сіон простягає руки свої, але утішника немає йому. Господь ухвалив наказ про Якова ворогам його оточити його; Єрусалим став мерзотою серед них.
18. Праведний Господь, бо я не покірний був слову Його. Послухайте всі народи і гляньте на хворобу мою; юнки мої і юнаки мої пішли в неволю.
19. Кличу друзів моїх, але вони обдурили мене; священики мої і старці мої помирають у місті в пошуках їжі собі, аби підживити душу свою.
20. Подивися, Господе, бо мені затісно, бентежиться в мені нутро моє; серце моє перевернулося в мені за те, що я уперто чинив опір Тобі, зовні (в полі) забрав діток моїх меч, а вдома – смерть.
21. Почули, що я стогну, а утішника в мене нема; почули всі вороги мої про бідування моє і зраділи, що Ти вчинив це: О, якби Ти наказав, аби прийшов день, якого Ти провістив; і вони також стали б схожі на мене!
22. Нехай постане перед обличчям Твоїм вся злоба їхня, і вчини з ними так само, як Ти вчинив зі мною за всі гріхи мої, бо тяжкі стогони мої, і серце моє знемагає.
Плач Єремії 2
1. Як посмутнів Господь у гніві Своєму, доню Сіону! З небес повалив на землю пишноту Ізраїля і не згадав про підніжжя ніг Своїх у день гніву Свого.
2. Вигубив Господь усі житла Якова, не помилував, зруйнував у люті Своїй фортеці доньки Юдиної, повалив на землю, відкинувши царство і князів його, як нечистих.
3. У спалаху гніву зламав усі роги Ізраїлеві, відвів правицю Свою од супротивника і спалахнув у Якова, мов палючий вогонь, що пожирає все довкола.
4. Натягнув лука свого, як супротивник, спрямував правицю Свою, як ворог, і знищив усе, що було приємне для очей; на скинію доньки Сіону вилив лють Свою, як вогонь.
5. Господь став – як супротивник, винищив Ізраїля, спустошив його палаци, зруйнував фортеці його і розповсюдив у доньки Юдиної плач та лемент.
6. І прибрав огорожу Свою, як від саду; розібрав Своє місце зібрань, змусив Господь забути на Сіоні свята і суботи; і в обуренні гніву Свого відкинув царя і священика.
7. Відкинув Господь жертовника Свого, відвернув серце Своє від святині Своєї, передав до рук ворогів стіни палаців його; у домі Господньому вони гомоніли, як святкового дня.
8. Господь зрокував зруйнувати мури доньки Сіону, простягнув мотуза, не відхилив руки Своєї від спустошення; знищив зовнішні укріплення, і мури зруйновані водночас.
9. Брами її вгрузли в землю; Він зруйнував і зламав засуви їхні; цар і князі її серед поганів; не стало закону, і пророки її не мають видінь од Господа.
10. Сидять на землі мовчки старці доньки Сіонової, посипали попелом голови свої, підперезалися веретищем; опустили голови свої до землі усі юнки єрусалимські.
11. Виснажилися від сліз очі мої, хвилюється в мені нутро моє, виливається на землю печінка моя від загибелі доні народу мого, коли діти і грудні немовлята помирають від голоду серед міських вулиць.
12. Матерям своїм кажуть вони: Де хліб і вино? Помираючи, як поранені, на вулицях міських, виливають душі свої в лоно матерів своїх.
13. Що мені сказати тобі, з чим порівняти тебе, доню Єрусалиму? На кого ти схожа, запевнити, щоб утішити тебе, донько, о, доню Сіону? Бо рана твоя велика, наче море; хто може уздоровити тебе?
14. Пророки твої віщували тобі пусте і неправдиве, і не розкривали твого беззаконня, щоб відвернути твій полон, і вирікали тобі одкровення брехливі, які призвели тебе до вигнання.
15. Сплескують руками від згадки про тебе ті, що проходять шляхом, свистять і хитають головою своєю через спогад про доньку Єрусалиму, кажучи: Чи оце місто, яке називали викінченою красою, радістю всієї землі?
16. Усі вороги твої пороззявляли пащеки свої на тебе, свистять і скрегочуть зубами та кажуть: Поглинули ми його, тільки цього дня ми й наджидали, дочекалися і побачили!
17. Звершив Господь те, що ухвалив, ухвалив слово Своє, яке виповів за старожитніх днів, спустошив немилосердно і дозволив ворогові втішатися над тобою, підніс рога супротивників твоїх.
18. Серце їхнє волає до Господа: О, мури, о, донько Сіону! Виливай струмком сльози вдень і вночі, не давай собі спокою, не опускай зіниць очей твоїх.
19. Підведися, волай уночі, на початку кожної сторожі; виливай, як воду, серце твоє перед лицем Господа; простягай до Нього руки твої про душі діток твоїх, що вмирають від голоду на розі вулиць.
20. Поглянь, Господе, і подивися: Кому Ти вчинив так, щоб жінки їли плід свій, немовлят, яких годували? Щоб убиті були в святині Господній священик і пророк?
21. Діти і старці лежать на землі по вулицях; юнки мої і юнаки мої впали од меча; Ти убивав їх у день гніву Твого, витинав без пощади.
22. Ти покликав звідусіль, як на свято, жахіття мої, і в день гніву Господнього ніхто не врятувався, ніхто не вцілів; тих, котрих я вигодував і виростив, ворог мій винищив.
Плач Єремії 3
1. Я чоловік, що спізнав горе від берла гніву Його.
2. Він повів мене і завів у пітьму, а не у світло.
3. Так, Він обернувся до мене, і цілий день навертає руку Свою.
4. Виснажив плоть мою і шкіру мою, поламав кості мої.
5. Обгородив мене і оточив гіркотою і нуждою;
6. Посадив мене в пітьму, як давно померлих;
7. Оточив мене муром, щоб я не вийшов, тяжкими вчинив Він кайдани мої,
8. І коли я прикликав і волав, утримував молитву мою,
9. Камінням перегородив шляхи мої, стежки мої викривив.
10. Він став для мене, наче ведмідь у засідці, наче лев у втаємниченому місці.
11. Порушив шляхи мої і розтерзав мене, вчинив з мене ніщо;
12. Натягнув лука Свого і поставив мене, наче ціль для стріл;
13. Послав у нирки мої стріли із сагайдака Свого.
14. Я став посміховиськом для всього народу мого, щоденною піснею їхньою.
15. Він наситив мене гіркотою, напоїв мене полином;
16. Розбив камінням зуби мої, покрив мене попелом.
17. І покинув мир душу мою; я забув про добрі дні.
18. І сказав я: Загинула сила моя і надія моя на Господа.
19. Подумай про мої страждання і бідування моє, про полин і жовч.
20. Гаразд пам'ятає це душа моя, і падає в мені.
21. Ось, що я відповідаю серцю моєму і тому сподіваюся;
22. То милість Господа, що ми не щезли, бо милосердя Його не виснажилося.
23. Воно оновлюється щоранку; велика вірність Твоя!
24. Господь – це частка моя, – говорить душа моя, а тому буду сподіватися на Нього.
25. Добрий Господь до тих, що сподіваються на нього, до душі, яка шукає Його.
26. Добре тому, хто терпляче наджидає порятунку від Господа.
27. Добре чоловікові, коли він носить ярмо в юності своїй;
28. Сидить самотою і мовчить, бо Він поклав його на нього;
29. Торкається пороху устами своїми і роздумує: Можливо, ще є надія?
30. Підставляє щоку свою тому, хто б'є його, насичується ганьбою;
31. Бо не на віки залишає Господь.
32. Але послав горе, і помилує за великою щедрістю Своєю.
33. Бо Він не з волі серця Свого карає і завдає гіркоти синам людським.
34. Але коли топчуть ногами своїми усіх в'язнів землі,
35. Коли неправедно судять людину перед лицем Всевишнього,
36. Коли завдають людині утисків у справі її: Хіба не бачить Господь?
37. Хто це каже: Навіть те трапляється, чого Господь не ухвалював, щоб воно було.
38. Чи не з уст Всевишнього виходить лихоліття і благополуччя?
39. Нащо журиться чоловік, що живе? Кожний журися гріхами своїми.
40. Перевіримо й дослідимо торованки наші і навернемося до Господа.
41. Піднесемо серце наше і руки до Бога, що живе на небесах.
42. Ми відпали і були впертими: Ти не простив нам;
43. Ти виповнив Себе гнівом і переслідував нас, умертвляв, не щадив;
44. Ти затулив себе хмарою, щоб не долинала молитва наша.
45. Сміттям і мерзотою Ти вчинив нас серед народів;
46. Роззявили на нас пащеку свою всі вороги наші.
47. Жах і яма, спустошення і розорення – доля наша.
48. Потоки води виливає око моє про загибель доньки народу мого!
49. Око моє виливається і не перестає, бо немає злегшення,
50. Допоки не подивиться і не побачить Господь з небес.
51. Око моє зажурює душу мою заради всіх донечок мого міста.
52. Старанно силкувалися зловити мене, як пташечку, вороги мої, без жодної причини;
53. Пожбурили життя моє до ями і закидали мене камінням.
54. Води сягнули голови моєї; я сказав: Загинув я.
55. Я прикликав ймення Твоє, Господе, з ями глибокої.
56. Ти чув голос мій; не затули вуха Твого від зітхання мого, від зойку мого!
57. Ти наближався, коли я кликав Тебе, і говорив: Не бійся!
58. Ти захищав, Господе, справу душі моєї; визволяв життя моє.
59. Ти бачиш, Господе, образу мою; зверши суд над справою моєю!
60. Ти бачиш всю мстивість їхню, всі заміри їхні супроти мене;
61. Ти чуєш, Господе, лайку їхню, всі помисли їхні супроти мене;
62. Розмови повсталих на мене і їхні підступи супроти мене всілякого дня.
63. Глянь, чи сидять вони, чи підводяться, я для них – глумлива пісня.
64. Віддай їм, Господе, за плодами рук їхніх;
65. Пошли їм затьмарення серця і прокляття Твоє на них;
66. Переслідуй їх, Господе, гнівом, і винищи їх з піднебесної.
Плач Єремії 4
1. Як потьмарилося золото, як змінилося золото найліпше! Каміння святині розкидане на всіх перехрестях.
2. Сини Сіону найдорожчі, неначе щире золото, як їх порівняли з глиняним посудом, витвором гончаревих рук!
3. І чудища дають груди і годують своїх дітей, а донька народу мого стала жорстокою, неначе страус у пустелі.
4. Язик грудного немовляти прилипає до піднебіння його від спраги, і діти просять хліба, і ніхто не дає їм.
5. Ті, що їли солодке, тануть на вулицях; виховані на багряниці, туляться до гною.
6. Покарання нечестя доньки народу мого переважає страту за гріхи Содома; його знищено вмить, і руки людські не торкалися до нього.
7. Князі її були в ній чистіші від снігу, біліші від молока; вони тілом були кращі від корала, на вигляд були, як сапфір;
8. А тепер темніші від найтемнішого обличчя їхнє; не впізнають їх на вулицях; шкіра їхня прилипла до кісток їхніх, стала сухою, мов дерево.
9. Ті, що гинуть від меча, щасливіші від тих, що помирають від голоду, тому що ці тануть, вражені нестачою плодів польових.
10. Руки м'якосердих жінок варили діток своїх, щоб вони були для них поживою в годину загибелі доні народу мого.
11. Звершив Господь гнів Свій, вилив лють гніву Свого і підпалив на Сіоні вогонь, котрий пожер підвалини його.
12. Не вірили царі землі і всі, що живуть на всій землі, щоб ворог і супротивник зайшов у браму Єрусалиму.
13. Усе це – за гріхи лжепророків його, за беззаконня священиків його, котрі серед нього проливали кров серед праведників;
14. Блукали, – як сліпі, вулицями, осквернялися кров'ю аж так, що неможливо було торкнутися одягу їхнього.
15. Геть! Нечистий! – кричали до них; геть, геть, не торкайтеся; і вони відступали, збентежені, а поміж народом говорили: Їх уже не буде!
16. Обличчя Господнє розпорошить їх; Він уже не подивиться на них; тому що вони облич священиків не поважають, старих не милують.
17. Наші очі виснажені від надаремного очікування допомоги; з вежі сторожової нашої ми наджидали народу, котрий не міг урятувати нас.
18. А вони чатували ходу нашу, щоб ми не могли ходити вулицями нашими; наблизився кінець наш, дні наші виповнилися; надійшов кінець наш.
19. Переслідувачі наші були прудкіші, ніж орли небесні; ганялися за нами по горах, лишали засідки в пустелі.
20. Дихання життя нашого, помазанець Господній, спійманий у ямі їхній, той, про котрого ми говорили: У затінку його будемо жити поміж народами.
21. Радій і звеселюйся, доню Едома, мешканко краю Уц! До тебе також дійде чаша; уп'єшся і оголишся.
22. Доню Сіону! Покарання за беззаконня твоє скінчилося; Він уже не буде виганяти тебе; але твоє беззаконня, доню Едому, Він навідає і виявить твої гріхи.
Плач Єремії 5
1. Пригадай, Господе, що над нами звершилося; поглянь і подивися на наругу нашу.
2. Спадок наш перейшов до чужих, оселі наші – до чужинців.
3. Ми стали сиротами, без батька; матері наші – що вдови.
4. Воду свою п'ємо за срібло, дрова наші дістаються нам за гроші.
5. Нас підганяють у потилицю, ми працюємо – і не маємо спочину.
6. Простягаємо руку до єгиптян, до асирійців, щоб насититися хлібом.
7. Батьки наші грішили; їх уже нема, а ми зазнаємо покарання за беззаконня їхні.
8. Раби панують над нами, і нікому визволити від їхніх рук.
9. З небезпекою для життя від меча, в пустелі здобуваємо хліб собі.
10. Шкіра наша почорніла, мов піч, від пекучої голоднечі.
11. Дружин безчестять на Сіоні, юнок – у містах юдейських.
12. Князі їхньою рукою повішені, лиця старих не пошановані.
13. Юнаків забирають до жорен, і підлітки падають під в'язками дрів.
14. Старці вже не сидять біля брами, а юнаки не співають.
15. Затихла радість серця нашого; наші танці обернулися на жалобу.
16. Упав вінець з голови нашої; горе нам, що ми згрішили!
17. Тому-то знемагає серце наше; і від цього потьмяніли очі наші.
18. Бо спорожніла гора Сіон, – лисиці бігають по ній.
19. Ти, Господе, існуєш вічно; престол Твій – від роду й до роду.
20. Нащо зовсім нас забуваєш, залишаєш нас на тривалий час?
21. Наверни нас до Тебе, Господе, і ми навернемося; обнови дні наші, як у старожитні часи.
22. Невже Ти назовсім відкинув нас і виповнився гнівом без міри?
Книга пророка Єзекії
Єзекія 1
1. І сталося: тринадцятого року, четвертого [місяця] , п'ятого [дня] , коли я був серед вигнанців над річкою Кевар, небо відкрилося, і я бачив видіння Божі.
2. П'ятого [дня ] місяця – це був п'ятий рік полону царя Єгоякима,
3. Було слово Господнє до Єзекіїла, сина Бузі, священика, у халдейському краї над річкою Кевар; і була там над ним Господня рука.
4. І я бачив, як бурхливий вітер ринув зі сходу, велика хмара і вогонь у клубах, і сяяння довкола нього.
5. І з середини його, наче осяйне полум'я з глибини вогню; і з глибини його видно було подобу чотирьох тварин, – і такий був їхній вигляд, немов у людини;
6. І в кожної – чотири обличчя, і в кожної з них – четверо крил;
7. А ноги їхні – були прямі, а стопи ніг їхніх – як стопи у телят, і сяяли, як блискуча мідь.
8. І руки людські були під крилами їхніми, на чотирьох боках їхніх;
9. І лиця в них, і крила в них – в усіх чотирьох; крила їхні торкалися одне одного; під час ходи своєї вони не оберталися, а кожне рухалося, куди обличчя своє дивилося.
10. Подоба облич їхніх – обличчя людини та подоба лева з правого боку в усіх чотирьох; а вже з лівого боку – обличчя теляти у всіх чотирьох і подоба орла у всіх чотирьох;
11. І обличчя їхні і крила їхні вгорі були роз'єднані, але в кожного двійко крил торкалися одне одного, а двоє інших вкривали тіло їхнє.
12. І рухалися вони кожне в той бік, котрий перед обличчям його; куди хотів дух простувати, вони туди й рухалися; під час ходи своєї не оберталися.
13. І вигляд цих тварин був такий, наче палахке вугілля, як вигляд лампад; [вогонь ] ходив поміж тваринами, і сяяння од вогню, і блискавка спалахувала від вогню.
14. І тварини квапливо рухалися туди й сюди, немов блискавиці.
15. І дивився я на тварин, – і ось, на землі біля цих тварин – по колесі перед чотирма лицями їхніми.
16. Вигляд тих коліс і опорядження їхнє, – як вигляд топазу, і подоба у всіх чотирьох – одна; і з вигляду їхнього і з опорядження їхнього видавалося, наче колесо було в колесі.
17. Коли вони йшли, то йшли на чотири свої сторони; під час ходи не оберталися.
18. А обіддя їхні – високі і страшні були вони; обіддя їхні у всіх чотирьох по колові були виповнені очима.
19. І коли тварини рухалися, рухалися й колеса, що біля [них] ; а коли тварини піднімалися від землі, тоді піднімалися й колеса.
20. Куди хотів дух рухатися, туди й простували вони; куди б не пішов дух, і колеса піднімалися порівно з ними, бо дух тварин [був ] у колесах.
21. Коли рухалися ті, то рухалися й вони; і коли ті стояли, то стояли й вони; і коли ті піднімалися від землі, тоді порівно з ними піднімалися й колеса, бо дух тварин [був ] у колесах.
22. Над головами тварин була подоба тверді небесної, кольором пречудового кристалу, розпростореного вгорі понад головами їхніми.
23. А під склепінням випросталися крила їхні – одне до одного, і в кожного було двійко крил, котрі вкривали їх, у кожного двійко крил вкривали тіла їхні.
24. І коли вони простували, я чув шум їхніх крил, наче шум великої води, наче голос Всемогутнього, сильний шум, наче гомін у військовому таборі; [а ] коли вони зупинялися, – то опускали крила свої.
25. І голос линув од склепіння, котре над головами їхніми; коли вони зупинялися, тоді опускали крила свої.
26. А понад склепінням, котре над головами їхніми, [була ] подоба престолу, на вигляд, наче з каменя сапфіра, а над подобою престолу була, неначе подоба чоловіка вгорі на ньому.
27. І бачив я неначе палаючий метал, наче вигляд вогню в осерді його довкола; від схожого на крижі його і вище крижів його і нижче я бачив немовби якийсь вогонь, і сяяння [було ] довкола нього.
28. Так виглядає веселка у хмарах під час дощу, отак виглядало це сяяння.
Єзекія 2
1. Таким було видіння подоби слави Господньої. Побачивши це, я упав ницьма на лице своє і почув голос Того, Хто Говорив, і Він сказав мені: Сину людський! Підведися на ноги свої; Я буду говорити з тобою.
2. І коли Він говорив мені, увійшов у мене дух і поставив мене на ноги мої, і я чув Того, Хто говорив до мене.
3. І Він сказав мені: Сину людський! Я посилаю тебе до синів Ізраїлевих, до людей неупокорених, котрі збунтувалися супроти Мене, вони і батьки їхні зрадники переді Мною аж до цього дня.
4. І оці сини з огрубілим обличчям і з жорстоким серцем, – до них Я посилаю тебе, і ти скажеш їм: Так говорить Господь Бог!
5. Чи будуть вони слухати, а чи не будуть, бо вони бунтівний дім; але нехай знають, що був пророк серед них.
6. А ти, сину людський, не бійся їх і не лякайся їхніх слів, якщо вони будяччям і тернами будуть для тебе, і ти житимеш між скорпіонами, – не бійся їхніх слів і не лякайся обличчя їхнього, бо вони бунтівний дім.
7. І кажи їм слова Мої, чи будуть вони слухати, чи не будуть, бо вони уперті.
8. А ти, сину людський, слухай, що Я буду казати тобі: Не будь упертим, як оцей бунтівний дім, розтули уста твої і з'їж, що Я дам тобі.
9. І побачив я, аж ось, рука простягнута до мене, а в ній – книжковий сувій.
10. І Він розгорнув його переді мною, і ось, сувій списаний був усередині і зовні, і написано на ньому: Плач, і стогін, і горе.
Єзекія 3
1. І сказав мені: Сину людський! З'їж, що перед тобою, з'їж цей сувій, і йди, кажи домові Ізраїлевому.
2. Тоді я розтулив уста мої, і Він дав мені з'їсти цього сувоя.
3. І сказав мені: Сину людський! Нагодуй нутро твоє і виповни нутрощі твої оцим сувоєм, котрого Я даю тобі; і я з'їв, і було на устах моїх солодке, як мед.
4. І він сказав мені: Сину людський! Підведися, і йди до Ізраїлевого дому, і говори до них Моїми словами;
5. Посилаю тебе не до народів зі словами невиразними і з незрозумілою мовою тебе посилаю, але до Ізраїлевого дому;
6. Не до численних народів з невиразними словами і з незрозумілою мовою, котрих слів ти не зрозумів би; та якби Я послав тебе навіть до них, то вони не підкорилися б тобі;
7. А дім Ізраїлів не захоче слухати тебе, бо вони не хочуть слухати Мене, тому що увесь дім Ізраїлів з твердим лобом і жорстоким серцем.
8. Ось, Я вчиню й твоє обличчя міцним супроти облич їхніх і твоє чоло міцним супроти їхнього лоба.
9. Як алмаз, котрий твердіший каменя, учинив Я чоло твоє; не бійся їх і не лякайся перед лицем їхнім, бо вони бунтівний дім.
10. І сказав мені: Сину людський! Усі слова Мої, котрі буду казати тобі, прийми серцем твоїм і вислухай вухами твоїми;
11. Підведися і піди до вигнанців, до синів народу твого, і говори до них, і скажи їм: Так говорить Господь Бог! Чи будуть вони слухати, чи не будуть.
12. І підніс мене Дух; і я чув позаду себе гучний громовий голос; Благословенна слава Господня, від місцини цієї!
13. А також шум крил тварин, що торкалися одне одного; і гуркіт коліс біля них, і гуркіт сильного грому.
14. І Дух підняв мене, і взяв мене. І йшов я в гіркоті, стривожений у своєму дусі; але рука Господня була міцна на мені.