Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

2. Основні принципи страхування від нещасного випадку.

Основними принципами страхування від нещасного випадку є:

- паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

- своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

- обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;

- надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

- обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;

- формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;

- диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

- економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

- цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

3. Порядок повідомлення про професійні захворювання та розслідування причин виникнення професійного захворювання?

Спеціалізованими лікувально-профілактичними закладами стосовно кожного хворого складається повідомлення за формою П-3 згідно з додатком 14. Протягом трьох діб після встановлення діагнозу це повідомлення надсилається роботодавцю та керівнику підприємства, шкідливі виробничі фактори на якому призвели до виникнення професійного захворювання, установі державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує це підприємство, робочому органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства.

У разі реорганізації підприємства, шкідливі виробничі фактори на якому призвели до настання професійного захворювання, зазначене повідомлення надсилається правонаступнику.

Роботодавець організовує розслідування причин виникнення професійного захворювання та наказом призначає комісію з розслідування причин виникнення професійного захворювання (далі - комісія з розслідування), до складу якої входять представник установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство (голова комісії), представники лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує підприємство, підприємства, працівником якого є потерпілий, первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства. До розслідування в разі потреби можуть залучатися представники інших органів.

Розслідування випадку професійного захворювання проводиться протягом десяти робочих днів після надходження повідомлення за формою П-3.

У розслідуванні причин професійного захворювання інфекційної та паразитарної етіології обов'язково беруть участь фахівці з епідеміології та паразитології установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство.

У разі потреби роботодавець продовжує за поданням голови комісії з розслідування строк розслідування, але не більше ніж на один місяць. Копія наказу надсилається всім членам комісії.

Розслідування причин двох та більше професійних захворювань, на які страждає одна особа, проводиться у міру встановлення професійного характеру цих захворювань за наявності повідомлення. В акті розслідування зазначається, чи раніше у цієї особи було виявлено професійне захворювання, діагноз, рік його виявлення.

Роботодавець зобов'язаний подати комісії з розслідування дані санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, важкості та напруженості праці на робочому місці, нормативні документи (ДСТУ, ГОСТ тощо), технологічні регламенти виробництва, відомості про професійні обов'язки працівника, забезпечити комісію приміщенням, транспортними засобами і засобами зв'язку, організувати друкування, розмноження і оформлення в необхідній кількості матеріалів розслідування.

У разі відсутності даних санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, важкості та напруженості праці на робочому місці, шкідливі виробничі фактори на якому призвели до настання професійного захворювання, роботодавець за власні кошти негайно організовує дослідження умов праці. Якщо робоче місце потерпілого не збереглося, використовуються результати дослідження факторів виробничого середовища і трудового процесу та санітарно-гігієнічна характеристика аналогічного робочого місця.

Комісія з розслідування зобов'язана:

- розробити програму розслідування причин виникнення професійного захворювання;

- розподілити функції між членами комісії;

- розглянути питання про необхідність залучення до її роботи експертів;

- провести розслідування обставин та причин виникнення професійного захворювання;

- скласти акт розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 (далі - акт форми П-4) згідно з додатком 15, у якому відобразити заходи щодо запобігання розвиткові професійного захворювання та забезпечення нормалізації умов праці, а також установити осіб, які не виконали відповідні вимоги законодавства про охорону праці і про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

У разі коли роботодавець або інші члени комісії відмовляються підписати акт форми П-4, складається відповідний акт, який є невід'ємною частиною акта форми П-4.

Акт форми П-4 затверджує головний державний санітарний лікар області (міста, району), на водному, повітряному, залізничному транспорті, Міноборони, МВС, Держспецзв'язку, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного лікувально-оздоровчого управління, якому підпорядкована установа державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство.

Комісія з розслідування проводить гігієнічну оцінку умов праці працівника за матеріалами раніше проведених атестацій робочих місць, результатів обстежень і досліджень, проведених відповідними установами державної санітарно-епідеміологічної служби або санітарними лабораторіями, атестованими в установленому порядку МОЗ, вивчає приписи органів державного нагляду за охороною праці, подання посадових осіб робочих органів виконавчої дирекції Фонду, інструкції з охорони праці працівника, акти проходження планових періодичних медичних оглядів, накази та розпорядження адміністрації підприємства про порушення працівником вимог правил та інструкцій з охорони праці, строків проходження періодичних медичних оглядів, картки обліку індивідуальних доз опромінення на робочих місцях джерелами радіаційного випромінювання, одержує письмові пояснення посадових осіб, інших працівників з питань, пов'язаних з розслідуванням причин професійного захворювання.

Акт форми П-4 складається комісією з розслідування у шести примірниках протягом трьох діб після закінчення розслідування та надсилається роботодавцем потерпілому, лікувально-профілактичному закладу, що обслуговує це підприємство, робочому органу виконавчої дирекції Фонду та первинній організації профспілки, членом якої є потерпілий або уповноваженій найманими працівниками особі з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки. Примірник акта надсилається установі державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, для аналізу і контролю за виконанням заходів.

Примірник акта форми П-4 залишається на підприємстві та зберігається відповідно до вимог пункту 24 Порядку [5].

Роботодавець зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення розслідування причин професійного захворювання розглянути його матеріали та видати наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням, а також про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущено порушення санітарних норм і правил, що призвели до виникнення професійного захворювання.

Про виконання запропонованих комісією з розслідування заходів щодо запобігання професійним захворюванням роботодавець письмово інформує установу державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, протягом зазначеного в акті форми П-4 строку.

У разі втрати працівником працездатності внаслідок професійного захворювання лікувально-профілактичний заклад, що обслуговує підприємство, працівником якого є потерпілий, направляє потерпілого на медико-соціальну експертну комісію для встановлення ступеня втрати ним професійної працездатності.

Контроль за своєчасністю і об'єктивністю розслідування причин професійних захворювань, документальним оформленням, виконанням заходів щодо усунення причин здійснюють установи державної санітарно-епідеміологічної служби, робочі органи виконавчої дирекції Фонду, профспілки та уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці відповідно до їх компетенції.

Розслідування причин виникнення професійних захворювань у працівників, направлених на роботу за межі підприємства, проводиться комісією з розслідування під головуванням представника установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, шкідливі виробничі фактори на якому призвели до виникнення професійного захворювання.

Підприємство, де виявлено професійне захворювання, повинне повідомити про це підприємство, працівником якого є потерпілий, та робочий орган виконавчої дирекції Фонду.

У роботі комісії з розслідування такого випадку обов'язково бере участь представник підприємства, працівником якого є потерпілий, робочого органу Фонду за місцезнаходженням цього підприємства та профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки.

Реєстрація та облік професійних захворювань у працівників, які направлені на роботу за межі підприємства, здійснюється підприємством, працівником якого є потерпілий, робочим органом виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням цього підприємства та установою державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство.

Встановлення професійного захворювання у осіб, які працювали за межами України на підприємствах колишнього СРСР, проводиться згідно з пунктами 71-75 Порядку [5] на підставі нотаріально завіреної копії трудової книжки.

У разі виявлення професійного захворювання у непрацюючих пенсіонерів, які працювали на території України, розслідування проводиться згідно з пунктами 75-81 Порядку [5] на підприємстві, причетному до настання професійного захворювання.

Підтверджені випадки професійних захворювань у працівників, які змінили місце роботи, або у непрацюючих пенсіонерів підлягають реєстрації та обліку на останньому підприємстві, де були умови для виникнення професійного захворювання (незалежно від стажу роботи на ньому), у робочому органі виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням цього підприємства та в установі державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство.

4. Основні причини пожеж.

Для успішного проведення дієвих упереджувальних заходів у виробничій сфері та у країні загалом, важливо знати основні причини пожеж. Згідно зі статистичними даними основними причинами пожеж в Україні є: необережне поводження з вогнем 58—60%; порушення правил монтажу та експлуатації (ППМЕ) електроустаткування та побутових електроприладів 18—20%; ППМЕ приладів опалення 11—12%; пустощі дітей з вогнем 7—8%; підпали 2% (рис. 4.1). У виробничій сфері основні причини пожеж та їх показники змінюються не суттєво (рис. 4.2).

Як видно із наведених даних причиною, що найчастіше викликає пожежі в Україні є необережне поводження з вогнем. У виробничій сфері з цієї причини часто виникають пожежі при курінні в недозволених місцях та при виконанні, так званих, вогневих робіт.
Вогневими роботами вважають виробничі операції, пов'язані з використанням відкритого вогню, іскроутворенням та нагрівом деталей, устаткування, конструкцій до температур, що здатні викликати займання горючих речовин і матеріалів, парів легкозаймистих рідин. До вогневих робіт належать: газо- та електрозварювання, бензино- та газорізання, паяльні роботи, варки бітуму та смоли, механічне оброблення металу з утворенням іскор тощо.

Місця для проведення вогневих робіт можуть бути постійними і тимчасовими. Постійні місця визначаються наказом керівника підприємства, а тимчасові — письмовим дозволом керівника підрозділу. У відповідності з вимогами пожежної безпеки на місцях проведення вогневих робіт не повинно бути горючих матеріалів у радіусі 5 м. Необхідно мати на увазі, що при газовій зварці застосовують речовини (ацетилен, метан, кисень), які посилюють небезпеку пожежі та вибуху.

Виконавці робіт (електрозварювальники, газозварювальники, газорізальники, паяльники, бензорізальники та ін.) повинні бути проінструктовані про заходи пожежної безпеки особами, які за це відповідають.

Перед проведенням тимчасових вогневих робіт розробляються заходи пожежної безпеки, сповіщається пожежна охорона, призначаються особи, відповідальні за забезпечення пожежної безпеки І після цього видається підписаний наряд-допуск на проведення робіт. Такий дозвіл дається на одну зміну. Після закінчення вогневих робіт зварювальник зобов'язаний оглянути місце роботи, полити водою горючі конструкції. Місце проведення вогневих робіт необхідно кілька разів перевірити протягом 2 годин після закінчення роботи.

Відповідальність за заходи пожежної безпеки при проведенні зварювальних та інших вогневих робіт покладається на керівників робіт, дільниць, цехів, підприємств.

Значний відсоток пожеж спричинений незадовільним станом електричного устаткування та приладів, а також порушенням правил їх монтажу та експлуатації. До чинників, що можуть викликати пожежу саме з цієї причини належать: короткі замикання, несправності електроустаткування та приладів, струмові перевантаження, що виникають у силових та освітлюваних електромережах, великі значення перехідних опорів.

Короткі замикання виникають внаслідок неправильного монтажу або екс­плуатації електроустановок, старіння або пошкодження ізоляції. Струм короткого замикання залежить від потужності джерела струму, відстані від джерела струму до місця замикання та виду замикання. Великі струми замикання викликають іскріння та нагрівання струмопровідних частин до високої температури, що може викликати займання ізоляції провідників та горючих будівельних конструкцій, які знаходяться поряд.

Струмові перевантаження виникають при ввімкненні до мережі додаткових споживачів струму або при зниженні напруги в мережі. Тривале перевантаження призводить до нагрівання провідників, що може викликати займання ізоляції.

Збільшення місцевих перехідних опорів виникає внаслідок окиснення або недостатньо щільного з'єднання електричних контактів. Іскріння, що виникає при цьому, може ініціювати пожежу. Для запобігання пожежі від великих перехідних опорів мідні проводи та кабелі з'єднують скручуванням жил, а потім спаюють їх оловом без застосування кислоти. Алюмінієві кабелі з'єднують гільзами.

Вибір типу електроустаткування, схеми електропроводки, використовуваних матеріалів, площі поперечного перерізу провідників, виду ізоляції залежить від ступеня вибухопожежонебезпеки навколишнього середовища, режиму роботи електро­установок та можливих перевантажень.

5. Місцеві електротравми.

Місцеві електротравми - це яскраво виражене місцеве порушення цілісності тканин тіла, в тому числі кісткових тканин, викликане впливом електричного струму або електричної дуги. Найчастіше це поверхневі ушкодження, тобто поразка шкіри, а іноді й інших м'яких тканин, а також зв'язок і кісток.

Небезпека місцевих травм і складність їх лікування залежить від місця, характеру і ступеня ушкодження тканин, реакції організму на це пошкодження.

Як правило, місцеві електротравми виліковуються, і працездатність потерпілого відновлюється повністю або частково. Смерть від місцевих електротравм - рідкісний випадок (зазвичай при важкому опіку людина гине). Причиною смерті за цьому є не струм, а місцеве ушкодження організму, викликане струмом.

Характерні місцеві електротравми.

1. електроопіки - 40%

2. електричні знаки - 7%

3. металізація шкіри - 3%

4. механічні пошкодження - 0,5%

5. Електроофтальмія - 1,5%

6. Змішані (опіки + ін місцеві електротравми) - 23%

6. ОП при виконанні роботи на висоті. Засоби захисту від падіння з висоти.

1. Огородження помостів, лісів, драбин згідно Правил;

2. Перевірка запобіжних поясів, канатів, пристосувань системи страхування;

3. Якісне складання ПВР, контроль за технологією виконання робіт;

4. Професійний підбір робітників;

5. Виконання робіт при сприятливих погодних умовах;

7. Правила ОП на автомобільному транспорті.Вимоги до приміщення і площадки для зберігання автомобілів.

3.1. Приміщення для зберігання автомобілів не повинні безпосередньо з’єднуватися з іншими виробничими і допоміжними приміщеннями, де постійно перебувають люди. За необхідності таке сполучення повинно здійснюватися через тамбур-шлюз.

3.2. Приміщення для зберігання транспортних засобів повинні мати безпосередній виїзд через ворота, які відкриваються назовні.

Підлога в приміщеннях для зберігання автомобілів повинна мати ухил не менше 1% в бік трапів і лотків.

3.3. Приміщення і відкриті площадки для зберігання транспортних засобів вздовж стін і огородження території, де установлюються автомобілі, повинні мати колесовідбійні пристрої.

Висота колесовідбійних пристроїв повинна складати для транспортних засобів:

І категорії - 0,12 м;

II і III категорій - 0,3 м;

IV категорії - 0,4 м.

При встановленні транспортних засобів паралельно стіні відстань від стіни до краю колесовідбійного пристрою повинна бути не менше для:

І категорії - 0,4 м;

II категорії - 0,5 м;

III і IV категорій - 0,7 м.

При установленні транспортних засобів перпендикулярно стіні, відстань від стіни до краю колесовідбійного пристрою повинна бути для всіх категорій на 0,5 м більше заднього або переднього звисання автомобілів залежно від схеми їх розстановки.

3.4. Площадки для зберігання транспортних засобів повинні мати тверде, рівне покриття і ухили в поздовжньому напрямку осі автомобіля не більше 1% і поперечному не більше 4%.

3.5. Площадки і підлога в приміщеннях для зберігання транспортних засобів повинні мати розмітку, яка виконана незмивною фарбою або іншим способом і визначає місця установлення автомобілів і проїздів. При нанесенні розмітки слід враховувати, що відстань між двома транспортними засобами, які стоять паралельно, повинна бути достатньою для вільного відчинення дверей кабіни.

3.6. Площадки для зберігання транспортних засобів, що перевозять отруйні та інфіковані речовини, фекальні рідини і сміття, повинні розташовуватися на відстані не менше 10 м одна від одної і від площадок для зберігання інших транспортних засобів.

3.7. Площадки для зберігання транспортних засобів, що перевозять пально-мастильні матеріали, повинні розташовуватися на відстані не менше 12 м одна від одної і від площадок для зберігання інших транспортних засобів.

3.8. Для полегшення запуску двигуна в холодний період року (при температурі повітря нижче - 15 °С) площадки для відкритого зберігання автомобілів повинні бути обладнані засобами (газо-, електро- або водо- тощо) для їх підігрівання.

Обладнання, яке полегшує запуск двигуна в холодний період року, повинно забезпечувати безпеку обслуговуючого персоналу і водіїв.

3.9. При обладнанні засобами підігрівання площадок для зберігання транспортних засобів, двигуни яких працюють на стиснутому природному і зрідженому нафтовому газі, конструкція підігріваючих пристроїв повинна виключати можливість нагрівання газових балонів.

3.10. Для зберігання електронавантажувачів, автокарів і електрокарів повинно бути передбачене спеціальне приміщення. Зберігання їх у виробничих та допоміжних приміщеннях допускається, як виняток, на спеціально відведених місцях і за умови, що електронавантажувачі, автокари і електрокари не будуть захаращувати проїзди.

8-газ. Вимоги до стаціонарних і пересувних газо розбірних постів, виконання газополум’яних робіт, в яких випадках забороняється експлуатація установки для газополум’яної обробки металів.

4.7.1. При проектуванні, монтажі, випробуванні і експлуатації газопроводів і газового обладнання для газополум'яної обробки металів відкритим полум'ям (газове зварювання, газове роздільне і поверхневе кисневе різання, зокрема вогневе зачищення; газова наплавка, газове паяння; газове полум'яне загартування; нанесення термостійких покриттів, газова металізація, газове нагрівання, зокрема металу перед згинанням тощо) потрібно, окрім вимог цих Правил, додержуватися вимог Правил техніки безпеки і виробничої санітарії при виробництві ацетилену, кисню і газополум'яній обробці металів, розроблених відповідно до чинного законодавства, а також Правил будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці 18.10.94 N 104.

На підставі цих Правил розробляються і видаються працівникам під розпис інструкції з безпечного виконання робіт. На помітних місцях виробництв повинні бути вивішені схеми та інструкції з обслуговування комунікацій і встановленого обладнання.

4.7.2. Подача газу для газополум'яних робіт повинна здійснюватися газопроводом або від розподільних рамп з кількістю робочих місць понад 10 і від балонних установок (коли недоцільно влаштування газопроводів) - з кількістю робочих місць менше 10. В одному приміщенні цеху та інших виробничих будівлях допускається розміщення не більше 10 однобалонних установок.

4.7.3. Робоче місце газополум'яних робіт повинно бути обладнане газорозбірним постом горючого газу.

4.7.4. Газорозбірні пости можуть бути стаціонарні і пересувні. Стаціонарні пости можуть розміщуватися в місцях використання газу на стінах, колонах і спеціальних конструкціях на відстані не менше ніж 1 м до ізольованого проводу і електрокабелів і не менше ніж 2 м - до оголених проводів.

4.7.5. Стаціонарні газорозбірні пости повинні розміщуватися в металевих шафах з отворами для вентиляції. Шафи фарбуються олійною фарбою в червоний колір і мають напис білою фарбою - "Горючий газ", "Небезпечно".

Під час роботи дверці шаф повинні бути відчинені, а завідсутності робітника, який користується постом, - зачинені на замок.

Відстань між шафами газорозбірних постів горючого газу і кисню повинна бути не менше 150 мм. Шафи повинні розміщуватися на висоті не менше 0,6 м від підлоги до низу шафи.

Підходи до всіх газорозбірних постів повинні бути вільними. Установка балонів у проходах і проїздах забороняється.

4.7.4. Газорозбірні пости можуть бути стаціонарні і пересувні. Стаціонарні пости можуть розміщуватися в місцях використання газу на стінах, колонах і спеціальних конструкціях на відстані не менше ніж 1 м до ізольованого проводу і електрокабелів і не менше ніж 2 м - до оголених проводів.

4.7.5. Стаціонарні газорозбірні пости повинні розміщуватися в металевих шафах з отворами для вентиляції. Шафи фарбуються олійною фарбою в червоний колір і мають напис білою фарбою - "Горючий газ", "Небезпечно".

Під час роботи дверці шаф повинні бути відчинені, а за відсутності робітника, який користується постом, - зачинені на замок.

Відстань між шафами газорозбірних постів горючого газу і кисню повинна бути не менше 150 мм. Шафи повинні розміщуватися на висоті не менше 0,6 м від підлоги до низу шафи.

Підходи до всіх газорозбірних постів повинні бути вільними. Установка балонів у проходах і проїздах забороняється.

4.7.6. Стаціонарні газорозбірні пости повинні бути обладнані запобіжними рідкісними затворами закритого типу, затворами сухого типу або зворотними клапанами і відповідною запірною арматурою.

Застосування рідкісних затворів відкритого типу забороняється.

4.7.7. Запобіжні пристрої потрібно виготовлювати за кресленнями, розробленими і погодженими в належному порядку. Запобіжні пристрої підлягають періодичній перевірці і випробуванню в строки і обсязі, передбачені технічними умовами на їх виготовлення або паспортами заводів-виготовлювачів.

До одного запобіжного пристрою може бути приєднаний лише один пальник або один різак. Якщо газорозбірний пост живить газом машину, яка обслуговується одним оператором, то число пальників (різаків) залежить від пропускної здатності запобіжного пристрою.

4.7.8. Тиск газу, який подається газопроводом до робочого поста (постів), не повинен перевищувати 0,15 МПа (1,5 кгс/кв. см). При тиску газу понад 0,15 МПа (1,5 кгс/кв. см) на газопроводі повинен бути встановлений регулятор для зниження його тиску.

При живленні робочого поста від балона на ньому повинен бути встановлений регулятор, призначений для використання газу.

4.7.9. Регулятори тиску газу, які входять в комплект газовикористовувального агрегату для газополум'яної обробки металів, а також конструкції, на яких розміщені такі регулятори і запірні пристрої (газорозподільні щити), не належать до ГРУ і на них не розповсюджуються вимоги, які висуваються до ГРУ.

4.7.10. При роботі пересувних газорозбірних постів дозволяється установка на одному візку спеціальної конструкції одного балона з горючим газом і одного балона з киснем. При цьому балони повинні бути закріплені так, щоб запобігати ударам їх між собою або падінню.

Під час роботи балони з ЗВГ повинні бути в вертикальному положенні.

Балони з стисненим природним газом можуть бути в похиленому положенні вентилем догори.

4.7.11. Максимально припустима температура балона ЗВГ повинна бути не більше 45 град.C.

4.7.12. Переносні пальники і пересувні агрегати приєднуються до газопроводів і балонів ЗВГ за допомогою гумотканинних рукавів за ГОСТ 9356-75 класу I на тиск 0,63 МПа (6,3 кгс/кв.см) або за іншим ГОСТ, якщо вони за технічними властивостями мають показники не нижче ніж за ГОСТ 9356-75.

Довжина рукава не повинна перевищувати 30 м. Він повинен складатися не більше як з трьох окремих кусків, з'єднаних між собою гофрованими двосторонніми ніпелями.

Кінці рукавів повинні надійно закріплюватися на газопроводі і на пальнику хомутами. Крім крана, який є на пальнику або пересувному агрегаті, повинен бути вимикальний кран, розташований до місця приєднання рукава.

4.7.13. Рукава повинні бути захищені від пошкоджень. При складанні рукавів не допускається їх сплющення, скручення і перегинання.

Забороняється користування замоченими рукавами, не допускається попадання на рукава вогню, іскор та інших предметів.

Перед початком робіт рукава підлягають огляду і не рідше одного разу в три місяці - випробуванню згідно з ГОСТ 9358-76.

Забороняється продувати рукава для горючих газів киснем, кисневий рукав - горючим газом, а також замінювати рукава один одним.

4.7.14. Застосування дефектних рукавів і їх ремонт забороняється.

Дефектні місця рукава повинні бути вирізані, а окремі куски з'єднані гофрованими ніпелями.

Забороняється виконувати з'єднання рукавів за допомогою гладких трубок.

4.7.15. Місця приєднання рукавів повинні перевірятися на герметичність перед початком і під час роботи. На ніпелі водяних затворів рукава повинні щільно надягатися, але не закріплюватися.

4.7.16. Роботи з газополум'яної обробки металів відкритим полум'ям допускаються на відстані по горизонталі не менше:

10 м - від групових газобалонних установок;

5 м - від окремих балонів з киснем і горючими газами;

3 м - від газопроводів і гумотканинних рукавів, а також від газорозбірних постів при ручних роботах і 1,5 м - при механічних роботах.

Відстані стосуються газополум'яних робіт, коли полум'я і іскри спрямовані в бік, протилежний джерелу живлення газами. У випадках спрямування полум'я і іскор в бік джерела живлення газами воно повинно бути огороджене щитами (ширмами) з негорючих матеріалів або вказані відстані повинні бути збільшені вдвоє.

4.7.17. При виконанні газополум'яних робіт в замкнених об'ємах (відсіках, котлах, резервуарах) повинна бути організована"примусова" вентиляція, яка б запобігала концентрації шкідливих речовин понад передбачену вимогами санітарних норм.

Використання ЗВГ за таких умов забороняється.

4.7.18. Забороняється проводити газове зварювання, різання й інші види газополум'яної обробки металів із застосуванням зріджених газів у цокольних і підвальних помешканнях, а також в колодязях, шахтах та інших підземних спорудах.

Балони, встановлені в приміщеннях, повинні розміщуватися відрадіаторів опалення та інших опалювальних приладів на відстані не менше 1 м, а від джерела тепла з відкритим вогнем - не менше 5 м.

4.7.18. Забороняється проводити газове зварювання, різання й інші види газополум'яної обробки металів із застосуванням зріджених газів у цокольних і підвальних помешканнях, а також в колодязях, шахтах та інших підземних спорудах.

4.7.19. При експлуатації установок для газополум'яної обробки металів забороняється:

відбирати ЗВГ з балонів при зниженні в них тиску нижче за встановлений паспортами приєднаного газового обладнання, залишковий тиск газу в балоні повинен бути не менше 0,05 МПа (0,5 кгс/кв.см);

допускати стикання балонів, а також шлангів з струмопровідними приводами;

ремонтувати пальники, різаки та іншу апаратуру на робочому місці.

4.7.20. Газопроводи, арматура, апаратура і прилади повинні оглядатися не рідше одного разу за зміну.

4.7.21. Робітники, які виконують газополум'яні роботи, повинні бути забезпечені спецодягом і засобами індивідуальногозахисту.

4.7.19. При експлуатації установок для газополум'яної обробки металів забороняється:

відбирати ЗВГ з балонів при зниженні в них тиску нижче за встановлений паспортами приєднаного газового обладнання, залишковий тиск газу в балоні повинен бути не менше 0,05 МПа (0,5 кгс/кв.см);

допускати стикання балонів, а також шлангів з струмопровідними приводами;

ремонтувати пальники, різаки та іншу апаратуру на робочому місці.

4.7.20. Газопроводи, арматура, апаратура і прилади повинні оглядатися не рідше одного разу за зміну.

4.7.21. Робітники, які виконують газополум'яні роботи, повинні бути забезпечені спецодягом і засобами індивідуального захисту.

9-крани. Порядок виконання робіт при навантаженні та розвантаженні на піввагонів, автомашин.

р) не дозволяється опускати вантаж на автомашини та напіввагони або підіймати вантаж, що знаходиться на них, під час перебування людей в кузові чи кабіні автомашини або в напіввагоні. Дозволяється перебування людей в напіввагоні під час навантаження чи розвантаження його гаковими кранами, якщо із кабіни добре оглядається площа підлоги напіввагона і працівник може відійти від вантажу, що висить на гаку, на безпечну відстань. Навантаження та розвантаження напіввагонів мають проводитися за технологічними картами, розробленими і затвердженими підприємством (організацією), що здійснює такі роботи. У технологічній карті зазначаються місця знаходження стропальників під час переміщення вантажів і передбачається можливість їх виходу на естакади або навісні площадки. Перебування людей на платформах, автомашинах, у напіввагонах та іншому рухомому складі під час навантаження та розвантаження їх магнітними і грейферними кранами не допускається;

с) вантажно-розвантажувальні роботи та складування вантажів із застосуванням вантажопідіймальних кранів і машин на стаціонарних складах, майданчиках, базах мають виконуватися за технологічними картами, розробленими і затвердженими підприємством (організацією), що провадить указані роботи. Технологічні карти розробляються з урахуванням вимог чинних НД.

В місцях постійного проведення робіт з навантаження і розвантаження напіввагонів влаштовуються стаціонарні естакади або навісні площадки, призначені для безпечного і зручного доступу стропальників у напіввагони та виходу з них під час проведення вантажно-розвантажувальних робіт;

10-посудини.Вимоги до манометрів, їх перевірка і експлуатація?

5.3.1. Кожну посудину і самостійну порожнину з різним тиском треба опоряджувати маномет-

рами прямої дії. Манометр може бути встановлений на штуцері посудини або трубопроводі до запірної арматури.

5.3.2. Манометри повинні мати клас точності не нижче:

2,5 – при робочому тиску посудини до 2,5 МПа (25 кгс/см2);

1,5 – при робочому тиску посудини понад 2,5 МПа (25 кгс/см2).

5.3.3. Манометр треба вибирати з такою шкалою, щоб межа вимірювання робочого тиску зна-

ходилась у другій третині шкали.

5.3.4. На шкалі манометра власником посудини має бути нанесена червона риска, яка б вказу-

вала на робочий тиск у посудині. Замість червоної риски дозволяється прикріплювати до корпусу манометра металеву пластинку, пофарбовану в червоний колір і щільно прилягаючу до скла манометра.

5.3.5. Манометр повинен бути встановлений так, щоб його показання можна було чітко бачити обслуговуючому персоналу.

5.3.6. Номінальний діаметр корпусу манометрів, що встановлюються на висоті до 2 м від рівня площадки спостереження за ними, повинен бути не менше 100 мм, на висоті від 2 до 3 м –не менше 160 мм. Встановлювати манометри на висоті понад 3 м від рівня площадки обслуговування не дозволяється.

5.3.7. Між манометром і посудиною має бути встановлений триходовий кран або інший аналогічний пристрій, що дозволяє проводити періодичну перевірку манометрів за допомогою контрольного.

У необхідних випадках манометр залежно від умов роботи і властивостей середовища, що мі-

ститься в посудині, потрібно спорядити сифонною трубкою чи масляним буфером або іншими пристроями, що захищають його від безпосередньої дії середовища і температури та забезпечують надійну роботу.

5.3.8. На посудинах, що працюють під тиском понад 2,5 МПа (25 кгс/см2) чи при температурі

середовища вище 250 °С, а також з вибухонебезпечним середовищем або з шкідливими речовинами

1 і 2-го класів небезпечності за ГОСТ 12.1.007, замість триходового крана дозволяється встановлювати окремий штуцер із запірним органом для приєднання другого манометра.

На стаціонарних посудинах при наявності можливості перевірки манометра у встановлені

Правилами терміни встановлення триходового крана або пристрою, що заміняє його, не є

обов’язковим.

На рухомих посудинах необхідність встановлення триходового крана визначається розроблю-

вачем проекту посудини.

5.3.9. Манометри і трубопроводи, що з’єднують їх із посудиною, повинні мати захист від замерзання.

5.3.10. Манометр не дозволяється застосовувати у випадках, коли:

1) відсутня пломба або клеймо з відміткою про проведення перевірки;

2) прострочений термін перевірки;

3) стрілка манометра під час його виключення не повертається на нульову відмітку шкали на

величину, яка перевищує половину погрішності, що допускається для цього приладу;

4) розбито скло або є інші пошкодження, що можуть позначитись на правильності його показань.

5.3.11. Перевірка манометрів з їх опломбуванням або клеймуванням повинна проводитись не рідше ніж один раз у 12 місяців. Крім того, не рідше одного разу в 6 місяців власник посудини має проводити додаткову перевірку робочих манометрів контрольним манометром із занесенням результатів до журналу контрольних перевірок. Якщо немає контрольного манометра, допускається додаткову перевірку проводити перевіреним робочим манометром, який має однакову шкалу і клас точності з манометром, що перевіряється.

Порядок і терміни перевірки справності манометрів обслуговуючим персоналом під час екс-

плуатації посудин мають бути визначені в Інструкції по режиму роботи і безпечному обслуговуванню посудин

11-котли. Запобіжні пристрої котлів, їх регулювання?

12-трубопроводи. Гідравлічні випробування трубопроводів?

13-котли до 0.07 МПа. Порядок підготовки котла до технічного опосвідчення?

16.2. Технічне опосвідчення

16.2.1. Кожний котел підлягає технічному опосвідченню, яке проводиться технічним експертом до пуску в роботу, періодично в процесі експлуатації, згідно з встановленим строком, а в необхідних випадках - достроково.

16.2.2. Технічне опосвідчення котла складається із зовнішнього, внутрішнього огляду і гідравлічного випробування.

16.2.3. Зовнішній і внутрішній огляд мають за мету:

при первинному опосвідченні встановити, що котел виготовлений, встановлений і обладнаний відповідно до цих Правил, пред'явлених при реєстрації документів, а також, що котел та його елементи знаходяться в справному стані;

при періодичних і позачергових опосвідченнях встановити справність котла і його елементів та надійність його подальшої безпечної роботи.

16.2.4. При зовнішньому і внутрішньому оглядах котла та його елементів слід звернути увагу на виявлення можливих тріщин, надривів, випинів, видимів і корозії на внутрішніх і зовнішніх поверхнях стінок, слідів пропарювання і пропусків у зварних, клепаних і вальцованих з'єднаннях, а також пошкоджень обмуровки, що можуть викликати перегрів металу елементів котла.

16.2.6. Гідравлічне випробування котлів має за мету перевірку міцності елементів котла і щільності з'єднань і проводиться в порядку, встановленому п. п. 9.7.2 і 9.7.3 цих Правил.

16.2.7. Власник котла зобов'язаний проводити опосвідчення котлів в наступні строки:

зовнішній і внутрішній огляди - після кожної очистки котла, але не рідше як через 12 місяців;

гідравлічне випробування робочим тиском - кожного разу після очистки внутрішніх поверхонь або ремонту елементів котла.

16.2.8. Технічне опосвідчення котла технічні експерти повинні проводити в такі строки:

після монтажу - до пуску в роботу (якщо котел надійшов на місце монтажу в розібраному вигляді). Якщо котел надійшов на місце від заводу-виготовлювача в зібраному вигляді, то технічний експерт проводить обстеження котла відповідно до ст. 16.1.6, 16.1.7 із проведенням гідравлічного випробування робочим тиском;

зовнішній і внутрішній огляд - не рідше як через кожні 4 роки;

гідравлічне випробування пробним тиском - не рідше як через 8 років;

дострокове (або позачергове) технічне опосвідчення: зовнішній, внутрішній огляд і гідравлічне випробування пробним тиском.

16.2.9. Дострокове (позачергове) технічне опосвідчення котла має здійснюватись у випадках, якщо:

котел не експлуатувався більше 12 місяців;

котел демонтований і встановлений на новому місці;

зроблено виправлення вигинів або вм'ятин, а також ремонт з застосуванням зварювання основних елементів котла;

замінено одночасно більше 50 % загальної кількості екранних або кип'ятильних труб, 100 % димогарних або труб водопідігрівача;

таке опосвідчення необхідне на думку особи, відповідальної за справний стан і безпечну експлуатацію котла;

минув розрахунковий термін (нормативний строк) служби котла, встановлений проектом, заводом-виготовлювачем, нормативними документами (вказуються в паспорті);

після аварії котла або його елементів, за обсягом відновлювальних робіт вимагається таке опосвідчення.

16.2.10. Перед гідравлічним випробуванням в обов'язковому порядку має бути проведений зовнішній і внутрішній огляд.

16.2.11. Перед внутрішнім оглядом і гідравлічним випробуванням котел повинний бути охолоджений і ретельно очищений від накипу, сажі і золи. Внутрішні пристрої в барабані повинні бути видалені, якщо вони перешкоджають огляду. При сумніві в справності стінок або швів відповідальний за безпечну експлуатацію котлів має право вимагати розкриття обмурівки або зняття ізоляції повністю чи частково, а при проведенні внутрішнього огляду котла з димогарними трубами - повного або часткового видалення труб.

16.2.12. Якщо при технічному опосвідченні котла не будуть виявлені дефекти, що знижують його міцність, він допускається в експлуатацію при робочих параметрах.

16.2.13. Якщо при технічному опосвідченні котла будуть виявлені дефекти, які викликають сумніви в його міцності, подальша робота такого котла повинна бути заборонена до усунення цих дефектів.

16.2.14. Результати технічного опосвідчення і висновки щодо можливості роботи котла з зазначенням дозволених параметрів (тиск, температура), а також терміни наступного опосвідчення повинні записуватись у паспорт котла особою, яка проводила опосвідчення.

Крім того, технічний експерт готує висновки (копія запису подається в паспорті), які передає в органи Держнаглядохоронпраці.

При проведенні позачергового опосвідчення повинна бути вказана причина, що викликала необхідність такого опосвідчення.

14-ліфти.Вимоги до ліфтів, придбаних за кордоном.

15 – підйомники.Якими документами має бути споряджений кожний виготовлений підйомник? Які відомості мають бути зазначені у настанові з експлуатації підйомника?

4.1.5. Кожний виготовлений підйомник мас бути споряджений:

· паспортом;

· настановою з експлуатації;

· іншою документацією, передбаченою технічними умовами на підйомник;

· комплектом запасних частин, інструмента та приладдя (далі - ЗІП).

Виготовлені окремо і призначені для самостійного постачання механіз­ми, металоконструкціі (стріли, виносні опори тощо), пристрої безпеки су­проводжують відповідними документами виробника про їх якість.

4.1.7. У настанові з експлуатації підйомника поряд з іншими відо­мостями мають бути зазначені:

· періодичність технічного обслуговування, ремонту та мащення складо­вих частин підйомника;

· періодичність і способи огляду металоконструкцій;

· перелік і позначення деталей, що швидко спрацьовуються, і допуски на їх спрацювання;

· способи та порядок регулювання гальм;

· періодичність та способи перевірки приладів безпеки;

· граничні норми бракування елементів підйомників згідно з додатком 4;

· найімовірніші механічні пошкодження металоконструкцій і способи їх усунення;

· вимоги щодо безпечного обслуговування та експлуатації підйомника, складені з урахуванням специфіки його конструкції;

порядок проведення технічних оглядів;

вимоги безпеки в аварійних ситуаціях;

порядок евакуації працівників з робочої платформи під час її аварійного зупинення на висоті чи нижче рівня робочого майданчика;

критерії граничного стану підйомника для направлення його на капіта­льний ремонт.

16 – навантажувачі.Загальні вимоги до навантажувачів, їх складових частин.

4.1.1. Навантажувачі, їх складові частини, пристрої безпеки мають відповідати вимогам цих Правил і НД.

4.1.2. Кліматичне виконання навантажувачів має встановлюватися відповідно до вимог НД.

4.1.3. Навантажувачі, призначені для експлуатації в сейсмічних районах (понад 6 балів), виготовляються у сейсмічному виконанні відповідно до вимог НД.

4.1.4. Навантажувачі, призначені для роботи у вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зонах, мають відповідати вимогам "Правил будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок", затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.06.2001 N 272 (далі - НПАОП 40.1-1.32-01), і чинним НД.

Клас вибухо- і пожежонебезпечної зони, категорія та група вибухонебезпечної суміші зазначаються в паспорті навантажувача, а також у настанові з експлуатації.

Навантажувачі, призначені для роботи у вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зонах, повинні мати відповідне марковання.

4.1.5. Навантажувачі, у разі їх використання відповідно до настанови з експлуатації, повинні мати подовжню та поперечну стійкість з вантажем і без вантажу, під час штабелювання та пересування.

Перевірка стійкості навантажувачів має проводитися відповідно до вимог НД.

4.1.6. Навантажувачі повинні долати з номінальним вантажем ухил, зазначений виробником у настанові з експлуатації.

4.1.7. Швидкість руху горизонтальною поверхнею навантажувачів, керованих водієм, що стоїть, з номінальним вантажем має бути не більше 16 км/год.

4.1.8. Авто- і електронавантажувачі мають бути оснащені пристроями для їх буксирування (гак, петля тощо). Якщо авто- і електронавантажувач передбачено використовувати як тягач, то конструкція тягово-зчіпного пристрою має унеможливлювати мимовільне роз'єднання.

4.1.9. Навантажувачі повинні мати позначені місця стропування для їх навантаження (розвантаження) на транспортні засоби в разі транспортування.

4.1.10. На корпусі навантажувачів з пневматичними шинами має бути зазначений тиск в шинах.

4.1.11. Колеса навантажувачів, що виступають за зовнішній контур шасі, мають бути захищені, щоб звести до мінімуму ризик отримання водієм, який перебуває в нормальному робочому положенні, травми від предметів, що вилітають з-під коліс.

4.1.12. Конструкція систем навантажувачів має унеможливлювати краплепадіння робочої рідини гідросистем, палива і шкідливих рідин (у разі порушення герметичності з'єднань), особливо на гарячі складові частини навантажувачів, що здатні викликати займання цих рідин. Допускається краплепадіння в призначені для цього закриті або заправні ємності.

4.1.13. Автонавантажувачі вантажопідіймальністю понад 3000 кг можуть бути обладнані за замовленням споживача пристроями для полегшення запуску двигуна за низьких температур.

4.1.14. За замовленням споживача автонавантажувачі можуть бути обладнані іскрогасниками на вихлопних трубах, а автонавантажувачі вантажопідіймальністю до 4000 кг - системою зниження токсичності відпрацьованих газів.

Конструкція автонавантажувачів з карбюраторним (бензиновим) двигуном має передбачати можливість установлення на двигун апаратури для роботи на зрідженому газі.

4.1.15. На автонавантажувачі має бути передбачене місце для установлення вогнегасника.

4.1.16. Деталі і складальні одиниці навантажувача повинні витримувати без пошкодження швів зварних з'єднань і залишкових деформацій статичне і динамічне навантаження під час проведення приймальних випробувань.

4.1.17. Металоконструкції та металеві деталі навантажувачів мають бути захищені від корозії відповідно до умов експлуатації.

4.1.18. Виступаючі місця навантажувачів, які можуть стати небезпечними під час експлуатації, повинні мати попереджувальне фарбування відповідно до вимог НД.

4.1.19. У металоконструкціях мають передбачатися заходи проти накопичування в них вологи.

4.1.20. На навантажувачах на видному для водія місці мають бути прикріплені таблички з діаграмами:

зміни вантажопідіймальності залежно від положення центра ваги вантажу;

зміни вантажопідіймальності залежно від висоти підіймання вантажу (3300 мм і більше).

17 – АЗС.Запобіжні улаштування і засоби проти аварійного захисту, що встановлюються на обладнанні складів нафтопродуктів та АЗС. Порядок їх обслуговування.

18 – АХУ. Автоматичний захист від небезпечних режимів роботи холодильних установок.

19 – типова інструкція ГНР Порядок подготовки объекта к газоопасным работам.

20- ДБН А.3.2-2-2009. Забезпечення захисту працівників від дії шкідливих виробничих факторів.

Білет № 8

1. Склад, функції та права комісії з охорони праці на підприємстві.

2. Види інструктажів та порядок їх проведення..

Працівники, під час прийняття на роботу та періодично, повинні проходити на підприємстві інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці (далі - інструктажі) поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 4
• 5
• 6
• 789
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒