Особливості формування рухових навичок у дітей різних вікових груп.
ХІД ЗАНЯТТЯ
1. Мотивація навчальної діяльності
Сучасна педагогічна наука розглядає процес навчання як цілеспрямовану взаємодію педагога та дитини. Освіта, виховання та розвиток особистості – основні функції навчання, які тісно взаємопов’язані.
Педагогічний процес навчання дітей основних рухів та розвиток рухових якостей здійснюється на основі реалізації дидактичних принципів, де виражені об’єктивні закономірності.
2. Повідомлення теми, плану та основних завдань:
Завдання:
- засвоїти закономірності формування рухових навичок.
- відмітити особливості формування їх у дітей різних вікових груп.
План:
1. Зміст навчання в процесі фізичного виховання. Виховуючий та розвиваючий характер навчання.
2. Поняття про рухові уміння і навички. Закономірності формування рухових навичок.
3. Етапи навчання фізичним вправам.
4. Особливості формування рухових навичок у дітей різних вікових груп.
5. Методи та прийоми навчання фізичним вправам.
1. Зміст навчання в процесі фізичного виховання. Виховуючий та розвиваючий характер навчання.
Перш ніж розпочнемо розглядати перше питання давайте згадаємо, що таке навчання? (Це процес передачі і засвоєння знань від вчителя до учня, від вихователя до дитини).
Навчання в процесі фізичного виховання спрямоване на оволодіння дошкільниками системою знань, руховими уміннями і навичками, прищеплення навичок правильної постави особистої і суспільної гігієни, а також розвиток фізичних якостей, виховання позитивних моральних та вольових рис характеру. Зміст навчання в дошкільному закладі визначається програмою (“Малятко”, “Дитина” та ін.), в якій дається об’єм рухових умінь і навичок.
Навчання дітей рухам займає найбільше місце в фізичному вихованні. Воно здійснюється на заняття під керівництвом вихователя і в повсякденному житті.
В процесі навчання відбувається розвиток дитини (відбувається вплив на всі сторони особистості). А це означає, що навчання носить виховуючий характер. Вихователь вчить не тільки правильно виконувати рухи, вправи, а й впливає на внутрішній світ дитини. Бажання допомогти один одному, займатися разом, організовано.
Отже, в процесі фізичного виховання, навчання, виховання і розвиток здійснюється одночасно.
2. Поняття про рухові уміння і навички. Закономірності формування рухових навичок.
Під керівництвом вихователя дитина оволодіває в процесі фізичного виховання вміннями і навичками. Процес оволодіння руховою дією починається з формування вміння. Яке спирається на попередньо отримані знання, на виконання вправи, яка вивчається та особистий руховий досвід дитини.
Рухове вміння – це здатність виконувати рухову дію за умови зосередження уваги дитини на кожній ще не засвоєній деталі рухової дії. Управління рухами, які складають цілісну рухову дію, відбувається не автоматизовано. Спосіб вирішення рухового завдання нестабільний, робота здійснюється не економно, при значній ступені втомленості. Вміння, як початковий рівень оволодіння руховою дією, не може проминути жодна дитина, яка навчається.
Багаторазове систематичне виконання вправи, що вивчається, призводить до того, що вміння поступово переходить у рухову навичку.
Рухова навичка – це здатність виконувати дію автоматизовано, яка дозволяє акцентувати увагу на умовах та результатах руху. При цьому автоматизація деяких компонентів дії не виключає ведучої ролі свідомості під час виконання руху. При формуванні рухових навичок автоматизується не контроль за рухом, а процес виконання деяких елементів його структури. Рухова навичка має високу стійкість, покращується точність виконання вправи, удосконалюється її ритм, підвищується роль рухового аналізатора, тобто м’язове почуття займає головне положення у контролі за рухом.
Знання закономірностей формування рухових вмінь та навичок забезпечить найбільший раціональний зміст кожного етапу навчання рухової дії. Допоможе вихователю здійснювати диференційований підхід. Більш грамотно планувати систему занять, виховувати умови, в яких відбувається навчання.
Швидкість і міцність формування рухових навичок залежить від багатьох причин. Здобуті раніше навички можуть полегшити або ускладнити формування нового навичка.
Рухи, що вивчаються доцільно систематизувати таким чином, щоб рухові навички, не заважали, а навпаки, допомагали одна одній. Я.А. Коменський підкреслював з цього приводу: “Всі заняття повинні розподілятись таким чином, що наступне завжди ґрунтується на попередньому, а попереднє зміцнюється наступним” (“Велика дидактика”). Отже, якщо елементи раніше вивчених рухових дій входять до структури руху, який вивчається, то вони засвоюються значно швидше.
Під час навчання дітей різноманітним рухам слід виходити із схожості їхньої структури таким чином, щоб елементи руху ставали основою для формування нових рухових навичок і дотримувалась необхідна наступність у навчанні. Тому до тих пір, поки не буде засвоєна основа руху, недоцільно, з метою попередження негативного перенесення навичок, приступати до навчання дітей руховим діям, що структурно відрізняються від раніше вивчених. Наприклад, до того часу поки діти не засвоять чітке виконання лазіння по гімнастичній стінці приставним кроком, не слід навчати їх поперемінним способам лазіння (однойменним та різнойменним). Підвищення стабільності рухів зменшує вплив негативного перепаду. Позитивний перенос навичка у значній мірі залежить від їхньої пластичності. Якщо дитина виконує рухи у різних варіантах та ситуаціях, створюються оптимальні умови для позитивного переносу наявних навичок на рухи, що вивчаються, за умови деякої схожості їхніх структур.
Причиною затягнення формування нового навичка може бути також наявність у дітей навичок схожих з рухом, що вивчається. Однак, в той же час і суттєво відмінних від нової рухової дії. У даному випадку має місце негативний перенос навичка (інтерференція). М.В. Зимкін відмічає, якщо вправи за своїм характером близькі одна до одної або значно відрізняються в організмі завжди мають місце зміни трьох типів: вони сприяють одна одній, нейтральні або протилежні, заважають одна одній. Один з важливих засобів усунення та попередження інтерференції навичок є чітка різниця та протиставлення старого і нового способів дії (під час виконання вправ); старих і нових умов дії; старих і нових цілей дії.
3. Етапи навчання фізичним вправам.
Процес формування рухової навички умовно розподіляється на етапи:
1. Початкове знайомство з вправою (ознайомлення з рухом, перша спроба виконання).
На першому етапі ставиться завдання створити цілісну уяву про рух і сформувати вправу в загальних рисах (засвоїти основу техніки). На цьому етапі спостерігається у дітей зайве м’язове напруження, неточність у виконанні рухів, відсутність зв’язності між його елементами.
2. Поглиблене розучування руху, вправи (засвоєння деталей техніки).
Завдання другого етапу – створити правильну уяву про кожний елемент техніки руху, виробити вміння чітко і разом виконувати їх. Характеризується уточненням наміченої системи умовних рухових рефлексів, усуненням надмірного м’язового напруження. Особливістю цього етапу є те, що процес уточнення відбувається не плавно, а хвилеподібно. Часто кращі спроби у виконанні рухів у дітей чергуються з гіршими.
3. Зміцнення навичок і вдосконалення техніки руху (виконання рухів в різних умовах, що змінюються).
Завдання третього етапу – зміцнити здобуті уміння і навички, а також відпрацювати уміння використовувати їх в різних умовах, в змінюючих ситуаціях (в змаганні, ігровій формі). На цьому етапі продовжується вдосконалення техніки руху. Сформовані навички повинні бути “гнучкими” та варіативними, які легко піддаються подальшому вдосконаленню.
Кожен етап відтворює конкретну ступінь оволодіння рухом. Підсумком навчання є формування рухового навичка.
Особливості формування рухових навичок у дітей різних вікових груп.
Відповідні фізичні, психічні та емоційні реакції дітей залежать від попереднього рухового досвіду і сформованого на одному віковому відрізку відношення до фізичних вправ.
Дітей молодшого віку приваблює зовнішня сторона, результат рухової дії (м’яч котиться, вертушка крутиться і т.д.). Поштовхом (мотивом) до дії служить предмет, іграшка.
У дітей середнього віку функціональні можливості та набутий руховий досвід зросли і це забезпечує розуміння смислової сторони руху. Вони достатньо точно копіюють дії, з цікавістю багаторазово повторюють його, використовують різні предмети для рішення одного і того ж рухового завдання, розуміють словесні коментарі, підказки, поради, оцінки.
Старші дошкільники обдумано і цілеспрямовано використовують руховий досвід, здібні елементарно планувати і достатньо самостійно вирішувати рухові завдання, обирають способи дії, можуть оцінити виконання, придумати дії.
Більшість рухових навичок, які сформовані у дошкільному періоді життя дитини, у наступні, шкільні роки трохи перебудовуються та змінюються під впливом більш високого рівня розвитку рухових якостей, а також зміни пропорцій тіла. Тому цілеспрямоване навчання дітей дошкільного віку фізичним вправам спрямовується на формування пластичних та варіативних навичок у різноманітних рухах, які у перспективі удосконалюються під впливом зростання потенційних можливостей організму дитини.
5. Методи та прийоми навчання фізичним вправам
Метод – це система послідовних способів взаємопов’язаної діяльності педагога та дітей, спрямована на досягнення поставлених завдань навчання.
Відповідно до дидактичних завдань та умов навчання кожний метод реалізується за допомогою методичних прийомів, що входять до складу даного методу.
Методичний прийом – це частина методу, спрямована на реалізацію методу відповідно до конкретних завдань навчання.
Основна відмінність: метод спрямовано на реалізацію загального навчального завдання в цілому, а прийом – на вирішення більш часткового завдання. Наприклад, під час вивчення дітьми загальнорозвиваючих вправ вихователь показує їх (це метод) і при цьому коротко пояснює положення рук, ніг або тулуба (це прийом).
Методика навчання – спеціальна система методів та методичних прийомів навчання, а іноді й форм організації дітей під час виконання фізичних вправ (стрибки у довжину, лазіння по гімнастичній стінці та ін.).
У процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку застосовуються три групи методів навчання: наочні, словесні та практичні.
Наочні методи переважно базуються на “живому спогляданні”, сприйманні дійсності через орган чуття (зір та слух), на свідомому відображенні цієї дійсності у вигляді образів рухових дій, предметів тощо. Наочне сприйняття сприяє більш швидкому та міцному засвоєнню, підвищує інтерес до рухових дій.
- показ (злитий, розчленований, імітаційний, дзеркальний);
- демонстрація (малюнків, схем, плакатів, фотографій, муляжів, предметних посібників, діафільмів, відеодемонстрація);
- звукові та зорові орієнтири.
Показ рухових дій вихователем або за його завданням ким-небудь з дітей є найбільш поширеним методом навчання.
Злитий спосіб показу застосовується для того, щоб дати дітям загальне уявлення про техніку рухової дії і являє собою бездоганне виконання запропонованого для вивчення руху. Він поєднується з розповіддю вихователя при вивченні рухової дії у цілому.
Розчленований показ характеризується тим, що вихователь, виконуючи рух, виділяє головну фазу чи елемент руху, щоб зосередити на них увагу дітей. Наприклад, демонструючи метання м’яча в ціль вихователь пропонує дітям уважно подивитися, яке положення ніг при метанні правою або лівою рукою.
Імітаційний показ враховує, що дошкільникам притаманне наслідування, бажання копіювати те, що вони спостерігають, про що йому розповідали, читали. Образи, що відповідають характеру руху, допомагають створювати про нього правильне уявлення. Імітація широко застосовується при навчанні різних видів ходьби, бігу та загальнорозвиваючих вправ. Діти виконують ходьбу на зовнішній стороні стоп, «як ведмедик»; біг з високим підніманням стегна, «як конячка»; рухи зігнутими ногами, лежачи на спині, як велосипедист та ін.). Цей метод частіше застосовується при навчанні рухам молодших дітей, враховуючи їх наочно-образний характер мислення.
“Дзеркальний показ” доцільно застосовувати при вивченні дітьми нескладних, в основному загальнорозвиваючих вправ. Вихователь стоячи обличчям до дітей пропонує їм виконати рух ліворуч, а сам виконує його праворуч. Наприклад, показує нахил уліво, а діти виконують у правий бік.
Демонстрація наочних посібників створює додаткові можливості для сприйняття дітьми рухових дій за допомогою предметного зображення. Демонстрація має деяку перевагу перед показом за необхідності акцентувати увагу дітей на виконанні тих фаз руху, які при природному показі можуть бути для них непомітні.
Плакати відображають ті моменти рухових дій, на яких важливо акцентувати увагу дітей під час показу. Наприклад, фаза “польоту” при виконанні стрибків у висоту або довжину з розбігу.
Діафільм, незважаючи на певні технічні труднощі для його демонстрації у педагогічному процесі, має значні дидактичні можливості, їх доцільно показувати у вільний від занять час. Дивлячись діафільми, діти уточнюють свої уявлення про рухи й більш правильно виконують їх під час занять з фізичної культури.
Предметні посібники мають порівняно обмежені дидактичні можливості. Об’ємні та площинні шарнірні моделі (ляльки) дозволяють демонструвати рухи окремих частин тіла, траєкторії та амплітуди рухових дій.
Звукові та зорові орієнтири створюють певні сигнали для початку та закінчення рухової дії, допомагають дітям засвоїти найбільш важкі елементи техніки, задають певний темп рухів, напрямок, амплітуду та ін. Наприклад, удари в бубон, оплески у долоні, музичний супровід задають необхідний темп рухів (ходьба, біг, загальнорозвиваючі вправи).
Словесні методи. Ця група методів ґрунтується переважно на словесних поняттях про рухові дії. Слово активізує весь процес навчання, тому що сприяє формуванню більш повних та чітких уявлень, допомагає глибоко осмислити, активніше сприйняти навчальне завдання. За допомогою слова вихователь аналізує та оцінює результати засвоєння навчального матеріалу і тим самим сприяє розвитку у дитини самооцінки. Виділяють такі словесні методи:
- розповідь;
- пояснення;
- бесіда;
- вказівка;
- команда;
- розпорядження.
Розповідь відносять до монологічного способу викладу навчального матеріалу в оповідній формі, він застосовується вихователем під час навчання новим фізичним вправам та організації ігрової діяльності. Цей метод широко використовується для виховання у дітей позитивних моральних і вольових рис характеру.
Пояснення – це стисле, зрозуміле і образне розкриття техніки виконання рухової дії, що поєднується з показом дітям засвоюваного руху. Наприклад, під час виконання стрибка у довжину з місця вихователь пояснює положення рук та ніг під час приземлення.
Бесіда застосовується переважно у старших дошкільників у вигляді запитань і відповідей, коли вихователь з’ясовує інтереси дітей, їх знання, ступінь засвоєння техніки виконання певних вправ, правил рухливої гри. Бесіда сприяє уточненню та узагальненню знань, уявлень про техніку виконання фізичних вправ, спираючись на попередній досвід дітей.
Вказівка – це короткий, чіткий, без зайвих пояснень вислів вихователя з метою уточнити завдання, нагадати основні елементи руху, попередити помилки або виправити їх. Вказівки можна давати до початку руху, під час його виконання та після нього.
Оцінка є результатом аналізу вихователем виконання рухової дії. Вона сприяє уточненню уявлень дітей про техніку фізичної вправи, взаємозв’язків між ними, допомагає формувати вміння помічати помилки у себе та в однолітків.
Команда — це наказ виконувати або припинити певні рухові дії. Команду подають у наказовій формі, вона має бути точною, зрозумілою і короткою: «Рівняйсь!», «Стій!» та ін. Розрізняють попередню і виконавчу команди. Попередня команда дається голосно і протяжно, щоб діти зрозуміли, яку дію їм пропонують виконати. Виконавча команда подається після паузи, голосно і чітко, вона вказує на момент дії. Наприклад, «Кроком руш!» (команда «кроком» – попередня, а «руш» – виконавча).
Розпорядження –це наказ, висловлений у довільній формі, коли діти ще не спроможні виконувати команди, їх формулює сам вихователь. Наприклад, «повернись до вікна», «пішли за мною» та ін. Розпорядження часто застосовуються, коли дітям дають завдання підготувати фізкультурний інвентар для заняття або забрати його на місце.
Практичні методи.Практичні виконання фізичних вправ (вправлення) –це основний метод навчання, який базується на активній руховій діяльності дітей. Він безпосередньо формує рухові вміння і навички, розвиває фізичні якості шляхом багаторазового повторення рухової дії. Застосування його відбувається у тісному поєднанні зі словесними та наочними методами навчання. Виділяють такі практичні методи:
- розучування вправи за частинами;
- цілісний;
- практична допомога;
- ігровий;
- змагальний.
Метод розучування вправи за частинами полягає в тому, що дітей навчають рухової дії за окремими елементами. Він використовується переважно під час вивчення складних рухових дій, таких як, стрибки з розбігу, плавання, ходьба на лижах та ін.
При застосуванні цілісного методу навчання фізичну вправу вивчають повністю. Це стосується порівняно нескладних щодо координації рухових дій або тих, окремі фази яких не можна вичленити (вправи з рівноваги, пролізання в обруч, підлізання під дугу та ін.).
Практична допомога під час навчання рухових дій застосовується для уточнення положень окремих частин тіла, з метою створення правильних м’язових відчуттів та подолання почуття страху. Наприклад, деяких малюків лякає ходьба по гімнастичній лаві або лазіння по гімнастичній стінці. У такому випадку вихователь стає біля дитини, підбадьорюючи її своєю готовністю надати своєчасну допомогу, іноді підтримуючи її за руку (спину).
Ігровий метод широко застосовується в процесі навчання дітей різних вікових груп фізичним вправам та для розвитку в них рухових якостей. Цей метод має багато рис, характерних для рухливої гри як засобу фізичного виховання дошкільників. Однак гра є також ефективним методом навчання та виховання дітей.
Змагальний метод застосовується для удосконалення рухових дій у дітей старших дошкільних груп. Він має багато спільного з ігровим методом. Однак є суттєва різниця. Вона полягає в тому, що при використанні ігрового методу процес навчання в основному має сюжетний зміст. У змагальному методі цей момент відсутній, і процес виконання рухової дії повністю підпорядкований його змісту. Наприклад, якщо ходьба по колоді «через струмок» має сюжетний зміст, то це ігровий метод; а якщо ходьба виконується у грі – естафета «Хто швидше», то це змагальний метод.
У молодших вікових групах змагальний метод не застосовується, а в середньому дошкільному віці використовуються лише елементи змагань.
3. Усвідомлення нового матеріалу, підсумок заняття.
Даю оцінку роботі групи, відмічаю активних.
2. Домашнє завдання: вивчити тему за конспектом, виконати самостійну роботу № 3 з теми за планом.
Самостійна робота № 3
План:
1. Дидактичні принципи навчання.
2. Методи і прийоми навчання фізичним вправам.
Література:
1. Вільчковський Е.С., Курок О.І. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку. – Суми: Університетська книга, 2005. – С. 98-125.
2. Вільчковський Е.С., Курок О.І. Фізичне виховання дітей у дошкільному закладі. – Суми: Мрія ЛТД, 2001. – С. 98-114.
3. Дмитренко Т.І. Теорія і методика фізичного виховання дітей раннього і дошкільного віку. – К.: Вища школа, 1979. – С. 56-84.
4. Кенеман А.В., Хухлаева Д.В. Теория и методика физического воспитания детей дошкольного возраста. – К.: Радянська школа, 1979. – С. 34-35.
5. Програма виховання дітей дошкільного віку «Малятко», «Дитина».
6. Хухлаева Д.В. Теория и методика физического воспитания детей дошкольного возраста. – М.: Просвещение, 1971. – С. 34-65.