Подолання соціально-економічних наслідків І-ої світової війни
Після першої світової війни в Англії, Франції, Німеччині йшов процес відбудови господарства. Англія досягла довоєнного рівня лише у 1929 р., в той час у ряді галузей, а саме: в металургійній, вугледобувній, судно будівельній навіть відчувався спад. Помітне пожвавлення відбувалося в авіаційній, автомобільній, електротехнічній промисловості. Але ці нові галузі становили 10 % усього обсягу індустрії. Технічне відставання деяких галузей спричинило втрату конкурентоспроможності англійських товарів на світовому ринку.
Недоліком післявоєнної економіки була її залежність від імпорту сільськогосподарської продукції та промислової сировини. В Англію ввозили понад 60 % потрібних харчових продуктів.
Економіка Франції після війни стала зміцнюватися, особливо в галузі промислової сировини. Лотарингія давала залізну руду, Саарська область – кам’яне вугілля, що сприяло розвитку металургійної промисловості. Отримані від Німеччини репарації Франція вклала у будівництво зруйнованих фабрик та заводів. З’явилися найсучасніші промислові галузі, гідроелектростанції, також стабілізувалася французька валюта.
У той час сільське господарство відставало від післявоєнного розвитку промисловості. В аграрному господарстві переважали дрібні ферми, які не мали технічного забезпечення, тому переважала ручна праця. Французькі селяни розорялися, йшли в міста на промислові підприємства.
Господарство Німеччини після першої світової війни опинилося у скрутному становищі. З Версальським договором вона лише за 2 роки повинна була виплатити державам-переможцям 20 млрд. золотих марок. Таких грошей Німеччина не мала, тому платила натурою. Так, у рахунок репарацій було передано 5 тис. паровозів, 150 тис. вагонів, 140 тис. корів, сільськогосподарські машини тощо.
Німеччина втратила зовнішні ринки, звузилися внутрішні ринки. Занепало сільське господарство. Катастрофічне становище в економіці було причиною краху кредитно-фінансової системи. Все це ускладнило відбудову господарства країни.
Стурбовані таким станом Німеччини США, Франція, Англія вирішили прийнять участь у відновленні її господарства.
У 1924 р. на Лондонській конференції держав-переможців був прийнятий план Дауеса. Він передбачав надання позик і кредитів, переважно американських, на відбудову господарства та оздоровлення фінансів Німеччини з метою, що така допомога дасть можливість справно оплачувати репарації Англії та Франції, які у свою чергу за цей рахунок покриють воєнні борги США в період І-ої світової війни. План Дауеса діяв до 1929 р. Він сприяв стабілізації господарства країни. Німеччина подолала розруху збільшила промислову продукцію на 13 % порівняно з 1913 р. Найбільше інвестицій надходило з США, які вкладалися в оновлення основного капіталу важкої промисловості, що дало Німеччині збільшити експорт машин та промислового устаткування на світовий ринок.
В умовах економічної кризи 1929-1933 рр., яка була дуже важкою для Німеччини, план Дауеса виявився неефективним. Тому був вироблений новий репараційний план під керівництвом американського банкіра О.Юнга “План Юнга”. Згідно з цим планом передбачалось зниження розмірів щорічних платежів, скасування контролю над економікою Німеччини. Розмір репараційних платежів зменшувався на 20% і встановлювався на 37 років. Але в зв’язку з кризою 1929-1933рр. план Юнга практично припинив своє існування.
3. Стабілізація економіки у провідних країнах світу в 1924 – 1928 рр.
Після відновлення господарства капіталістичних країн настав період часткової тимчасової стабілізації (1924-1928рр.), який характеризувався масовим оновленням устаткування, раціоналізації виробництва, зростання енергоозброєння праці, запровадження нових методів у виробництві. Особливо слід відзначити реорганізацію управління виробництвом на основі системи Ф.Тейлора – наукового менеджменту, що став одним із головним факторів зростання продуктивності праці. Це досягалося за рахунок:
а) вивчення робочих рухів працівника – заміни грубих практичних методів науково обґрунтованими, раціональними прийомами;
б) навчання робітників раціональним прийомам праці, надання письмових інструкцій з вказівками не тільки на те, що необхідно виконати, але й те, як цього досягти за конкретно обумовлений час. Виконання завдання передбачало підвищення заробітку від 30 до 100 відсотків.
в) одночасно з раціоналізацією праці здійснювалася стандартизація знарядь праці, постачання, запроваджувалася загальнозаводська система порядку робіт тощо.
Все це сприяло швидкому зростанню основних галузей економіки США: хімічної, електричної, автомобільної, радіотехнічної тощо. Стандартизація, масовий випуск деталей, вузлів стали звичайним явищем у багатьох галузях промисловості. Система Тейлора, конвеєризація дала змогу підприємцям наповнити товарами національний та світовий ринки. Промислово-фінансові групи Рокфеллера, Моргана, Дюпона та ін. процвітали. Нафтова, автомобільна, електротехнічна галузі в темпі росту не мали собі рівних. У цей період США стають процвітаючою країною, яка виробляла промислову продукцію на 10% більше, ніж усі індустріальні країни разом. На початку 1929р. США давали 48 % світового промислового виробництва. Особливо великі досягнення були у виробництві машин. Найбільшими були заводи “Форд”, “Дженерал Моторс”, “Крейслер”. Сільське господарство до деякої міри відставало від бурхливого розвитку промисловості. Але також відбувалися структурні перетворення, індустріалізація ферм. У цілому сільське господарство не мало собі рівних щодо кількості випущеної продукції, технічного устаткування та продуктивності праці.