Практичний спосіб людського буття у природному та соціальному світах.
Мета вивчення: Розкрити процес формування людини в результаті активної її діяльності по відношенню природи, накопиченню знань про рівні і рух матеріального світу. Окреслити студентам поняття “буття”, погляди філософів на буття та форми буття.
Після вивчення матеріалів теми ви повинні знати:
- основні функції, що Їх виконує буття у філософії;
- послідовність визначення буття в історії європейської філософії;
- відмінність між філософським та науковим розумінням буття;
уміти:
- проводити порівняння класичного та некласичного розуміння буття;
- аналізувати переваги та недоліки конкретно – наукового та філософського тлумачення буття;
розуміти:
- особливості філософського трактування буття;
- рівні осмислення буття у філософській науці;
- основні аспекти розуміння буття в сучасній науці.
План
1. Практика. Діяльність. Праця.
2. Види практики.
3. Філософське поняття світу і буття. Категорія буття у філософії:
Ключові терміни і поняття
Буття – небуття – гранична межа філософського узагальнення, через яке визначається буття.
Інтенція – властивість людської думки та свідомості, пов’язана з їх принциповою спрямованістю на певний предметний зміст.
Онтологія – основна філософська наука про буття, види, рівні, форми та прояви буття.
Практика (спосіб становлення і відношення людини до світу та себе самої). Людина і тварина – частини природи. Вони по різному до неї ставляться і відносяться. Тварина адаптується до природи, виживає за рахунок того, що вона Їй дає в готовому вигляді (головне це їжа) Людина на відміну від тварини не спроможна задовольнити свої потреби готовим природними речами (одягом, знаряддям праці, тощо). Людина постає перед природою з власною програмою. Об’єктивно не залежить, хоче вона цього чи ні. Існувати, значить жити, а щоб жити, виникає об’єктивно – суб’єктивна необхідність перетворити природне для задоволення власної потреби. Отже практика – це перетворення природного в людське.
Категорія “діяльність” свідчить про активність людини по відношенню до природи. Існують наступні чинники діяльності: а) перетворююча діяльність – охоплює всі форми діяльності які призводять до зміни реального або ідеального, створення того, чого раніше не існувало; б) пізнавальна діяльність – у ній активність суб’єкта спрямована до об’єкта, але при цьому вона не змінює, а відтворює його за ідеальною формою.; в) комунікативна діяльність – це спілкування, суб’єктивно – суб’єктивні відносини. Спілкуватись, значить визнавати подібного собі. Отже, категорія “діяльність” відбиває специфіку людського ставлення до світу, як становлення суб’єктивного. У своїй діяльності індивід не лише творить “Іншу діяльність”, а й створює самого себе.
Значну роль в житті людини відіграє праця. Праця- це категорія, яка свідчить про технічний процес перетворення природного в людське. До структури процесу людської праці як процесу оволодіння природою, внаслідок чого створюються нові, необхідні для задоволення потреб людини речі, входять такі елементи: а) матеріальний контакт людини з природою; б) доцільна діяльність; в) виробнича кваліфікація та знання властивостей предмету, засобів та принципів праці. Працю, як процес, що відбувається між людиною і природою, можна розглядати з двох сторін: - об’єктивний процес суб’єкта; - суб’єктивний – бо об’єкт перетворюється людиною за власною програмою. Отже, практика і праця, а також діяльність взаємопов’язані категорії як одного цілого, що відтворюють об’єктивні і суб’єктивні сторони даного цілого.
2. Практична діяльність людей створила наступні види практики, як узагальнюючі історичних досягнень людства : а) виробнича практика – впливає на створення і розвиток засобів виробництва.(головним в ній виступає сила м’язів та нервів людини); б) соціально – історична практика (цей вид практики спрямований на зміну способів життєдіяльності людини. Мета даного виду практики пов’язана із зміною суспільства, характеру соціального життя, політичних та інших відносин.); в) науковий експеримент – він дозволяє перевірити істинність знань. Експеримент перетворюється на безпосередню продуктивну силу, починає все більш активно впливати на всі сторони життя сучасного суспільства, матеріальне виробництво, політику, технічний прогрес, спосіб життя людей.
3. Буття вивчає наука онтологія (вивчає принципи буття, найбільш загальні сутності і категорії існуючого). Термін “онтологія” ввів грецький філософ Гокленіус у праці “Філософський лексикон”, що означає “онтос” – рід, суще; та “логос” – вчення.
Поняття “буття” є однією з категорій відносин “Людина – Світ” Тому потрібно усвідомити знання про Світ. Людина може пізнати себе, свою суть, стосунки з іншими людьми через пізнання Світу. Поняття “Світ” визначається рівнем культури, науки, матеріальної культури, природи. Світ – це єдність об’єктивної дійсності і дійсності сутнісних сил людини, що мають конкретно – історичний характер. Поняття “Світ” почало формуватись з часу виникнення міфології. Первісні люди могли вижити, діючи спільно. Вони спільно виробили правила поведінки, норми, уявлення про себе, природне оточення. Це і знайшло своє відображення у понятті “Світ”. Виходячи з цього, стає зрозуміло, що “Світ” – це цілісна система, яка розвивається в діалектичній єдності природи і суспільства. Людина, в процесі суспільної практики, змінює світ; з одної сторони вдосконалюючи його, з іншої – руйнуючи.
Відповідно, в ході суспільної практики, змінювались і підходи до категорії “Світ”. Наприклад, “екзистенціалісти” говорили, що “Світ” є те, що утворює світовість існування (тобто буття людини у світі). Німецький філософ Мартін Хайдеггер підкреслював: “Світ - вид буття людського існування”.
Таким чином: поняття “Світ” охоплює натуральну і штучну природу, соціальні відносини, духовний світ людини, способи і продукти духовної творчості.
Відносини – “Людина – Світ” конкретизуються категоріями “сутність”, “існування”, “дійсність”. Під “сутністю” розуміють те, що складає суть речей, сукупність Їх основних властивостей. (представники всіх наук говорять “ Говори по суті”). “Існування” вживалося для визначення зовнішнього буття речі або процесу. В історії філософії існування розуміють не мисленням, як наприклад сутність, а досвідом. Воно є одиничне, особисте та кінцеве. Категорія “існування” використовується для вираження факту існування речі чи процесу. “Дійсність” відображає об’єктивну реальність, існуючий світ. Ці категорії дозволяють уяснити зміст понять “Людина – Світ” та поняття “Буття”.
Поняття “буття” вперше застосував грецький філософ Пармені (5 – 4 століття до нашої ери) – в період переходу від віри в міфологію, до віри у владу розуму. Він обґрунтував наявність у світі нової сили, що може утримати світ людини і стабільність Всесвіту. Ця сила – необхідність, що асоціюється з порядком. Зовнішній порядок ніщо не змінить (день змінюється ніччю, зима – весною і т. п.). Він сказав: “Світ що раціонально осмислюється і є буття”.
В історії філософії існує ряд поглядів на природу буття: 1) До -філософські уявлення про буття – представлені міфологією і позначені синкретизмом (відчуття співпричетності міфологічного і людського начал буття). Це оживлення природи, наявність боголюдей і т. п.; 2) Матеріалістичні уявлення – виходять з матеріалістичного пояснення буття оточуючого світу Сильною стороною матеріалізму є визнання причетності людини до об’єктивної реальності. 3) Філософський ідеалізм – трактує буття у крайній формі, що називається спіритуалізм . Він має два різновида: а) уявлення про буття як про сукупність людських відчуттів (філософ Д. Берклі),; б) сукупність неподільних , нематеріальних “монад” (філософ Г. Лейбніц). “Монада” за Г. Лейбніцим - “проста субстанція”, яка містить у собі множину станів і відношень. Єдність “монад” забезпечує Бог, який є джерелом “універсамів” (частинок буття).; 4) Дуалістичний напрямок– визнає дві субстанції, дух і матерію. Цей напрямок поглядів на буття ввів німецький філософ Крістіан Вольф. Погляди дуалістів на буття різноманітні. Наприклад М. Шелер запропонував ідею сублімації (передача життєвої та духовної енергії з нижніх шарів буття у вищі; 5) Моністичне світорозуміння буття запропонував філософ Б. Спіноза. За його поглядами “субстанція” тобто буття має велику кількість атрибутів – просторовість, тілесність, мислення. Але всяке явище буття створюється Богом або “породжуючою природою”.; 6) “Холізм” (філософія органічної цілісності, від грецької “холос” – ціле). Обґрунтував філософ Ян Сметсон. Суть: - “Всі явища світу підпорядковані процесові творчої еволюції, котра оновлює буттєві форми”.; 7) Теорія німецького філософа Миколи Гартмана. Пояснює багатошаровість буття, відкидає генетичний зв’язок шарів буття . Робиться установка на “раптовість” появи чергового шару буття.
В сучасному розумінні, буття є всеохоплююча реальність, гранично загальне положення про суще взагалі. Буття є те, що існує: матерія, речі, властивості, зв’язки і відносини, а також ідеї, теорії. Тобто буття охоплює матеріальний і духовний світ.
Форми буття. 1. Буття речей, властивостей, процесів природного та штучного походження; 2. Буття людини яке має свої особливості: людина частина природи, людина володіє свідомістю, що надає Їй нових особливостей: а) дякуючи свідомості людина задовольняє практичні потреби; б) людина має не лише свідомість, а й душу , що дозволяє їй усвідомлювати себе; в) людина суспільна істота.; 3. Буття соціального (суспільства) . Буття соціального – результат цілеспрямованої діяльності груп людей. Головним в соціальному бутті є соціальна дія.; 4. Буття ідеального (духовного) – складається з суб’єктивно – ідеального, об’єктивного загального та об’єктивно – ідеального. Суб’єктивно – ідеальне буття властиве окремій людині, об’єктивне загальне притаманне окремій соціальній спільноті а об’єктивне ідеальне втілене в завершених творіннях свідомості людини.; 5. Буття біосфери (пов’язано з відкриттям В. Вернадського).
Теми для рефератів та доповідей.
1. Значення проблеми буття для філософії.
2. Основні функції буття у філософії.
3. Класичне та некласичне розуміння буття в історії філософії.
4. Сучасна космологія та квантова механіка про світобудову.
Завдання для закріплення матеріалів теми.
1. Розкрийте основні аспекти значення проблеми буття для філософії.
2. Окресліть бачення буття в історії філософії.
3. Поясніть, яке місце в пізнанні світу належить “ науковій картині світу“.
Література з теми.
1. Петрушенко В. Л. Філософія. Навчальний посібник. К., “Каравела”, 2001, С. 255 – 277.
2. Філософія. Підручник для вузів. За ред. Заїченко Г. А., К., “Вища школа”, 1995, С. 185 – 197.
3.Філософія. Підручник. За ред. В. Г. Кременя. Харків, “Прапор”, 2004. С. 278 – 288.
Додаткова література.
1.Кримський С. В. Зміст та функції природничо – наукової картини світу. Філософська думка. 1972, №2.
2. Кульчицький О. Основи філософії і філософських наук. Львів . 1995. Розд. 7.