Принципи класифікації та побудова інвентарних номерів необоротних активів за обліковою політикою підприємства

 

 

Але річ у тім, що історична вартість активів на практиці нерідко виявляється нереальною стосовно їх справедливої вартості в даний момент, насамперед, через інфляцію. Окрім того, як це визначається в теорії за П (С) БО 28 - «Зменшення корисності активів», можуть виникати втрати від зменшення корисності активів, коли балансова (залишкова) вартість активу перевищує суму його очікуваного відшкодування. Тому в обліковій політиці підприємства треба передбачати періодичне — на дату річного балансу — визначення, чи існують ознаки можливого зменшення корисності активу, зокрема, такі:

 

• зменшення ринкової вартості активу протягом звітного періоду на суттєво більшу частку, ніж очікувалось;

 

• застаріння або фізичне пошкодження активу.

 

• суттєві негативні зміни в технологічному, ринковому, економічному або правовому середовищі, в якому діє підприємство, що відбулися протягом звітного періоду або очікувані найближчим часом;

 

• збільшення протягом звітного періоду ринкових ставок відсотка або інших ринкових ставок доходу від інвестицій, яке може вплинути на ставку дисконту і суттєво зменшити суму очікуваного відшкодування активу;

 

• перевищення балансової вартості чистих активів підприємства над іх ринковою вартістю;

 

• суттєві зміни способу використання активу протягом звітного періоду або такі очікувані зміни в наступному періоді, які негативно впливають на діяльність підприємства;

 

• інші свідчення того, що ефективність активу є або буде гіршою, ніж очікувалось.

 

За наявності ознак про зменшення корисності активу підприємство визначає суму очікуваного відшкодування активу.

 

Слід зазначити, що й сама методика бухгалтерського обліку основних засобів, як це підкреслюють науковці, не забезпечує узгодженості історичної


 


(фактичної) собівартості необоротних активів та їх реальної вартості. Це відбувається через методично невмотивований розгляд амортизації і зносу основних засобів як ідентичних економічних категорій.

 

Необ'єктивність оцінки основних засобів на підприємствах будь-якої галузі є очевидною, якщо порівняти облікові дані з реальними показниками, що характеризують стан конкретних об'єктів. Приміром, на Харківському комбінаті хлібопродуктів основні виробничі будівлі і споруди мають нульову залишкову вартість (табл. 7).

 

Таблиця 7 - Витяг із карток аналітичного обліку основних засобів Харківського комбінату хлібопродуктів

 

  Найменування Інвентарний Дата введення Відновна  
№ п/п вартість,  
об'єктів номер в експлуатацію  
  грн.  
         
           
Склад цегляний 01.1942  
триповерховий  
         
           
Склад тари 01.1954  
           
Зерносклад № 2 01.1955  
           
Склад висівок 01.1934  
           
Механічна майстерня 01.1953  
           
Галерея подачі зерна 01.1965  
           

 

Таблиця 8 - Зміна первинної вартості основних засобів та їхнього зносу на комбінаті хлібопродуктів

 

    Первісна   Первісна    
  вартість Знос до вартість Знос після  
Група об'єктів до індексації, після індексації,  
п /п  
  індексації, грн. індексації, грн.  
     
    грн.   грн.    
  Будинки, споруди          
та передавальні  
  пристрої          
             
Машини та  
  обладнання          
             
Транспортні засоби  
             
  Інструменти,          
прилади,  
  інвентар          
Інші основні засоби  
             
  Разом  
             

 


Оцінка основних засобів на багатьох підприємствах викривлена внаслідок недостатньої методологічної обґрунтованості методики їх обліку, яка, періодично змінюючись в окремих деталях, не набула системної цілісності. Особливо часто змінювалась гранична вартість, яка є підставою до віднесення засобів праці до складу основних фондів в останні роки, оскільки у зв'язку з інфляцією замість визначення вартісної межі згідно з колишнім «Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні» було встановлено, що до основних засобів не належать предмети вартістю до 15 мінімальних розмірів заробітної плати за одиницю за ціною придбання незалежно від терміну служби, але з окремими винятками з цього правила. Таким чином, гранична мінімальна вартість основних засобів змінювалась від 100 крб. у 1980 році до 255 грн. у 1996 році. Це зумовлювало певні труднощі в обґрунтованому віднесенні окремих засобів праці до складу основних фондів чи малоцінних і швидкозношуваних предметів. Крім того, це призвело до нечіткого розмежування їх в обліку навіть за умови правильного відображення при зарахуванні на баланс, оскільки згідно з п. 12 зазначеного вище Положення зміни в бухгалтерському обліку основних засобів, зарахованих на баланс, з цієї причини не проводились.