Хімічна реакція, яка лежить в основі визначення ТЕ.

2Ag+ + CrO42- →Ag2CrO4↓

За методом Мора визначають хлориди і броміди, умови титрування: нейтральне або слабко лужне середовище.

Йодиди і тіоціанати цим методом не можна визначати, оскільки осади АgI і АgSCN адсорбують індикатор К2СrО4, внаслідок чого забарвлюються до ТЕ, Тому ТЕ спостерігається нечітко.

За методом Фаянса визначають великі кількості йодидів, а також хлориди і броміди. Індикатори.- адсорбційні (флуоресцеїн, еозин).Умови титрування: нейтральне або слабколужне середовище. У процесі тирування поверхня осаду має заряд, наприклад при тируванні галогенів АgNOз, осад AgCl↓ до точки еквівалентності має заряд «-«, після ТЕ осад перезаряджується внаслідок адсорбції Ag+.Йони індикатора служать протийонами і надають осаду забарвлення. Наприклад флуоресцеїн дисоціює з утворенням аніона який адсорбується на поверхні осаду після ТЕ. При адсорбції змінюється із жовто-зеленого на зелене.

У методі Фольгарда (метод оберненого титрування, титрування надлишку або тіоціанатометричний метод) для титрування надлишку розчину АgNOз використовують розчин амоній тіоціанату (NH4SCN) (титрант NH4Fе(SO4)2*12Н2O або інша сіль феруму(Ш), підкислена нітратною(У) кислотою для подавленая гідролізу).

Цим методом аналізують галогеніди, тіоціанати та срібло в різ­них сплавах, розчинних у нітратній кислоті - HNОз

Осади мають велику адсорбційну здатність у момент свого утво­рення. Тому в методах осаджувального титрування титрують завжди повільно, особливо близько ТЕ, після кожного додавання титранту роз­чин добре перемішують. Це дозволяє осаду трохи «зістарітись».

Використання індикатора базується на реакції: Fe3+ + 3SCN- →[Fe(SCN)3].червоний. Цей комплекс адсорбується на поверхні осаду і надає червоного забарвлення комплексу.3 Ag + + Fe(SCN)3 → 3 AgSCN + FeCl3 , щоб Fe(OH)3 не осаджувався використовують кисле середовище. «1» до визначуваної проби (10см) додають надлишок розчину АgNOз, тоді надлишковий залишок V (АgNOз) відтитровують титрантом NH4SCN.

Тіоціонатометрія. ТитанатNH4SCN, КSCN. Використовують для таких аналітичних задач: для визначення Ag + ,Hg22+ (див метод Фольгарда).

4. Яка маса ферум(ІІІ)хлориду міститься в 100 см3розчину, якщо с(ферум хлориду)=0,1 моль/дм3

Дано

V(FeСl3)=100cм3=0,1дм3

с(1/3FeCl3)=0.1 моль/дм3

m(FeCl3) -?

 

с(FeCl3)= m(FeCl3)/M*V

m(FeCl3)=M*V* с(1/3FeCl3 )

M (FeCl3 )= 55.8+(3*35,5)=162,3

m(FeCl3)= 1/3*162.3*0,1*0.1=0.541г.

Білет 10

1. Спектрофотометрія– це сукупність методів визначення кількісних характеристик монохроматичного випромінювання. Спектральна фотометрія дає методи отримання спектрів випромінювання, відбивання, пропускання, поглинання і розсіювання. Вони виражаються графічними залежностями розподілення відповідних величин за довжинами хвиль або частотами випромінювання.

Спектрофотометрія (абсорбційна) — фізико-хімічний метод досліджень розчинів і твердих речовин, оснований на вивченні спектрів поглинання в ультрафіолетовій (200—400 нм), видимій (400—760 нм) та інфрачервоній (>760 нм) областях спектра. Основна залежність, що вивчається у спектрофотометрії - залежність інтенсивності поглинання падаючого світла від довжини хвилі.

Випромінювання розкладається в спектр призмою або дифракційною граткою. За допомогою діафрагми-щілини зі спектра виділяється вузький монохроматичний пучок, який подається на приймач. Знаючи залежність між потужністю випромінювання і реакцією приймача, будують графік залежності (напр. світлового потоку від довжини хвилі), який і характеризує спектр випромінювання. При вимірюванні спектра поглинання чи пропускання перед приймачем розміщують зразок, спектр якого вимірюють. Спектр відбивання одержують порівнюючи характеристики монохроматичного випромінювання, відбитого від поверхні зразка і еталону.

Спектрофотометрія широко застосовується при вивченні будови і складу різних сполук (комплексів, фарбників, аналітичних реагентів тощо), для якісного і кількісного аналізу речовин (визначення слідів елементів в металах, сплавах, технічних об'єктах). Прилади спектрофотометрії — спектрофотометри.

3.Комплексонометричне титрування – це титриметричний метод кількісного аналізу, який грунтується на аналітичному використанні реакцій комплексоутворення метал-йонів полыдентантними хелатоутворюючими органічними реагентами - комплексонами.

У комплексонометрії лігандом використовують похідні α-амінополікарбонових кислот, які містять групи:

НООС2НС—N—СН2СООН

Це етилендіамінтетраацетатна кислота (ЕДТА), або двозаміщена натрієва сіль. Частіше використовують сіль Na2Н2У•2Н20, яка краще розчи­няється у воді і яку теж називають ЕДТA.

Особливості будови молекули ЕДТА: наявність -СООН груп і амінного нітрогену -N=, тому ЕДТА - полідентантний ліганд. ЕДТА швидко, кількісно, стехіометрично реагує з Мn+-йонами. Сухий препа­рат ЕДТА просто одержати в чистому вигляді, розчин стійкий протягом тривалого часу.

У порівняно кислих розчинах (рН<2) дві негативно заряджені карбоксильні групи Н4У протонуються з утворенням кислот - катіонів: Н5У+ іНбУ2+

Метал-йон і ЕДТА взаємодіють в основному у стехіометричному співвідношенні 1:1 з утворенням безбарвних міцних комплексних спо­лук - хелатів, добре розчинних у воді. ЕДТА реагує навіть з лужнозе­мельними, рідкісними та розсіяними металами.

Індикатори в комплексонометрії.У комплексонометричному титруванні кінцеву точку титрування визначають візуально або вико­ристовуючи інструментальні методи аналізу Вибір методу залежить від ряду факторів, зокрема таких, як необхідна точність і селективність визначення, титрування каламутних і забарвлених розчинів, титрування в агресивних середовищах. Істотне значення має швидкість виконання і можливість автоматизації титрування.

При візуальному способі встановлення ТЕ використовують металоіндикатори тобто індикатори, зміна кольору яких залежить від кон­центрації металйона. Металоіндикатори поділяють па дві групи. До першої групи належать індикатори, які самі безбарвні, але утворюють з метал-йонами забарвлені комплекси. Наприклад, при комплексономет­ричному титруванні ферум(3+)-йонів індикатором використовують са-ліцилатну або сульфосаліцилатну кислоту. Інтенсивність забарвлення утворених комп­лексних сполук звичайно невисока. Тому, щоб спостерігати забарвлен­ня комплексу, концентрація індикатора повинна бути приблизно в 10 разів більша, ніж концентрація титрованого метал-йона.

До другої найбагаточисельнішої групи металоіндикаторів відно­сять органічні сполуки, молекули яких містять хромофорні групи, отже, забарвлені і утворюють з метал-йонами внутрннньокомплексні сполу­ки, які мають інший колір, ніж самі індикатори. Ці індикатори нази­вають металохромними. Наприклад, еріохромовий чорний Т, ксиленоловий оранжевий тощо

Вимоги до металоіндикаторіву комплексонометрії: повинні да­вати чутливу і селективну реакцію з метал-йонами; утворювати з ме­тал-йонами досить міцні комплексні сполуки, але за міцністю вони повинні поступатися комплексонатам цих металів; зміна кольору інди­катора в кінцевій точці титрування повинна бути контрастною, комплексні сполуки індикаторів з метал-йонами повинні бути лабільними і швидко обмінюватися з лігандами ЕДТА. Такі властивості має, напри­клад, індикатор еріохромовий чорний ТСпецифічні індикатори. Кислотно-основні індикатори.