Проблеми визначення змісту соціальної політики соціальної держави
У зв'язку з реформуванням економічних відносин в державі, запровадженням ринкових стосунків виникає проблема регулювання соціальних відносин, що вирішується шляхом реалізації відповідної політики. Ось чому одним з пріоритетних напрямків внутрішньої політики держави сьогодні є соціальна політика.
Багатоаспектність політичних явищ взагалі пояснює той факт, що однозначного визначення соціальної політики як поняття не існує. Зокрема, довідник із соціальної роботи [114, с. 189] містить таке тлумачення даної категорії: «Соціальна політика – діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоуправління, вітчизняних, іноземних та зарубіжних підприємств, установ усіх форм власності, їх об'єднань та асоціацій, вітчизняних, іноземних та зарубіжних громадських та приватних фондів, громадських та релігійних організацій, громадян по розвитку і управлінню
соціальною сферою суспільства». Інші автори [133, с. 13] дають наступне
визначення: «Соціальна політика – це система програм, служб та заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей. Соціальна політика охоплює усі сфери життєдіяльності людей – виробничу, соціальну, політичну, духовну та регулює стосунки між суспільством, колективом, громадою, особою у кожній з цих сфер та зонах взаємодії». Як видно з вищенаведених цитат, основною метою соціальної політики є створення умов для задоволення соціальних потреб та інтересів людей, а також для підтримки, захисту та реабілітації окремих громадян та соціальних груп.
Ще один важливий аспект соціальної політики висвітлено у визначенні, запропонованому В.А. Скуратівським та О.М. Палій [102, с. 5]: «Це суспільний феномен, що поєднує різноманітні багатофакторні складові: конституційно-правові, інституціональні, управлінські регулятивні та саморегулятивні, глобальні, національні, державні, наддержавні, громадські, гуманістичні, праксеологічні (ціннісні), комунікативні та ін.»
Ці ж автори пропонують розглядати соціальну політику у вузькому та широкому розумінні.
У вузькому розумінні соціальна політика – це цілеспрямована діяльність суб’єктів з метою забезпечення соціального захисту та створення умов для формування безпечного соціального середовища людини. Тобто це – комплекс заходів, спрямованих на створення системи соціальної безпеки людини та суспільства.
У широкому розумінні – соціальна політика є системою цілеспрямованої діяльності її суб’єктів, що має на меті забезпечити оптимальні умови функціонування і розвиту соціальних відносин. Йдеться про втілення системи управлінських рішень соціального характеру у соціальних програмах і соціальній практиці з метою задоволення соціальних потреб, збалансування соціальних інтересів, розв’язання соціальних завдань тощо.
Водночас такий поділ є досить умовним, оскільки без розвинених соціальних відносин не може бути стабільної соціальної безпеки людини та суспільства, а соціальна безпека значною мірою зумовлює розвиток процесів суспільного розвитку.
В літературі зустрічаються й інші варіанти тлумачення соціальної політики, зокрема, як «мистецтва поєднання людських інтересів» [30, с.23], «взаємин основних елементів соціальної структури суспільства» [104, с.146-147] та ін.
Слід зазначити, що спільним в усіх визначеннях є розуміння суті соціальної
політики в соціальній державі як створення умов для підвищення добробуту, рівня
життя населення, створення соціальних передумов у формуванні економічних стимулів розвитку виробництва.
Більшістю авторів визначено такі основні напрямки соціальної політики в державі, що проголосила себе соціальною:
1. Забезпечення розвитку народонаселення.
2. Удосконалення трудових відносин.
3. Реформування системи соціального забезпечення.
4. Захист громадян як споживачів.
5. Гуманітарна сфера.
6. Регіональна соціальна політика.
На всіх рівнях та напрямках розвитку соціальної держави соціальної політика має забезпечувати реалізацію наступних функцій [по 29, с.169]:
1. Протидія тенденціям погіршення демографічної ситуації.
2. Запобігання виникненню масової бідності населення, стримування процесу майнового розшарування на дуже бідних та дуже багатих.
3. Мінімізація наслідків безробіття.
4. Цілеспрямована допомога населенню, що перебуває у скрутному становищі.
5. Здійснення додаткових заходів по відношенню до громадян, котрі
перебувають у кризовому стані.
Отже, соціальна політика покликана регулювати відносини в суспільстві в інтересах основних соціальних груп і пов'язана з низкою заходів уряду, спрямованих на підвищення добробуту населення.
Важливим питанням з огляду на визначення змісту соціальної політики уявляється аналіз процесу її формування. Зокрема, у навчальному посібнику «Введення у соціальну роботу» [27, с.84-85] виділено п’ять основних стадій:
1. Формулювання проблеми (визначення приймати чи не приймати певну соціальну програму).
2. Фаза намірів (з’ясування різних ідей щодо цієї соціальної програми).
3. Фаза рішення (схвалення запропонованих рішень повноважним органом ).
4. Фаза планування (визначення механізму виконання).
5. Фаза попередніх оцінок (контроль за фактичним перебігом соціальної програми, експертиза та оцінка).
На думку авторів, недоліком соціальної політики в Україні є те, що чимало змін
упроваджувалося без належної наукової та експериментальної перевірки, бракувало визначення механізму виконання.
Як же зазначалось вище, практичним втіленням соціальної політики в соціальній державі є соціальна робота. Саме тому для ефективного вирішення соціально-економічної проблематики суспільства соціальна робота повинна бути професійною, зваженою і реалізувати актуальні та чітко розроблені соціальні проекти. Основним інструментом та складовою соціальної політики при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої є соціальний захист.
Змістовне наповнення соціальної політики держави має відповідати нагальним потребам суспільства на кожному з етапів його розвитку. Загалом, більшість науковців в даній царині вважають, що соціальній політиці соціальної держави мають бути притаманні наступні риси: орієнтація на моральний, культурний, духовний розвиток громадян, що формує особистість, котра сповідує гуманістичні ідеали; підтримка в прийнятних межах майнової диференціації суспільства; укріплення солідарності та соціального партнерства між різними верствами суспільства.