Стисла характеристика основних понять, що виступають індикаторами бідності
Для вирішення гострих соціальних проблем, пов'язаних із бідністю, важливим є розробка та впровадження критеріїв, способів, за допомогою яких можна вимірювати та оцінювати рівень бідності серед населення в державі. Саме з цією метою у 2002 році Міністерство праці та соціальної політики України сумісно з Міністерством фінансів України, Міністерством економіки та з питань Європейської інтеграції України, Державним комітетом статистики України та Національною Академією наук України запровадили Методику комплексної оцінки бідності [9]. є
Дана методика розроблена на виконання Комплексної програми забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2001 року і передбачає розрахунок системи показників, що безпосередньо характеризують становище бідного населення і є вживаною і на даному етапі.
Згідно п.1.2. вищезгаданого документу, методика розрахунку показників бідності складається з трьох етапів:
1) визначення та розрахунок показників щодо масштабів бідності в Україні;
2) розрахунок показників для визначення розшарування серед бідного населення;
3) порядок визначення та розрахунок показників бідності в регіонах.
До того ж для здійснення аналізу показників бідності враховуються дані поточного статистичного обліку: питома вага працівників, яким заробітна плата нарахована в розмірі, що не перевищує встановлену мінімальну заробітну плату, в загальній кількості працівників, які відпрацювали 50% і більше робочого часу; рівень безробіття міського населення (за методологією МОП); заборгованість із виплати заробітної плати та допомоги, передбаченої Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та Законом України «Про державну соціальну
допомогу малозабезпеченим сім'ям»; соціальні витрати місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу (освіта, охорона здоров'я, культура, соціальний захист); співвідношення середньої заробітної плати і розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатної особи в цілому по країні та по регіонах.
До системи показників визначення масштабів бідності належать:
- межа бідності;
- рівень бідності;
- сукупний дефіцит доходів бідного населення;
- середній дефіцит доходів бідного населення;
- глибина бідності.
Межа бідності визначається на підставі відносного критерію зарахування різних верств населення до категорії бідних, який розраховується за фіксованою часткою середньодушового доходу (витрат) - 75% медіанного рівня сукупних доходів (витрат) у розрахунку на умовного дорослого. Межа бідності - рівень доходу, нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб. Вартісне значення межі бідності є основою для віднесення населення до категорії бідних.
Рівень бідності - питома вага сімей (домогосподарств), у яких рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим від визначеної межі бідності, тобто цей індикатор показує відсоток сімей (домогосподарств, окремих фізичних осіб), рівень споживання (доходів) в яких нижчий за встановлену межу бідності. Даний показник обчислюється за спеціальною формулою (як співвідношення між чисельністю населення, що визнається бідним відповідно до прийнятої межі бідності та загальною чисельністю населення в Україні, виражене у відсотках) і характеризує частку бідного населення, а не те, наскільки воно бідне.
Важливими показниками, що дають змогу оцінювати бідність, є також сукупний дефіцит доходу бідного населення та середній дефіцит доходу бідного населення. Сукупний дефіцит це – сума коштів, яких не вистачає бідному населенню країни в цілому до визначеної межі бідності. А середній дефіцит - це сума коштів, яких в середньому не вистачає одному бідному до визначеної межі бідності. Останній індикатор показує, наскільки одна людина є бідною по відношенню до прийнятої межі бідності. Обидва показники обчислюються за спеціальними формулами (п.2.4 та 2.5 Методики).
Показники дефіциту доходу свідчать про те, скільки в середньому одній бідній особі на місяць не вистачає коштів до межі бідності, але не враховують розшарування за доходами (витратами) серед бідного населення. Тому до показників бідності включається розрахунок відносного показника – коефіцієнту
глибини бідності, який визначає наскільки серед бідного переважає вкрай бідне населення. Глибина бідності - це відхилення величини доходів (витрат) бідного населення від визначеної межі бідності, тобто це співвідношення між рівнем споживання (доходів) бідних сімей (домогосподарств, окремих фізичних осіб) і межею бідності, виражене у відсотках. Коефіцієнт глибини бідності дає змогу визначити віддаленість бідного населення від межі бідності.
Окрім зазначених вище статистичних показників, що дають змогу вимірювати (оцінювати) бідність, застосовують і так званий нормативний спосіб визначення межі бідності, що базується на певних соціальних нормативах. До цих нормативів, згідно з міжнародною практикою, відносять: мінімальний споживчий бюджет, прожитковий мінімум, мінімальний споживчий кошик, фізіологічний мінімум та ін.
Так, мінімальний споживчий бюджет – це та межа, за якою особа живе за умов обмеження найнеобхідніших життєвих потреб. Межу переходу від стану бідності до стану злиденності визначає такий соціальний показник як прожитковий мінімум, норматив якого розраховують статистично. Основою розрахунку прожиткового мінімуму для основних соціальних та демографічних груп населення є мінімальний споживчий кошик, до складу якого включені набори продуктів харчування в розрахунку на одну особу на місяць. Крім вартості мінімального продуктового кошика до мінімального споживчого кошика входять мінімальні набори предметів гардеробу, мінімальні набори постільної білизни, предметів першої потреби, санітарії та ліків, товарів культурно-побутового та господарського призначення, нормативи житлово-комунальних, побутових, транспортних і культурних послуг. Фізіологічний мінімум – це та межа фізіологічного виживання людини, життя за якою завдає шкоди її здоров'ю. Цей показник є визначальним у механізмі забезпечення суспільної стабільності, його зменшення може спричинити соціальну катастрофу.
Таким чином, на сьогодні в Україні відбувається формування об’єктивної методології визначення рівня та особливостей поширення бідності. Дана методологія формується на двох основних підходах – статистичному (відносному) та нормативному. Спостереження та аналіз показників бідності здійснює Міністерство соціальної політики, Державний комітет статистики за участю міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, наукових установ та громадських організацій. Слід зазначити, що у світовій практиці використовують і інші показники та методики, що дають змогу оцінити проблематику бідності.