ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
1. Характеристика сучасного розвитку національної економіки України.
2. Поняття про концепцію сталого розвитку та необхідність переходу України до стратегії сталого розвитку.
3. Інституціональні чинники розвитку національної економіки.
Характеристика сучасного розвитку національної
Економіки України
Сучасний етап розвитку національної економіки України є складним процесом, що поєднує різні типи економічного розвитку. Загалом існує три типи розвитку економічної системи:
- екстенсивний (характеризується кількісним нарощуванням виробничих об’єктів і потужностей);
- інтенсивний (відбувається за рахунок якісних змін виробничого процесу, інтенсивнішого використання виробничих потужностей і ефективнішої організації виробництва);
- інноваційний (відбувається за рахунок постійного оновлення техніки, технології, продуктів, розробки нових форм та методів організації й управління виробництвом). Отже, характерною рисою інноваційних типу розвитку є безперервний процес інновацій.
Інновації – це впровадження в виробництво нових технологій, техніки, нових товарів та послуг, нових форм організації та управління, а також інших досягнень науково-технічного прогресу. Розвиток національної економіки України на сучасному етапі має переважно екстенсивний характер з деякими елементами інтенсивного та інноваційного типів. Така ситуація є загрозливою з точки зору соціально-економічного становища в країні та національної безпеки, тому що такий тип розвитку не відповідає сучасним викликам глобалізованої економіки, є неадекватним процесу загострення конкуренції в світі і призводить до втрати національною економікою конкурентних переваг. Єдиним варіантом модернізації економіки України є перехід до стратегії інноваційного розвитку, лише в цьому разі країна зможе зберегти і розвивати науково-технічний потенціал. Саме він є гарантією того, що в майбутньому Україна зможе посісти гідне місце серед розвинутих країн світу. Незважаючи на розуміння необхідності переходу до інноваційного розвитку керівництвом держави і суспільством у цілому, ситуація не поліпшується через інертність соціально-економічної системи з одного боку і відсутність політичної волі до такого переходу з іншого боку. Така ситуація пояснюється наступними інституційними чинниками:
- серед населення переважає інертне мислення, сформоване в радянський період. Інноваційне мислення лише формується, і то в умовах репродукції інертного мислення з боку старшого покоління;
- традиційна недооцінка управлінцями різних рівнів генераторів інновацій (інженерів, науковців) і нерозуміння власниками та керівниками підприємств ролі і цінності інновацій;
- традиційно низький рівень оплати праці в Україні, тобто занижена вартість ресурсу «праця», не стимулює власників і управлінців до заміщення цього ресурсу капіталом (технічними засобами).
Основними формами прояву інноваційної активності є:
- індивідуальні інновації – це інноваційна діяльність окремих людей з метою отримання доходів і конкурентних переваг;
- промислова інноваційна активність – це інноваційна діяльність з тією ж метою, але колективів науково-дослідних, проектно-конструкторських, дослідно-експериментальних та інших організацій різних форм власності. Такі організації можуть бути в структурі певних підприємств чи галузей або у вигляді окремих установ, що працюють на замовлення. Ця форма є основною в розвинутих країнах світу;
- державне замовлення на інноваційну продукцію, що фінансується (як правило) за рахунок бюджету, але в умовах України має характер розподілу бюджетних коштів між науковими організаціями без достатньої відповідальностіз їх боку за використання цих коштів.
У цілому Україна має всі можливості для переходу на інноваційний шлях соціально-економічного розвитку, а їх унікальність полягає в тому, що стратегію інноваційного розвитку можна вмонтувати в парадигму сталого розвитку, в усякому разі, в найближчі 10-20 років.