Духовні цінності українців, церковне життя.
Православна Церква.
Незважаючи на політику царату, Православна Церква зуміла значною мірою зберегти своє обличчя. Окрім своєї головної функції вона активно поширювала освіту серед народних мас, суттєво впливала на формування суспільної моралі, виховання дітей і молоді. Церква активно займалася благодійницькою діяльністю, влаштовувала безкоштовні їдальні, дитячі притулки, притулки для хворих і старих людей тощо.
В лоні РПЦ поступово формується розуміння необхідності важливих змін, але до суттєвих зрушень справа так і не дійшла. В момент підготовки Собору, який мав би змінити на краще ситуацію, вибухнула Жовтнева революція 1917 р. Вона кардинально й негативно змінила ситуацію в суспільстві й Церкві, оскільки більшовики поставили собі за мету знищити Православну Церкву і будь-яку релігію взагалі.
Старообрядство виникло в середині XVII ст. внаслідок розколу Російської Православної Церкви, викликаного реформою патріарха Никона. Після московського собору 1666 p., який піддав прокляттю старовірів, їх стали жорстко переслідувати, тим самим унеможливлюючи подальше відкрите сповідування віри. З цієї причини прихильники старого церковного обряду почали тікати з обжитих місць у віддалені куточки Російської держави та за її межі. Внаслідок таких переселень з'являються старовірські поселення і на території України. Історично вони селилися на Стародубщині, Поділлі, Південній Бессарабії, Буковині, Київщині, Волині та Слобожанщині — це, так би мовити, місця компактного проживання старообрядців, проте існувало чимало розрізнених поселень. За деякими підрахунками, лише на Правобережній Україні нараховувалося близько 250 населених пунктів, де проживали старообрядці.
На українських землях становище старообрядства суттєво погіршується, коли ці території підпадають під владу Російської імперії, хоча українське населення завжди досить терпимо ставилось до старообрядців. Особливо жорстоких гонінь зазнали старовіри під час царювання Миколи І. У 1883 р. імператор Олександр III пішов на деякі поступки старовірам, проте свободу віросповідання старообрядці отримали лише у 1905 р. Зовсім по-іншому виглядало їхнє правове становище у Османській та Австро-Угорській імперіях. Тут не лише дозволялось відкрито сповідувати віру, будувати храми, але й було створено у с. Білій Криниці на Буковині старообрядську церковну ієрархію. Звичайно, ліберальна до старообрядства політика австрійського уряду не могла не позначитись на дипломатичних взаєминах з Росією. У 1846 p., тобто тоді, коли було створено згадану Церкву, російський імператор Микола І вимагав від Австрії ліквідації щойно створеної Церковної інституції, інакше цар загрожував війною. Австрія вимушена була відкликати старообрядського митрополита Амвросія з Білокриницького монастиря та призначити йому державну пенсію.
Незважаючи на жорстокі переслідування старообрядців на території України, вони заснували 36 монастирів та скитів, у тому числі ті, які відігравали помітну роль в житті їхньої Церкви: це, безумовно, Білокриницький чоловічий монастир та Куренівський Нікольський чоловічий монастир і жіночі Успенські монастирі. (с. Куренівка Ольгопольського повіту Подільської губернії, нині Чечельницького району Вінницької області.) Ці монастирі були не лише значними духовними центрами старообрядців-попівців, а й збирачами та хранителями давньоруської, староукраїнської та ін. культурної спадщини. У радянські часи всі старообрядські монастирі та скити були знищені, і лише незначна частина стародруків та рукописів, що зберігалася в них, потрапила до державних книгозбірень.
Бажання відстоювати свою віру та особливе правове поле для старовірів сформували їхню трудову етику. Тому не випадково серед сучасних дослідників історії старообрядства утвердилася думка, нібито до 60% загальноросійського капіталу належало старообрядцям. Ця цифра є досить сумнівною, однак не викликає заперечень той факт, що найбагатшими людьми Російської імперії були старовіри, або вихідці із старообрядства: Рябушинські, які мали земельний банк у Харкові; Гучкови, Морозови, Прохорови (всі три роди брали активну участь у ярмарках на території України), Третьякови, Дехтерови тощо. Їхня діяльність мала помітний вплив не лише на економіку держави, а й на її культурний розвиток. Так, московські купці Третьякови заснували нині всесвітньо відому Третьяковську галерею, Морозови — Московський художній театр, київські Дехтерови та Попови — ряд благодійних закладів.
Кращі умови життя, прихильність уряду, можливість здобувати високу освіту сприяли швидкому піднесенню Греко-католицької церкви, яка стала цементуючою силою для українців в імперії Габсбургів і значно піднесла згодом їхню національну свідомість. Ця церква поширювала освіту в народі, вела активну боротьбу за українську мову й культуру, традиційний (спільний з православними) обряд, ревно дбала про викорінення соціальних пороків. Так, в 60-х роках XIX ст. під проводом духовенства було створено сотні братств тверезості. Важливе значення мав перший собор Української греко-католицької церкви (Львів, 1891), скликаний митрополитом Йосифом (Сембратовичем). На рубежі століть на чолі Церкви став найвидатніший за всю її історію митрополит Андрій (Шептицький) (1865—1944), за якого Українська греко-католицька церква (УГКЦ) стала найвпливовішою силою серед українства Галичини, важливим чинником піднесення національної самосвідомості українців та морального здоров'я нації.