Дослідження проблеми інноваційного навчання історії.
Лекція 2. ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ
План:
1. Дослідження проблеми інноваційного навчання історії.
2. Поняття інноваційних технологій навчання історії.
3. Проектна система навчання історії.
4. Модульні технології навчання історії.
5. Лекційно-семінарсько-залікова технологія. Консультація як технологія навчання на уроках історії.
Баханов К. Навчання за інтегрованою системою // Історія в школі. – 2000. – № 5–6 – С. 37–43.
Баханов К. Навчання історії без підручника за технологією Ю. Троїцького // Історія в школі. – 2000. – № 7. – С. 28–31.
Баханов К. Навчання історії за проектною системою // Історія в школах України. – 2000. – № 3. – С. 33–37.
Баханов К. Навчання у співробітництві // Історія в школах України. – 2005. – № 10. – С. 26.
Лебедєва Ю. Набути усвідомлених знань (Застосування проектної технології) // Історія в школах України. – 2005. – № 4. – С. 37–40.
Основні поняття і терміни: інновації, інноваційне навчання, педагогічні технології, проектна технологія, модульна технологія, лекційно-семінарсько-залікова технологія, семінари, колоквіуми, консультації
Дослідження проблеми інноваційного навчання історії.
Особливу значущість має ця здатність за постіндустріальної, інформаційної доби, яка потребує багатьох принципово відмінних від попередніх навичок, умінь, і відповідного мислення. Школа як один із найважливіших інститутів соціалізації людини, підготовки молоді до ролі активних суб'єктів майбутніх суспільних процесів повинна бути винятково уважною як до нових реалій і тенденцій суспільного розвитку, так і до нововведень у сфері змісту, форм і методів навчання та виховання.
Відповідно, інноваційність має характеризувати професійну діяльність кожного вчителя. Нововведення (інновації) не виникають самі собою, а є результатом наукових пошуків, аналізу, узагальнення педагогічного досвіду
Термін «інновація» почав використовуватися у вітчизняній дидактиці на початку 90-х років XX ст. Вважають, що це слово в перекладі означає «оновлений», «новизна», «змінювання».
За радянських часів розвиток педагогічної науки міцно пов’язувався із завданнями, що висувала держава перед школою на певних етапах свого розвитку. Тому періодизація історіїпедагогіки повністю відповідала більшовицькій періодизації історії СРСР.
Протягом перших трьох десятиліть ХХ ст. українська шкільна історична дидактика розвивалась в одному напрямку зі світовою педагогічною наукою, якій у цей час був притаманний пошук нових підходів до змісту й організації навчання.
Умовно цей період можна поділити на два етапи:
‒ від 90-х рр ХІХ ст. до початку 20-х рр. – поява певних поглядів на мету шкільної історичної освіти, метод її здійснення, апробація на практиці нових методів навчання – та
‒ 20-ті рр. – створення і поширення інноваційних дидактичних систем.
Починаючи з 30-х рр. і до кінця 80-х рр., радянська історична дидактика розвивалась ізольовано від передових країн світу, ґрунтуючись на більшовицько-інтерпретованому формаційному підході та партійно-класових позиціях.
З початку 30-х до середини 50-х років відбувається догматизація змісту історичної освіти, авторитаризація й консерватизація методики навчання, з середини 50-х рр. до кінця 80-х рр. здійснюються спроби модифікувати методику навчання за допомогою втілення передового педагогічного досвіду та нових педагогічних ідей у широку практику.
З кінця 80-х років у методиці навчання починається інноваційний період, якому притаманні
- пошук нових методологічних позицій,
- формування змісту шкільної історичної освіти на нових засадах,
- упровадження нових форм і методів навчання, навчальних технологій і методичних систем.
Але якщо наприкінці 80-х рр. перегляд змісту історичної освіти відбувається під впливом «нового мислення» та загальної демократизації суспільства і супроводжується трансформацією форм і методів навчання, то з початку 90-х рр. зміст історичної освіти докорінно змінюється, а пошуки в методиці набувають системного, технологічного характеру, українська шкільна історична дидактика поступово інтегрується в європейський освітній простір.