Методи інтерактивного навчання історії
В основу класифікації інтерактивних методів навчання науковцями покладені ті чи інші ознаки цих методів.
Так, М. Кларін класифікує інтерактивні методи навчання за принципом активності:
‒ фізична (зміна робочого місця, виконання записів, малювання тощо);
‒ соціальна (ставлення запитань, формулювання відповідей тощо);
‒ пізнавальна (доповнення відповідей, виступ, самостійний пошук розв'язання проблеми тощо).
О. Пометун і Л. Пироженко об'єднують форми інтерактивного навчання у чотири групи, залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:
‒ кооперативне навчання (робота в парах, трійках, карусель, робота в малих групах, акваріум тощо);
‒ колективно-групове навчання (мікрофон, незакінчені речення, мозковий штурм, ,,навчаючи ‒ вчуся”, ,,ажурна пилка” та ін.);
‒ ситуативне моделювання (імітаційні ігри, рольова гра, драматизація та ін.);
‒ опрацювання дискусійних питань (метод ПРЕС, ,,займи позицію”, ,,дискусія” тощо).
М. Скрипник у свою класифікацію інтерактивних методів навчання поклала такий принцип навчання, як взаємодія — діалог. Дослідниця визначає наступні інтерактивні методи навчання:
‒ інформаційні (,,Моє ім'я”, ,,Весела Віра”, ,,Перше знайомство”, ,,Хвилина мого життя”, ,,Паперові літаки”, ,,Мені подобається... ”, ,,Іменні жетони”);
‒ пізнавальні (,,Від А до Я”);
‒ мотиваційні (,,Мої очікування”, ,,Лист до самого себе”, ,,Самооцінка”, ,,Інтерв'ю”);
‒ регулятивні (,,Виробимо правила”).
Ці методи є частиною інтерактивних технологій навчання і разом з цілями, відповідно до структурованих змісту та засобів навчання складають інтерактивну модель. Кожен з методів у навчанні історії ‒ це сукупність прийомів і засобів, адекватних до змісту навчального історичною матеріалу.
Колективний (фронтальний) метод передбачає навчання однією людиною (здебільшого вчителем) групи учнів чи цілого класу. За такої організації навчальної діяльності кількість слухачів завжди більша від тих, хто говорить. Усі учні, в кожен момент часу працюють разом чи індивідуально над одним завданням із наступним контролем результатів.
Груповий (кооперативний) метод передбачає навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. Вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативний метод відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, допомагає реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями більш високих результатів засвоєння знань та формування вмінь. Він легко й ефективно поєднується з традиційними формами і методами навчання та може застосовуватися на різних етапах навчання.
Ключовою ознакою інтерактивного групового методу є кооперація учнів. Групову роботу, яка поширена в сучасній українській школі, не завжди можна вважати кооперативною передовсім тому, що при такій роботі учні не мають спільної мети. Адже вчитель ставить перед дітьми не спільну, а однакову для всіх мету. Внаслідок цього в учнів виробляється ставлення до навчальної діяльності не як до спільної і творчої праці, а до чогось індивідуального й обов'язкового. Діяльність спрямована на досягнення спільної мети, об'єднує, а однакове викликає конкуренцію, змагання.
Спільну мету легко відрізнити від однакової для всіх.
Навчальна мета може бути спільною в тому випадку, коли в ході навчання, окрім засвоєння нових знань, умінь і навичок група учнів навчає кожного свого члена. Це передбачає систематичну участь кожного учня в навчанні всіх.
Співробітництво (кооперація) ‒ це спільна діяльність для досягнення загальних цілей. У межах спільної діяльності індивідууми прагнуть одержати результати, що є вигідними них самих і для всіх інших членів групи. Кооперативним навчанням називається такий спосіб його організації, при якому учні працюють у невеликих групах, щоб забезпечити найбільш активний навчальний процес для себе і своїх товаришів. Ідея проста. Одержавши інструкції від учителя, учні об'єднуються в невеликі групи. Потім вони виконують отримане завдання ‒ доти, доки всі члени групи не зрозуміють і не виконають його успішно. Спільні зусилля приводять до того, що всі члени групи прагнуть до взаємної вигоди.
У результаті виграють усі (,,Твій успіх іде на користь мені, мій ‒ на користь тобі”). Успіхи кожного визначаються не тільки ним самим, але і зусиллями його товаришів. У ситуаціях кооперативного навчання існує позитивна взаємозалежність цілей, що досягаються учнями: вони розуміють, що можуть досягти своїх особистих цілей тільки за умови, що їхні товариші по групі також досягнуть успіху.
Позитивний ефект, що має співробітництво для досягнення багатьох важливих результатів, робить груповий кооперативний метод одним з найбільш цінних інструментів у арсеналі педагога.
Організувати урок так, щоб учні дійсно працювали у режимі співробітництва, можна, лише розуміючи, які компоненти запускають механізм співробітництва.
Ними є позитивна взаємозалежність, особистісна взаємодія, що стимулює діяльність; індивідуальна і групова підзвітність; навички міжобистісного спілкування і спілкування в невеликих групах, обробка даних про роботу групи. Структурне систематичне включення цих основних елементів у ситуацію навчання передбачає, що група буде застосовувати саме спільні зусилля і що вдасться дисципліновано впровадити кооперативне навчання-успішно і надовго.
Отже, основними ознаками групового методу є:
1. Об'єднання учнів класу в групи для досягнення конкретного навчального результату.
2. Склад групи не може бути постійним протягом тривалого часу. Він змінюється залежно від змісту і характеру навчальних завдань, що необхідно виконати.
3. Кожна група розв'язує певну проблему, визначену завданням, яке може бути:
‒ за складністю однаковим для гетерогенних (складаються з учнів з різним рівнем пізнавальних можливостей) груп або диференційованим для гомогенних (складаються з учнів приблизно рівних за пізнавальними можливостями);
‒ за змістом та навчальною метою однаковим для всіх груп (без залежності від складу групи);
‒ за змістом взаємодоповнюючим або послідовно пов’язаним із завданнями інших груп за логікою матеріалу, що дозволяє вивчити проблему з різних боків;
‒ за способом (процедурою) виконання різним або однаковим.
4. Завдання у групі виконується в такий спосіб, щоб було можливо врахувати і оцінити індивідуальний внесок кожного члена групи й групи в цілому.
Кількість учнів у групі залежить від загальної кількості їх у класі, характеру та обсягу знань, що опрацьовуються, наявності необхідних матеріалів, часу, відведеного виконання роботи. Оптимальною вважають групу з 3-6 осіб.
Об'єднання в групи може здійснюватися вчителем (у більшості випадків на добровільній основі, за результатами жеребкування) або самими учнями за власним вибором.
В окремих випадках вчитель може зберегти групу, яка почала працювати над проблемою на декілька уроків у постійному складі, або виділити постійно (на певний час) діючу групу експертів, спостерігачів тощо.
За умов використання колективно-групового методу робота малих груп поєднується з фронтальною, зберігаючи основний принцип інтеракції: постійну взаємодію учнів між собою, їх співпрацю, спілкування, співробітництво. Вчитель ‒ тільки організатор і координатор такої взаємодії.
Роботу в групах варто використовувати для розв'язання складних проблем, що потребують колективного розуму.
О. Пометун радить використовувати малі групи тільки в тих випадках, коли задача вимагає спільної, а не індивідуальної роботи. Дня організації такої роботи може бути використана така пам'ятка для вчителя:
1. Переконайтеся, що учні володіють знаннями та вміннями, необхідними для виконання завдання. Якщо робота виявиться надто складною для більшості учнів, вони не стануть докладати зусиль.
2. Об'єднайте учнів у групи. Почніть із груп, що складаються з трьох учнів.
3. Запропонуйте їм пересісти по групах. Переконайтеся в тому, що учні сидять по колу ‒ ,,пліч-о-пліч, око-в-око”. Усі члени групи повинні добре бачити один одного.
Повідомте учням про ролі, які вони повинні розподілити між собою і виконувати під час групової роботи: головуючий (керівник групи) ‒ зачитує завдання групі, організовує порядок виконання, пропонує учасникам групи висловитися за чергою, заохочує групу до роботи, підводить підсумки роботи, визначає доповідача.
Секретар ‒ веде записи результатів роботи групи, записи веде коротко й розбірливо, як член групи повинен бути готовий висловити думі групи у підсумках чи допомогти доповідачу.
Посередник ‒ стежить за часом, заохочує групу до роботи. Доповідач ‒ чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи.
Будьте уважні до питань внутрігрупового керування. Які один з учнів повинен відзвітувати перед класом про роботу групи, забезпечте справедливий вибір доповідача.
5.. Дайте кожній групі конкретну задачу й інструкції (правила) щодо організації групової роботи. Намагайтеся зробити свої інструкції максимально чіткими.
6. Стежте за часом. Надайте групам досить часу на виконання завдання. Подумайте, чим зайняти групи, які справляться із завданням раніше за інших.
7. Подумайте про те, як ваш метод заохочення (оцінки) впливає на застосування методу роботи в малих груп. Забезпечте нагороди за групові зусилля.
8. Будьте готові до підвищеного шуму, характерного для методу; спільного навчання.
9. Під час роботи груп обійдіть їх, запропонувавши допомогу
10. Запропонуйте групам представити результати роботи.
11. Запитайте учнів, чи була проведена робота корисною і чого вони навчилися. Використайте їхні ідеї наступного разу.
12. Прокоментуйте роботу груп з точки зору її навчальних результатів та питань організації процедури групової діяльно
К. Баханов зазначає, що залежно від змісту та мети навчання можливі різні варіанти організації роботи груп.
,,Діалог”. Суть його полягає у спільному пошуку групами узгодженого рішення, яке знаходить своє відображення в кінцевому тексті, переліку ознак, схемі тощо. Діалог виключає протистояння, критику позиції тієї чи іншої групи. Всю увагу зосереджено на сильних моментах у позиції інших. Клас поділяється на 5-6 робочих груп і групу експертів. Робочі групи отримують завдання: у стислий термін (5-10 хв.) визначити основні риси економічного розвитку України у 60‒80-ті рр. Група експертів складає свій варіант, стежить за роботою груп і контролює час. Після завершення роботи представники від кожної робочої групи на дошці або на аркушах паперу роблять підсумковий запис. Після цього за чергою надається слово одному учневі від кожної групи. Експерти фіксують спільні погляди, а на завершення пропонують складений текст. Групи доповнюють його, відхиляють другорядні ознаки. До зошитів занотовується кінцевий варіант.
,,Синтез думок”. Дуже схожий за метою та початковою фазою на попередній вид групової роботи. Але після поділу на групи і виконання завдання учні не роблять запису на дошці, а передають свій варіант іншим групам, які доповнюють його своїми думками, підкреслюють те, з чим не погоджуються. Опрацьовані таким чином аркуші передаються експертам, які знову ж таки зіставляють написане з власним варіантом, роблять загальний звіт, котрий обговорюється.
,,Спільний проект”. Має ту ж мету та розподіл на групи, що й ,,Діалог”. Але завдання, які отримують групи, різного змісту. Одна група аналізує становище в енергетиці, друга ‒ у важкій промисловості, третя ‒ в легкій, четверта ‒ в сільському господарстві тощо. Після завершення роботи кожна група звітує і на дошці записує певні положення. В результаті з відповідей представників груп складається спільний проект, котрий рецензується та доповнюється групою експертів.
,,Конференція”. Групи розглядають одну проблему під різними кутами зору. Тому кожна група представляє певний погляд: економістів, республіканського керівництва, селянства, екологів, соціологів.
,,Диспут”. Ця форма співпраці використовується вивчення протилежних поглядів. Клас поділяється на дві робочі групи та групу експертів. Одна робоча група відстоює позитивну оцінку економічного розвитку, друга ‒ негативну, поліпшення роботи кожну робочу групу можна поділи на підгрупи: сільське господарство, легка промисловість тощо
,,Суд”. Має схожу з ,,Диспутом” схему підготовки. Експерти стають ,,суддями”. Робоча група, яка обстоює позитивну оцінку розвитку країни, стає групою ,,захисту”, обираються 1-2 ,,адвокати” і ,,свідки захисту”. Друга група ‒ ,,звинувачення”. Вона висуває 1-2 ,,прокурорів” і ,,свідків звинувачення”. Ця група складає текст звинувачення і подає примірники ,,суддям” і ,,захисту”. Ті пункти, з якими погоджуються ,,судді”, виносяться на ,,слухання”, яке починає ,,група звинувачення”.
,,Конкурс”. Мета його ‒ створення кращих зразків роботи. Відбувається за сценарієм ,,Діалогу”, але кожна група прагне створити кращий зразок виконання завдання. Група експертів оцінює не тільки текст, а й його захист.
,,Мнемотурнір”. Нагадує телевізійні ігри ,,Що? Де? Коли?”, ,,Брейн-ринг”. Групи за чергою формулюють запитання. Інші групи протягом однієї хвилини обговорюють варіанти відповіді і представник відповідає.
,,Мозкова атака” спрямована на пошук оптимального оригінального рішення за допомогою створення банку рішень. Кожна група висуває по одному представникові для змагання Організатор ставить запитання. Представники повертаються до своїх груп, вислуховують думку кожного члена групи, обирають краще рішення, повертаються за ігровий стіл і відповідають.
,,Атака на організатора”, як і ,,Конкурс”, має за мету демонстрацію кращих зразків роботи. Групи обговорюють питання, що, на їх думку, потребують додаткового з'ясування по черзі ставлять запитання вчителю. Інколи приводом до запитань можуть бути твердження, що не збігаються з матеріалом підручника. Аналогічно можна провести атаку на окремі групи або на підготовленого учня.
,,Коноп” (контрольне опитування). Кожна група (5-6 учнів) отримує по 40 простих і 5 екзаменаційних карток, кожному учневі випадає дві прості та одна екзаменаційна картки. В кожній групі є консультант, який веде гру й оцінює учасників. Він кидає гральний кубик. Чиє число випадає, відповідає на запитання. За відповіді на прості запитання можна отримати 5, 10, 15 балів; на складні ‒ 5, 10, 15, 20. Після закінчення гри за сумою балів визначаються кращий учень і краща група.
Крім того, О. Пометун виділяє ще один різновид роботи в групах ‒ ,,Пошук інформації” (зазвичай тієї, що доповнює раніше прочитану вчителем лекцію або матеріал попереднього уроку, домашнє завдання), а потім відповіді на запитання. Використовується, щоб оживити сухий, іноді нецікавий матеріал. Така технологія завжди використовується на лабораторних і практичних заняттях з історії'.
Кооперативне навчання може здійснюватися не тільки у групах, а й у парах. Пара є різновидом навчального колективу, де відбувається взаємонавчання. Взаємодія учнів у парі, порівняно з групою, має свої особливості, які відображаються на організації діяльності, але за механізмами впливу на розвиток дітей є дуже подібною до групової діяльності. Робота в парах застосовується і як окрема самостійна технологія навчання, підготовчий етап до роботи в групах, який допомагає розвинути в учнів комунікативні та інші вміння і навички.
Технологія особливо ефективна на початкових етапах навчання учнів роботі у малих групах. Її можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань тощо. Крім того, вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватися, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію. Робота в парах дає учням час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших потребують великої затрати часу.
Серед них можна назвати такі:
‒ обговорити навчальний текст, завдання, історичний документ;
‒ взяти інтерв'ю і визначити ставлення партнера до історичної події, постаті, змісту документа;
‒ зробити критичний аналіз чи редагування письмової роботи один одного;
‒ зробити підсумок уроку чи серії уроків з теми;
‒ розробити разом запитання до вчителя;
‒ проаналізувати проблему, визначити способи її розв'язання, визначити та узагальнити зв'язки та тенденції історичного розвитку, ознаки поняття, підібрати історичні приклади, що конкретизують теорію, порівняти явища, і процеси;
‒ протестувати один одного (перевірити засвоєння певного навчального історичного матеріалу);
‒ дати відповіді на запитання вчителя;
‒ порівняти записи, зроблені у класі та ін.
О. Пометун розробила пам'ятку для вчителя, який організовує роботу в парах. (Див. О. Пометун Методика навчання історії в школі. ‒ С.282).
Розглянемо детальніше деякі з інтерактивних методів, що можуть застосовуватися на уроках з історії.
,,Мозковий штурм”. Мета: мозковий штурм ‒ ефективний та добре відомий інтерактивний метод колективного обговорення, що широко використовується. Він спонукає учасників проявляти власну уяву та творчість, що досягається шляхом вираження думок усіх учасників і допомагає знаходити кілька рішень з конкретної проблеми. Як показує практика шляхом ,,мозкового штурму” всього за декілька хвилин можна отримати десятки ідей.
Порядок проведення:
1.Запропонуйте учням сісти так, щоб вони почували зручно та невимушено.
2. Визначте основні правила (див. нижче).
3. Сформулюйте проблему, яку треба розв'язати.
4. Запропонуйте учасникам висловити свої ідеї.
5. Записуйте їх у міру надходження, не вносьте жодних коректив.
6. Спонукайте учасників до висування нових ідей, додаючи при цьому свої власні.
7. Намагайтеся попередити глузування, коментарі висміювання будь-яких ідей.
8. Продовжуйте доти, поки надходитимуть нові ідеї.
9. На закінчення обговоріть й оцініть запропоновані ідеї.
Етапи проведення ,,мозкового штурму”:
1.Генерація ідей.
2.Постановка проблеми.
3.Групування, відбір і оцінювання ідей.
Правила проведення ,,мозкового штурму”:
‒ до вирішення проблеми підходимо з різних боків;
‒ пропонуємо якомога більше ідей;
‒ не повторюємось, називаючи ідеї;
‒ висловлені думки приймаємо без оцінювання та критики.
Подібну дидактичну мету мають вправи ,,Мікрофон”, ,,Незакінчені речення”, ,,Парафразування”.
,,Мікрофон”. Метод ,,Мікрофон” надає можливість кожному сказати щось швидко, за чергою, відповідаючи на питання або висловлюючи свою думку чи позицію.
І Порядок проведення:
‒ поставте запитання класу;
‒ запропонуйте класу .,мікрофон”. У ролі ,,мікрофона” може бути ручка, олівець або інший предмет, що переходить з рук в руки;
‒ поясніть, що учневі, в чиїх руках перебуває мікрофон, потрібно висловити свою думку. Інші учні не можуть говорити, викрикувати з місця, оскільки право виступу має тільки той, у кого символічний ,,мікрофон”. Думку слід висловлювати лаконічно і швидко (не більше 0,5-1 хв.). Вчитель не повинен коментувати і оцінювати подані відповіді.
,,Незакінчені речення”. Цей прийом часто поєднують з методом ,,мікрофона”, що надає можливість ґрунтовніше вати над формою висловлювання власних ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає учням змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися по запропонованих тем, відпрацьовувати уміння говорити коротко, але за суттю й переконливо. Визначивши тему, з якої учні будуть висловлюватися в колі ідей або використовуючи уявний мікрофон, учитель формулює незакінчене речення і пропонує учням висловлюючись, закінчити його. Кожний наступний учасник обговорення повинен починати свій виступ із запропонованої формули. Учні працюють з відкритими реченнями, наприклад, ,,На сьогоднішньому уроці для мене найбільшим відкриттям було...”, ,,Ця інформація допомагає нам зробити висновок, що...”, ,,Це рішення було прийнято тому, що...” тощо.
,,Парафразування”. Метод парафразування ‒ повторення ніби ,,повернення” співрозмовникові його слів, але не додаючи нічого від себе за змістом, лише конкретизуючи вислови, ,,пом'якшуючи” їх тон. Мета: навчитися уважно вислуховувати позиції інших людей, розуміти хід думок інших, показати людині, що її уважно слухають і розуміють.
До методів колективно-групового навчання належать також ,,коло ідей”, ,,навчаючи ‒ вчуся”, ,,ажурна пилка”.
,,Коло ідей”. Мета: розв'язання гострих суперечливих питань або створення списку ідей та залучення всіх учнів до обговорення поставленого запитання. Цей метод застосовують, коли всі групи мають виконувати одне і те саме завдання, яке складається з кількох питань (позицій). Він ,,втягує” всіх учнів у дискусію і добре спрацьовує, коли задаються питання або виступають доповідачі від малих груп.
Порядок проведення:
Коли малі групи завершили своє завдання і готові представити інформацію, попросіть кожну групу за чергою представити лише один аспект, що його вони обговорювали. Продовжуючи по колу, запитуйте кожну групу почергово, поки не вичерпаються усі відповіді.
,,Навчаючи ‒ вчуся”. Цей метод використовується при вивченні блоку або при узагальненні вивченого, при завершенні роботи з блоком інформації.
Порядок проведення:
1. Підготуйте картки з фактами, що стосуються теми уроку, по одній на кожного учня.
2. Роздайте по одній картці кожному.
3. Протягом кількох хвилин учні читають інформацію на картці. Перевірте, чи розуміють учні отриману інформацію.
4. Після того, як учні прочитають інформацію, запропонуйте їм почати ходити по класу, ознайомлюючи зі своєю інформацією інших однокласників.
5. Учень може одночасно говорити з однією особою. Завдання полягає в тому, щоб поділитися своїм фактом і самому дізнатися про певну інформацію від іншого учня.
Після того, як учні завершать цю вправу, запропонуйте їм розповісти що-небудь із того, про що вони дізналися від інших. Відповіді можуть записуватися на дошці.
,,Ажурна пилка”. Метод використовується того, аби створити на уроці ситуацію, яка дає змогу учням працювати разом, щоб опанувати велику кількість інформації за короткий проміжок часу. Порядок проведення:
1. Щоб підготувати учнів до уроку з великим обсягом інформації, підберіть матеріал, необхідний для уроку, підготуйте індивідуальний інформаційний пакет для учнів (матеріали підручника, додаткові матеріали ‒ вирізки з газет, тощо).
2. Підготуйте таблички з кольоровими позначками, щоб учні змогли визначити завдання для їхньої групи. Клас треба спочатку розділиш на ,,домашні” групи (1,2,3 і т.д.), а потім ‒ на експертні”, використовуючи кольорові позначки, які є в кожного учня.
3. Розпишіть учнів за ,,домашніми” групами від 3 до 5 осіб залежно від кількості учнів і плану розподілу в інших групах. Кожен учень має бути поінформований про те, хто входить до ,,домашньої” групи, тому що її члени збиратимуться потім. Учні також повинні визначитися з місцем зустрічі після як вони стануть експертами.
4. Запропонуйте учням розподілитися за своїми ,,кольоровими” групами, де вони стануть експертами з окремої теми.
5. Роздайте пакети з інформацією кожній групі. Група повинна прочитати й обговорити свій матеріал і стати експертом з цього питання за визначений час (для цього може знадобитися урок, якщо матеріали складні або обсягові). Учні готують завдання: а) розпишіть ролі: головуючий, тайм-кіпер та особа, яка задає питання; б) прочитайте й обговоріть пакет матеріалів; в) запитайте один одного, аби переконатися, що кожен розуміє матеріал; г) прийміть рішення щодо важливих моментів, яких ви навчите свою ,,домашню” групу.
6. Запропонуйте учням повернутися ,,додому”. Кожен повинен поділитися інформацією з членами своєї ,,домашньої” групи. Учні намагаються донести інформацію якісно і в повному обсязі членам своєї ,,домашньої” групи у визначений вчителем час.
7. Коли всі учні засвоять надану інформацію, можна проводити запланований урок.
Ряд інтерактивних вправ спрямовано на розгляд гострих суперечливих проблем. Це такі, як ,,Дискусія”, ,,Займи позицію” ,,Метод ПРЕС”, ,,Карусель”, ,,Повернений аргумент”, ,,Акваріум”, ,,Ток-шоу”, ,,Спрощене судове засідання” ,,Медіація”, ,,Переговори”.
Наприклад, метод ,,Повернений аргумент”. Мета: навчити вислуховувати опонентів та оперативно реагувати на нові аргументи. Особливостями цього методу є те, що кожний учасник завчасно не знає, на який аргумент йому доведеться відповідати, а ведучий стежить за тим, щоб учасники методу ,,повертали” саме останній аргумент опонентів, а не висловлювались щодо теми в цілому. Цей метод проводиться за правилами . відповідно та згідно до таких етапів:
1. Вибір теми (тема має передбачати дві протилежні позиції), поділ на команди та підготовка команд.
2. Дискутування (будь-який представник команд вказує аргумент на захист позиції його команди, а будь-який представник іншої команди ,,повертає” аргумент, відхиляючи аргумент опонентів та пропонуючи інший, свій аргумент. У такому порядку проходить дискутування до того часу, поки жодна зі сторін не зможе навести власний аргумент чи відкинути аргумент противника).
Підведення підсумків ,,поверненого аргументу” може здійснити як ведучий (вчитель), так і учні.
,,Акваріум”. Учитель розподіляє учнів на чотири групи і пропонує їм прочитати текст посібника протягом 3-5 хв. Він пояснює, що ці норми будуть потрібні при виконанні наступного завдання. Потім одна з груп сідає в центр класу (або на початку середнього ряду в класі, де стоять парти). Це необхідно, щоб відокремити діючу групу від слухачів певною відстанню. Ця група отримує лист із ситуацією, яку треба обговорювати, і таке завдання: Прочитайте вголос ситуацію. Обговоріть її в групі, використовуючи метод дискусії. Дійдіть до спільного рішення за 3-4 хв. Поки група займає місце, вчитель ознайомлює клас з цим завданням і нагадує правила дискусії в малих групах. Групі пропонується вголос прочитати ситуацію та обговорити її розв'язання. Всі інші учні класу мають тільки слухати, не втручаючись у хід обговорення. На цю роботу групі дається до 5 хв. Після закінчення 3-5 хвилин група займає свої місця вчитель ставить до класу питання:
1.Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?
2. Чи була ця думка достатньо аргументована, доведена?
3. Який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливим?
На таку бесіду відводиться до 2-3 хв. Після цього місце в ,,Акваріумі” займає інша група і обговорює наступну ситуацію. Усі групи за чергою мають побувати в ,,Акваріумі” і діяльність кожної з них слід обговорити всім класом.
Наприкінці вчитель повинен прокоментувати ступінь володіння навичками дискусії в малих групах різних груп та учнів і звернути увагу на необхідність та напрямки подальшого вдосконалення таких навичок (2-3 хв.). У межах ,,Акваріуму” можна підбити підсумки уроку або за браком часу обмежитися обговоренням роботи кожної групи.
,,Карусель”. Слід зауважити, що ця вправа розвиває вміння аргументувати, відточувати потрібні аргументи. Цей метод застосовується для обговорення будь-якої гострої проблеми з діаметрально протилежних позицій: для збирання інформації з будь-якої теми; для інтенсивної перевірки обсягу й глибини наявних знань (наприклад, термінів); для розвитку вмінь аргументувати власну позицію.
Порядок проведення:
Попросіть учасників та учасниць, розставити стільці за кількістю присутніх порівну у два кола: внутрішнє коло ‒ спинками досередини, зовнішнє ‒ назовні. Повідомте кожному номер: 1 або 2. Запропонуйте всім зайняти місця в колі: перші номери ‒ у зовнішньому, другі ‒ у внутрішньому. Повідомте питання для обговорення.
Дайте відповідні інструкції:
‒ учасники та учасниці внутрішнього кола мають обстоювати позицію ,,за”, зовнішнього ‒ ,,проти”;
‒ час для обговорення обмежений ‒ по одній хвилині на кожного партнера;
‒ внутрішне коло нерухоме, зовнішнє ‒ рухливе;
‒ за сигналом ведучого учасники зовнішнього кола пересуватимуться на один стілець праворуч;
‒ з новим співрозмовником повторюється те саме питання.
Вчитель постійно має слідкувати за часом та чітким пересуванням присутніх. Перед закінченням вправи ведучий пропонує всім зайняти власну позицію з обговорюваного питання та подати свої аргументи щодо нього співрозмовникові.
Питання і завдання для самоперевірки:
1. Які моделі навчання вам відомі?
2. Яку роль у навчанні історії відіграють інтерактивні методи навчання?
3. Вкажіть характерні риси інтерактивного навчання.
4. У чому полягають сильні і слабкі аспекти використання інтерактивної моделі навчання? Як вчитель може подолати складності застосування інтерактивних вправ?
5. Які існують основні класифікації інтерактивних методів навчання?
6. Охарактеризуйте групові форми роботи на уроках історії. 5. Вкажіть можливі варіанти організації роботи груп.
7. Які вправи можна проводити під час роботи в парах?
8. Охарактеризуйте методику організації і проведення найбільш поширених інтерактивних методів навчання (,,Мікрофон”, ,,Мозковий штурм”, ,,Займи позицію”, ,,Акваріум” тощо).
9. Які умови слід враховувати при оцінюванні результатів інтерактивного навчання?