Психокорекція як напрям практичної психології

Психологічна корекція визначається як спрямована психологічна дія на ті чи інші психологічні структури особистості з метою забезпечення її повноцінного розвитку і функціонування особистості. Термін «корекція психічного розвитку» як позначення певної форми психологічної діяльності вперше виник в дефектології у ситуації аномального розвитку. Там він означає виправлення недоліків, відхилень в розвитку дитини. У психології психокорекція - це сукупність заходів психологічної дії, впливу, спрямованих на доформування відсутніх психічних функцій, а також усунення відставання, відхилень, порушень психічного розвитку. З розвитком прикладної вікової психології відбулося розширення сфери застосування поняття «корекція» на сферу нормального психічного розвитку. Психокорекцією в даний час називають чи не будь-який прояв активності психолога-практика, що виходить за межі діагностики.

Близьким за значенням до терміну “корекція” є термін «компенсація» - урівноваження, вирівнювання, розвиток порушених функцій та перебудова збережених для заміщення порушених, внаслідок чого усуваються нерівномірності психічного розвитку.

Отже, корекція - це зовнішня психологічна дія, цілеспрямована на призведення психічного стану людини у відповідність з наперед відомою «нормою психічного розвитку». Вона передбачає зовнішнє, стороннє втручання, деколи достатньо жорстке, в ті чи інші психічні прояви людини. Залежно від змістово-психологічної спрямованості у межах нормального онтогенетичного розвитку виділяють корекцію розумового розвитку, розвитку особистості, корекція і профілактика невротичних станів і неврозів).

Здійснення психокорекційної роботи відбувається у трьох найважливіших позиціях:

1. «Виконуй як я!» (психолог бере відповідальність на себе і пропонує досить жорстку схему дій);

2. «Давай виконаємо разом!» (психолог ділиться відповідальністю з клієнтом);

3. «Вибирай із запропонованих способів сам!» (клієнту пропонується самому взяти відповідальність на себе).

Не слід категорично стверджувати безумовну перевагу окремої з позицій. Конкретні завдання, що виникають в ході психокорекційної роботи, диктують вибір тактики та уподобань професійної діяльності практичного психолога.

Психокорекційна робота проводиться в двох основних формах: групова та індивідуальна. Програма психокорекції створюється, як правило, на основі результатів психодіагностичного обстеження і грунтується на тих методологічних принципах, яких дотримується практичний психолог. Поняття психокорекції тісно пов'язане з поняттям норми психічного розвитку. Оскільки «норма» для того чи іншого віку, тих або інших психічних функцій досить часто трактується дослідниками по-різному, то межі «нормального» не є чітко визначеними. Відносність норми зумовлює різні можливі шляхи здійснення психокоректуючої роботи. Стратегічно можна позначити два основні підходи:

1) реалізація корекції як приведення до середньої норми, яка визначена статистично, на основі виробленої єдиної для всіх «універсальної психотехнології»;

2_ надання психологічної допомоги, зорієнтованої на індивідуальні особливості людини, її специфічні можливості і, в цілому, на унікальність її психічного та особистісного розвитку.

Різноманітні методи психокорекції сформувалися в межах існуючих психологічних напрямів, основними з яких вважаються психоаналітичний, біхевіористський і екзистенційно-гуманістичний. У цих напрямах є різні уявлення про “здорову”, “нормальну” людину і це зумовлює відмінності в засобах і прийомах психокорекції.

Наприклад, у біхевиористському напрямі відхилення від норми, що зумовлює необхідність у психокорекції, розглядаються як результат «помилкового навчання». Тому основний акцент ставиться на зміні тих форм поведінки, які не відповідають обставинам життя клієнта. Корекційна робота здійснюється, перш за все, як навчання потрібним формам поведінки.

У вітчизняній психології зміст психокорекційної роботи відображає теоретичні підходи основних наукових шкіл. Наприклад, в межах культурно-історичного підходу психокорекція розглядається як розвиток вищих психічних функцій з врахуванням перспективи розвитку. Діяльнісна парадигма пов'язує психокорекцію з формуванням системи дій і чіткою структурою діяльності.

Методи і прийоми психокорекції можна розглядати не тільки з позицій основних теоретичних напрямів психології, але і з погляду цілей психокорекції. В індивідуальній психокорекції виділяють два напрями:

1. Методи посилення регулюючих функцій психіки, розвитку емоційного самоконтролю та саморегулювання. Завдання поліпшення психічної саморегуляції клієнта розв'язується з допомогою ділових бесід, в ході яких обговорюються конкретні вчинки, дії клієнта, які викликають труднощі; здійснюється корекція пізнавальних і емоційних компонентів саморегуляції через переконання, розвиток контролюючих емоцій і формування адекватних реакцій на різні зовнішні дії з боку керівника або колеги, члена сім'ї або випадкового ініціатора конфліктної ситуації;

2. Методи нормативно-ціннісної корекції, об'єктами яких виступають нормативні комплекси, що зумовлюють відмову від підпорядкування певним принципам, цілям, завданням, протест проти регламентації; відчуття необгрунтованого позбавлення свободи часто призводить до шкідливих звичок, хворобливих пристрастей.

Методи групової психокорекції, як правило, спрямовані на вироблення норм особистісної поведінки і міжособистісної взаємодії, розвитку здатності гнучко реагувати на ситуацію, швидко перебудовуватися у різних умовах і різних групах. З цією метою використовуються спеціально розроблені психотехніки, вправи, рольові ігри, групові дискусії та ін.