Діяльність Київської археографічної комісії та заснування Центрального архіву давніх актів у Києві.
ТИМЧАСОВА КОМІСІЯ ДЛЯ РОЗГЛЯДУ ДАВНІХ АКТІВ у Києві (Археографічна Київська комісія) — наукова установа, створена 1843 р. при Київському військовому, Подільському і Волинському генерал-губернаторі для збирання й видання історичних документальних матеріалів. Містилася в будинку Київського університету. З ліквідацією в 1845 р. Тимчасового комітету для дослідження старожитностей у Києві (існував з 1835 р.) на комісію було покладено обов'язки виявляти й досліджувати археологічні пам'ятки (через брак коштів археологічні розкопки провадилися лише в 1845—1848 рр. й у 1909—1910 рр. ). Зібраний нею величезний документальний матеріал ліг в основу створеного в 1852 р. Київського центрального архіву давніх актів.
Підтримуючи перед царським урядом ініціативу М. Максимовича та інших учених — ентузіастів щодо створення комісії, київський генерал-губернатор Д. Бібіков мав на увазі не стільки наукову, скільки політичну мету — протистояти польському впливу в так званому Південно-Західному краї, історично мотивувати законність прав самодержавства на володіння цими землями, а відтак обґрунтувати колоніально-русифікаторську політику, спрямовану проти національних інтересів українського народу. Проте наслідки діяльності комісії виявилися значною мірою протилежними очікуваним. Документи й матеріали, зібрані в державних, монастирських і приватних архівах, у бібліотеках Правобережної України, Волині, Галичини, а також у Москві, Петербурзі, Варшаві, відновлювали багатовікову історію національно-культурного життя українського народу, ставали цінною фактологічною базою для вчених і всіх, хто цікавився минулим України. Комісія опублікувала ряд важливих джерел з історії України XIV — XVIІІ ст.: «Пам'ятки, видані Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів» (К, 1845 — 1849. Т. 1 — 4), «Старожитності, видані Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів» (К, 1846. Зошити 1—3), «Літопис Величка» (К, 1848 — 1864. Т. 1— 4), «Літопис Грабянки» (К, 1853), «Архів Південно-Західної Росії» (К, 1859—1914. Ч. 1—8) (у його 35 томах друкувалися, зокрема, відомості про визначних культурних діячів — Памву Берицду, Стефана Зизанія та інших, пам'ятки літературної полеміки, твори й листи Іова Борецького, Данила Братковського, Івана Вишенського, Інокентія Гізеля, Георгія Кониського, Захарії Копистенського, Сильвестра Косова, Іоанна Максимовича, Герасима Смотрицького та ін.), «Літопис Самовидця» (К, 1878), «Збірник літописів» (К, 1888), «Палеографічний збірник. Матеріали з історії південноросійського письма XV— XVIII ст.» (К, 1899), «Збірник статей і матеріалів з історії Південно-Західної Росії» (К, 1911—1916. Вип. 1 — 2) та ін.
У роботі комісії брали участь відомі вчені, письменники й культурні діячі М. Владимирський-Буданов, М. Довнар-Запольський, М. Іванишев, В. Іконников, І. Каманін, М. Костомаров, О. Лазаревський, Ф. Лебединцев, О. Левицький, М. Максимович, А. Метлинський, П. Куліш. У 1845 — 1847 рр. співробітником комісії як художник, збирач фольклорних та етнографічних матеріалів був Т. Шевченко.
Після ліквідації 1914 Київ., Подільського і Волин. генерал-губернаторства (див. Київське генерал-губернаторство) Тимчасова комісія з розбору давніх актів була підпорядкована Міністерству внутрішніх справ. 1921 р. комісія увійшла до складу Археографічної комісії Академії Наук УРСР.
У квітні 1921 на спільному засіданні Київської археографічної комісії та Археографічної комісії при Всеукраїнській академії наук (заснованої 1919) було створено єдину інституцію під назвою Археографічна комісія Всеукраїнської академії наук.
Розвиток історичних знань і стан архівної справи у першій половині XIX ст. висунув невідкладні завдання - врятування архівних фондів документів, концентрації найцінніших архівних фондів та створення історичних архівів. Заснування Центрального архіву давніх актів у Києві пов'язане з діяльністю Київської археографічної комісії (Тимчасової комісії для розгляду давніх актів), яка існувала з 1843 р. при Київському військовому, подільському і волинському генерал-губернаторові. Член Київської археографічної комісії (КАК), відомий історик права, професор М. Іванишев один з перших порушив питання про відкриття центральних архівів у Західному та Південно-Західному краї Російської імперії для зосередження в них актових книг. Діячі КАК зуміли оцінити значення актових книг - невичерпного джерела для історичної науки і археографічної практики.
Актові книги зберігалися в неупорядкованих архівах державних установ, псувалися від часу, нищилися, розпорошувалися, потрапляли до рук колекціонерів. Були випадки і фальшування документів з метою одержання дворянського звання.
У ЗО—40-і роки XIX ст. працювали комісії для перевірки і опису актових книг (гродських, земських, книг магдебургій і ратуш).
Щоб запобігти фальшування документів, комісії підраховували і нумерували аркуші, прошнуровували книги, завіряли печатками і підписами своїх членів. До кожної книги складали опис з переліком кожного документа та позначкою, чи визнається він "несомнительньїм или же подлежащим сомнению й почему именно".
На початку свого існування КАК розгорнула широку евристичну діяльність у державних, церковних і приватних архівах.
Учасники археографічних експедицій повідомляли про незадовільні умови зберігання актових книг і небезпеку, яка загрожувала цим книгам. Кременецький повітовий стряпчий В. Сивицький у рапорті 1843 р. описував стан архіву Кременецького магістрату, в якому справи були нерозібрані, звалені на купу, актові книги зберігалися без загального покажчика.
Тяжкий стан архівів у Правобережній Україні у першій половині XIX ст. вимагав створення у Києві архівосховища для зберігання актових книг. Ідея створення Архіву давніх актових книг знайшла підтримку місцевої адміністрації, зокрема генерал-губернатора Д. Бібікова, бо не розходилася з політичними намірами російського уряду в Україні, яку вважали Південно-Західним краєм імперії.
1852 р. було видано закон про заснування Центрального архіву в Києві й передання до нього актових книг. На подібних засадах створювалися архіви у Вільно та Вітебську. До центральних архівів західних губерній мали передаватися актові книги до 1799 р. включно. Центральний архів давніх актів у Києві підпорядковувався Міністерству народної освіти й перебував під безпосереднім управлінням попечителя учбового округу через правління Університету Св. Володимира. Штат архіву складався з завідувача, двох помічників і архівного служителя. В архіві видавалися також завірені витяги з актових книг, складалися каталоги і описи.
До архіву було ввезено 5 883 актові книги і 454 979 окремих документів. Величезна колекція архівного матеріалу, що зберігалася в Центральному архіві давніх актів у Кдєві, стала основою для археографічного опрацювання і видання унікальної серії - "Архив Юго-Западной России". З Центральним архівом давніх актів у Києві тісно пов'язана наукова діяльність видатних істориків України - В. Антоновича, О. Левицького, І. Каманіна, М. Владимирського-Буданова, М. Довнар-Запольського.