Інформація: визначення, властивості, вимірювання

В.Я. Яковенко

Інформаційні ресурси: Навчальний посібник / В.Я.Яковенко. – Донецьк: ДонНУ, 2005. – 202 с

У навчальному посібнику викладено теоретичні і практичні аспекти створення та використання інформаційних ресурсів.

Наведено методи інформаційного моделювання, захисту інформації, управління знаннями, обґрунтування національних інформаційних ресурсів, електронного урядування.

Для викладачів, наукових робітників, аспірантів і студентів зі спеціальності "Документознавство і інформаційна діяльність".

Донецьк, 2005

ЗМІСТ

1. ІНФОРМАЦІЯ, ДОКУМЕНТ, ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ........................................................................... 4

1.1.Інформація: визначення, властивості, вимірювання..................................................... 4

1.2.Документні ресурси.......................................................................................................... 13

1.3.Інформаційні ресурси....................................................................................................... 18

2. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ І КЕРУВАННЯ ЗНАННЯМИ................................................................................ 27

2.1.Штучний інтелект і представлення знань....................................................................... 27

2.2.Інтелектуальний та людський капітал............................................................................ 35

2.3.Керування знаннями......................................................................................................... 42

3. ІНФОРМАТИЗАЦІЯ І СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХРЕСУРСІВ 52

3.1.Інформатизація: сутність та розвиток в Україні і світі.................................................. 52

3.2.Інформатизація та інформаційний ринок....................................................................... 58

3.3.Система національних інформаційних ресурсів України............................................. 66

4. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ INTERNET............................................................................................................... 74

4.1.Internet і гіпертекст............................................................................................................ 74

4.2.Інформаційні ресурси Internet.......................................................................................... 81

4.3.Комерційне використання Internet.................................................................................. 88

5. БЕЗПЕКА ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ І СИСТЕМ.......................................................................... 98

5.1.Інформаційна безпека....................................................................................................... 98

5.2.Основи ( рівні) інформаційної безпеки........................................................................... 104

5.3.Модель взаємодії відкритих систем і методи їх захисту................................................ 112

5.4.Використання відкритого і секретного ключів. Електронний цифровийпідпис....... 120

6. СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУ............................................................... 127

6.1.Світовий досвід створення електронного уряду............................................................ 127

6.2.Особливості створення електронного уряду в Україні................................................. 141

6.3.Розвиток окремих напрямів електронного урядування в Україні................................ 149

7. ІНФОРМАЦІЙНЕ МОДЕЛЮВАННЯ..................................................................................................................... 160

7.1.Особливості функціонального моделювання................................................................. 160

7.2.UML і об'єктно-орієнтоване моделювання..................................................................... 169

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ............................................................................................................. 199

ІНФОРМАЦІЯ, ДОКУМЕНТ, ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ

Інформація: визначення, властивості, вимірювання

Інформація– це відомості про суб'єкти, об'єкти, явища та процеси. Інформація – документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі, які є об'єктом зберігання, пересилання та перетворення.

Таблиця 1.1. Визначення інформації різними науками

Наведені офіційні терміни не вичерпують змісту поняття "інформація", яке застосовується дуже часто поряд з речовиною та енергією як третій компонент буття (табл. 1.1).

Для певного класу завдань "інформація – це вторинна властивість речі – носія, що за своєї актуалізації реципієнтом змінює його стан і поведінку тією мірою, що не зводиться тільки до обміну між ними енергією та речовиною".

Інформація – це природна реальність, що несе в собі характерні ознаки предметів та явищ природи, які проявляються у просторі та часі.

-4-

Інформація є нематеріальною сутністю, керуючим фактором, програмою дій для матеріальних, природних та соціальних процесів: нематеріальна інформація керує матеріальним світом.

Інформація є ресурсом та продуктом інтелектуальної діяльності і виконує функції як природні (першооснова матеріального світу, програма саморозвитку матерії; формування живої речовини), так і соціально-економічні (формування особистості та суспільства, засіб комунікації, мотивації, культурний (соціальний) код, регулювання речовинно-енергетичних систем).

Інформація – це: повідомлення, форма відображення, категорія розрізнення, ступінь свободи. Наведений перелік підходів визначення інформації відображає різні аспекти багатопланового природного явища, котрим є інформаційна реальність.

Заслуговують уваги наведені шість рівнів інформаційної реальності:

1) первинні фундаментальні сутності, які визначають організаційну першооснову матеріальної субстанції у Всесвіті та на Землі (фундаментальні фізичні закони природи, інформаційні коди атомів, молекул, їх частин, програми саморегуляції неживої природи тощо);

2) вторинні інформаційні сутності, які виникають як результат саморегуляції природи (генетичні програми (геном), що визначають самоорганізацію живих організмів, біологічних видів, зв'язки, що визначають функціонування біологічних співтовариств, екосистем);

3) інформаційні сутності, що є результатом розвитку живої природи (інформаційний код мозку людини, нервові відчуття живих організмів, інтелект людини та вищих тварин, суспільні сутності та ін.);

4) інформаційні продукти інтелекту та суспільства (емоції, мови, мотивація, знання, образи, плани, технології, здібності та вміння виконувати роботу, соціальні цінності та закони, правила та ін.);

-5-

5) вторинні інформаційні продукти інтелекту та суспільства (генетична інформація від створених людиною біологічних видів, інформаційна продукція, створена за допомогою комп'ютерних програм, штучні системи, що самоорганізуються та ін.);

6) продукти діяльності систем, що самоорганізуються.

Більшість поглядів на сутність інформації можна об'єднати двома основними підходами: атрибутивним та функціональним.

Згідно з уявленнями представників атрибутивної концепції, інформація – невід'ємна внутрішня властивість усіх матеріальних об'єктів, і пізнавальний процес є декодуванням інформації, що існує у предметах реального світу.

Представники функціональної концепції вбачають нерозривний зв'язок інформації з управлінням, із функціонуванням систем (технічних, біологічних, соціально-кібернетичних), які самоорганізуються і самокеруються, та не визнають існування інформації у неживому світі. Саму інформацію вони визначають як зміст сигналу або повідомлення, одержані кібернетичною системою із зовнішнього середовища.

Поняття об'єктивності інформації є відносним тому, що методи, які використовують до визначення даних, є суб'єктивним. Більш об'єктивною вважається інформація, до якої методи додають менший суб'єктивний елемент.

Для знакової інформації характерні властивості, що відрізняють її від речовини та енергії: фіксація, дієвість, реалізація.

До атрибутів інформації можна віднести: матеріальний носій, джерело, отримувача та канал зв'язку між джерелом та отримувачем.

До одного термінологічного ряду з інформацією відносяться поняття "дані" та "знання".

Дані – відомості, призначені для використання.

У системах обробки інформації дані – інформація, подана у формалізованій формі, придатній для зберігання, обробки, пересилання та інтерпретації користувачами, прикладними процесами чи технологічними засобами.

-6-

Знання – сукупність фактів, закономірностей, відношень та евристичних правил, що відбиває рівень обізнаності з проблемами деяких предметних галузей.

Практичне значення наукових підходів до визначення терміна "інформація" пов'язано з вирішенням проблеми вимірювання інформації. На початок XXI ст. сформувались основні підходи до вивчення та вимірювання інформації: структурно-синтаксичний, атрибутивний, функціонально-кібернетичний, аксіоматичний, інтуїтивний, логіко-семантичний, прагматичний, образний.

Згідно з якістю та трьома формами адекватності знакової інформації (синтаксична, семантична, прагматична) виконується її вимірювання.

До споживчих показників якості інформації можна віднести репрезентативність, змістовність, повноту, доступність, актуальність, своєчасність, стійкість, точність, достовірність і цінність.

Якщо не брати до уваги зміст інформації і дивитись на інформаційні повідомлення інформації як на послідовність знаків, сигналів, то їх можна представити у бітах, а виміряти байтами, кілобайтами, мегабайтами, гігабайтами терабайтами...

При використанні структурних вимірювань інформації враховується тільки дискретна побудова інформаційного комплексу: кількість інформаційних елементів у ньому, а також комбінацій з них.

При структурному вимірюванні розрізняють геометричну, комбінаторну та адитивну міри інформації.

Визначення кількості інформації геометричним методом полягає у вимірюванні довжини лінії, площі або об'єму геометричної моделі певного інформаційного комплексу у певних дискретних одиницях (квантах).

При комбінаторній оцінці кількості інформації, коли потрібно врахувати різні комбінації інформаційних елементів, використовують формули перестановок, сполучень, розміщень.

Перестановки – це комбінації, які складаються з одних і тих же елементів і відрізняються лише порядком їх розташування.

-7-

Але визначати кількість інформації як кількість комбінаторних комбіна­цій не завжди доцільно.

Хай є N станів системи S, коли кожний стан системи можна закодувати, наприклад, кодами з основою 2 довжини d, то цю довжину необхідно вибрати так, щоб кількість усіх різних комбінацій була не меншою, ніж N. Найменше число, з яким це можливо, або міра різноманіття множини станів системи, задасться формулою Р. Хартлі (адитивна міра):

H = K*log_aN, (1.1)

де К – коефіцієнт пропорційності; а – основа системи міри.

Коли вимір здійснюється за експотенціальною системою, то К=1, H=lnN(ніm), коли у системи з основою 2, то K=1 ln2, H=log₂ N(6im), коли у системі з основою 10, то K=1/lg 10, H=lg N(діт).

Формула Хартлі не враховувала розрізнення і різницю N станів системи.

Міра К. Шеннона також дає оцінку інформації

І=- (1.2)

де п - число станів системи; Р_і– ймовірність переходу системи у стан і, при­чому сума усіх Р_ідорівнює 1.

Коли всі стани системи рівноймовірні (P_i =l/n), то I=log₂ n - формула Шеннона співпадає з формулою Хартлі.

Невизначеність кожної ситуації можна охарактеризувати величиною, яка називається ентропією. Ентропія у термодинаміці означає ймовірність теплового стану речовини, у математиці – ступінь невизначеності ситуації або задачі, в інформатиці - властивість джерела віддавати інформацію.

Формула Шеннона характеризує ентропію (невизначеність стану) сис­теми і дійсна для замкнутих, а не для складних та відкритих систем.

У термодинаміці формула

S= Р_і ln P_i (1.3)

відома як ентропія або міра хаосу у системі (де к - коефіцієнт Больцмана).

Якщо порівнювати / (1.2) та S (1.3), то можна зробити висновок, що /-інформаційна ентропія (ентропія через брак інформації про систему або в си­стемі). Коли ентропія дорівнює нулю, тоді маємо максимальну інформацію. Основне співвідношення між ентропією та інформацією

I + S(\og₂e)/k = const (1.4)

Основною позитивною рисою формули Шеннона є те, що вона не вра­ховує сематичні, якісні та індивідуальні властивості системи, а також те, що вона враховує різницю та неоднакову ймовірність різних станів системи, має статистичний характер.

Збільшення (зменшення) міри Шеннона свідчить про зменшення (збіль­шення) ентропії (організованості) системи. До того ж ентропія може бути мі­рою дезорганізації систем від повного хаосу (S=S max) і повної інформацій­ної невизначеності (1=1 тіп) до повного порядку (S=S min) та повної інфор­маційної визначеності (1=1max) у системі.

Інформаційно-термодинамічний підхід пов'язує величину ентропії системи з нестачею інформації про її внутрішню структуру, коли кількість станів визначає, по суті, ступінь неповноти наших відомостей про систему.

Термодинамічна міра (ентропія) може бути застосована до систем, які існують у тепловій рівновазі, але для систем, які далекі від теплової рівноваги, наприклад, живих біосистем, кібернетичних систем, така міра, як ентро­пія, є менш придатною.

Спочатку у статистичній теорії інформації (теорія зв'язку) ентропія була розрахована для ансамблю (повна група подій або поле сумісних подій з розподілом ймовірностей, які у сумі складають одиницю), але згодом була використана і для об'єднання (сукупності двох і більше взаємозалежних ансамблів дискретних випадкових змінних).

Імовірність добутку (збігу) спільних залежних подій X і Y дорівнює добутку безумовних ймовірностей Р(х) або Р(у) та умовних ймовірностей Р(у/х) або Р(х/у)

-9-

Р(х,у)=Р(х) *Р(у/х) =Р(у) *Р(х/у) (1.5)

З об'єднанням пов'язані поняття безумовної, умовної, спільної (суміс­ної) та взаємної ентропії (табл. 1.2).

Коли ансамбль X відображає джерело інформації, а ансамбль Y - при­ймача (споживача) інформації, тоді різні види ентропії мають наступний зміст: Н (х) - безумовна ентропія джерела, або середня кількість інформації на один символ, яку видає джерело; Н (у) - безумовна ентропія приймача (споживача), або середня кількість інформації на символ, яку одержує при­ймач (споживач);

Таблиця 1.2. Ентропія об'єднання

Н (у х) - взаємна ентропія системи передачі - прийому в цілому, або середня кількість інформації на пару (переданого й прийнятого) символів;

Н (х/у) - умовна ентропія X відносно Y, або кількість інформації про джерело, коли відомо, що приймається Y;

Н (у/х) - умовна ентропія Y відносно X, або кількість інформації у при­ймача (споживача), коли відомо, що передається X.

-10-

Коли в системі передачі інформації по каналу зв'язку немає втрат та спотворювань, то умовні ентропії дорівнюють нулю:

Н(у/х) = Н (х/у)=0, а кількість взаємної інформації дорівнює ентропії джерела або приймача:

І=(х,у) =Н (ху)-Н (х) = Н (у). (1.6)

Енергія (ресурс) та інформація (структура) - дві фундаментальні характери­стики систем реального світу, які пов'язують їх речові, просторові та часові хара­ктеристики. Коли А - множина "енергетичного походження", а В - множина "ін­формаційного походження", то можна визначити енергоінформаційну міру (сис­тем А↔В) як відношення, зв'язок між цими множинами f:A↔В. Вона повинна відображати механізм взаємозв'язків фізико-інформаційних та речовинно енер­гетичних структур та процесів у системі.

Кількість інформації за теорією, що базується на алгоритмах перетво­рення (алгоритмічна теорія інформації), визначається як довжина програми, що дає змогу перетворити об'єкті в об'єкт В, тобто

1 = L[G(A,B)], (1.7)

де L - функція отримання довжини програми (у байтах чи бітах), a G - про­грама перетворення.

Вимірювання кількості інформації в семантичній теорії інформації, що базу­ється на фігурах математичної логіки, можливе лише для тверджень за формулою

l=logF(S), (1.8)

де F - функція кількості інформації, що залежить від кількості можливих станів у складових (змінних і предикатах) твердження; S - саме твердження.

Семантичні міри кількості інформації загалом не можуть бути безпосеред­ньо використані для вимірювання значеннєвого змісту, оскільки стосуються зне­особлення інформації, яка не відбиває змістового ставлення до об'єкта.

Означення інформації у всіх перелічених теоріях (знята невизначеність;

-11-

довжина програми перетворення об'єкта; функція від кількості станів у твер­дженні) певною мірою суперечить її означенню (інформація - це відомості, сукупність даних, знань).

У концепції образної теорії інформації [50] кількість інформації в образі (Іо), яка сприймає і розпізнає кібернетичну систему, визначається за формулою

Io = q^-1L[G(o)], (1.9)

де q - імовірність правильного розпізнання образу; L — функція отримання довжини розгорнутої (розцикленої) програми розпізнання; G - програма роз­пізнання образу, біти; О - образ.

Інформація (у концепції образної теорії) - це розпізнані образи (сигнали, записані в сенсорну пам'ять скануючих пристроїв кібернетичної системи), які кібернетична система зберігає в пам'яті.

З позиції образної концепції теорії інформації імовірнісна (шеннонівська) теорія є теорією кодування інформації, а образна теорія, не перехрещую­чись із ймовірною, усуває недоліки алгоритмічної теорії.

Прагматична міра інформації означає корисність, цінність для управ­ління і зумовлюється особливостями використання даної інформації у певній системі. Цінність інформації може визначати ефективність здійснюваного на її основі управління за формулою.

I_кв(Y) = P(Y/B)-P(Y), (1.10)

де I_кв - цінність інформаційного повідомлення В для системи управління Y;

P(Y) - апріорний очікуваний економічний ефект функціонування - системи управління Y;

P(Y / В) - очікуваний ефект функціонування системи Y за умови, що для управління буде використано інформацію, яка міститься у повідомленні В.

-12-

Документні ресурси

У теорії інформації виділяють наступні форми інформації:

- елементарна, яка функціонує у неживій природі;

- біологічна - циркулює у живій природі;

- соціальна – осмислена людським суспільством.

Функція елементарної інформації – передача енергії шляхом структурної взаємодії матеріальних об'єктів. Біологічна інформація включає як кодування генетичної інформації, так і управління складними психологічними процесами у вищих тварин через передачу енергії.

Соціальна інформація створюється та використовується суспільством. Зага­лом соціальну інформацію можна визначити як відомості, що призначені для пе­редачі у суспільстві. Така інформація, що зафіксована у документі, є об'єктом вивчення багатьох наук (документознавство, інформатика, книго-, бібліотеко-, бібліографіо-, архівознавства, теорії масових комунікацій тощо).

Згідно із стандартом ISO документ – це записана інформація, що може бути використана як одиниця у інформаційному процесі (ДСТУ 2392-94). В Україні є ще два офіційних визначення документа (більш вузьких за змістом):

- матеріальний об'єкт з інформацією, що закріплена створеним людиною способом, для її передачі у часі та просторі (ДСТУ 3017-95);

- матеріальний об'єкт, що містить інформацію у зафіксованому вигляді, оформлений у заведеному порядку і має юридичну силу відповідно дочинного законодавства (ДСТУ 2732 - 94).

До суттєвих властивостей документа відносять його атрибутивність (наявність інформаційної і матеріальної складових, форми і змісту), функціональність, структурність.

Характерними ознаками документа є: наявність смислового семантичного змісту; стабільна речовинна форма; призначення для використання у соціальній комунікації; завершеність повідомлення.

-13-

Документ є поліфункціональним об'єктом соціальної комунікації, функції якого можна умовно розподілити на три групи: головна, загальні, спеціальні. Головна – збереження та передача інформації у часі і просторі; загальні – ін формаційна, комунікативна, кумулятивна; спеціальні – управлінська, пізнавальна, правова, загальнокультурна тощо.

У кожній соціальній системі можна виділити кілька обов'язкових компонентів:

*вироблена системою цінність;

*службовий персонал;

*матеріально-технічна база;

*контингент користувачів.

Цінність виробничої фірми – продукт, що виготовляється нею, чи послуга, посередницької фірми – реалізований продукт чи послуга. Ці цінності виробля­ються службовим персоналом, що складається зі співробітників фірми.

Матеріально-технічна база (МТБ) – це займані системою приміщення, меблі, виробниче устаткування, технічні комунікації, системні життєзабезпе­чення персоналу (а іноді й контингенту користувачів).

Користувач – той, хто споживає вироблені системою товари. Він не завжди настільки очевидний, як інші компоненти системи, але не менше, а навіть більше важливий. Без нього діяльність будь-якої фірми позбавляється змісту, ця діяльність свідомо приречена якщо не на провал, то на надзвичай­но низьку ефективність – набагато меншу, ніж витрати на її організацію.

Усі елементи соціальної системи мають між собою двосторонні зв'язки. Елементи і зв'язки складають структуру системи.

Відповідно до закону документаційного забезпечення будь-якого соціального явища і процесу появі кожного компонента системи передує поява необхідного документа. Після закінчення існування системи про неї залиша­ється слід у вигляді документів.

Таким чином, поряд з діяльністю системи виникає паралельний їй від­носно автономний документний ресурс. Система в цілому "обростає" ком-

-14-

плексом документних ресурсів, а якщо зв'язки між окремими ресурсами сла­бкі, то вона має конгломерат документних ресурсів.

Цінність, реалізована системою, спочатку існує у вигляді проекту, тобто до­кумента. У процесі виробництва весь технологічний процес чітко регламентуєть­ся, що знову ж таки оформляється документально. Планування випуску продук­ції теж фіксується в документні. Документами супроводжуються напрямок і до­ставка сировини із зовнішнього джерела, які документально свідчать про його постачання і приймання. Для цього використовують рахунок-фактуру, накладну, чи квитанцію то інші стандартні форми. Отже, будь-яка акція соціального проце­су обов'язково підтверджується документально.

Виробничі відносини службового персоналу оформляються особистою справою кожного співробітника у відділі кадрів. Вона ведеться упродовж усі­єї його трудової діяльності, а після її закінчення передається до архіву. На кожного працівника віддаються накази і розпорядження, тобто паралельно створюються документні ресурси: у канцелярії, бухгалтерії, та тому структу­рному підрозділі, де людина працює.

Матеріально-технічна база оснащується технічними паспортами, техніч­ними висновками про протипожежний, санітарний стан об'єктів, документами про сплату податків на відведену ділянку, матеріальні властивості і т. ін.

Фактично кількість документних ресурсів ще більша, ніж перераховано. Це і ресурс, що відноситься до фірми в цілому: установчі документи, нормати­вна база, документи про зв'язки з постачальниками, звіти про діяльність, а також бібліотечний фонд з фірм, документами ресурс відділу маркетингу, музей фонд і таке інше.

Документні ресурси пов'язані не тільки з прототипами, що їх породжу­ють, вони пов'язані і між собою, а також з іншими елементами і системою в цілому. Так створюється власна система документних ресурсів у кожній установі, підприємстві, фірмі чи організації.

По суті, кожен документный ресурс є моделлю свого прототипу – того чи іншого елемента чи системи в цілому.

-15-

Якщо прототипом документа є не деяка деталь, приміщення, об'єкт, а інший документ, то даний ресурс називається документографічним.

Усяка фірма, установа, чи підприємство, організація (тобто всяка соціа­льна система) крім документованих даних про свої документні ресурси, має подібні зведення і про самі документовані дані, чи про документографічні ресурси, чи про документні ресурси іншого ступеню. Такий ресурс назива­ється метадокументографічним. Він має вже третій ступінь виміру: всілякі описи облікової документації, номенклатури, реєстр справ чи інші типові пе­реліки документів, що існують у діловодстві кожної соціальної системи.

Отже, в кожній соціальній системі присутні одночасно документні ресурси трьох рівнів. Кожний з них описує систему з різним ступенем стиску інформа­ції. Ресурс кожного наступного ступеня призначений упорядкувати і зробити легко доступним для огляду відображений ним документний ресурс.

Сукупності документів створюють документні потоки, масиви, ресурси, фонди.

Документний потік – це рух документів від документовиробника до документокористувача, або організована безліч документів, які функціонують у соціальному середовищі. Його параметрами є: потужність, напрямок, кількість проміжних пунктів, ритм, шум, накладання потоків у часі та просторі.

Документний масив – це визначена, незмінна у часі безліч документів, параметрами якої є кількість, склад, територіальні і мовні обмеження

Документні ресурси – це відносно упорядкована безліч документів, яка є засобом чи об'єктом документообігу або поповнення документних фондів. Характеристику документних ресурсів наведено у табл. 1.3. Російський ГОСТ 7.0-99 визначає документні ресурси як вид інформаційних ресурсів –сукупність окремих документів в інформаційних системах, але за законами Росії і України інформаційні ресурси – це документи та масиви документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, фондах, банках даних тощо).

-16-

Таблиця 1.3. Характеристика властивостей документного ресурсу

Документный ресурс – це єдність потоку і масиву документів, він є документним за фізичним втіленням та інформаційним за суттю.

Документально-комунікаційна система (ДКС) обслуговує усі без винятку сфери людської діяльності. Позначення в сучасному світі не можливо переоцінити. У систему документних комунікацій як у метасистему входить ціла низка спеціально створених суспільних інститутів: редакційно-видавнича справа, науково-інформаційна і бібліографічна діяльність й інше. Сформовано відповідні документні структури: бібліотеки, органи НТІ, інформаційні центри, редакції газет і журналів, видавничі організації, книжкові палати, архіви і т. ін.

Усі соціальні організації по відношенню до створення і реалізації доку-

-17-

ментних ресурсів можна умовно поділити на генеративні, транзитні та термінальні документні системи (табл. 1.4).

Інформаційні ресурси

Французьке слово ressourses означає засіб, джерела, запаси, можливості.

Наявність корисних ресурсів у будь-якій сфері діяльності – це гарантія і застава її стабільності та процвітання.

До останнього часу в складі ресурсів виділяли матеріальні, енергетичні, трудові, фінансові, технологічні.

Із кінця 1970-х pp. у наукове і практичне життя стало широко входити шосте поняття: інформаційні ресурси. їх не можна розглядати як різновид інших – вони існують самостійно і мають власні унікальні властивості та велике суспільне значення і впливають на всі суспільні процеси.

Таблиця 1.4. Підвиди документальних систем

-18-

За своєю значимістю інформаційні ресурси не тільки не поступаються іншим видам стратегічної сировини, але і відносяться до найбільш важливих ресурсів, що визначає насамперед інтелектуальну, а також економічну, політичну і військову міць їхнього власника. Наявність, обсяг, якість і упорядкованість інформаційних ресурсів – усе це найважливіші ознаки інформаційного суспільства. До інших його ознак відноситься зростання числа фахівців, зайнятих у інфосфері, наявність інформаційних технологій – комп'ютерів, програмного забезпечення, засобів зв'язку й інше.

Інформаційні ресурси – основа діяльності як окремо узятої установи, організації, фірми, так і їхньої сукупності – у локальному, регіональному, державному, міждержавному і глобальному масштабі. Сьогодні дуже популярний принцип: "Хто володіє інформацією, той володіє світом". І дійсно, маючи інформацію про споживчий попит, про товари конкурентів, бізнесмен приймає обґрунтовані рішення, вчасно вносить корективи в діяльність фірми. Існує багато суспільних інститутів, які свою діяльність будують тільки на інформації: її збиранні, обробці, збереженні, використанні. До них відносять державні та комерційні органи науково-технічної інформації, служби економічної, політичної й іншої розвідки і т. ін. У компанії Xerox вважають, що 42% усіх її знань зберігаються в головах працівників організації, 20 – в електронних документах, 26-у паперових документах і 12% – у електронних базах даних. Поняття "інформаційні ресурси" є синонімом поняття "документні ресурси".

Інформаційні ресурси (IP) – це сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних і т. ін).

Інформаційний ресурс – це набір баз даних або база даних та, можливо, з пов'язаною з ним (нею) документацією (ГОСТ Р ИСО/МЄК 12207-99).

Визначення інформаційних ресурсів як сховищ документованої інформації відображає аспект "масиву документів" достатньо, але аспект "потоку документів" – недостатньо.

Деякі вітчизняні та зарубіжні вчені вважають доцільним відносити до складу IP сучасних інформаційних систем інформаційні технології, а в окре-

-19-

мих випадках і персонал, що опрацьовує інформацію.

Так інформаційними ресурсами INTERNET вважають усю сукупність інформаційних технологій і баз даних доступних з їх допомогою.

Інформаційна система (ІС) – організаційно упорядкована сукупність документів (масивів документів) та інформаційних технологій, у тому числі з використанням засобів обчислювальної техніки і зв'язку, що реалізують інформаційні процеси.

Інформаційна технологія (IT) – цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів із використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації, незалежно від мі­сця їхнього розташування.

Інформаційні процеси – процеси збору, обробки, нагромадження, збереження, пошуку і поширення інформації.

Споживач інформації – суб'єкт, що звертається до інформаційної системи чи посередника за одержанням необхідної йому інформації і користується нею.

Відсутність інформації, необхідної для споживача, викликає інформаційну потребу.

Інформаційна потреба – це усвідомлене розуміння розходження між індивідуальними знаннями про предмет і знаннями, накопиченими суспільством.

Інформаційний продукт – документована інформація, підготовлена і призначена для задоволення проблем користувачів.

Інформаційна послуга – дії суб'єктів щодо забезпечення споживачів інформаційними продуктами. Усі перераховані поняття мають безпосереднє відношення до формування і використання інформаційних ресурсів у суспільстві, а також до посиленої інформатизації.

Інформатизація – сукупність взаємозалежних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян і суспільства на основі створення, розвитку і використання

-20-

інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, побудованих на основі застосування сучасної обчислювальної і комунікаційної техніки.

Згідно із ДСТУ 2226 - 96 інформаційна технологія – це технологічний процес, предметом перероблення й результатом якого є інформація.

Інформаційні технології можна умовно розподілити на два класи: базові та прикладні. Базові IT реалізуються на рівні взаємодії елементів обчислювальних систем і до них можна віднести:

- операційні системи для ПК та мереж;

- мови програмування;

- технології архітектури "клієнт-сервер";

- технології багатопроцесорної обробки;

- технології нейророзрахунків;

- технології автоматизованого проектування (CASE - технології);

- телекомунікаційні технології;

- базові технології Internet;

- Intranet-технології;

- технології обробки текстів;

- системи управління базами даних (СУБД);

- технології інформаційних сховищ (OLAP, MOLAP, ROLAP, HOLAP);

- експертні системи;

- геоінформаційні технології (ГІС);

- мультимедійні технології та технології створення віртуальної реальності;

- технології цифро-аналогових перетворень;

- технології криптозахисту;

- технології людино-машинного інтерфейсу.

Прикладні інформаційні технології реалізують типові процедури обробки інформації у конкретних предметних сферах:

- з реалізації інформаційних ресурсів;

-21-

- у системах масового обслуговування населення;

- у процесах екоінформатизації;

- у сфері організаційного управління;

- у сфері інтелектуального потенціалу;

- у виробничих процесах;

- з підтримки прийняття рішень у соціальній, політичній, економічній сферах та з безпеки держави.

Концепція національної інформаційної політики, що затверджена Кабінетом Міністрів України, передбачає наступні напрямки національної інформаційної політики, які ґрунтуються на використанні сучасних інформаційних технологій:

• забезпечення реалізації конституційних прав громадян на свободу слова та інформаційної діяльності;

• створення розвиненої інформаційної інфраструктури та новітніх засобів зв'язку для збирання, зберігання, використання та поширення інформації;

• збереження вітчизняної інформаційної продукції, культурних і духовних цінностей України, їх ідентифікація у світовому інформаційному просторі;

• забезпечення державної підтримки розвитку і безперешкодної діяльності засобів масової інформації у розвитку українського суспільства;

• збереження, розвиток та ефективне використання об'єктів національного інформаційного простору, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки України;

• створення умов для розвитку та захисту об'єктів національного інформаційного простору всіх форм власності;

• сприяння конкуренції, недопущення монополізації ринку інформацій­них послуг, у тому числі рекламних;

• сприяння розвитку національних інформаційних ресурсів, поліпшення умов для підприємницької діяльності в інформаційній сфері;

• створення умов для своєчасного, якісного і ефективного інформаційного забезпечення фізичних та юридичних осіб, органів державної

-22-

влади та органів місцевого самоврядування;

• забезпечення всебічної підтримки і захисту вітчизняного виробника інформаційного продукту, сприяння розробленню і впровадженню новітніх інформаційних технологій;

• дотримання принципів Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, міжнародних договорів про співробітництво в інформаційній сфері, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

• інтеграція України в міжнародний інформаційний простір, сприяння створенню конкурентоспроможності інформаційної продукції;

• послідовне здійснення заходів, спрямованих на підготовку кадрів для інформаційної сфери.

Інформаційний ресурс являє собою симбіоз знань та інформації.

Інформація – це відомості про суб'єкти, об'єкти, явища і процеси.

Знання – це сукупність фактів, закономірностей, відносин, евристичних правил, що відбивають рівень знайомства з проблемами деяких предметних галузей.

Знання – це високо структурована інформація, що має практичну значимість для бізнесу. Поняття IP зводиться до того, що це знання, що володіє всіма атрибутами поняття "інформація" у шенноновському розумінні, і, навпаки, це інформація, що має усі властивості поняття "знання" у традиційно-філософському змісті. Можна сказати і так: інформаційний ресурс – це семантична інформація, тобто інформація у вигляді понятійних знань.

Принципове значення в розумінні IP має представлення знань. Знання – це відображення тієї чи іншої сторони об'єктивної дійсності у вигляді ідей, понять, уявлень про якийсь предмет чи явище. Тут мова йде про понятійне знання – знання, виражені семантично. Як відомо, є й інший вид знань – інтуїтивні знання, породжені у підсвідомій сфері, що, перш ніж стати повідомленнями, повинні бути виражені у вигляді понять, тобто семантично. Знання

-23-

– це жива діалектична система; вони передаються іншим людям, матеріалі­зуються й існують у трьох формах: "живі" знання (кваліфікація); упредметнені знання; інформація (повідомлення).

Але не всі повідомлені знання, зокрема за допомогою книг, газет, радіо- і телепередач, патентів і т. ін., є IP. З'являється нова проблема – інформативність повідомлень. Книги, патентні описи й інші повідомлення ще повинні знайти своїх споживачів. З них повинна бути витягнута інформація. Перед людством стоять величезні важливі завдання: витягти максимум інформації з накопичених за всю історію повідомлень і перетворити її на активний функціональний ресурс. Мова йде про перетворення книжкової інформації та інших "розсіяних" знань на алгоритми і програми. Це – частина робіт з формування IP.

Інформаційний ресурс – це інтелектуальний ресурс, фактор колективної творчості, і головні труднощі в розумінні його природи і функцій полягають у розкритті механізму перетворення "знань на силу", способів його впливу на матеріальні фактори прогресу. Але сам по собі IP не "рухає" системи. їх рушіями виступають матеріальні сили: енергетичні і трудові фактори. IP, немов фермент, перетворює ці матеріальні фактори з латентного в активний стан і спрямовує їх у задане русло. Тим самим IP забезпечує приріст вільної енергії в цілеспрямованих системах соціальної природи за рахунок зниження ентропії.

Виділяють сім основних особливостей IP:

1. На відміну від інших, видів ресурсів (зокрема матеріальних) IP практично невичерпний.

2. З використанням IP не зникає, а зберігається і навіть збільшується.

3. Інформаційний ресурс не є самостійним і сам по собі має лише потенційне значення. Тільки поєднуючись з іншими ресурсами – досвідом, працею, кваліфікацією, технікою, енергією, сировиною – він є рушійною силою.

4. Ефективність застосування IP пов'язана з ефектом повторного виро­бництва знань. Інформаційна взаємодія дозволяє одержати нові знан-

-24-

ня ціною менших витрат, порівняно з витратами праці, енергії, часу на його пряме генерування.

5. IP є формою безпосереднього включення науки до складу виробни­чих сил. В індустріальному суспільстві наука виступає опосередко­ваною і безпосередньою продуктивною силою. Посередником при цьому виступають машини, нові матеріали і препарати. Радикально змінюється характер дії IP: продуктивність праці підвищується не на відсотки, а на порядки в 10-100 разів. Здійснюється перехід до телематичних виробничих систем, основою функціонування яких служать IP та інформаційні зв'язки.

6. IP виникає в результаті не просто розумової праці, а її творчої частини.

7. Перетворення знань в інформаційний ресурс залежить від можливос­тей їхнього кодування.

Існують дві форми IP як відчужуваних знань, що стають повідомлення­ми: пасивна й активна. Модель – це опис системи, що відображає певну гру­пу її властивостей. Програма і проект – кінцеві, синтетичні форми існування IP у його життєвому циклі. Модель, алгоритм, програма, проект і особливо бази знань (БЗ) як активні форми IP – це антиентропійні інструменти. Книги, статті, патенти, бази даних – пасивні форми IP.

Інформаційне суспільство – це суспільство, структури, технічна база і людський потенціал якого пристосовані до оптимального перетворення знань на IP і останнього – з пасивних форм в активні.

В інформаційному суспільстві інформація виконує важливі функції: вона є сировиною, засобом, предметом праці, готовою продукцією, засобом споживання, захисту, капіталом, товаром, об'єктом власності.

На відміну від бази даних, що містить відомості про кількісні та якісні хара­ктеристики конкретних об'єктів, бази знань містять концептуальні, понятійні знання, виражені природною мовою в термінах предметної галузі, тобто знання про класи об'єктів, що позначаються термінами, їхні властивості і логічні зв'язки, якими може оперувати машина логічного висновку як елемент IP.

-25-

Знання, індивідуальні і загальнолюдські, залишалися і залишаються поза БД. Лише поверхневе, рутинне знання, що легко піддається формалізації в галузі штучного інтелекту включають в машинні системи. Тим часом зростання сукупного обсягу знань і ускладнення суспільних зв'язків призводять до того, що окремі люди втрачають можливість одержувати потрібні їм знання, а суспільство позбавляється найцінніших індивідуальних знань.

Знання визначають у системології як відображення певної предметної галузі у єдиній інтелектуально-почуттєвій системі людини.

Дані – це відомості про стан об'єкта, представлені у формалізованому вигляді для обробки (або уже оброблені).

Інформація (у кібернетиці) – це дані, які зменшують невизначеність.

Знання, дані, інформація є ідеальними моделями, але знання – результат інтуїтивного моделювання. Тільки на підставі інтуїтивної моделі знань фор­мується інформація, як знакова модель знань.

-26-

12
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒