Предмет і завдання курсу “МВУМ ”,. Роль знань із сучасної української літературної мови для засвоєння курсу методики.

Методика викладання мови – педагогічна дисципліна, бо предметом її дослідження є процес оволодіння українською мовою в умовах навчання дітей в школі. Це означає, що в центрі уваги її – навчання. Але оскільки йдеться про оволодіння українською мовою, то методика розробляє теорію викладання української мови, тобто процес навчання української мови.

Методика мови складається з двох частин: 1) теоретичної – наукові основи викладання, структура і форми організації навчально-виховного процесу, вимоги та зміст підручників і навчально-методичних посібників; 2) практичної, в якій розкриваються способи впровадження теорії в практику роботи школи, технологія учительської праці.

МВУМ побудована відповідно до програми з мови для початкових класів, враховує послідовно її зміст та складається з таких розділів:

• Методика навчання грамоти.

• Методика розвитку усного і писемного мовлення.

• Методика класного і позакласного читання.

• Методика вивчення елементів фонетики, словотвору,граматики, орфографії, лексикології.

Методика тісно пов’язана з мовою, її змістом, системою та структурою, тому не випадково стосовно методики мови вживають термін лінгводидактика

Відбір наукових лінгвістичних понять відповідно до методичних принципів навчання, з’ясування послідовності вивчення, методичних шляхів ознайомлення; визначення способів використання здобутих знань і вмінь з мови в активній мовленнєвій діяльності; добір ефективних методик викладання з урахуванням мовних і мовленнєвих засад – все це основні завдання лінгводидактики.

Навчання рідної мови в початкових класах спирається на такі загальнодидактичні принципи:

1 – науковість (важливий у подоланні розриву між навчальними програмами з української мови і сучасною лінгвістичною наукою; це достовірність виучуваного матеріалу, відповідність його лінгвістичній науці, правильне розкриття суті мовних явищ та їх ознак; приклад – звуки і букви, співвідношення їх, класифікація речень тощо).

2 – доступність (відповідність викладу виучуваного матеріалу віковим особливостям дітей, їх можливостям). Значний внесок у розробку цього принципу вніс відомий дидактик Л.Занков.

3 – розвиваючий характер навчання. Засвоєння історично накопиченого багатства знань і вмінь з мови вимагає від учнів відповідних зусиль мислення і розумової праці. Л.Занков відстоював такий рівень навчання, який є доступним для учнів, але разом з тим вимагає для них серйозних розумових зусиль.

4 – наочності. Цей принцип треба розуміти дещо ширше. Це не тільки використання тих дидактичних засобів (картини, малюнки, схеми, таблиці, натуральні об’єкти), які діти сприймають зором, а й саме мовлення, його правильні зразки. Вони можуть бути подані вчителем, окремими учнями або в записі на магнітній стрічці чи платівці.

5 – систематичності і послідовності. Цим досягається поступове нарощування труднощів. Йдеться про мовні факти і явища в цілісній системі. Програми початкових та середніх класів з мови побудовані спіралевидно. Цим передбачається поступове розширення і поглиблення теоретичних відомостей з різних розділів науки про мову (від класу до класу; при переході від початкової ланки до середньої).

6 – наступності і перспективності. Цим принципом передбачається встановлення зв’язків між матеріалом, що вивчається, і наступними розділами і темами, намічаються перспективні лінії формування мовних знань і мовленнєвих умінь від класу до класу, від початкової ланки до середньої.

Зміст усього курсу визначається на основі комунікативно-діяльнісного підходу (вироблення вмінь висловлюватися в усіх доступних формах, видах, типах і стилях мовлення та культури спілкування).